Клінічна картина псевдобульбарної дизартрії. (№7)

55. Будова спинного мозку. Симптоми випадіння при ураженні сірої речовини спинного мозку. (№9+№37)

Спинний мозок має вигляд тяжа довжиною 41- 45см, розташованого у хребтовому каналі. Починається спинний мозок на рівні першого шийного хребця, а закінчується мозковим конусом у ділянці верхнього краю другого поперекового хребця. У шийній та поперекових частинах спинного мозку розташовані шийне та попереково-крижове стовщення, яке забезпечує іннервацію кінцівок. Функціональне значення спинного мозку обумовлено його провідниковими та рефлекторними функціями, тобто здатністю проводити нервові імпульси у висхідному та низхідному напрямках, а також формувати примітивні відповіді на сигнали з периферії, які до нього поступають.

Спинний мозок має сегментарну будову. Сегментом називається ділянка спинного мозку, якій відповідає одна пара передніх, рухових (еферентних) корінців та одна пара задніх, чутливих (аферентних), утворених відростками клітин спинномозкових вузлів. Сегмент є частиною метамера тіла, в який входять певна ділянка шкіри (дерматом), м’яза (міотом), кістки (склеротом), та внутрішніх органів (спланхнотом). Всього спинний мозок має 31-32 сегмента: 8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових, 1-2 куприкових (рудиментарних). За своїм розташуванням сегменти не відповідають однойменним хребцям, а знаходяться вище, оскільки зростання спинного мозку закінчується раніше, ніж зростання хребтового стовбура. Саме тому куприкові сегменти розташовані на рівні другого поперекового хребця.

Нервові корінці поперекової, крижової та куприкової частин спинного мозку перш ніж підійти до відповідного міжхебцевого отвору проходять деяку відстань у спинномозковому каналі. Скупчення цих корінців називається «кінським хвостом».

На розрізі спинного мозку можна побачити сіру та білу речовину.

Сіра речовина складається з клітин, елементів нейроглії та нервових волокон і утворює роги, які мають різне функціональне значення: передні – рухові, задні – чутливі, бокові – вегетативні.

Біла речовина складається з мієлінових волокон – аксонів нервових клітин, розташованих у різних відділах головного мозку (низхідні системи), аксонів нервових клітин задніх рогів і спинномозкових вузлів (висхідні системи). До складу білої речовини з кожного боку входять передній, задній та боковий канатики.

Сіра речовина правої та лівої половин спинного мозку з’єднуються передньою (попереду центрального каналу) та задньою (позаду центрального каналу) сірою спайкою. Біла речовина передніх канатиків з’єднується білою спайкою. У складі білої речовини у канатиках спинного мозку у висхідному та низхідному напрямках проходять провідні шляхи.

56. Будова продовгуватого мозку, симптоми випадіння при його ураженні.(№18+)

Довгастий мозок зверху межує з мостом, знизу без чіткої межі переходить у спинний мозок, зберігаючи його будову. Низхідні та висхідні волокна зв’язують довгастий мозок з вище розташованими відділами мозкового стовбура, мозочком, півкулями великого мозку та зі спинним мозком. Умовною межею довгастого та спинного мозку є перехрест пірамід (пірамідних шляхів). У довгастому мозку розташовані життєво важливі центри, які регулюють дихання, кровообіг, ковтання, потовиділення, симпатичну іннервацію ока, обмін речовин, та ядра ІХ-ХІІ пар черепних нервів, які іннервують м’язи язика, глотки, гортані, а також деякі м’язи шиї та плечового пояса.

Крім ядер черепних нервів у довгастому мозку знаходяться ядра глибокої чутливості (тонке та клиновидне) та оливні ядра, які разом з ретикулярною формацією відносяться до центрів, регулюючих та координуючих рухи. Крім того, у довгастому мозку зосереджені всі рухові та чутливі шляхи, які з’єднують спинний та головний мозок.

Сіра речовина довгастого мозку та інших відділів мозкового стовбура представлена ретикулярною формацією та ядрами черепних нервів. Вона поширюється доверху – у неспецифічні ядра таламуса та донизу – вдовж задніх рогів спинного мозку, складається з різних за величиною та формою нервових клітин з великою кількістю відростків, які утворюють густу мережу. До ретикулярної формації прямують відгалуження від всіх видів чутливих систем, тому будь-яке подразнення, яке йде з периферії, досягає і ретикулярної формації, яка по висхідним нервовим шляхам передає імпульси до кори великого мозку та активує її діяльність.

Вважають, що завдяки тісним анатомо-фізіологічним зв’язкам з лімбічною системою кори, ретикулярна формація грає важливу роль у забезпеченні нормальних корково-підкоркових співвідношень та у здійсненні поведінкових реакцій. Стан неспання кори великого мозку забезпечується сумісною дією ретикулярної формації та висхідних відділів специфічних чутливих провідних шляхів (нюхових, зорових, слухових тощо). Таким чином, ретикулярна формація бере участь у здійсненні нормальних біологічних ритмів неспання та сну. Низхідні неспецифічні шляхи ретикулярної формації забезпечують рефлекторну діяльність спинного мозку. Їй належить також важлива роль у регуляції м’язового тонусу, яка здійснюється по переднім ретикулярно-спинномозковим шляхам, які проходять в передніх канатиках спинного мозку.

Ушкодженні пірамідального тракту призводить до найрізноманітнішим наслідків залежно від виду, розміру ушкодження і часу, минулого з ушкодження. У людини ушкодження викликають прояв важкого паралічу протягом 1-2 тижнів, потім тонус проксимальних м'язів починає відновлюватися, спочатку починає з'являтися рухи у плечових і кульшових суглобах. Пізньої підвищується тонус більш дистальных м'язів, але це відбувається дуже рідко чи взагалі ніколи.

Ушкодження пірамід довгастого мозку викликає вищезгадані симптоми, але з ускладненнями, оскільки крім нейронів, котрі спрямолвують аксони в пірамідальний тракт, кора містить нейрони, які об'єднуються з екстрапірамідною системою, підкоркові ушкодження у цій області викликають так зване явище “вивільнення”. У цьому гальмівна регуляція рухової системи частково втрачається, а відновлення функцій супроводжується аномальним поведінкою м'язового тонусу і підвищенням рефлекторної діяльності. Іноді сухожилкові рефлекси підвищуються, тому одне скорочення викликає друге тощо, в результаті чого виникає серія посмикувань що називається клонусом.

Коркові ушкодження можуть викликати втрату деяких рухів, хоча м'язи, які беруть участь у них, продовжують функціонувати і у інших рухах. Наприклад, хворий не можу стискати і розтискати кулак, однак може ворушити кожним пальцем окремо. Іноді може бути, що сильне рух на неураженому боці викликає слабкий рух на паралізованому боці. Такий рух може регулюватися через не перехресні шляхи від неушкодженої кори, вони перестають відчувати гальмівний вплив із боку потужних перехресних зв’язків.

Хоча організація моторної кори відбиває топографію тіла, організація ця перестає бути простою, такою, наприклад, коли всі клітини в певній його частині кори пов'язані з певною кінцівкою чи м’язом.