Ознаки ураження кінцевого мозку.

Великий мозок представлений двома півкулями, лівим та правим. Вони розділені між собою поздовжньою щілиною великого мозку, у глибині якої, у середній її частині, розташована велика спайка, яка поєднує обидві півкулі. Ця спайка складається з нервових волокон і називається мозолястим тілом.

Поверхня кожної півкулі вкрита корою, яка складається з клітин та розділена безліччю борозен. Ділянки кори, розташовані між борознами, називаються звивинами. Найбільш глибокі борозни ділять кожну півкулю на долі: лобну, тім’яну, потиличну та скроневу.

Кожна півкуля має верхньолатеральну, медіальну та нижню поверхні. Самою великою борозною верхньолатеральної поверхні півкулі великого мозку є латеральна (бокова) борозна. Дно цієї борозни складає острівцову долю (острівець). Латеральна борозна обмежує зверху скроневу долю.

Друга велика борозна верхньолатеральної поверхні півкулі – центральна. Вона відділяє лобну долю від тім’яної. Ззаду тім’яна доля прилягає до потиличної. Межею між ними слугує тім’яно-потилична борозна, розташована на медіальній поверхні півкулі великого мозку.

Звивина, розташована попереду від центральної борозни, називається передцентральною.

У лобній долі розрізнюють три горизонтально розміщені звивини – верхню, середню та нижню.

Позаду центральної борозни розташована постцентральна звивина.

Внутрішньотім’яна борозна, що йде поперечно, ділить тім’яну долю на верхню та нижню тім’яні дольки. В останній розрізнюють надкраєву та кутову звивини.

На верхньолатеральній поверхні скроневої долі поздовжньо розташовані верхня, середня та нижня скронева звивини.

Кількість і напрямок звивин і борозен верхньолатеральної поверхні потиличної долі півкуль дуже непостійні.

На медіальній поверхні півкуль над мозолястим тілом дугоподібно розміщена поясна звивина, яка переходить у парагіппокампальну звивину (звивину морського коня). Намедіальну поверхню півкуль переходять також звивини верхньолатеральної поверхні лобної, тім’яної та потиличної долей. На межі між лобною та тім’яною долями розташована парацентральна долька, яка утворюється в результаті переходу передцентральною звивини у постцентральна. На внутрішній поверхні потиличної долі проходить шпорна борозна. Над нею розташований клин, під нею – язична звивина. Борозни та звивини нижньої поверхні півкуль відносяться до різних долів.

Кора великого мозку – найбільш молода в еволюційному відношенні частина ЦНС. У людини розвиток її досягає максимального ступеня. Вона відіграє дуже велику роль у регуляції життєво важливих процесів в організмі, здійсненні поведінкових актів і психічної діяльності.

Кора великого мозку являє з себе шар сірої речовини товщиною 1,3 – 4 мм, яка вкриває білу речовину півкуль. Різна товщина кори великого мозку обумовлена різним функціональним значенням її ділянок. Мікроскопічно вона складається з ряду нервових клітин і волокон. Особливості розташування та будови мієлінових нервових волокон у різних ділянках кори вивчає мієлоархітектоніка. Вчення про особливості кількості, форми, розміщення клітин кори називається цитоархітектонікою. В основу сучасної цитоархітектоніки полягли роботи анатома В. А. Беца, який у 1874 році описав гігантські пірамідні клітини (клітини Беца) у передцентральній звивині кори великого мозку людини та тварин і довів, що вони є руховими.

Функцією кори у ділянці лобних долів є організація рухів, рухових механізмів мовлення, складних форм поведінки та мислення.

Патологічні вогнища у задньому відділі верхньої лобної звивини спричиняють порушення статичної координації. Хворий падає на бік, протилежний вогнищу. Подразнення у цій ділянці викликає напади фокальної епілепсії у вигляді співдружнього повороту очей, голови і тулуба у протилежний бік, іноді з переходом у загальні тонічні та клонічні судоми.

Ураження заднього відділу внутрішньої лобної звивини лівої півкулі (у шульги – правої) характеризується розладом письма – аграфією, при якій хворий плутає близькі за артикуляцією звуки (л, н, д).

Патологічні процеси у задньому відділі нижньої лобної звивини у правши і правого у шульги (центр Брока) спричиняє синдром моторної афазії. Настає повна або майже повна відсутність «інтелектуального» мовлення, тоді як виразне або емоційне мовлення зберігається. Клінічна картина моторної афазії варіює залежно від локалізації вогнища. При локалізації вогнища безпосередньо у центрі Брока відмічається коркова моторна афазія (довільне мовлення, повторення слів, читання вголос, довільне письмо відсутні, розуміння мовлення та письма збережене), у білій речовині, коли уражуються відцентрові та доцентрові волокна до центру Брока, - провідникова моторна афазія (довільне мовлення, повторення слів, читання вголос відсутні або утруднені, розуміння мовлення та письма, довільне письмо збережені); при ураженні асоціативних волокон – транскортикальна моторна афазія (довільне мовлення та письмо утруднені, повторення слів, читання вголос, розуміння мовлення та письма збережені).

Для більш точного визначення локалізації вогнища слід врахувати, що відсутність довільного мовлення у сполученні з розладом повторення слів, письма і читання вказує на коркове порушення, а у випадках, коли порушене довільне мовлення, але збережені читання і письмо, уражені провідні шляхи.

Патологічні процеси у задньому відділі лобної долі лівої півкулі у правши (правої півкулі у шульги) одночасно з афазією виникає розлад читання вголос (алексія). Вогнища, які локалізуються у задньому відділі долі, частіше зліва спричиняють акінетичну форму апраксії, яка проявляється тим, що хворі без зовнішньої мотивації не роблять ніяких рухів. При деструктивних процесах у цій ділянці спостерігається параліч погляду в бік, протилежний вогнищу. Очі при цьому «дивляться на вогнище ураження».

Подразнення цієї ділянки викликає епілептиформні судоми. Вони починаються моторною аурою, у вигляді клонічних посмикувань очей у бік, протилежний вогнищу, клонічними судомами у протилежних кінцівках, порушенні свідомості тощо.

Кардинальними симптомами ураження середнього відділу лобної долі є порушення психіки. З емоційних розладів слід відмітити благодушність, ейфорію, неадекватну веселість, легковажне відношення хворого до свого захворювання, апатичність, депресію, нерідко емоційну тупість. В інших випадках на передній план виходять дратівливість, підвищена збудливість, аж до маніакального стану, підвищений статевий потяг.

Найбільш характерні порушення психіки при ураженні лобної долі такі: морія (пустотливість), пуерилізм (невідповідність віку), порушення етичних та естетичних понять, неохайність. Такі порушення вольових та інтелектуальних процесів як зниження уваги, пам’яті та загального психічного тонусу, в’ялість, уповільнення мислення, його примітивність, неможливість засвоїти складні поняття, відсутність ініціативи до будь-якого руху, акінезії та гіпокінезії.

Суттєвим симптомом ураження переднього відділу лобної долі є порушення координації на протилежному боці, рідше на боці вогнища. Але у меншій мірі, ніж при ураженні мозочка, відмічається статична атаксія (відхилення тіла в бік у стані спокою), іноді промахування, елементи інтенційного тремора і явища підвищеної збудливості лабіринту внутрішнього вуха.

Патологічні процеси, локалізовані на нижній поверхні лобної долі, викликають такі ж розлади, які при ураженні середнього та переднього відділів. Але крім них спостерігаються розлади нюху – гіпосмія або аносмія на борці вогнища. Якщо процес поширюється у задньому напрямку, то приєднується первинна атрофія диску зорового нерва.

Передцентральна звивина – центр довільних рухів. У ній від гігантських пірамідних клітин Беца починається пірамідний шлях, по якому рухові імпульси поступають до м’язів протилежної половини тіла. У задніх відділах верхньої лобної звивини розташований центр екстрапірамідної системи, яка забезпечує можливість виконання всіх рухів.

Однобічне ураження скроневої долі, а саме коркової ділянки слуху, не спричиняє зниження слуху. Подразнення слухової коркової зони викликає шум, гудіння у вухах, слухові галюцинації.

При ураженні середніх і задніх відділів верхньої скроневої звивини домінуючої півкулі (центр Верніке) відмічається сенсорна афазія. Слід відрізняти коркову та підкоркову сенсорну афазію.

При корковій сенсорній афазії хворий чує сказане слово, але не розуміє його значення, не розуміє власне мовлення, багато говорить (логорея), мовлення являє собою незрозумілий набір слів. Замість належних слів хворий промовляє інші, іноді схожі за звучанням (парафазія). Він не може повторити промовлене слово. Також порушене письмо спонтанне та під диктовку (аграфія) та читання (алексія).

При підкорковій сенсорній афазії, коли вогнище розташоване у білій речовині під корою, також порушене розуміння слів; хворий не може писати під диктовку, повторити сказане слово. Але при цьому часто збережене

Сенсорна афазія іноді сполучається з акустичною агнозією, коли хворий не тільки не розуміє зверненого мовлення, але йому стають незрозумілими будь-які звуки, наприклад стук годинника, гавкання собаки, дзвін ключів тощо.

Ураження скроневої долі на межі з нижньою тім’яною долькою іноді проявляється у вигляді амнестичної афазії, тобто хворий не може знайти слово для означення предмету, забуває іменники. Спонтанне мовлення та розуміння чужого мовлення збережене.

Функція тім’яної долі пов’язана в основному з орієнтацією у просторі та часі та з аналізом подразнень чутливих рецепторів. У ділянці постцентральної звивини знаходиться ядро аналізатора загальної чутливості. У ньому закінчуються провідні шляхи больової, температурної, тактильної (відчуття дотику), м’язово-суглобової (відчуття зміни положення частин тіла у просторі), вібраційної (відчуття коливань різної частоти) чутливості. Як і у передцентральній, у постцентральній звивині існує певна проекція різних ділянок тіла: у верхніх її відділах представлена нога, у середніх – рука, у нижніх – обличчя.

У зв’язку з перехрестом чутливих шляхів у постцентральна звивину поступає інформація від протилежної половини тіла. Такі складні види чутливості, як здатність визначати предмети напомацки (стереогноз), впізнавати знаки, букви, написані на шкірі тощо, є функцією верхньої тім’яної дольки. Центри нижньої тім’яної дольки забезпечують праксис.

Потилична доля функціонально пов’язана із зором, до того ж у кожну долю поступають сигнали з протилежної половини поля зору (поле зору – простір, який бачить нерухомий погляд).

Функція скроневої долі – сприйняття та переробка слухових, смакових, нюхових відчуттів, аналіз і синтез мовленнєвих звуків, механізми пам’яті. Слуховий центр мовлення (центр Верніке) розміщується у задніх відділах верхньої скроневої звивини лівої півкулі.

Деякі центри кори великого мозку, а саме: коркові кінці аналізаторів та рухові зони кори, симетричні. У зв’язку з перехрестом шляхів, які підходять до певних ділянок кори або відходять від них, окремі коркові центри пов’язані з протилежною половиною тіла. Так, по руховому (пірамідному) шляху, який починається від клітин передцентральної звивини, йдуть команди до м’язів протилежної половини тіла. Чутливі провідні шляхи, які прямують до постцентральної звивини, передають інформацію про подразнення протилежної половини тіла. Зоровий центр кожної півкулі переробляє інформацію (зорові сигнали), які поступають з протилежних половин полів зору. Інші аналізатори – слуховий, нюховий, смаковий – у зв’язку з частковим перехрестом провідних шляхів зв’язані з обома половинами тіла.

Не всі функції представлені у корі великого мозку симетрично. Відомо, що мовлення, читання, письмо у більшості людей функціонально пов’язані з лівою півкулею. Права півкуля забезпечує орієнтування у часі, місці, власному тілі та інші психічні процеси.

Особливу роль грають найбільш стародавні в еволюційному відношенні відділи кори великого мозку. Розташовані у ділянці внутрішньої поверхні півкуль, - поясна та парагіппокампальна звивини. Разом з мигдалевидним тілом, нюховою цибулиною та нюховим трактом вони утворюють лімбічну систему. Ці відділи тісно пов’язані з ретикулярною формацією мозкового стовбура, складаючи єдину функціональну систему – лімбіко-ретикулярнийкомплекс, який бере участь у формуванні інстинктивних та емоційних реакцій (харчові, статеві, оборонні інстинкти, гнів, лють, задоволення тощо) поведінки людини. Лімбічна система приймає також участь у регуляції тонусу великого мозку, процесів сну та неспання.

Сіра речовина великого мозку крім кори представлена підкорковими ядрами – хвостатим та сочевицеподібним, мигдалевидним тілом та огорожею. Сочевицеподібне ядро ділиться смужками білої речовини на три частини: зовнішню – шкарлупу та дві внутрішні – медіальний та латеральний бліда куля.

У зв’язку загальним онто- та філогенезом, а також морфологічним і функціональним схожістю хвостате ядро і шкарлупу об’єднують в смугасте тіло (стріатум). Бліду кулю, червоне ядро, чорну речовину таретикулярну формацію середнього мозку об’єднують у бліде тіло (паллідум). Стріатум і паллідум утворюють дуже важливу у функціональному відношенні систему – стріопаллідарну, або екстрапірамідну. Екстрапірамідна система забезпечує підготовку різних груп м’язів до виконання цілісного руху. Впливаючи на тонус м’язів (знижуючи або підвищуючи його), вона визначає вихідну позу для здійснення рухових актів. Функцією екстрапірамідної системи є також мімічні, допоміжні та співдружні рухи; жестикуляція, автоматизовані моторні акти (гримаси, посвист), закінченість рухів.

Стріатум і паллідум нерівнозначні у функціональному відношенні. Паллідум (більш стародавнє утворення) активізує рух та знижує тонус м’язів. Стріатум, навпаки, гальмує рухи та підвищує м’язовий тонус.

Біла речовина півкуль великого мозку представлена мієліновими волокнами (відростками нервових клітин), які мають різне функціональне значення. Асоціативні волокна з’єднують між собою сіру речовину кори у межах одної півкулі; комісуральні волокна зв’язують в основному симетричні ділянки кори, розташовані у різних півкулях; проекційні волокна являють собою провідні шляхи, які з’єднують кору з нижче розміщеними відділами головного мозку та з спинним мозком. Провідні шляхи утворюють променистий вінець, який складається з волокон, які віялоподібно розсипаються, що і зумовило назву, та внутрішню капсулу. Остання розташована між базальними ядрами. У ній розрізняють передню і задню ніжки та коліно яке знаходиться між ними.Передня ніжка розділяє хвостате та сочевицеподібне ядро, задня – сочевицеподібне ядро та таламус.

Впродовж півкуль, у їх глибині, розміщуються заповнені спинномозковою рідиною симетричні порожнини – правий і лівий бокові шлуночки. У них знаходяться судинні сплетіння, які виробляють спинномозкову рідину. За допомогою міжшлуночкових отворів бокові шлуночки сполучаються з непарним ІІІ шлуночком.

Класифікація енцефалітів.

Енцефаліт - запальне захворювання ЦНС, яке розвивається при попадання нейротропних вірусів і бактерій у речовину головного або спинного мозку. Мікробне ураження може бути дифузним з набряком речовини мозку та оболонок або вогнищевим з дегенеративними змінами нервових клітин і проліферацією глії. Захворювання бувають первинні і вторинні.

Грипозний енцефаліт спостерігається в періоди епідемії грипу як його ускладнення. На тлі високої температури з’являється головний біль, нудота, блювання, хиткість при ходьбі, менінгеальний симптомокомплекс (ригідність м’язів потилиці, двобічний симптом Керніга, болючість точок виходу трійчатого нерва, світлобоязнь), у тяжких випадках - паралічі. Цереброспінальна рідина витікає під тиском. Для неї характерний підвищений вміст білка і клітин.

Кліщовий енцефаліт. Збудник – РНК-вмісний арбовірус. Інкубаційний період 3-21 день. Початок захворювання гострий, температура 38-39 триває протягом дня, головний біль, гіперестезія шкіри, міальгія, сонливість.

У випадку менінгеальної форми різко зростає головний біль, з’являються менінгеальні симптоми

При менінгоенцефалітній формі, крім гарячки та інтоксикації, менінгеальних симптомів – порушення свідомості, судоми, парези черепних нервів, спастичні парези кінцівок, гіперкінези, атаксія, бульбарні порушення. Потім – остаточні явища, хронічний прогресуючий перебіг хвороби. – в’ялі паралічі з атрофією м’язів, переважно шиї, плечового поясу і верхніх кінцівок.

Відомі також полірадикулоневритична форма та двохвильовий менінгоенцефаліт.

Діагностика – МРТ, КТ вірусологічні та серологічні методи.

Епідемічний енцефаліт (хвороба Економо, летаргічний енцефаліт).

Збудником захворювання є фільтрівний вірус, який передається повітряно-крапельним шляхом.. Інкубаційний період – від 1 до 14 діб. Характерна рання віремія (розповсюдження віруса з током крові із втягненням у процес внутрішніх органів, особливо печінки), вірус може поширюватися в організмі також периневрально. Вражає сіру речовину водопроводу мозку, покришку, чотиригорб’я, ніжки мозку, ядра гіпоталамічної ділянки, чорну субстанцію. Гостра стадія характеризується швидким підвищенням температури, катаральними явищами, головним болем, в’ялістю, болем у суглобах, порушенням свідомості. У неврологічному статусі виділяють окоруховий та вестибуло-вегетативний симптомокомплекси. Спостерігаються порушення сну, диплопія, птоз, косоокість, парез та параліч м’язів ока, вегетативні порушення – пітливість, лабільність судинних реакцій, тахікардія, порушення дихання. гіперсалівація.

Розрізнюють летаргічну, окулолетаргічну, вестибулярну, гіперкінетичну та ендокринну форми.

Японський (комариний) енцефаліт викликається вірусом, який переноситься комарами. Інкубаційний період – 3-27 днів. Початок захворювання гострий, різко підвищується температура і триває до 10 днів. Спостерігається озноб, загальна слабкість, сильний головний біль, нудота, блювання, біль у м’язах, порушується серцева діяльність. Виражені менінгеальні симптоми, парези, паралічі (у тяжких випадках – бульбарні) Можливі судомні напади. Смертність досягає 50 %.

До вторинних відносять ревматичний, туберкульозний, сифілітичний та інші менінгоенцефаліти.

Ревматичний енцефаліт розвивається поступово в результаті системного ураження сполучної тканини і судин нервової системи. На тлі наявного ревматизму. У речовині головного мозку виявляються мікрогліоцитарні вузлики, проліферативна реакція гістіоцитів і ендотелію, в основному судин мікроциркуляторного русла.

Клінічна картина різноманітна. Найчастіше – підкорковий енцефаліт (мала хорея). Який розвивається внаслідок ангіни. Характерні хореїформні гіперкінези у м’язах обличчя, тулуба, кінцівок. Інші прояви: церебральний арахноїдит, спинальний арахноїдит, синдром паркінсонізма тощо.

49. Будова проміжного мозку, симптоми випадіння його ураження. (№27+№32)