Клінічна характеристика дитячого церебрального паралічу.

Серед причин дитячої інвалідності по основному захворюванню перше місце посідають хвороби нервової системи. До цієї групи входить і ДЦП.

Частота ДЦП складає 2,5-5,9 на 1000 новонароджених дітей.

Термін «дитячий церебральний параліч» - комплексне поняття, що поєднує ряд синдромів, які виникають у зв’язку з ушкодженням мозку. ДЦП розвивається внаслідок ураження головного і спинного мозку на різних етапах пре- і постнатального розвитку. Основними клінічними симптомами ДЦП є розлади рухової функції, до яких в більшості випадків приєднуються порушення психіки, мовлення, зору, слуху тощо.

В даний час ДЦП розглядається як захворювання, одержане в результаті ураження мозку, перенесеного у перинатальному періоді або періоді новонародженості; як одна з форм резидуальної нервово-психічної патології ЦНС складного ґенезу. Мозковий органічний дефект, що лежить в основі ДЦП, виникає рано, в період незавершеного процесу формування головних структур і механізмів мозку, що обумовлює складну поєднану структуру неврологічних і психічних розладів.

Таким чином, мова йде про дифузне ураження головного мозку на ранніх етапах його формування, що може призвести до сенсорних і мовленнєвих порушень у дитини з ДЦП. Крім того, наявність рухових дефектів складає передумови для порушення нормального розвитку пізнавальної діяльності дитини, оскільки чуттєве пізнання формується на основі аналізаторної діяльності мозку.

Головним клінічним синдромом ДЦП є рухові порушення у вигляді паралічів і парезів. Рухові порушення при ДЦП охоплюють всі сторони моторної сфери ЦНС – пірамідну, екстрапірамідну регуляцію позотонічних автоматизмів, коркові механізми формування довільних рухових актів.

Рухові порушення при ДЦП обумовлені тим, що підвищений м’язовий тонус при сполученні з патологічними тонічними рефлексами (тонічний лабіринтний і шийні рефлекси), чинять перепону нормальному розвитку вікових рухових навичок. Тонічні рефлекси є нормальними для дітей віком 2-3 місяці. Однак, при ДЦП їх зворотний розвиток затримується, і вони значно утруднюють руховий розвиток дитини.

При вираженості тонічного лабіринтного рефлексу у дитини з ДЦП у положенні на спині підвищується тонус м’язів-розгиначів. Така дитина не може підняти голову або робити їй це дуже важко, не може витягнути руки вперед, щоб взяти якусь річ, або підтягнутися або сісти, повернутися на живіт. У положенні на животі вона не може підняти голову, розігнути руки та опертися на них, піднятися, прийняти вертикальну позу.

При вираженому симетричному шийному тонічному рефлексі у дитини з ДЦП м’язовий тонус змінюється залежно від того, згинає вона голову чи розгинає. Розгинання голови підсилює тонус розгиначів м’язів рук, у зв’язку з чим у дитини можлива втрата рівноваги і падіння назад. Згинання голови підсилює згинальний тонус м’язів, і дитина може впасти вперед. Діти з ДЦП намагаються тримати голову по серединній лінії, інакше порушується рівновага при сидінні, стоянні, ходінні.

Асиметричний шийно-тонічний рефлекс полягає в тому, що при повороті голови вбік підвищується тонус у м’язах-розгиначах тієї руки, у напрямі якої повернута голова (дитина приймає позу фехтувальника). Через те, що голова часто повернута в один бік, розвивається спастична кривошия. Сполучення цього рефлексу з тонічним лабіринтним утруднює повороти на бік та на живіт.

Вираженість тонічних рефлексів залежить від тяжкості ураження мозку. У тяжких випадках вони значно виражені і їх легко визначити. При більш легких ураженнях діти можуть гальмувати рефлекс. Асиметричні тонічні рефлекси впливають і на м’язовий тонус артикуляційного апарату, що утруднює вимову звуків. Симетричні шийні тонічні рефлекси утруднюють дихання, довільне відкривання рота, рух язика вперед. У таких дітей тихий, погано модульований голос із носовим відтінком.

Патологічні синкінезії також гальмують руховий розвиток дитини. У дітей з ДЦП розрізнюють основні групи патологічних синкінезій: глобальні і координаційні. Глобальні синкінезії спостерігаються при особливо тяжких формах захворювання і характеризуються складним комплексом мимовільних рухів, які виникають при спробі руху паралізованими кінцівками. Так, при спробі підняти паралізовану ногу або руку виникають мимовільні рухи в розгинанні м’язів шиї і спини, закидання голови, відкриття рота, зажмурювання очей.

Координаційні синкінезії виникають в паралізованих кінцівках при кожному їх русі, наприклад, спробі стиснути пальці кисті в кулак або стиснути пальцями предмет призводить до згинання у ліктьовому і променевому суглобах.

Постійна наявність тонічних рефлексів і підвищеного тонусу створює патологічну пропріоцептивну аферентацію.

Кінестатичний вид чутливості забезпечує контроль за виконанням рухових актів, без нього неможлива підтримка вертикального положення тіла, виконання складнокоординованих рухів. При порушенні кінестатичних відчуттів у дитини виникають труднощі у пізнанні властивостей і предметів.

Високий м’язовий тонус сприяє виникненню контрактур. Характерна гіпертонія м’язів нижніх кінцівок, які приводять м’яз стегна, що спричиняє у окремих хворих перехрещення ніг: стопи фіксовані, підошовна поверхня звернена всередину.