І 8 пари черепно-мозкових нервів. Ознаки їх ураження. Методи обстеження.

Зоровий нерв (ІІ пара). Починається він у сітківці – внутрішній оболонці ока. Тут є рецептори – палички, що сприймають чорно-біле зображення, і колбочки, які відповідають за кольорове сприйняття. Палички та колбочки біполярними нейроцитами з’єднані з нейроцитами гангліозного шару сітківки. Аксони цих клітин утворюють зоровий нерв, який виходить з очного яблука, прямує до очної ямки, а потім через зоровий канал проходить у порожнину черепа. На основі мозку, попереду турецького сідла, зорові нерви утворюють зоровий перехрест. Перехрещуються тільки волокна, які йдуть від внутрішніх половин сітківки обох очей. Позаду зорового перехресту утворюються зорові тракти. Кожний з яких включає волокна від однойменних половин сітківки обох очей. Так, у правий зоровий тракт попадають волокна від правих половин сітківки, а у лівий – від лівих половин. Зорові тракти закінчуються у первинних (підкіркових) зорових центрах – верхніх пагорбках, таламусі та зовнішніх колінчатих тілах. Волокна, які йдуть до верхніх пагорбків, зв’язують зоровий нерв із окоруховим. У зовнішніх колінчатих тілах і таламусі розміщені клітини, аксони яких прямують на внутрішню поверхню потиличних долів, закінчуючись у корі великого мозку по обидва боки шпорної борозни. Зверху від неї закінчуються волокна, які зв’язують з корою верхні половини сітківки, а знизу – волокна від нижніх половин сітківки.

Скарги хворого: на зниження гостроти зору або повну його втрату, нечіткість предметів, випадіння полів зору, порушення сприймання кольорів.

Методики дослідження. Вивчення зорового нерва складається із трьох розділів:

1)дослідження гостроти зору;

2)дослідження поля зору;

3)вивчення дна ока.

Вивчення гостроти зору проводиться для кожного ока окремо за допомогою спеціальних таблиць (частіше всього використо­вуються таблиці Сивцова). Названі таблиці складаються із букв, незамкнених кілець або контурних малюнків, що розміщені у 12 рядках. Верхні рядки написані більшими буквами або знаками, а нижні — у зменшених розмірах.

У разі низької гостроти зору у важких хворих можна проводити орієнтовне дослідження рахунку пальців лікаря на різній відстані. Оскільки товщина букв першого рядка таблиці Сивцова приблизно дорівнює товщині пальця руки, то навіть у разі такого приблизного дослідження можна мати цифровий вираз. Якщо хворий відрізняє пальці дослідника на відстані 1 м, то гострота зору дорівнює приблизно 0,02, якщо на відстані 0,5 м — 0,01. Якщо зір дуже низький, то хворий може лише порахувати пальці перед обличчям.

Поле зору — це простір і оточуючі предмети, які бачить нерухоме око.

Важливе значення для діагностики має також вивчення полів зору на різні кольори.

Дослідження очного дна за допомогою офтальмоскопа дозволяє вивчити стан соска зорового нерва, який змінюється за наявності різних патологічних станів мозку.

Симптоми ураження:

1. Амбліопія - зниження гостроти зору.

2. Амавроз - сліпота.

3. Скотома - випадіння частинки поля зору, яке сприймається хворим як пляма.

4. Анопсія - випадіння полів зору (рис.)

а)скронева (бітемпоральна) геміанопсія – випадіння скроневих полів зору (ІІ);

б) іназальна геміанопсія – випадіння носових половин поля зору (ІІІ);

в) трактусова геміанопсія – випадіння лівих чи правих половин зору (ІV, V);

г) квадрантна анопсія – випадіння частин поля зору (VІ, VІІ).

5. При подразненні коркового центру зору виникають зорові фотопсії або зорові галюцинації.

Зорова агнозія.

7. На очному дні спостерігають застій дисків зорового нерва (пухлини, енцефаліт), атрофію дисків зорового нерва, поблідніння скроневих частин дисків

 

Присінково-завитковий нерв (УІІІ пара). Виходить з черепа у вигляді завиткового та присінкового корінців.

Завиткова частина нерву (власне слуховий нерв) утворюється у чутливому завитковому (спіральному) вузлі, який знаходиться у внутрішньому вусі, у ділянці завиткового лабіринту. Дендрити клітин завиткового вузла проводять сигнали від клітин спірального (кортієвого) органу, що є сприймаючим апаратом слуху. Аксони клітин завиткового вузла утворюють завитковий (слуховий) корінець, який через внутрішній слуховий отвір потрапляє у порожнину черепа і закінчується в завиткових ядрах, розташованих у задній частині мосту. Волокна клітин другого нейрона слухового шляху. почавшись в завиткових ядрах і ядрах трапецієвидного тіла, прямують до первинних слухових центрів – нижніх пагорбків та медіальних колінчастих тіл; ці волокна роблять частковий перехрест і утворюють латеральну петлю. Від медіальних колінчастих тіл, де розміщуються клітини третього нейрона слухового шляху, аксони прямують до кори скроневих долів великого мозку. Завдяки частковому перехресту волокон других нейронів слухові сигнали з кожного вуха прямують в обидві скроневі долі.

Присінкова (вестибулярна) частина нерву починається у присінковому вузлі (чутливому), розташованому на дні внутрішнього слухового проходу. Дендрити клітин цього вузла прямують до рецепторних клітин півколових проток внутрішнього вуха. Протоки частково заповнені рідиною, яка подразнює рецептори, переміщуючись при зміні положення тіла або голови. Аксони клітин присінкового вузла утворює присінковмй корінець, який прямує до присінкових ядер мосту (другий нейрон). Волокна клітин цих ядер прямують до таламусу, мозочку, до ядер черепних нервів (додаткового, відвідного, блокового та окорухового). З таламусу йдуть волокна до кори скроневої долі великого мозку, де розміщується коркове ядро вестибулярного аналізатора. Крім того, ядра мозочка (ядро шатру) зв’язані з ядрами екстрапірамідної системи (мозочково-червоноядерний шлях). Основною функцією присінкової частини є збереження рівноваги. У зв’язку з численними зв’язками ядер присінкової частини нерва вона бере участь у регуляції мимовільних рухових актів.

Скарги хворого: на зниження або повну втрату слуху, слухові галюцинації.

Методика дослідження: Досліджують здатність пацієнта чути розмовну та шепітну мову. За допомогою камертона перевіряють кісткову та повітряну аудіометрію. звукопровідність.Для більш точної діагностики використовують аудіометрію.. За допо­могою слухового аналізатора людина отримує звукову інформацію із навколишнього середовища. Завдяки слуховому аналізатору можливий аналіз і синтез звукових подразнень.

Дослідження функції слухового аналізатора починається з вивчення анамнезу. Якщо хворий скаржиться на зниження слуху, важливо розпитати, з якого часу він помітив ці порушення, чи прогресує зниження слуху, з одного чи з двох боків є помічений хворим дефект. Можливо, сам хворий назве причину, після якої помітив зниження слуху (травма, інфекція, інтоксикація тощо).

Не менш важливою скаргою є шум у вухах. Необхідно з'ясу­вати, спостерігається він в одному вусі чи в двох, визначити його характер (постійний, пульсівний).

Хворі можуть скаржитися на слухові галюцинації: чують окрики, голоси тощо.

Після того як анамнез зібрано, необхідно провести об'єктивне дослідження функції слуху.

Симптоми ураження: зниження гостроти слуху (гіпакузіс), глухота (анакузіс), шум в вусі, слухова агнозія, при подразненні коркового центру – слухові галюцинації.