Лікувально-педагогічні заходи при псевдобульбарній дизартрії.

Псевдобульбарна дизартрія – обумовлена центральним паралічем м’язів, які іннервуються язикоглотковий, блукаючим та під’язичним нервами, внаслідок двобічного ураження рухових корково-ядерних шляхів, проявляється монотонністю мовлення.

При важкій формі псевдобульбарної дизартрії характерним є розлад як загальної, так і мовленнєвої моторики. Артикуляційний рух дитина здійснює дуже повільно, часто не може довести його до кінця; їй важко зробити повторні рухи. М'язи артикуляторних органів надмірно напружені, відзначаються насильницькі рухи у цих м'язах - гіперкінези.

У дітей з псевдобульбарною дизартрією обличчя амімічне, утруднені жувальні та ковтальні рухи, сильна слюнотеча. Мовленнєве дихання порушено, відзначаються дихальні спазми. Темп, виразність та інтонація мовлення страждають. Голос глухий, здавлений, іноді з гугнявим відтінком. Утруднені довільні рухи артикуляційних органів; язик під час висовування відхиляється вбік, дитина не може здійснювати бокові рухи язика, підняти його до верхньої губи. Спостерігаються гіперкінези язика, які виявляються у його посмикуванні, хвилеподібних рухах. Обмежені довільні рухи губ: дитина не може витягнути губи, надути щоки.

Порушення іннервації впливає на вимову всіх або деяких приголосних звуків; часто шиплячі, свистячі, звуки "р" та "л" вимовляються дефектно, іноді вони відсутні зовсім. Викривлення вимови інших звуків буває нестійким: в одних словах воно виявляється, в інших - ні. Дуже часто порушується звуковимова м'яких приголосних. Голосні звуки вимовляються неясно, іноді з гугнявим відтінком.

Виокремлюють спастичну і паретичну форму псевдобульбарної дизартрії. Спастична форма характеризується постійним підвищенням тонусу в м'язах язика та губ. Язик напружений, відтягнутий назад, кінчик не виражений. Губи також спастично напружені. Спостерігається обмеженість активних рухів в артикуляційних м'язах. Спастичність мовленнєвих м'язів поєднується з еластичністю скелетних.

У важких випадках спастичної форми псевдобульбарної дизартрії мовлення стає незрозумілим; воно складається з окремих звуків, вимова яких дуже утруднена. Спостерігаються синкінезії (супровідні рухи), поверхневе дихання з порушеним ритмом і поверхневим видихом. На відміну від гіперкінезів синкінезії виникають тільки під час виконання рухів і відсутні у спокійному стані.

При паретичній формі псевдобульбарної дизартрії спостерігається зниження м'язевого тонусу. Гіпотонія у мовленнєвих м'язах, як правило, поєднується зі слабкістю скелетних, мімічних і жувальних м'язів. Язик розпластаний у порожнині рота, неповороткий, губи в'ялі, внаслідок чого не змикаються, рот напіввідкритий, слиновиділення.

Для паретичної форми псевдобульбарної дизартрії характерним є порушення звуковимови проривних губних звуків, язиково-альвеолярних і голосних. Голос має носовий відтінок.

Паретичну псевдобульбарну дизартрію слід розмежовувати з бульбарною дизартрією, яка характеризується периферійним парезом мовленнєвих м'язів на відміну від центрального парезу при псевдобульбарній формі. Якщо при псевдобульбарній дизартрії порушуються переважно довільні рухи мовленнєвої моторики, то при бульбарній - порушуються як довільні, так і мимовільні. Різною є також специфіка порушень звуковимови: при бульбарній формі спостерігається оглушення голосних і дзвінких приголосних, при псевдобульбарній - буває як оглушення, так і дзвінка вимова приголосних. Специфічна також вимова голосних звуків: при псевдобульбарній дизартрії їх артикуляція відсунута назад, а при бульбарній - відзначається наближення артикуляції голосних до нейтрального звуку.

До лікувальних заходів слід включати диференційовану медикаментозну терапію (залежно від форми дитячого церебрального паралічу, характеру порушення мови, віку дитини), фізіотерапевтичне лікування, лікувальну фізкультуру, масаж у поєднанні з логопедичними заняттями.

Правильна діагностика перелічених порушень має велике значення для розроблення змісту й методики корекційної роботи. Завданням диференціальної діагностики є відмежування дизартрії від дислалії та алалії. Необхідним є ретельне обстеження всіх боків мовлення дитини з церебральним паралічем, вивчення стану її загальної і мовленнєвої моторики, будови артикуляційного апарату.

На початку дослідження на основі документації та бесіди з батьками з'ясовуються дані про психомоторний розвиток та мовний розвиток дитини, про перенесені хвороби. У мовленнєвій картці фіксується діагноз дитини, вказується форма ДЦП, наявність психоневротичних розладів на основі висновку психоневролога.

Логопедом з'ясовується стан зору і слуху дитини. Зниження слуху часто спостерігається при наявності гіперкінезів. Частіше відмічається його зниження у високочастотному діапазоні звуків і збереження у низькочастотному. Це має орієнтувати логопеда на характер порушень звуковими. Дитина з гіперкінетичною формою церебрального паралічу може не чути звуків високої частоти ("т", "к", "с", "п", "є", "ф", "ш"), мати труднощі в їх вимові, пропускати їх у мовленні, замінювати іншими звуками тощо.