Основні поняття та положення атлантизму.

У.Ліппман,"Цілі США у війні"(1944), основні положення планів атлантизму щодо післявоєн. устрою світу:

 

1) доктрина явного наперед визначення та америкоцентризм – вираження впевненості в національній перевазі американців, унікальності їх нації та універсальності її історичного досвіду;

 

2) прагнення до встановлення відповідної системи безпеки та свободи від внутр.бар'єрів світового порядку;

 

3) визначення інтересів безпеки США у виключно геопол.категоріях та готовність застосувати військ.силу;

 

4) схильність вважати гегемонію США віссю та основою світобудови, елементом, що впорядковує Всесвіт, не дозволяючи йому загинути;

 

5) тенденція до глобалізації доктрини Монро.

 

Атлантична спільнота утворює єдину оборонну систему, цитадель якої США. Після розгрому Німеччини та Японії слід перетворити спільноту на воєнно-політичний союз з єдиним командуванням, стратегічним плануванням, уніфікованим озброєнням та істотним обмеженням суверенітету країн, які входять до її складу. Реальним є виникнення подібних атлантичній спільноті російського, ісламського, індійського та китайського воєнно-політичних блоків. Стабільність міжнародних відносин у післявоєнний час буде залежати від стосунків між такими блоками, а не між окремими державами.

 

Загалом, основні поняття та положення атлантизму остаточно були сформульовані після Другої світової війни. Це, передусім, оцінка силового фактору як вирішального для міжнародної політики.

 

Дж. Кіффер, "Реальності світової могутності": геополітика та міжнародне право несумісні у межах одного світу. Першість належить геополітиці, головною заповіддю якої є психологічна та фізична сила.

 

Р. Клайн, "Оцінка світової могутності": нерівномірність розподілу сили у світі. Лише 1/3 націй може впливати на структуру світового балансу сил у даний відрізок часу і утворює т.зв."центри сили", які чинять вирішальний вплив на всю систему міжнародних відносин. Країна та території за межами такого впливу, утворюють "вакуум сили", спроба заповнити який з боку "центрів сили" спричиняє боротьбу.

 

З точки зору "вакууму сили" в концепції атлантизму розглядаються Азія та Центр.Африка. Офіційно положення про "вакуум сили" сформульовано у доктрині Ейзенхауера (1957): рекомендація конгресу дозволити президенту посилати амер.війська у країни Близького та Середнього Сходу, не питаючи дозволу конгресу. На підставі поло ження про "вакуум сили" Р. Страус-Хюпе: націон.суверенітет беззмістовний термін. Малі країни є "небезпечним анахронізмом", оскільки час від часу утворюють "вакуум сили", стаючи об'єктом зіткнення "центрів сил".

 

Концепція "вакууму сили" передбачає доповнення поняття кордону держави поняттям кордону національної безпеки, базується на 1) уявленні про "рухливий" характер кордонів 2) використанні доктрини Макіндера стосовно Зх.півкулі. Кордони нацбезпеки окреслюють зону стратегічної оборони США.

 

Ліппман: ця зона не повинна обмежуватися територіальними водами, слід розповсюдити на обидва океани та заокеанські області.

 

Девіс: безпека Зх.півкулі передбачає активний вплив на країни інших континентів, може забезпечитись лише встановленням амер.контролю територій від арктичного узбережжя Канади через Середземне море та Близький Схід до віддалених берегів Китаю. Стаття "Зона оборони США – весь світ" (1949): відносить до зони оборони США всю Пн. та Пд.Америку, більшу частину Зх.Європи, частину Пн.Африки, всю Азію, за винятком азіатської частини СРСР, Китаю та країн-членів Ліги арабських держав, всю Океанію та район пн.полюсу.

 

Загалом зона стратегічної оборони США окреслена у "універсальній формулі": кордони амер.безпеки проходя ть скрізь, де на карту поставлені американські інтереси. Сферою останніх, за доктриною Картера, є весь світ.

 

Концепції "вакууму сили" та стратегічної оборони США зумовили положення про поділ світу на 4 концентричні зони зі США у центрі:

 

1. "Ядро" охоплює території США, Канади та Мексики

 

2. "Внутрішнє кільце" – країни Латинської Америки, акваторії Атлантичного і Тихого океанів.

 

3. "Проміжне кільце" – західноєвропейські та азіатські союзників США та найбільш важливі з точки зору останніх країни Близького Сходу й Африки.

 

4. "Зовнішнє кільце", співпадає з СРСР.

 

Поділ світу на зазначені зони визначає наступні пріоритети зовнішньої політики США:

 

- соціально-політична стабільність та оптимальні умови розвитку для американського капіталу у районі "ядра";

 

- повна економічна, політична та воєнна залежність країн "внутрішнього кільця";

 

- амер.контроль над стратегічними, торговел.комунікаціями та джерелами сировини у зоні "проміжного кільця";

 

- боротьба проти СРСР та соціалістичних країн у зоні "зовнішнього кільця".

 

Теорія 4 концентричних зон з часом доповнена теорією багатополярності або теорією "розмивання біполярності": утворення у світі нових "центрів сили" – Зх.Європи, Японії та Китаю. Світ поділений на 2 трикутники: 1)США, Західна Європа та Японія, 2)США, СРСР та Китай. У районі Тихого океану міжнародні відносини набули форми чотирикутника – США, СРСР, Японія та Китай.

 

Атлантизм містить й інші варіанти геополітичного поділу світу.

 

Д. Мейнінг: геополітичні критерії поділу мають враховувати не лише суто географічне відношення території до Суші та Моря, а й функціональну орієнтацію населення та держави. Залежно від функціонально-культурної схильності, поділяє територію євразійського Римленду на 3 різновиди

 

- органічно тяжіє до Хартленду: Китай, Монголію, Північний В'єтнам, Бангладеш, Афганістан, Східну Європу разом із Прусією, Прибалтику та Карелію

 

- нейтральний у геополітичному відношенні: Пд. Корею, Бірму, Індію, Ірак, Сирію та Югославію.

 

- схильний до таласократичного блоку: Зх.Європи, Грецію, Туреччину, Іран, Пакистан та Таїланд.

 

Атлантизм як геополітика моря розвинув нові ідеї, пов'язані з науково-технічною революцією у воєнній сфері: принципи аерократії (панування у повітряному просторі) та ефірократії (панування у космічному просторі). Було сформульовано положення про так звану глобальну географію епохи авіації, яка базується на нових поняттях про географічне положення країни: господарем земної кулі буде той, хто панує у повітрі.