Х. Макіндер про географічну вісь історії. Арон про схеми Маккіндера, про їх ідеологічні наслідки

Хелфорд Макіндер англ. вчений-геополітик, автор концепції "серединної землі", або Хартленду.

Телурократична концепція. (Географічна вісь історії, 1904). Вихідна теза: найбільш вигідним геогр. положенням Держави є серединне центральне з планетарної точки зору. В центрі світу євразійський континент, у центрі його серце світу heartland: континентальні маси Євразії, найбільш вдалі території для контролю над усім світом. Спочатку в якості heartland-у виділилася центр.Азія. Завдяки рухливості кінноти татаро-монгольські орди чинили великий вплив на Азію і значну частину Європи. З часу великих географічних відкриттів (відкриття шляху до Індії через мис доброї надії) баланс сил змінюється на користь океанських Держав (Великобританії, згодом Америки і Австралії). Європа піднялася над світом, дотяглася 38 морів та інших територій і поширила вплив на євроазіатські держави, які дотепер загрожували її існуванню. На поч. XX ст. нова транспортна революція (перетворення залізниць із придатку океанської торгівлі на вирішальний засіб трансконтинентального сполучення) змінила баланс геополітичних сил на користь сухопутних країн. Оскільки залізниці найефективніше працюють в закритих центральних районах Євразії стає Хартлендом, серединною землею від Європи до Тихого океану; навколо якої обертаються країни, чиї різноманітні регіональні комбінації не спроможні змінити статусу осьової держави, яка співпадає з Росією замінює Монгольську імперію. Росія займає у світі Євразії стратегічне положення, як Німеччина у світі Європи може наносити й одночасно отримувати удари у всіх напрямах, за винятком північного. Особливості Євразії (heartland-у):

- величезна площа, яка дорівнює половині всіх земель на земній кулі;

- недоступність з боку океану, оскільки південним кордоном Євразії є Сахара, північним широка смуга субарктичних лісів і борів, на сході і заході ліси, що займають основну територію;

- переважно степова місцевість, має великі пасовища та достатньо оазисів, які живляться річками;

- специфіка розподілу стоку річок: не дозволяє бути засобом сполучення з океаном, робить непридатними для людського спілкування з зовн.світом: впадіння річок у внутр.моря (солоні озера) та холодний Пн-льодовитий океан.

Таким чином Євразія гігантська природна міць, непроникна з боку морських імперій, багата ресурсами, і внаслідок цього вісь світової політики.

Heartland зумовлює поділ земної кулі на наступні зони:

1. Світовий острів Європа, Азія, Африка

2. Ядро світового остову (серце землі, heartland) Євразія, яка співпадає з Росією.

3. Пояс країн межують з морем і утворюють т.зв. внутрішній напівмісяць, доступний для мореплавства (Європа: Німеччина та Австрія, Передня Азія: Туреччина, Зх. і Сх. Індія, сх.-азіатські окраїнні області (Маньчжурія, Корея, Сх.Китай); Азіатський архіпелаг: Тайвань, Філіппіни, Індонезія). За фізичною будовою кількість країн внутрішнього півмісяця зведена до 4 районів, які співпадають з областями розповсюдження 4 світових релігій: буддизму, брахманізму, ісламу, християнства. І зона звернена до Тихого океану, ІІ Індійського. ІІІ = зона 5 морів (Близьким Сходом), суміщає риси прибережної зони та центр.району Євразії, позбавлена лісів, а морські затоки та річки, що впадають у океан, роблять її, з 1 боку, доступною для морських держав, з іншого дозволяють їй здійснювати панування у морі. ІV зона (Європа) звернена до Атлантики;

4. Країни зовнішнього напівмісяця, утворюють кільце з острівних баз, призначених для торгівлі і морсь ких сил, і недосяжні для сухопутних держав Євразії (Англія, США, Пд. Африка, Австралія, Канада, Японія).

Співвідношення зон можна виразити формулою світового панування. Хто володіє Сх.Європою, той володіє heartland-ом, хто володіє heartland-ом, той володіє світовим островом; хто володіє світовим островом той володіє світом. Вирішальну роль Сх. Європи у практичному здійсненні формули пояснює збігом в історії: морський і сухопутний розвиток сучасної Європи повторює минуле протистояння греків і римлян. Німці були цивілізовані й прийняли християнство від римлян, слов'яни від греків. Романсько-германські народи (Зх. Європа) вийшли згодом до океану й заснували морську цивілізацію, греко-слов'янські (Сх.Європа)освоїли степи, поклавши початок континентальній цивілізації. Сучасна сухопутна держава відрізняється від морської не лише матеріальними умовами та засобами сполучення, а й ідеалами. Вона входить до складу Хартленду, в той час як остання тяжіє до внутр.півмісяця. Сх.Європа є перехідною зоною, де центральна земля виходить у свої маргінальні регіони, відкриті в океан і на яких зіштовхуються та змішуються слов'яни й германці". Цю формулу можна використати для минулої і теперішньої політики. Її врахування зумовлене загрозою Євразії для морських Держав (зовн.напівмісяця): експансія до прикордонних районів Євразії дозволить їй використати величезні континентальні ресурси для побудови флоту, отже для встановлення контролю над океанським простором, що може призвести до виникнення світової імперії. Арон: В1905 і 1919 Макіндер боявся, щоб німці, перемігши слов'ян, не спромоглися об'єднати центр.землю в 1 тери торію і здобути перевагу над Великобританією. Мета практичної реалізації формули: відкинути сухопутні Держави в глиб Євразії і утримати від концентрації могутності на морях. Перший крок: недопущення союзу Росії і Германії.

У 1943 вносить корективи у концепцію: включає у поняття heartland Пн. Атлантику (Англія, США і країни Карибського басейну). Пн. Атлантика Середземний океан, опорна точка землі, противагою якої є мусонний регіон Індій та Китаю. По мірі нарощування потужності цей регіон може скласти опозицію до Пн. Атлантики. Друга коректива: виключає з поняття “heartland землі Єнисею (lendland)тяжіє до внутрішнього напівмісяця, тому може бути використаний океанськими народами у боротьбі з географічною віссю історії. Таку версію геополітичної будови світу назвав "другою геополітичною концепцією".

Арон: Теорія побудована на базі географічного схематизму: постійний елемент (альтернатива земля море; континентальне морське) і участь змінних елементів (техніка пересування по землі і морі, ресурси і населення, що використовуються в суперництві націй; розширення дипломатичного простору). Досліджуючи минуле, Макіндер виділив 2 аксіоми, що підходять і до XX ст: 1) в боротьбі між морською і континентальною державами однаково діє закон чисельності. Морська держава не виживе, незважаючи на високу якість флоту, якщо її суперник має більші матеріальні і людські ресурси. 2) морська держава може бути переможена як з суші, так і з моря. Якщо континентальна держава захопила бази на морі, поразка морської держави неодмінна. Море стає закритим і підкоряється континентальній владі, яка уже не відчуває необхідності виступати як морська. Британська імперія ризикує бути зруйнована внаслідок того, що агресивна континентальна держава накопичить переважаючі ресурси, або того, що мережа британських баз на островах і півостровах навкруги євроазійського континенту, буде зруйнована чи занята суперником. Протягом століть Великобританія мала вигоди від геополітичних обставин: Європа була розділена, що гарантувало безпеку Британських о-вів; Британія мала запаси сировини і людських ресурсів, переважаючи держави-суперники; континентальні держави не мали необхідної для перемоги воєнної сили. Проте дві основні змінні можуть змінити на гірше стан морської держави.

Від географічного схематизму до ідеологічних концепцій. Макіндер сам говорить про географічну причинність. Haсправді в його поглядах на всесвітню історію нема географічної причинності. Макіндер виходить з географічних фактів: нерівного розподілу в різних регіонах земель і вод, сировини і с/г ресурсів, неоднакової густини населення на континентах залежно від клімату, рельєфу і ґрунту. Макіндер намагається зв’язати всякі форми і види заселення земель людьми з географічними факторами. Але не стверджує, що маса населення на території визначається особливостями середовища, оскільки політичні проблеми, якраз і трансформуються в прямій залежності від змін в розподілі людських мас по поверхні планети. Географічне бачення історії, хоч і схематичне, виводить на 1 план важливі факти: протягом століть існувало 2 види завойовників-кочівників — власне кочівники і моряки. Всі кроки дипломатії диктувались боротьбою на землі і на морі, і перемога почергово переходила то до 1, то 2. Перемога визначалась, чи володіла більш значними ресурсами континентальна чи морська могутність, та залежала від техніки і технічних прийомів. Визначальні факти і фактори існування і руху цих категорій людей зв’язані з географічними умовами. Переміщення кочівників і моряків 1 з способів адаптації до середовища, манера людського буття, щоб зрозуміти яку, необхідно розглядати її в рамках певного простору. Монголи і араби сформувались як нації в степах і пустелях. Проте, Чингізхан і Мухамед історичні особи, а географічні реалії вказують лише на їх походження. Тому неправильно виводить передбачення чи ідеологічні мотиви з географічного прочитання всесвітньої історії.

Макіндер не формулював ніякої географічної ідеології як виправдання з допомогою географічної аргументації, цілей і амбіцій політичного характеру. А саме така особливість лежить в основі ідеологічних концепцій, тісно зв’язаних з географічними позиціями. Вони завжди виходять з основної ідеї: територія — залежно від розмірів і якості — ставка в боротьбі між ворожими колективами. Разом з тим, ідеологічні позиції тих, хто в якості ставки в боротьбі використовує фактор простору, діляться на 2 категорії, залежно, переслідують вони економічні чи стратегічні цілі. Ідеологія життєвого простору належить до першої категорії, вона мала найбільший успіх в Німеччині. Ідеологія природних кордонів відноситься до другої і розповсюджена переважно в Франції. Макіндер не підтримав німецьку ідеологію життєвого простору, але підготував її своєю концепцією. Він зрозумів краще, ніж багато сучасників, природу і характер індустріального суспільство, яке називав "функціонуюче підприємство". Сучасну націю можна порівняти з промисловим підприємством: ступінь її багатства знаходиться в прямій залежності від продуктивності праці. Число людей, які можуть жити на території, росте разом із зростом продуктивності праці. Не робив висновку, що боротьба за землю втрачає гостроту і має менше значення, оскільки інтенсивний ріст виробництва дозволяє не розширювати наявну територію. Проте констатував, що надмірна концентрація населення на малому просторі сприяє появі нових видів ненависті між народами, оскільки з’являється загроза масового голоду. Чим більше німців нараховувалось в кордонах рейха, тем більше вони страшились нехватки території, а значить, в один день дефіциту хліба і сировини.