Французька школа географії людини

Оформилася на противагу органічній школі Ратцеля. Якщо остання розглядала природне середовище як визначальну детермінанту історії, то перша обґрунтувала положення про те, що опосередковуючою ланкою між природою та історією є людська діяльність. Рефлю, Відаль де Бланш, Брюм, Деманжо.

Рефлю: історична географія вивчає людей в їх дійсній ролі, як таких, що працею перемагають навколишнє середовище. Безкінечні зміни, здійснені людською працею, зумовлюють один із найважливіших переворотів у відношенні людини до материків. Всі особливості фізичної будови поступово втрачають відносну важливість в історії народів по мірі того як народи перемагають у силі і свободі дій. Вивчаючи простір потрібно мати на увазі ще 1 важливий елемент людської історії час. Підпорядковуючись впливу середовища, людина видозмінює його на свою користь. Тому, вивчаючи простір, слід мати на увазі й інший, не менш важливий, елемент людської історії - час.

Відаль де Бланш географія людини не антитеза до географії без людини, тому що остання існує в уяві вузького кола спеціалістів. Завдання географії людини вивчення стосунків землі та людини, впливу географічного чинника на людину і навпаки. Людські асоціації подібно до рослинних та зоологічних, утворюються з різних елементів, які підпорядковані впливу середовища. Такі асоціації існують в одній країні, яка накладає на них відбиток. "Вся країна" сукупність елементів географічного середовища. Природа не є деякої нерухомою сценою, на якій розгортається людська діяльність, вона живе і змінюється лише завдяки цій діяльності. Концепція де ла Бланша отримала назву

Концепція посибілізму простір лише можливість. Перетвориться він на дійсний політичний фактор чи не перетвориться залежить від людей.

Брюм (учень де Бланша): Географія людини у широкому сенсі вивчення олюдненої або окупованої” людиною поверхні землі, всіх фактів земної поверхні, які існуванням завдячують людській діяльності. У вузькому розумінні початкова і основна частина географії історії, яка вивчає економічне, соціальне та політичне відображення географічних факторів, що вплив на розвиток людського суспільства. Географія людини у широкому розумінні поділяється на власне "географію людини" й на "географію історії". Перша при цьому вивчає такі "основні факти":

Географія людини в широкому розумінні розпадається на наступні частини, що вивчають:

1. факти непродуктивної окупації (будинки, дороги);

2. факти позитив окупації (землеробство, скотарство);

3. факти руйнівної окупації (рибальство, полювання).

Для з'ясування фактів необхідно скористатися поняттям пейзажу: подумки піднятися на аероплані й нібито сфотографувати факти людської діяльності. Географічний розгляд людини є припустимим тією мірою, якою її діяльність чинить вплив на зовнішність пейзажу.

Початкова географія людини завершується географією історії як "позитивною філософією стосунків людини та природного середовища", складові:

1. географію населення, тобто статистичну географію населення та його руху;

2. економічну географію, тобто географію простору, транспорту і обміну;

3. політичну географію географію Держави, території, кордонів, доріг, столиці, сировини, союзів, угод, конфліктів, війн, торгового суперництва і колоніальної політики;

4. соціальну географію або географію цивілізацій вивчає нації, раси, релігії, в тій мірі, в якій вони є факторами географії людини;

5. регіональну географію синтетичний підсумок всіх попередніх.

Основні принципи географії людини:

- принцип діяльності географічні факти, що стосуються природи і людини постійно змінюються і повинні вивчатися саме як такі.

- принцип взаємопов’язаності факти географії і реальності тісно пов’язані між собою. Охоплює як взаємний зв'язок елементів, із яких складається той чи інший географічний об'єкт, так і взаємодію даного регіону чи країни з іншими районами, країнами світового господарства.

Обидва принципи мають розкрити роль географічного середовища в історичному розвитку.

На підставі 1-го принципу, Брюн: дійсний зв’язок між географією та історією можна встановити лише завдяки аналізу людської праці та її результатів. де ла Бланш — геогр. причини діють на людей через факти соц.життя.

На підставі 2-го принципу де Бланш вводить поняття земного цілого” або регіону. Окремі частини не живуть ізольовано а впливають одна на одну. Вивчення регіону має за мету вияв всіх наявних взаємодій між його природними умовами, господарством і культурою, з'ясування зв'язків і взаємодій з іншими регіонами та/чи країнами з тим, щоб порівняти й співставити ці зв'язки і взаємодії з аналогічними в інших регіонах чи країнах. Жодний регіон не містить пояснення лише у собі самому, тому вивчення країни чи регіону не може бути продуктивним без вивчення взаємодій. Земля ціле, окремі частини якого допомагають взаємному поясненню. Завдання: охопити у всій сукупності характерні риси, які утворюють фізіономію даної країни, з'ясувати зв'язок між ними та представити цей зв'язок як прояв загальних законів земного організму.

Ж. Брюн розрізняє геогр. регіони природні просторові єдності, які мають у всіх своїх частинах деякі загальні риси і в цілому однорідні; Фактором, на підставі якого виокремлюють подібні регіональні утворення, є геоморфологічні характеристики. Історичні регіони утворюються елементами які є різнорідними у природ відношенні. Їх політична єдність створилася волею і не лише узгоджується з географ різнорідністю а й опирається на неї.

Деманжон: головне завдання географії людини складанні живого образу місцевості. Завдання: зібрати і скоординувати для кожної області характерні риси її ґрунту, клімату рослинного і людського життя, так можна відтворити особливу фізіономію місцевості.

 

Концепція “Серединної Європи” Ф. Наумана.

Німецька геополітична школа отримала розвиток між світовими війнами. 1-ша німецька геополітична концепція: серединної Європи (Науман, Патч). Написана під час Першої світової війни. Мета теоретичне обгрунтування основ нової формації, які мають бути закладені ще у воєнний час.

В геогр.плані серединна Європа: середньоєвропейська площа від Пн. і Балтійського морів до Альп, Адріатичного моря та пд.смуги придунайської долини. Повинна сприйматися як єдина величина, єдиний оборонний союз, єдина економічна область, бо всі Держави тут утворюють живе ціле, яке бореться, і будь-яка перемога чи поразка є життєвою подією.

2 причини необхідності з’ясувати шляхи перетворення суто географічного терміну серединна Європа в політичну дійсність:

- сьогодні верховна Влада, як можливість приймати світові рішення зосереджується лише в кількох місцях: Нью-Йорк, Лондон, Москва. З часом дрібні і середні Держави втратять значення для світової політики, майбутнє належатиме Державним союзам. Оскільки невідомо чи виникнуть центри у Японії та Китаї, а ймовірність в Африці, Індії і Пд. Америці мала, головне питання світової політики після війни: чи зможе утриматися між Росією та Англією самостійний Серединно-Європейський центр. Якщо країни Центр.Європи, що боряться за світове панування, програють, вони назавжди приречені лишитися народами-супутниками, які не йдуть власними шляхами, лише сприяють посиленню групи керівних Держав, до якої належать. За сприятливого розвитку подій для Європи, Серединна Європа може стати 4 центром прийняття світових рішень поряд із Великобританією, Америкою та Росією. При цьому неможливість розвинутися до розмірів цих світових держав є не аргументом проти утворення Серединної Європи, а спонукальною причиною для прискорення. Хоч невеличка, але добре керована держава має переваги перед великою, але погано організованою, просторий ринок 1 умова успішного економічного розвитку. На базі Серединної Європи сформується новий економічний організм.

- після кінця війни не лише Центральна Європа, а й інші країни світу будуть думати про засоби захисту і оборони, тобто готуватися до нової війни. Один з уроків 1-ї світової: у майбутньому бої будуть розгортатися вздовж довгої лінії фронтів. Основними будуть окопи. Після війни прикордонні загорожі виникнуть усюди, де будуть шанси військового зіткнення. Політика окопів: кожна Держава повинна з’ясувати, які кордони слід перетворити на лінію окопів в першу чергу. Європу перетнуть 2 лінії загорож з Півночі на Південь. Одна від Рейну до Альп, а друга від Курляндії до правого чи лівого боку Румунії. Середньоєвропейське питання чи потрібна проміжна лінія між цими лініями? Малим державам в умовах політики окопів буде дуже важко зберегти самостійність, оскільки за такої політики військові витрати зменшуються обернено пропорційно протяжності кордонів. Тому мала держава повинна попередньо вирішити, який кордон вона забажає залишити відкритим

1 крок створення Серединної Європи злиття 3 Держав: Німеччина, Австрія, Угорщина. Подальші плани залежать, чи вдасться об'єднати ці центральні держави. Франція не може розглядатися як першочергова складова Серединної Європи, оскільки обрала долю на боці Англії, Італію, яка економічно мала б прилягати до Серединної Європи, відвертають прикордонні суперечки щодо Адріатичного узбережжя та Альп, Туреччина географічно й етнографічно не належить до Європи й є країною східною та слаборозвинутою, а дрібні середньоєвропейські держави Скандинавії, Голландія, Швейцарія, Румунія, болгари, серби та греки мають спочатку бачити, чи утвориться ядро Серединної Європи. Незважаючи на значні відмінності в економічному та культурному житті Німеччини та Австро-Угорщини, комбінація з Австро-Угорщиною найбільш надійна і зумовлена негативною відповіддю на те, чи можна вважати майбутнє Німеччини забезпеченим поза союзом з Австрією та Угорщиною.

Оскільки Німеччина сама по собі є слабкою, щоб встояти у майбутньому перед усіма можливими натисками, а без її союзу з Австро-Угорщиною Серединна Європа перетвориться на балканську державу, що розпадається й повністю залежить від Росії, германо-австро-угорське об'єднання як з точки зору Німеччини, так і Австро-Угорщини, є не моральним обов'язком, а необхідністю власного самозбереження. Керівне положення у об'єднанні має належати Німеччині, що зумовлюється чисельністю населення, військовою могутністю та згуртованістю. Навколо Німеччини зароджується культура Серединної Європи та тип людини, середній між французом, італійцем, росіянином, скандинавцем, турком та англійцем. Пояснюється тим, що Німеччина не лише на шляху до індустріалізації, а й до нового типу організаційної держави на ідеї "надособистого" економічного управління та передбачає краще, ніж в інших країнах, регулювання праці за загальним планом, що забезпечує внутрішній зв'язок між мирною та воєнною працею. Тому, попри існуючі розбіжності, німці є згуртованим народом, представники якого бажають одного: організації народу для досягнення всіма найвищого загального прибутку. Тому німці стали чужими найкращим представникам західних народів не окремими вчинками, а самі по собі, оскільки їх мета: ствердження свого повного і незалежного економічного положення у Серединній Європі. Німецька економічна система має бути сприйнята в майбутньому всією Серединною Європою.

З політико-правової точки зору об'єднання Німеччини з Австро-Угорщиною буде не союзною державою, а союзом держав на основі взаємних договорів. Такий союз буде мати воєнний та економічний характер, що зумовлено неможливістю жодної з центральноєвропейських націй самотужки утворити світову економічну державу та набути статусу великої держави. Німецько-австро-угорська площа як існує сьогодні, недостатня для створення світової економічної провінції. Життєздатність цієї площі потребує суміжних аграрних областей, розширення північного та південного побережжя, оволодіння заокеанськими колоніальними володіннями. "Поки нам ще світить сонце, ми повинні прагнути увійти до першої колони світових держав. Але для цього необхідне приєднання решти середньоєвропейських держав і націй". Вирішення цієї проблеми залежатиме, чи стане німецько-австро-угорський союз бажаною та вирішеною справою. Якщо так, Серединна Європа буде існувати як світова економічна область замкнуте ціле, що має всі необхідні засоби оборони та діє на підставі єдиного середньоєвропейського статуту, де визначена межа між обов'язковими для всіх союзних держав постановами та сепаратними правами окремих держав. Якщо Серединна Європа відбудеться, передумовами її могутності будуть:

- за сприятливих умов Середньоєвропейський союз може зосередити контроль над 1/10 населеної площі землі.

- до складу Серединної Європи як світового економічного організму увійде 1/8 населення землі.

- місцеве населення Серединної Європи (німці) є великим капіталом сил.

Серединна Європа крім політико-правового, економічного і воєнного вимірів має і духовний вимір існує у вигляді імперської свідомості, де погашені будь-які місцеві інтереси. Важливість цього виміру: Серединна Європа не може бути створена лише шляхом законів, розпоряджень і покарань, а її захист не може гарантуватися одними міжнародними договорами. Спільність банків, синдикатів і профспілок, має доповнитися спільністю ідей, історії, культури. Термін „Серединна Європа” не має відтінку певного віросповідання чи національного відтінку, а тому найкраще підходить, щоб злити всю масу населення окресленої території, в єдиний державний організм і привести її до єдиного війська і єдиного політичного знаменника.

Об'єднання різномовних народів та піклування про внутрішній розвиток частин Серединної Європи, є проблемою допомоги широкій масі, бо лише на ґрунті здорової, вихованої і ситої маси може виникнути воєнна, фінансова та культурна Серединна Європа. Вирішення: економічна організація мас у дусі прусської військової дисципліни. Інтернаціональна ідея, що попередньо існувала у формі християнства, філософії та лібералізму, набуває нової, імперської, форми. Перевага перед лібералізмом: ідея світової організації не може бути виключно економічною, оскільки основою світового порядку та організації людського співжиття, права та примусу є держава. Держава, на відміну від вільної торгівлі, не переходить стрибками від національної держави до людства у цілому, а є органічною величиною, яка росте, розширює кордони й не відмовляється від своїх володінь, доки вона лишається нескореною. Світова організація без державного характеру може існувати лише в області торгівлі та фінансів, держави борються за існування, за збереження території. Оскільки в Німеччині держава перетворилася на суб'єкт та керівника виробничого процесу, виникає потреба впорядкування виробництва з точки зору державних інтересів, передусім інтересів армії, яка під час війни стала першим гігантським замовником та покупцем. Тому імперська, а не ліберальна свідомість, має стати невід'ємною складовою ідеї Серединної Європи.

Оцінка 3-х світових держав з точки зору Серединної Європи (Англія, США, Росія):

Англія розкидана по всім морям, а її окопи тягнуться по воді. Звідси вразливість Англійської імперії. Оскільки Англія має можливість перекинути у колонії свою промисловість, то перше завдання у наступній війні відрізати Англію від колоній за допомогою німецького підводного флоту.

США володіють величезним запасом матеріального багатства, енергією, успіхом, тому мають всі дані для подальшого розвитку у світову економічну величину. США увійдуть у новий період розвитку світового господарства як наймогутніший конкурент Серединної Європи.

Росія має велику кількість населення і природні ресурси. Внаслідок своєї географічної близькості до Серединної Європи вона несе для неї загрозу, тому Німеччина має закріпитися в Серединній Європі до того часу, як Росія пробудиться до економічного життя.

 

Теорія континентального блоку К. Хаусхофера.

Карл Хаусхофер професор Мюнхенського університету, засновник Інституту геополітики в Мюнхені і Журналу геополіти­ки. Праці: Геополітика Тихого океану”, Про кордони”, Геополітика панідей”, Теорія континентального блоку”.

Головною рушійною силою держави є розширення життєвого простору. Розширюючи свій життєвий простір, держава забезпечує собі економічну незалежність від своїх сусідів. Наявність такої свободи є показником дійсно великої держави.

Період панування морських держав закінчується і майбутнє за сухопутними державами. Цим пояснюється, що важливою подією сучасної світової політики є перспектива створення могутнього континентального блоку, який об’єднав би Європу з північчю і сходом Азії. Такий блок простягався б від Балтійського і Чорного морів до Тихого океану по осі Берлін-Москва-Токіо. Створення такого блоку диктується необхідністю протиставити політиці морських держав дієву політику сухопутних країн.

1. Політика анаконди” подібна до гігантської змії, яка душить свою жертву так само, як це роблять морські держави, використовуючи блокаду сухопутних держав з боку моря.

Політика потрійної запряжки” в центрі йде найбільш сильний кінь (Москва), а по бокам його підтримують більш покладисті коні. Маючи таку запряжку можна виграти у швидкості і могутності. На карті старого світу цій політиці відповідають 3 моря: Балтійське море, Адріатика і східне Середземномор’я та Японське море. Вони розміщені в районах найбільш важливих виходів Росії до океану і тому мають становити основні лінії континентальної політики Німеччини. Лише ідея Євразії, політично втілюючись у просторі, надасть Німеччині можливість довгострокового розширення її життєвого простору, а міцний зв’язок держав по цій осі (Німеччина-Росія-Японія) дозволить їй стати невразливою для методів анаконди англосаксонського світу.

К. Хаусхофер про опозицію широтної і довготної експансії та її геополітичні наслідки. Карл Хаусхофер – професор Мюнхенського університету, засновник Інституту геополітики в Мюнхені і журналу „Геополітика. Праці: „Геополітика Тихого океану, „Про кордони, „Геополітика панідей, „Теорія континентального блоку.

Політика „потрійної запряжки завершується концепцією „Великого Простору. Цей термін виник у античні часи і уособлював тенденції розвитку держав, які були орієнтовані вздовж паралелей або на вісь схід-захід. Це стосувалося помірних, тропічних та субтропічних поясів. Лінія північ-південь цим терміном не охоплювалася, тому держави, що були розміщені вздовж великих річок, які текли по цій лінії північ-південь, не входили до Великого Простору. Першим Великим Простором, який розвинувся по лінії Північ-Південь і тим самим прагнув меридіонального розвитку, було Китайське царство. Східно-Азійська геополітична структура має у своїй основі меридіональну експансію. Натомість Євразійська і Європейська геополітичні структури орієнтовані на широтну експансію (вздовж паралелей). Першим широтним цар­ством, була іспанська колоніальна система. Але у 40-х рр. ХХ ст. у геополітичне поле широтної динаміки вторгаються два геополітичні макроутворення, які орієнтовані по лінії меридіанів (Східно-Азійський блок і Панамериканський блок). Протистояння цих боків спричинило спробу СРСР перейти від „широтної стратегії до стратегії „теплих морів, виникнення Євро-Африканського проекту і активізацію Індією своєї політики стосовно тихоокеанських островів.

Нове геополіти­чне поле сильно відрізняється від картини Макіндера. Це пояснюється наступним. Якщо великий простір Східної Азії тяжіє до самообмеження власними континентальними кордонами, то США вважають контроль над усім американським континентом лише першим кроком у досягненні світового панування, намагаючись перетворити широтну стратегію на основу власної світової могутності.

Це означає, що з часом геополітична експансія США буде орієнтована по лінії Захід-Схід і набуде характеру експансії по паралелям. Для забезпечення геополітичної незалежності Східна Азія змушена зміцнювати власні культурну і політич­ну форму шляхом створення на своїй периферії буферної зони безпеки. Тому геополітичне майбутнє світу після ІІ світової війни залежить, чи зможе англо-американська тенденція експансії вздовж паралелей прорвати опір Східно-Азійської експансії вздовж меридіанів. Головний пункт потен­ційного протистояння володарям широт переміщається на південний схід, бо південна лінія геополітичної експансії Східної Азії співпадає з ненаселеними районами Австралії, розміщеними між двома секторами зосередження англо­мовного населення, й загрожує колоніям зовнішнього півмісяця реальною можливістю бути змитими в море. Тому події, які будуть мати місце у Південно-Східній Азії матимуть вирішальне значення для нового переділу геополітичного простору, оскільки розпочинається процес формування нових меридіанних Великих Просторів, що набудуть у майбутньому вирішального стратегічного значення. Прикладами такого фор­мування сьогодні є ісламські геополі­тичні утворення в Африці та процес звільнення азіатських країн від англійського панування.