Основні німецькі геополітичні теорії.

Хаусхофер, концепція Остленду.

 

II. Теорія життєвого простору (Ганс Брім, Генріх Замден)

 

Брім: люди потребують, щоб життєвий простір і продовольчі ресурси відповідали їх зростаючій кількості. Тому життєвий простір для окремих людських груп є головним питанням сьогодні, змістом якого є проблема джерел людського існування та проблема безпеки суспільства, які є центральними в геополітиці.

 

Замден: зростання і густота населення – рушійні сили суспільного розвитку. Життєвий простір є передусім європейським, бо в жодній частині світу простір і його нестача не мають такого значення як у Європі. Майбутнє Європи знаходиться на сході і залежить від завоювання і освоєння нових східних земель.

 

III. Теорія географічного роздвоєння світу (Карл Шміт, „Планетарна напруга між сходом і заходом: протистояння землі і моря”, „Земля і море”).

 

Протистояння сходу і заходу не лише охоплює різні протиріччя, а є реальною глобальною дійсністю, що має не географічний, а історичний та геополітичний характер. З геополітичної точки зору всесвітнє протистояння сходу і заходу може бути зведене до дуалізму землі і води, або суші і моря.

 

Схід – єдина маса суші (Росія, Китай, Індія), захід – півкуля, покрита Атлантичним і Тихим океанами. Дуалізм землі і води і зумовлює існуючий цивілізаційний дуалізм. Протистояння суші і моря не є фрагментом суто природного процесу, їх ворожість не є природною ворожістю. Протилежність зумовлена не географічними характеристиками землі і води, а конкретною ситуацією людської історії, деяким надприродним елементам, властивим лише людині. Вона зумовлена не якістю землі і води як природних стихій, а їх якістю як протилежних стихій людського існування. Конкретна історична ситуація, яка створила протилежність: великі географічні відкриття, що стосувалися не конкретних річок, берегів чи материкових морів, а мали планетарний і глобальний характер. У цій ситуації одна країна відкинула традиційну картину світу, перестала вважати себе частиною європейського континенту і перейшла до суто морського існування. Це передбачало розгляд світу лише з позицій моря, тобто морського океану, що був відкритим. З одного боку, суша, яка до цього сприймалася як природній життєвий простір для людей, почала сприйматися як берег, з іншого, море почало сприйматися як природний життєвий простір людини, що не лише протистоїть простору суші, а й контролює його. Простір моря дав могутній стимул для подальшого розвитку людської історії, бо був викликаний до життя індустріально-технічною революцією і спричинив появу принципу „абсолютної техніки”. Опозиція суші і моря призводить до розрізнення сухопутних і морських війн. Під час сухопутної війни в якості ворога виступають війська, що воюють, в морській – ворогом може бути будь-хто, хто має економічні стосунки з країною-неприятелем. Якщо сухопутна війна тяжіє до відкритого польового бою, морська війна – до обстрілу і блокади берегів противника і до захоплення ворожих та нейтральних торгівельних судів. Якщо уявлення про світове панування континентальні держави розцінюють як нечуване, то уявлення про світове панування морської держави може сприйматися як щось закономірне і прийнятне.

 

Для Англії принцип моря означав, що вона перетворюється на світову імперію, яка базується на англійському морському пануванні, для культури в цілому принцип моря означав розгляд континентальних народів як відсталих. З часу великих географічних відкриттів суша і море протистоять як два номоси. Номос – спосіб впорядкування простору, що передбачає захоплення, розподіл (або визначення) і використання кордонів. Море і суша втілюються у образах Бегемота і Левіофана. Заміна номосів означала революцію простору. Дуалізм суші і моря не є вічним законом людського існування, лише способом впоряд кування існування з огляду на специфічні конкретно історичні умови. Розвиток радіо, електроніки, техніки, авіації викликав до життя номоси повітря і вогню, тому звична опозиція землі і води втрачає домінування.

 

Теорія географічного роздвоєння світу Ернеста Ванлена: Європа–1 з можливих просторів, що може усунути опозицію суші і простору. У майбутньому зх-європ.простір буде своєрідним важелем між 2 номосами: Азіат ським і Африканським континентами. Майбутня Європа буде ні суто морською, ні суто континентальною.

 

IV. Теорія великого простору (Шмітхенер, Обст, Фріт).

 

Шмітхенер („Життєві простори у боротьбі двох культур”): європейський народ вже не може існувати як окремі національні державні одиниці. Європейські народи мають бути підпорядковані більш значущій, вищій організаційній одиниці. Європа – це наша спільна вітчизна більшого масштабу.

 

Обст висунув ідею наднаціональних великих просторів (розвив ідею Хаусхофера):

 

1. панамериканський простір;

 

2. євро-африканський;

 

3. радянсько-російський;

 

4. східноазіатський;

 

5. південноазіатський;

 

6. австралійсько-новозеландський.

 

Фріт: боротьба за простір на етапі, коли немає простору, який можна ділити, є боротьбою за більш високий соціальний рівень або за якість простору. Хто отримав лідерство, тому завтра буде належати весь світ. Наднаціональні великі простори існують як технічно-економічні об’єднання.

 

V. Біологічна теорія держави (теорія держави як організму).

 

Автор – Хенінг („Геополітика.Вчення про державу як живу істоту”). Оскільки розвиток держави підкорюється біоло гічним законам, в перенаселеній країні виникає тиск на кордони сусідніх держав. Формула обрахування сили тиску: кількість жителів сусідніх держав, з якими є сухопутній кордон, ділиться на кількість жителів власної держави.

 

Згідно зі Шмітхенером: прагнення нового простору внутрішньо властиве будь-якому народу.

 

Фріт: Всі великі державні утворення мають будуватися з урахуванням відносин раси і простору, якщо вони хочуть стати організованими живими істотами з тривалим періодом існування.

 

VI. Теорія вакууму.

Центральне поняття: „простір без кордону”. Ганс Флейч („Геополітичний спадок переможців”): знищення Германської імперії внаслідок перемоги СРСР в 2-й Світовій війні спричинило виникнення вакууму у Європі. Зх.держави мають вступити у володіння спадком Германії і Японії і захистити його від СРСР.

 

VII. Теорія географічного обґрунтування німецького фашизму (Гудеріан, Ганс Хаген).

 

Німецький фашизм – продукт вузького німецького життєвого простору.

 

Гудеріан: континентальні держави Європи стикалися у вузькому просторі і через сухопутний характер кордонів, змушені були вдаватися до військових дій. Оскільки в їх розпорядженні не було ні Ла-Маншу, ні океану, змушені були тримати постійні армії, а воєнна точка зору набувала вирішального значення в житті держави.

 

Хаген: (стаття „Могутність у майбутньому виростає з могутності у минулому”). Доля Німеччини як центру виховувала її у дусі підвищеної пильності, порівняно з тією, яка вимагалася від європейців на окраїнах Європи. Народ, який протягом історії мав 19 сусідів, змушений був лягати спати з мечем напоготові. Така пильність іншими тлумачилася як мілітаризм.