Теорії географічного детермінізму

Військово-стратегічні концепції представляють наступні автори – Клаузевіц, Жоміні, Мілютін, Снєсарєв, Вандам (Ядвігін).Гол праця Клаузевіца „Про війну”. Положення Клаузевіца.

1. Війна ніколи не виникає раптово.

2. Війна ніколи не зводиться о одного удару. Засоби, які призначенні для її ведення ніколи не можуть бути виставлені одразу. Поряд із збройними силами до засобів ведення війни слід віднести країну разом з її поверхнею. Вона є джерелом усіх військових сил і однією із основних величин, які визначають хід війни.

3. Кінець війн ніколи не є чимось абсолютним..

 

Війна – акт насилля, що має за мету змусити противника виконати нашу волю. Розрізняє:

- політичну мету війни – залежить від стосунків між двома державами

- мету воєнних дій – передбачає роззброєння противника та позбавлення його можливості чинити опір через знищення військових сил противника, оволодіння матеріальними засобами боротьби та іншими джере­лами його армії та схиляння на свій бік громадської думки, узагальнюється "зако­ном крайнощів" (фізичне знищення противника)

Співвідношення політичної та суто воєнної мети війни, яка, розкривається К. Клаузевіцом за допомогою тези про те, що війна завжди є продовженням державної політики іншими засобами. Еквівалентність мети воєнних дій політичній меті війни означає, що пер­ша буде втрачати свою значущість тією мірою, якою буде переважати полі­тична ціль війни. Така закономірність пояснює:

1) різ­номанітність форм війни;

2) неможливість розглядати війну як дещо самостійне по відношенню до політики;

3) залежність форм війни від мотивів та обставин, у яких вони зароджуються.

Три основні положення його теорії:

- війна не є ізольованим актом, тобто противники ніколи не існують один для одного в якості суто абстрактних осіб. Це означає, що війна ніколи не виникає раптово і несподівано, її підготовка не є справою однієї миті, а „завтра” тієї волі яка бере участь у війні, робиться сьогодні.

- війна не зводиться до одного удару, бо засоби для її ведення не можуть бути виставлені одразу; окрім збройних сил і союзників до таких засобів ведення війни належ і країна з її поверхнею. Остання є не лише джерелом усіх військових сил, а й основною величиною, що визнач хід війни

- кінець війни ніколи не є чимось абстрактним.

Територія – країна з її поверхнею – є фактором війни, який впливає на її стратегію та тактику. Про стра­тегічне значення території свідчить двоїстий метод ве­дення війни: метою війни може бути як зни­щення ворога, так і завоювання біля кордонів своєї держави з тим, щоб утримати їх за собою або ж використати їх під час підписання мирних угод.

Територія, а саме: її розмір і фізичні характеристики мають бути враховані під час оцінки сил противника і його здатності чинити опір висунутим вимогам. Воєнні дії спрямовані на завоюван­ня території, оскільки може бути джерелом нових військових сил, а отже, й джерелом опору з боку противника.

Територія, будучи складовою стратегії, зумовлює її основні закони: Тримати свої сили зосереджено, щоб бути максимально сильними взагалі, а потім і на вирішальному пункті воєн дій. (або зосередження сил у просторі - це норма, а будь-яке їх розрідження – це виключення).

У тактичному відношенні:

1– територія існує як театр війни, тобто частина всього охопленого війною простору, межі якого є прикритими за допомогою різного роду рубежів. Театр війни є деякою цілісністю, завдяки чому, зміни, що відбув на решті простору, можуть вплив на театр війни лише опосередковано.

2– територія існує як місцевість.

Місцевість – це територія, що характеризується:

1-певним оформленням рельєфу;

2- лісами, болотами, озерами;

3-тим, що привнесла в неї культура.

Як місцевість – територія чинить вирішальний вплив і на перебіг бою і на його підготовку.

Такий вплив здійснюється у 3 напрямках:

- перешкоджання доступу;

- перешкода огляду;

- захист від вогню.

3 види місцевості:

- Гориста місцевість (утруднений доступ),

- покрита лісами і болотами (утруднений огляд),

- місцевість інтенсивної культури (утруднений і доступ і огляд)

Гори мають вирішальне значення для боїв другорядної важливості, оскільки дозволяють виграти час, відбити дрібні допоміжні операції противника, прове­сти демонстрацію власних сил. Гори також сприяють відносній обороні, не будучи придатними для абсолютної, оскільки рух тут є повільним, утрудне­ним, що тягне за собою значні людські жертви. В той же час гори – стихія для народної війни, вони сприятливі для всіх групувань, які не зби­раються давати вирішальних боїв.

Річки мають стратегічне значення. Важливо, тече річка паралельно кордону чи має стосовно нього перпендикулярний чи навкісний напрямок; через театр війни чи менш перпендикулярно до фронту; на якій віддалі від річки знаходяться війська. Тактичне значення має розмір річок, який ви­значає характер оборони. Без посередня оборона, яка повинна перешкоджати переправі противника, має місце за дуже великої річки. Оборона невеликих річок будується: війська групуються на такій відстані позаду річки, що мають можливість застигнути армію противника, розділену на частини під час переправи, або ж поблизу річки, коли армія скута у русі одним мостом чи переправою в одному пункті. Зайняття позиції на березі противника має значення, коли багатоводна річка перетинає комунікаційні лінії ворога й обмежує їх мостами. В умовах великого розміру річки переправа може бути абсолют­но неможливою. Якщо оборона такої річки зломлена у одному пункті, подальший опір втрачає смисл. Річки створюють можливість демонстрації опору, створення ви­димості опору, якого насправді не планується.

Усі три характеристики місцевості в крайньому прояві значно послаб­люють вплив головного командуючого на результат військової справи в мірі, у якій значення рядових бійців зростає. Роздроблення військових сил, зумовлене характеристиками місцевості, та утруднений огляд спричиняють ситуацію, в якій кожний солдат "дає свій власний маленький бій", а його хороб­рість, мистецтво та дух вирішують справу. В націона­льних війнах озброєний народ в умовах сильного розпорошення сил і на силь­но пересіченій місцевості, навіть за відсутності переваг у військовому мистецтві, може продемонструвати вищість і зберегти її. Сама обстановка захисту країни надає постійній армії народний відтінок і робить її більш здатною до роздроблених дій. Місцевість визначає характер зброї – у погано доступній місцевості, численна кавалерія є непотрібною, у лісистій – такою є артилерія, для використання якої більш сприятливими є райони інте­нсивної культури, і особливо гори, де повільність просування противника по­силює її дієвість.

Ключ країни” – якщо існує такий район без володіння яким не можна зважитися на вторгнення до країни-неприятеля, то він може бути названим „Ключ країни”: зручний прохід у краї­ну, зручний центральний пункт тощо. Цей термін не позначає пункти, які мають першочергове значення для володіння країною в цілому. Ключ країни означ, що не можливо мислити володіння країною без володіння ключем. Але в той же час він не означ, що володіння ключем країни автоматично тягне за собою володіння всією країною. Висновок: Справжнім ключем країни є армія.

Мілютін. Воєнна географія = Воєнна статистика.

Кожна держава вивчається сама по собі і лише за деякими параметрами порівнюється з іншими державами.

Вивчається деяка сукупність держав.

Вивчення окремих особливостей.

1. Аналіз основних сил держави з воєнної точки зору: територія, народонаселення (кількість, рівень матеріального достатку і моральний стан), державний устрій, фінанси, відношення уряду до народу та до інших держав.

2. Дослідження збройних сил і розгляд стратегічного положення країни на можливих театрах війни проти тієї чи іншої держави.

3. Загальна оцінка військової системи: її сильні та слабкі сторони, здатність задіяти резервні сили, кількість сил, які можуть взяти безпосередню участь на початку воєнних дій.

4. Дослідження в стратегічному відношенні тих частин держави, які можуть бути театром війни, зокрема оцінка таких важливих фізико-географічних об’єктів як: річки, гори, морські береги і дороги.

 

Культурологічні витоки класичної геополітики

Цивілізаційні теорії історичного розвитку. Географічні межі цивілізацій є межами природного впливу великих держав, сфер їх життєвих інтересів та територій військово-політичного контролю. Основоположник цивілізаційного підходу до історичного процесу М. Данилевський, Росія та Європа. Органічна теорія: єдність життя у світі, де все лише моменти всезагального універсуму, що пронизаний всезагальною життєвою силою.

В кінці XIX на поч. XX ст. концепція Данилевського отримала розвиток у роботах рос. філософа К. Леонтьєва та нім. філософа О. Шпенглера. Найбільш повно англ. історик Тойнбі, Осягнення історії детальна класифікація цивілізацій (природні і штучні класифікації). А. Тойнбі у своїй статті Зіткнення цивілізацій зазначає, що найбільш значною подією XX ст. був вплив західної цивілізації на всі інші суспільства того часу.

Сьогодні представником цивілізаційного підходу до вивчення міжнародних відносин є американський вчений С. Хантінгтон, Зіткнення цивілізацій (1993). Зіткнення цивілізацій стане у XXI ст. вирішальним фактором світової політики, а розломи між ними окреслюють лінії майбутніх фронтів. Цей конфлікт замінить конфлікт правителів у ХУІ-ХУИ ст., націй-держав у ХУІП-ХІХ ст. та конфлікт ідеологій у XX ст. Це пояснюється тим, що народи та уряди незахідних цивілізацій більше не будуть залишатися виключно об'єктами історії, а разом із Заходом стануть рушійними силами, що визначають історію. Змістом конфлікту цивілізацій є взаємодія між Заходом та незахідними цивілізаціями, а також останніх між собою. Посилення конфліктності цивілізаційних ідентичностей С. Хантінгтон пояснює такими причинами: 1) цивілізаційні розбіжності мають глибокі корені, а тому не зникнуть у найближчий час; 2) взаємозалежний світ та взаємодія між цивілізаціями призводять до посилення цивілізаційної самосвідомості, усвідомлення розбіжностей між цивілізаціями та народами усередині цивілізацій; 3) процеси глобалізації несуть загрозу споконвічним джерелам цивілізаційної самобутності й поси люють претензії на роль таких джерел із боку різних релігійно-фундаментальних рухів; 4) подвійна роль Заходу, який, знаходячись на вершині своєї могутності, спричиняє зростання у незахідних країнах неприйняття західних цінностей, яким протиставляється повернення до витоків власної національної самобутності; 5) конфлікт цивілізаційних ідентичностей майже не піддається компромісному вирішенню; 6) економічний регіоналізм, який, з одного боку, посилює цивілізаційну самосвідомість, з іншого сам є успішним за умови укорінення у спільній цивілізації.

Г.п. ідеї в їх класичному розумінні виникають в к. 19 на п. 20 ст.

Гаджиєв: виникнення г.п. ідей було зумовлене [ повеликому рахункуглобалізацією ]:

1. формуванням глобального ринку, закриття світового простору

2. сповільненням європейської суто просторової експансії (завершився поділ світу, почався перерозподіл вже розділеного)

3. перенесенням нестійкого балансу між європейськими державами на інші континенти світу

4. перетворенням історії на справді всесвітню історію

Головним серед цих чинників стало завершення територіального поділу світу і можливість лише подальшого його перерозподілу, що було характерним для монополістичної стадії капіталізму.

Нім. геополітик А.Грабовський вважав, що для того, щоб г.п. могла з’явитися на світ, повинна була наступити епоха імперіалізму, для якої як в економіці, та к і політиці характерним є прагнення до простору.

Теоретичні передумови виникнення:

1. цивілізаційний підхід до вивчення г.п.

2. військово-стратегічні концепції

3. теорії географічного детермінізму

Згідно з цивілізаційним підходом географічні межі цивілізацій є межами природного впливу великих держав. Основоположником цього підходу є Данилевський. “Росія і Європа”.

Його ідеї:

- поділ світу на частини це штучний поділ; єдиним критерієм поділом є поділ між морем і сушею, а частини світу не є тим, що можна було б протиставити.

- Європа частина Азії і не є відокремленою від інших її частин

- у всіх частинах світу є країни “дуже дрібні”, “менш дрібні” і “зовсім дрібні”.

Європейський півострів добре наділений рисами, які дають можливість бути здібними країнами розвивати людські суспільства.

АЛЕ Азія має більше більш придатних для культури країн, ніж її західний півострів і лише у відносному сенсі має поступитись йому (примітка - Китай).

 

Географічний синтез людської історії Л. Мєчнікова