Реалії постбіполярного світу. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Реалії постбіполярного світу.



Класична геополітика.

Поняття національного інтересу

Національні інтереси в геополітиці дорівнюють державним інтересам. Національні інтереси – сукупність життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, які виражають потребу країни в прогресивному розвитку. Національні інтереси:

- першочергові (існування особистості, суспільства, держави);

- другорядні (не стосуються безпосередньо проблеми виживання);

Французька школа – 2 підходи:

Цивілізаційний підхід до вивчення людської історії.

Військово-стратегічні концепції.

Основні геополітичні концепції Німеччини після Другої Світової Війни

1. Концепції життєвого простору – люди потребують, щоб життєвий простір і продовольчі ресурси відповідали їх зростаючій кількості. Життєвий простір – джерело засобів існування, арена людської діяльності і від так – основним питанням геополітики. Життєвий простір є передусім Європейський. Майбутнє Європи на Сході.

2. Концепції географічного роздвоєння світу. К.Шмідт. «Планетарна напруга між сходом і заходом та протистояння Землі і моря», «Земля і Море». Реальна глобальна дійсність. Протистояння має не географічний характер, а історичний і геополітичний. З геополітичної точки зору протистояння існує як дуалізм Земля-Вода, Суші-Моря. Захід – півкуля покрита атлантичним і.. океаном. Ворожість зумовлена якістю як протилежних стихій людського існування (різні способи впорядкування). Така ситуація – Великі географічні відкриття. Одна країна відкинула традиційну сухопутну картину світу, перестала вважати себе частиною європейського континенту і перейшла до суто морського існування – Великобританія. Наслідком цього був розгляд світу виключно з позиції Моря.

- Перетворення Англії на світову імперію

- Розгляд континентальних народів як відсталих

ВанЛоєн. Європа – один із можливих просторів, який спроможний усунути опозицію суші і моря.

3. Концепції великого простору. Європейські народи вже не можуть існувати самі по собі як окремі державні одиниці. Вони мають бути підпорядковані вищій організаційній одиниці. Європа – це наша спільна вітчизна, але більшого масштабу. Боротьба за простір на тому етапі, коли вже немає простору, який можна поділити є боротьбою за більш високий рівень життя. Хто в цьому відношенні отримає лідерство, тому завтра буде належати світ.

4. Біологічні концепції держави. Проблема тиску на кордони сусідніх держав з боку перенаселення сусідніх країн. Формула сили тиску: кількість жителів всіх сусідніх держав, з якими існує спільний сухопутний кордон, ділиться на кількість жителів власної держави.

5. Вакуум. Простір без народу.

6. Концепції географічної обумовленості німецького фашизму. Фашизм – наслідок вузького німецького життєвого простору. Мобілізація сил з метою звільнити Німеччину від географічних обмежень і дати простір географічно скутим силам німецької нації. Доля Німеччини як центру Європи виховувала її в дусі підвищеної пильності, порівняно з тією, що вимагалася від Європейців, що живуть на окраїнах Європи.

 

Класична геополітика.

Реалії постбіполярного світу.

Розрізняють власне класичну геополітичну думку кін. XIX - поч. XX ст.,яка оформилася як німецька Г. та модерна Г.(Г. епохи холодної війни)

Важливі складові модерної Г.: теорія ядерної зброї, теорія неоколоніалізму.

Головне розрізнення між класичною Г. та суч. Г. вбачають у тлумаченні префіксу “гео”.

Гаджиєв: Класична Г. тлумачить префікс “гео” буквально. Сучасна Г. тлумачить префікс “гео”, як синонім глобального, всепланетарного. Саме процеси глобального плану визначають зовнішню політику держави, а вміння використовувати ці процеси у власних інтересах визначають її геополітичне положення.

Геополітика та політична географія. Основні парадигми політичної географії.

Класична Г. зі своїм обстоюванням географічного детермінізму тяжіє до політичної географії й багато в чому співпадає з нею у своєму пред­меті дослідження. Таке тяжіння можна прослідкувати у слабко вираженій різ­ниці, між визначеннями політичної географії та геополітики.

Політична географія - суміжна наукова дисципліна політології і складова частина географічних наук, яка вивчає просторову організацію по­літичного життя, вплив географічного фактора на політику.

Г. (у британській енциклопедії) - дисципліна, що слу­гує визначенню національної політики з урахуванням впливу на неї факторів природного середовища

Г. (в Американській енциклопедії) - наука, що вивчає й аналізує в єдності географічні, історичні, політичні та інші взаємодіючі фактори, що чинять вплив на страте­гічний потенціал країни.

Г. (В. Потульницький) - напрямок політології, що межує з географією і досліджує передусім Державну належність тієї чи іншої землі.

Політична географія, таким чином, може бути розглянута не лише як одна з теоретичних передумов виникнення геополітики, але й як історична форма становлення її предмета.

Парадигми політичної географії:

Перша, державно-описова (Г.В. Крафта, Х.-Н. Вінцгейма та А. Бюшінга. Х.-Н.) або так зване "землезнавство", склалася у XVIII ст. в межах єдиної географічної науки як один із наукових результатів епохи Великих географічних відкриттів, що поставила питання про необхідність аналізу накопиченої інформації про коло­нізовані території та нові країни з метою її практичного використання. Харак­терним для цієї парадигми є домінування державно-географічного підходу, принципів географічного детермінізму загалом.

Друга парадигмаантропо-географічна (В. Семенова-Тян-Шанського), характери­зується прагненням пов'язати суспільно-історичні явища на земній поверхні з особливостями природного середовища. Територіальні володіння держави роз­глядаються як результат дії не лише природних, але й історичних, економічних та культурних чинників, а економічна діяльність людини — як важлива ланка, що опосередковує процеси формування територіального панування на базі тих чи інших географічних умов.

Третя парадигма - державно-геополітична, склалася наприкінці XIX — на початку XX ст. Вона існувала у двох формах. Західній, репрезентованій класичною геополітикою, та формально пасивній стосовно політичної практики, представленій суспільно-географічним пізнанням у колишньому СРСР. Для останньої характерним було, "розчинення" державно-геополітичного та політико-географічного знання в інших науках, зокрема, воєнній географії

Четверта парадигма — суспільно-діяльнісна, склалася на початку 90-х років XX ст. Ця парадигма охоплює: 1) політично-географічне країнознавство,2) політично-географічні аспекти економічних і соціальних процесів на глобальному та регіональному рівнях; 3) політичну географію Сві­тового океану та Антарктики; 4) політично-географічні аспекти глобальних проблем сучасності; 5) геополітичний напрямок; 6) теоретичний напрямок.

Різниця між політ. Географією та Г.:Політична географія розкриває картину того, як простір впливає на державу й, якщо так можна сказати, поглинає її. На відміну від цього геополітика вивчає питання про те, як держава долає умови і закони простору й змушує його служити наміченим цілям.

Поняття політичного ландшафту.

Спробою реабілітації простору можна вважати введення в обіг Р. Туровським поняття політичного ландшафту, змістом якого є положення про те, що кожна політична культура вносить свої зміни в природний ландшафт і тим самим виявляє себе в якості ландшафтно утворюючого фактору. "Політичний ландшафт є просторово організованою системою, яка охоплює феномени полі­тичного життя і природні умови й має територіальне втілення (протяжність, площу)". Така система утворюється внаслідок синтезу трьох ком­позиційних шарів:

1. Природний – сукупність природних явищ та умов, які в кожному конкретному випадку є чимось значущим для політичної сфери

2. Втілений – утворюється людською діяльністю, що спеціально спрямовується на зміну зовнішнього вигляду ланд­шафту чи ж здійснює цю зміну ненавмисне.

Природний та втілений шари по­літичного ландшафту утворюють його візуальний аспект, який постає для спо­стерігача у вигляді поєднання природи та наслідків політичного процесу для навколишнього середовища. Однак розглядати полі­тичний ландшафт виключно як візуальне явище не доцільно, оскільки виникає питання щодо причин появи візуальних об'єктів. Такими причинами є візуально не представлені особливості політич­них культур, пов'язані з особливостями осягнення явищ історичного буття, політичних подій минулого. Без з'ясування цих причин можна вести мо­ву про політизований природний ландшафт, а не про політичний. "Візуальний" політичний ландшафт викликає у спостерігача різні відчуття, від яких він переходить до аналізу специфіки й унікальності даного політич­ного ландшафту, тобто до ідеальних уявлень". Не вичерпуючись зміненим політичною діяльністю природним ландшафтом, політичний ланд­шафт, таким чином, вміщує ідеальний

3. Ідеальний – недоступний спостереженню, шар, який утворюється архетипами свідомості та поведінковими імперативами, вла­стивими тій чи іншій політичній культурі.

З цього слідує що політичний ландшафт утворюється двома взаємодіючими типами еле­ментів:

1. Фізичний – природні об'єкти та їх якості (природні елементи), результати людської діяльності, що змінюють образ природних ландшафтів (натуроморфні елементи) та людські витвори, що мають політичний сенс (штучні елементи).

2. Метафізичний – елементи утворюють систему смислів і цінностей, духовну організацію політичного ландшафту. Вони пов'язані з людьми, що заселяють цю територію, з їх творчою діяльністю й існують у їх свідомості та в продукції людського розуму, не вираженій безпосередньо в фізичному ландшафті. Економічні функції та політичний статус території, які фор­мують специфічні особливості соціуму та створюють образ місця, також є ме­тафізичними елементами політичного ландшафту.

Поняття полі­тичного ландшафту, будучи комплексною територіально-природно-політичною системою, дозволяє пов'язати воєдино територію, природу і політичний процес і здійснити всебічний аналіз морфо­логії простору.

Геополітичне поле та його різновиди.

Згідно з Ароном, простір можна розглядати трояко: як середовище, як театр, як складову зовнішньої політики.

Середовище включає в себе всі ті ознаки, що їх можуть виокремити фахівці із флори і фауни.

Простір починає розглядатися як театр, коли до уваги беруться фактори, що можуть вплинути на специфічну поведінку держав.

Ставка – географічна ідеологія, тобто виправдання за допомогою географічних аргументів цілей або амбіцій політичного характеру. Ця ідеологія може бути зведена до однієї ідеї – простір завдяки своїм розмірам і якостям є ставкою у боротьбі між людськими спільнотами.

Ідеологія життєвого простору (простір як економічна ставка) – коли завоювання треба чимось виправдати, але виправдання не так легко вивести з існуючих доктрин.

Ідеологія природних кордонів (простір як стратегічна ставка) – ця ідеологія існує для виправдання якоїсь лідії кордону в тому випадку, коли інших аргументів не існує.

Геополітичне поле – це простір, який контролюється державою (державами):

1. Ендемічне поле – це простір, який контролюється державою протягом значного відрізку часу;

2. Прикордонне поле – це поле, яке знаходиться під контролем даної держави, але не єдостатньо нею освоєне.

3. Перехресне поле – це простір, на який претендують декілька суміжних держав.

4. Тотальне поле – безперервний простір, який знаходиться під контролем національної спільноти.

5. Геополітична опорна точка – територія, яка знаходиться за межами тотального і ендемічного поля і контролюється даною державою, але комунікації до неї контролюються іншими державами.

Метаполе – простір, який освоюється декількома державами.

Державна територія як поняття сучасної геополітики.

Головні поняття геополітики – поняття простору, території та контролю над ними. З позицій географічног детермінізму простір – поверхня Землі, певна ділянка якої утворювала територію з характеристиками: розміри, протяжність, компактність, населеність, географічне положення на карті світу, кліматичні умови, особливості ландшафту, характер земних надр, кордонів та суміжних територій. Сьогодні поняття простору не = території. Для сучасної геополітики, територія – не лише просторові межі функціонування суспільства, а політичний, економічний і культурний простір, межі здійснення влади всере­дині країни та межі, за якими держава постає як іноземна, зовнішня сила. Види території:

1. Державна - під суверенітетом держави, що в її межах здійснює територіальне верховенство. 2 аспекти:

А. Юридичний. Теорії:

1) об'єктна – територія розглядається як об'єкт публічно-речового пра­ва власності держави;

2) просторова – територія тотожна простору, у межах якого держава існує і діє;

3) теорія компетенції – територія є простором, у ме­жах якого, відповідно до міжнародного права, органи, визначені наці­ональним юридичним порядком, уповноважені здійснювати цей порядок;

4) теорія міжнародної власності - територія держави не внутрішньодержав­на, а міжнародна власністю держави. Держава здійснює не лише те­риторіальне верховенство, а може розпоряджатися нею як власністю на міжнародній арені. Така здатність є досить обмеженою системою внутрішнього права:

1) кордони держави можуть бути змінені лише на підставі закону;

2) конституція проголошує територію невідчужуваною та неподільною;

3) договори про зміну складу території дер­жави мають бути ратифіковані;

4) уряд має бути уповноваженим законом для відчуження частини території;

5) конституція перераховує всі землі й області, які входять до складу державної території.

Б. Географічний. Державна територія охоплює як простір здійснення верховної влади держави, так і природне середовище. Сучасна геопо­літика бере до уваги фізичні параметри поняття території – розміри, наявність природних кордонів, якість території, територіальна взаємозалеж­ність держав. Ці параметри впливають на зовнішньополітичну діяльність держав і детермінують напрями: участь у підтримці миру/ здійснення воєнної експансії і війна; надання допомоги слабко розви­нутим державам і територіям; координація внутр. і зовн. полі­тики та планів розвитку економіки з політичними партнерами. Знання фіз. параметрів дає зрозуміти закономірності зовні­шньої політики. Малі розміри території та погана якість спричиняють перевагу оборонної свідомості та потре­бу у військово-політичному союзнику. Геополітика бере до уваги: річкові комунікації; наявність/відсутність виходів до моря, прибере­жне/острів не положення, наявність/відсутність природних пере­шкод для розвитку сполучення з сусідами; протяжніс ть сухопутних і морських кордонів; стан населення, щільність та етнодемографічні показники країни та сусідів; ставлення етносів до етносів судніх країн; вплив клімату, грунту, корисних копалин, рослинного, тваринного світів, розвитку продуктивн.сил, особливостей культури, соціально-політичного ладу.

З поняттям території пов'язані принципи та інститути міжнародного права:

- принцип невідчужуваності державної території – жодна частина державної території не може бути відчужена на користь іншим державам, окрім власного вільно­го рішення держави, що передає її;

- принцип територіальної цілісності та недо­торканості – повний і виключний суверенітет держави над своєю територією не припускає іноземного збройного або не збройного втручання незалежно від того, має чи не має таке втручання за мету відторг­нення частини державної території.

- принцип державного суверенітету;

- принцип мирного вирішення міжнародних суперечок (1928) – забороняє застосування сили чи загрози силою для вирішення між­народних суперечок.

- принцип незастосування сили – забороняє використовувати силу чи загрозу силою, припускаючи можливість використання сили з метою самооборони.

- інститут зали­шкового (номінального) суверенітету – збереження за терито­рією суверенітету держави навіть у період її окупації;

- інститут давності при­дбання – спосіб отримання суверенітету над територією шляхом фактичного і непорушного володіння цією територією протягом тривалого відрізку часу.

2. Міжнародна – не розповсюджується суверенітет жодної держави; територія, що належить усім: відкрите море, Антарктика, повітряний простір над відкритим морем, космічний прос­тір.

3. Територія із перехідним режимом – території, народ яких не досяг повного само­управління (на 1995 рік за Статутом ООН Зх. Сахара та Сх. Тімор); території з невизначеним статусом, що не передба­чають існування суверенітету держави, що володіє територією, але не є нічийними (під окупацією або у незаконному во­лодінні); "нічийні" території, вільні для всезагального користування та експлуатації усіма

4. Територія зі змішаним режимом – не входить до складу державної, але певні держави мають на неї суверенні права – континентальний шельф і морські економічні зони.

5. Адміністративна територія (як частина державної території).

Для геополітики мають значення перші чотири види території.

Поняття національного інтересу в американській геополітичній традиції.

Національні інтереси в геополітиці дорівнюють державним інтересам, оскільки головним актором на міжнародній арені нею визнається передусім держава. Доволі вживаним на сьо­годні є й поняття геополітичних інтересів, під якими розуміють ті національ­ні інтереси, які безпосередньо пов'язані з геополітичними позиціями держави чи прагненнями подолати їх природні недоліки. Геополітичні позиції держави, в свою чергу, розглядаються як сукупність природних та економіко-географічних умов у широкому смислі слова - конфігурація кордонів, клімат, чисельність і розміщення населення, рівень економічного розвитку, розміри території та її проникність для управління, - що первісно детермінують поло­ження ("вихідні позиції") країни в системі міжнародних відносин.

Національні інтереси – сукупність життєвоважливих інтересів особистості, суспільства і держави, які виражають потребу країни в прогресивному розвитку.

Національні інтереси:

першочергові (існування особистості, суспільства, держави);

другорядні (не стосуються безпосередньо проблеми виживання);

В американській традиції існують два підходи до тлумачення національного інтересу:

Представником реалістичного підходу є Ганс Моргентау (праця “На захист національного інтересу” 1952). Це гамільтонівський підхід (від прізвища міністра фінансів у першій адміністрації Дж. Вашингтона Олександра Гамільтона). Відкидав будь-які моральні принципи під час прийняття зовнішньополітичних рішень

Моргентау: Національний інтерес – це універсальний закон зовнішньої політики держав, тому моральною є лише та політика, яка слідує вимогам національного інтересу, як закон всесвітнього тяжіння - універсальним законом природи. Моральною є лише політи­ка, яка слідує вимогам національного інтересу. Прийняття зовнішньополітич­них рішень на основі національного інтересу охоплює два етапи: 1) встанов­лення ієрархічного порядку пріоритетів серед можливих цілей зовнішньої політики і 2) аналіз наявних ресурсів для досягнення кожної із зазначених ці­лей у світлі їх важливості для національного інтересу держави. Перше місце у ієрархії – "серцевинні" або "життєві" інтереси країни, пов'язані зі збереженням її фізичної, політичної і культурної цілісності. їх досягнення має відбуватися за будь-яку ціну.

Інший представник реалізму Кеннан обгрунтовує теорію про відносність морального критерію. Моральні принципи різних режимів можуть бути абсолютно протилежними, і тому неприйнятними один для одного, тому єдиним критерієм, на основі якого може існувати міжнародна система, є критерій “національного інтересу”.

Ідеалістичний підхід представляє Вудро Вільсон. Це – джефферсонівський (від прізвища державного секретаря адміністрації Дж. Вашингтона Томаса Джефферсона). Під час прий­няття рішень політичні діячі мають виходити не з політичних, а з моральних принципів.

Вільсон: визначення зовнішньої політики в термінах національного інтересу є дуже небезпечним. Фактично, існують дві зовнішні політики:

заснована на національному інтересі;

базована на моралі;

Дія на основі національного інтересу є аморальною. Політика, яка ґрунтується на національних інтересах, не враховує громадської думки країни, оскільки не враховує моральних установок і цінностей, які люди виражають під час соціо­логічних опитувань.

Спроба синтезу підходів була здійснена у 30-х роках XX ст.Рейнгольдом Нібуром: будь-яка політика іманентно-аморальна, оскільки її ядром є національний інтерес, піклування про який є значно сильнішим, ніж визнання цього нацією, а тому потребує певної противаги, яка б не дозво­лила перетворити стосунки між державами на "війну всіх проти всіх" – універсальних моральних принципів, національна система цінностей і релігія. Поведінка держав має як ґрунтуватися на національному інтересі, так і врахо­вувати універсальні моральні принципи. Таке протиріччя вчений пояснює тим, що люди і держави не можуть захищати свої інтереси без постійних заяв про те, що вони роблять це, підпорядковуючись деякій загальній системі цінностей.

У американській школі наявний і “суб’єктивний підхід” – Фурніс і Шнайдер “Вступ до американської зовнішньої політики”: визначення національних інтересів є суто суб’єктивним, тому що вони виражають інтереси соціальної групи, до якої належить даний політичний діяч.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 781; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.238.143.70 (0.083 с.)