Сучасні роздуми про майбутнє Європи: тенденції та концепції.

У сучасних роздумах про майбутнє Європи є 2 підходи:

1) Продовження наголосу на розмежуванні Західної і Східної Європи з акцентом на провідній ролі першої стосовно другої.

2) Мотиви єдиної Європи, географічні кордони якої залишаються невизначеними.

Італійські вчені вважають, що майбутнє Зх Європи може розвиватися за трьома сценаріями:

1) сценарій балансу сил чи відкритої Європи створює найбільш сприятливі умови як для діалогу зі Східною Європою, так і для формування пан-Європейської структури будь-якого типу (загальноєвропейський дім, посилення ОБСЄ, розширення ЄС за рахунок Східної Європи).

2) сценарій Європа-фортеця передбачає захист Західноєвропейського внутрішнього ринку і більш самостійну роль Західної Європи у забезпеченні власної безпеки за рахунок посилення франко-німецької осі та розширення повноважень ЄС у сферах політики, економіки і оборони.

3) сценарій Європи на головних ролях Західна Європа бере на себе функцію активно діючої сили, заходи якої з посилення регіональної інтеграції поєднуються з багатобічною міжнародною політикою, спрямованою на розширення повноважень у спільному регулюванні глобальних ситуацій.

Сільвестрі: Західна Європа повинна сьогодні висунути ясну ідею щодо власної світової ролі та своїх пріоритетів у сфері безпеки. Її майбутнє залежить від 2 процесів:

- зовнішні тиски

- самостійне визначення власних інтересів.

За таких умов Зх.Європа опиняється перед 2 альтернативними шляхами побудови свого майбутнього:

1) Західна Європа може виступити по відношенню до Східної як політико-економічного центру і захисника миру, тобто як реформаторська сила.

2) Зх.Європа зберігає нинішню систему безпеки, тобто відіграє роль консервативної сили. Основні інтереси Зх.Європи будуть потребувати "консервативного" підходу, а її міжнародна роль матиме в цілому "реформаторські" наслідки.

Друга тенденція передбачає відмову від терміну Східна Європа і робить наголос на терміні Єдина Європа. Термін "Східна Європа" втратив сенс, оскільки використовувався для позначення соціалістичного табору європейських країн. Тійєс обґрунтовує необхідність єдиної Європи двояко:

- наголошує на непідготовленості Західної Європи до зміни співвідношення сил на континенті. Західна Європа не готова відігравати сьогодні роль наддержави, оскільки відсутні ознаки зближення культурних та духовних традицій західноєвропейських країн

- вказує на інтеграційний вакуум у Східній Європі. За таких обставин усі політичні сили та інтереси європейців мають бути об'єднані прагненням: 1) дати відсіч економічному наступу Азії, 2) подолати дефекти атлантичних відносин. Майбутнє Європи простягається від Уралу до Великого Кавказького Хребта, тому слід вирішити питання, як будуть інтегруватися в європейський інституційний устрій російські території на схід від Уралу, а також Грузія і Вірменія. З цього приводу російський вчений В. Дегоєв: Кавказ ніколи не був органічною складовою західної цивілізації, а тому інтегрувати цей регіон до Євросоюзу буде надзвичайно складно. Складність зумовлена мовчазним визнанням доцільності перетворення Головного Кавказького хребта на "санітарний кордон" між Росією і ЄС. Тому Росії і Європі важливо завчасно домовитися про правила гри і засоби, здатні допомогти уникнути найгіршого сценарію в регіоні, де вибухонебезпечні тенденції залишаються і в найближчому майбутньому.

Аснер: головна проблема для сьогоднішньої Європи проблема дестабілізації, зумовлена зростанням відкритості. Єдність Європи забезпечується трьома рівнями стосунків: 1-й рівень стратегічна взаємодія. 2-й рівень економічна взаємодія, 3-й рівень соціальна взаємодія. На останніх двох рівнях зростають шанси націоналізму та загрози миру. Тому ОБСЄ має сприяти не лише всебічному владнанню територіальних конфліктів та конфліктів між меншинами, а й взаємній відкритості суспільств через засоби зв'язку та міграційні потоки. Єдина Європа —Європа, яка б забезпечила не лише існування багатонаціональних держав, а й економічних, соціальних та культурних колективів у їх повсякденних відносинах.

П. Кеннеді: майбутнє Єдиної Європи залежить від вирішення двох питань:

1. Яку організаційну форму матиме Європа у ХХІ столітті? (перший порядок денний для Європи).

2. Як Європа відгукнеться на транснаціональні зміни, що відбулися у сучасному світі?

Головна дилема для Європи сильна й інтегрована Європейська модель є дуже привабливою в теорії, але на практиці вона тягне за собою багаточисельні проблеми, а саме:

- пошук нових структур забезпечення безпеки Європи.

- економічна інтеграція, яка підриває національний суверенітет держав і породжує протиріччя між дедалі більш інтеграційними і пан-європейськими за своїм характером економічними процесами з одного боку, і дедалі більш неадекватними політичними структурами з іншого боку;

- реанімація німецького питання, змістом якого є проблематичність досягнення гармонійних стосунків між найбільш населеною і розвинутою в економічному і технологічному плані та могутньою в минулому країною Європи та її менш багатими сусідами.

Фуше: Європа переживає феномен парадоксальної інтеграції.З ходного боку спостерігається ствердження європейськими народами своїх відмінностей, а з іншого боку афішуються пошуки неможливої єдності. Цей парадокс свідчить про те, що європейці перейшли від геополітики закритих суспільств, до геополітики відкритих суспільств, яка базується на взаємозалежності держав.

На сьогодні євробудівництво детерміноване національними інтересами, тому майбутнє Європи по-різному бачиться різними європейськими країнами.

Франція: Європа простір повернення втраченої величі, що покликана гарантувати і посилити національну могутність Франції. Для Франції Європа як союз національних держав має відновити свою впливовість, щоб змогла відбутися ідея величі Франції.

Німецький проект Єдиної Європи: передусім економічний союз, скоріше федеративна Держава, аніж федерація держав з сильною централізацією і договірною системою фінансового вирівнювання. Акцент на центральному положенні Німеччини, з якого виводиться абсолютна пріоритетність Східної Європи.

Британський варіант (Тоні Блер): повномасштабна участь Великобританії в європейських справах шляхом впливу на них через створення альянсів для захисту Британських інтересів.

П. Глоц: практичне втілення ідеї Сполучених Штатів Європи передбачає:

1) перетворення євроспільноти на наднаціональне утворення, яке вже потім буде поширювати ряди;

2) організацію ефективного попередження конфліктів та вирішення дискусійних питань;

3) розуміння того, що ОБСЄ не може замінити НАТО;

4) проведення політики європейського переплетення.

Найближчим часом європейці між Брестом та Брест-Литовськом скоріше не будуть жити в одній державі, але їм має бути повернена свідомість, що Європа простягається від Атлантики на Схід, включаючи Росію.

 

Р. Гріффітс про основи єдиної Європи.

Гріффітс Річард Т., професор Лейденського університету (Нідерланди).

Як початок європейської інтеграції, часто розглядають створення в 1951 Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЕОУС): 6 європейських країн домовились передати власний державний суверенітет над своєю важкою промисловістю. Значення ЕОУС: знаменує першу з серії ініціатив, що привели до створення Європейського союзу, кульмінацією яких було остаточне оформлення в січні 2002 ва­лютного союзу 12 із них.

Визначальним є факт, що перший, пробний крок був зроблений всього через п’ять років після війни, коли 9 травня 1950 р. французький міністр закордонних справ Р.Шуман виступив по радіо із закликом об’єднати суверенітет французької і німецької вугільної і сталеливарної промисловості. Між істориками нема згоди щодо джерел ЕОУС. 4 головні напрямки або школи:

1. Школа американської гегемонії: в післявоєнний період США були гегемоном, який міг і хотів нав’язати свою модель решті світу. Зростаюче відчуження держав під час холодної війни визначило як логіку політики США, так і стимули європейської піддатливості до неї. Традиційне для літератури епохи холодної війни. Американська могутність зображалась настільки переважаючою, а російська загроза настільки реальною, що здавалось неможливим, що європейські країни зробили такий крок самостійно. Протягом всього післявоєнного періоду серед американців існувала думка, що вирішення проблем Західної Європи могли б стати своєрідні Сполучені Штати Європи, побудовані за зразком США — подарунок Нового Світу Старому. В вересні 1949 р. керівник програми здійснення по плану Маршалла П.Хоффман заявив урядам країн-учасниць Організації Європейського економічного співробітництва (ОЕЕС), що майбутнє допомоги їх країнам буде залежати від рівня інтеграції європейських держав. Інтеграція передбачала лібералізацію торгівлі і платежів та розширення повноважень глави ОЕЕС в сфері політичного керівництва. Критика: Реально США вдалось досягти першої цілі, але не другої. ЕОУС не був американським винаходом. Проте, американці відіграли роль в його появі. Американці могли заблокувати план і він не був би втілений в життя. Вони відіграли безпосередню роль в підготовці статей про картелізацію і концентрацію виробництва, переконавши французів в необхідності більш жорсткого контролю з боку об’єднання.

2. Федералістський напрям – базу для європейської інтеграції склав феномен над державності. Головний обов’язок держави – захищати життя і добробут своїх громадян. Роки депресії і війни показали, що європейські держави не в стані забезпечити ні те, ні інше. Державна система Західної Європи не виправдала себе. В перші ж післявоєнні роки по всій Європі почали утворюватися федералістські групи тиску. В травні 1948 р. вони зустрілись в Гаазі і вимагали створення нової пан-європейської парламентської організації. Така виникла наступного року (хоч і в сильно урізаному вигляді) як Рада Європи. Критика: 1) уявлення, що нація-держава мертва не поділялось більшістю національних політичних діячів. Вони використовували національно-державну структуру для економічної і політично реконструкції. 2) перебільшується ступінь підтримки федералістської ідеї – мало масову базу лише в Італії. В 1949 з’явилася Рада Європи, що стала каталізатором: обговорювались федералістські варіанти вирішення проблем вугільної і сталеливарної промисловості, оборони, с/г. Всі вони пізніше були зафіксовані в європейських договорах 1950-х. Проте, в федералістських викладах роль Ради Європи перебільшується. Зразу ж після її утворення відбувся розкол між функціоналістами і федералістами, які розділились на традиційних федералістів (за всеохопний федеральний договір) і неофедералістів (пошук федералістських рішень конкретних проблем). Це значно ослабляло вплив Ради.

3. Історико-дипломатичний напрям – ініціативи із інтеграції виходили від провідних європейських державних діячів, таких як Монне, Шуман і Аденауер. Монне після війни очолив французьке Бюро планування, що відповідало за господарське відновлення країни. Навесні 1950 він дав наказ розробити план, який був згодом втілений у ЕОУС. В його основу була покладена концепція наддержавності. Монне звернувся до Шумана з пропозицією використати Західну федерацію для запобігання майбутнім конфліктам. Концепція Монне має витоки у досвіді Адміністрації долини Теннессі — федерального органа, коли сім штатів відмовились від частини повноважень на користь федеральної адміністрації для широкого проекту із контролю за станом р. Теннессі, виробництвом електроенергії і відновленням с/г на території, де окремі штати не справилися. В квітні 1950 р. план був готовий і представлений французькому кабінету, звідки потрапив до французького міністра закордонних справ Р.Шумана. Шуман взяв на себе політичну відповідальність за план і оголосив про нього в радіозверненні. Дипломатична історія виявила зв'язок між великими державними діячами і важливими ініціативами наддержавнності.

4. Школа національного інтересу – держави не стануть вступати в договори, які не принесуть їм вигоди, і навпаки, вони будуть шукати угод лише, якщо їх не задовольняють наявні. Оскільки видобуток вугілля і сталеливарна промисловість виявились перед труднощами, тому саме ці галузі і були вибрані для створення нового об’єднання, яке дозволило своїм членам подолати їх. Восени 1949 — навесні 1950 французький уряд мав привід хвилюватись саме про ці області: відновлення Західною Німеччиною національного суверенітету. Вугілля і сталь були найважливішими видами товарів. Після війни союзники навмисне обмежили обсяг виробництва Німеччиною сталі. Разом з тим країнам континентальної Європи було трудно знову поставить на ноги власне виробництво — і це тоді, коли був гострий попит на сталь для реконструкцій. Проте, в 1949 г. Німеччина почала повертати суверенітет, і було неясно, як довго вдасться підтримати міжнародний контроль над німецьким виробництвом. Повна загрузка німецьких заводів, яка відбулась при відсутності дієвого контролю, загрожувала різким падінням цін. Якби через послаблення контролю запрацювали надлімітні виробництва сталі, німецьке вугілля стало б поступати на вітчизняні металургійні заводи на шкоду промисловості сусідніх країн. В Німеччині могла б закріпиться практика двійного стандарту ціни для своїх та іноземних підприємств. Німецькі вугледобувні підприємства могли б зовсім відмовитись від продажу вугілля. Тому, іноземні виробники залежали від імпорту з Німеччини. Ця проблема не була суто французькою — всі країни майбутнього ЕОУС. Проте, становище Франції різко погіршилось внаслідок втрати доступу до запасів вугілля Саарської області. В цих обставинах, Франція прагнула зберегти контроль над Німеччиною, але поставала проблема: як контролювати незалежну державу? План Шумана і був покликаний вирішити цю дилему. Ставлячи французьку промисловість під той же контроль і в ті ж умови, що і німецьку, можна її контролювати.

Очевидно, не може бути, що вірні зразу всі трактовки. Для пояснення створення ЕОУС, слід відповісти на 3 питання: час (чому переговори почались саме тоді), компетенція (сфери юрисдикції нового об’єднання) і форма (повноваження і структура).

Росія і ЄС: Принцип наддержавності був задуманий як найкращий спосіб контролювати поведінку членів: забезпечує єдині правила поведінки, їх застосування, загальну обов’язковість. Наддержавність – спосіб контролювати поведінку партнерів, забезпечуючи підвищення рівня передбачуваності, стабільності і безпеки. Якщо Західна Європа боїться, що в майбутньому в Росії, що має ядерну зброю, прийде до влади націоналістичний уряд, то стримати його простіше буде в рамках наддержавної структури. Так само, якщо вона прагне інтенсифікації торгових відносин на основі рівності, прозорості і безпеки, цього легше досягти в рамках наддержавної структури.

В можливому членстві в ЕС для Росії є ще одна перевага: відпадає необхідність шукати тіснішого кооперування з окремих проблем. Звернення Росії з проханням про прийняття в ЕС відкрило б доступ до всіх проблемним областей, що сьогодні в сфері компетенції ЄС.

 

Постмодерні засади сучасної геополітики. |

Сучасна геополітика переживає складний період трансформації предметного поля, зумовленої необхідністю врахування реалій постбіполярного світу і збереження статусу наукового знання з огляду на потребу приведення у відповідність до цих реалій. Постмодернізм – інтелектуальна течія, покликана осмислити політичні та культурологічні проблеми, обґрунтувати домінуюче значення особистісних характеристик над соціальними. Постмодернізм є характеристикою не стільки об'єктивних процесів, скільки позначенням певного стану людської свідомості, що притаманний втомленій культурі, відміченій есхатологічними настроями, естетичними мутаціями, дифузією стилів життя, еклектикою художніх жанрів. Термін постмодернізм використав у період першої світової війни Панвіц у своїй роботі Криза європейської культури. Хабермас, Бауман, Белл, Тоффлер: постмодерн як символ постіндустріального суспільства, зовнішній симптом глибинних трансформацій соціуму, що виражений у тотальному конформізмі, ідеї кінця історії, естетичному конформізмі. Теоретично постмодернізм оформився після Другої світової війни у працях Ж. Ліотара, Дерріди, Ж. Бодрійяра, Лакана.

Реалії постмодерного світу спричиняють мутацію головних чинників класичної та модерної геополітики, внаслідок чого в сучасних умовах географічні фактори впливають на міжнародні відносини через всю структуру системних детермінант (національна ідентичність, характер світової та регіональної політики, рівень розвитку технології). В першу чергу, така мутація стосується місця національних держав на світовій арені та ролі воєнної сили у реалізації їх інтересів.

Арон: Національна або модерна держава є передусім територіальною, тобто визначається єдністю політичного утворення, суверенного у межах кордонів на карті і є виразником інтересів народу. Це – централізоване просторове утворення, чиї суверенність, могутність та незалежність випливають із його територіальності. Головне завдання: забезпечення захисту і безпеки та захист від зовнішніх втручань і контролю. Сьогодні держава втратила основні риси як цілковито територіальне утворення. Знецінення територіальної держави відбулося внаслідок дії наступних факторів:

- розвиток військової техніки. Політ літака вважається незаконним, а політ супутника - вже ні. Запитання: То на якій же висоті зникає суверенність держави? Зброя масового нищення також підриває суверенність модерної держави, оскільки у випадку атомної війни вона не здатна захистити свій простір.

- існування транснаціональних рухів та партій: лібералізм, націоналізм, соціалізм, - стосовно яких кордони модерної держави виявляються прозорими, а вона виявляється безсилою забезпечити власну внутрішню стабільність.

- виникнення між- та наднаціональних економічних, політичних та військових організацій, що дедалі більше набувають статусу акторів світової політики. За таких умов національна держава означає або спільність культури, або колективне бажання політичного існування й існує передусім у вигляді карликової держави. Стосовно останньої є виправданим застосування геополітичних критеріїв у їх традиційному розумінні. Країни, що мають менше мільйона жителів, належать до нераціональних, тобто витрати держави пропорційні до кількості населення є невиправдано високими. Однак у деяких випадках місцеві ресурси — нафта у Габоні чи залізо в Люксембурзі — дають населенню не лише бажання, а й засіб утвердити незалежність. Крім цього, маленька держава, яка займає стратегічно важливе становище, позбавляє великі держави всіх переваг або ж уможливлює створення буферної зони між кордонами останніх. В цілому час національних держав минув.

К. Ясперс: Сучасні світові держави охоплюють собою множину націй.

Сучасні дослідники – П. Кеннеді, М. Вевйорка, Г. Саламе: акцентують увагу на феномені так званої слабкості націй-держав у постбіполярному світі та необхідності переглянути деякі аксіоматичні положення геополітики:

1) принцип державного та національного суверенітету;

2) принцип невтручання у внутрішні справи держави;

3) принцип розрізнення внутрішньої і зовнішньої політики, монополія здійснення яких належить державі.

Слабкість держави означає, що вона стає неспроможною виконувати класичні функції: обстоювати у власних інтересах монополію на легітимне використання насилля та бути єдиним представником нації на світовій політичній арені. Перша функція сьогодні є роздрібненою між різними терористичними угрупуваннями, кримінальними та мафіозними структурами, релігійно-фундаменталістськими організаціями. Другу поряд із державою виконують різні між- та наддержавні організації, переважно економічного плану (Міжнародний Валютний Фонд, Всесвітній банк), окремі індивіди, установи (університети) та інші недержавні об'єднання (діаспори, релігійні общини). Міжнародне спілкування з міждержавного перетворюється на транснаціональне. без участі держави. Здатність політичних діячів і організацій, урядів і держав контролювати події, приймати та реалізовувати рішення залежить не лише від їх можливостей та прерогатив усередині власної країни, як колись, а від здатності враховувати і впливати на положення у зовнішньому світі.

Форми та сценарії насилля у сучасному світі. Поняття соціетальної безпеки.

Міждержавна війна, традиційна для територіальної держави, в умовах втрати нею монополії на легітимне використання фізичного насилля доповнюється наступними його формами:

Міжнародний тероризм. Сучасні дослідники:явище етатистського тероризму=терор, антиетатистського = тероризм. Тероризм – тактика опозиційної щодо держави організації, терор – репресивна політика держави, вперше апробована у Франції в період якобінської диктатури. Сьогодні 2 підходи:

- описовий – пошук універсального визначення тероризму як насильницького та систематичного порушення права громадян та цілих країн на існування з метою створення стану небезпеки у суспільстві та у міжнародній системі для досягнення політичних цілей.

- класифікаційний – з'ясування окремих складових тероризму: ознак, сфер, типи злочинів. Міжнародний тероризм є не складом злочину, а соціальним та політичним явищем, яке виявляє себе у конкретних деліктах: захоплення заручників, викрадення літаків. Прийнято також розрізняти міжнародний (політичне використання терору, що відверто чи таємно інспірується державою) і транснаціональний тероризм (замовником теракту є не держава, а недержавна організація чи група осіб). Деякі дослідники вважають, що тероризм, який розливається по всьому світу, може набути характеру замінника нової світової війни.

Екзистенційне насилля, пов'язане зі зміною природи локальних конфліктів. Є. Бистрицький: сутність локальних конфліктів сьогодні не в територіальній обмеженості, а у зіткненні локальних форм життя, особливих культурних світів, які існують як локальні, унікальні способи буття людей, способи організації повсякденного життєвого досвіду. Ці способи максимально визначають екзистенційні виміри поведінки та стосунків людей у суспільстві: особистісні переживання, розуміння сенсу життя, відчуття страху смерті. Тому локальний конфлікт – конфлікт особливих і унікальних способів людського буття у світі. Він переживається як загибель нашого і мого власного світу, а тому й як необхідність його захисту будь-якою ціною. Врахування екзистенційного насилля має важливе значення для розуміння геополітичних колізій сучасності та створення відповідної до її реалій концепції безпеки. Остання набуває на сьогодні ознак соцієтальної безпеки, яка не є тотожною державній. Концепція соцієтальної безпеки розроблена колективом авторів з Інституту стратегічних досліджень у Копенгагені. Державна безпека має справу з безпосередніми критеріями безпеки (економічним, політичним, військовим, екологічним), а соцієтальна — з проблемами ідентичностей (національних, етнічних, релігійних).

Миротворчість – з 1 боку, комплекс заходів, спрямованих на припинення конфлікту та створення умов для його мирного розв'язання, з іншого – засіб розширення розвинутими країнами сфери впливу шляхом встановлення контролю над конфліктними зонами. З точки зору міжнародного права, основою якого є визнання та повага суверенітету країни, миротворчість – пряме порушення суверенітету, оскільки миротворці фактично беруть на себе функцію визначати політичний устрій зайнятої території, вибір політичного керівника відповідної держави, воєнних злочинців. Суперечливий характер миротворчості зумовлює необхідність використання під час оцінки доцільності не лише воєнно-політичного, а й морального, юридичного та загальнополітичного критеріїв.

Інформаційні війни – зумовлені перетворенням інформації на стратегічний ресурс та ставку зовнішньополітичної діяльності. Інформаційні технології дозволяють забезпечити розв'язання геополітичних криз без пострілу шляхом контролю та управління інформаційними ресурсами противника. Інформаційна війна – форма боротьби держав, що являє собою цілеспрямоване використання інформаційної зброї для реалізації політичних та воєнних інтересів і захисту власних інформаційних ресурсів. 2 аспекти:

1) кібернетичний – дезорганізація системи управління противника, вивід її з ладу та захист власної системи управління. Головний засіб: інформаційна зброя як сукупність інформації та засобів інформатизації, що використовуються для впливу на галузі діяльності держави, пов'язані з формуванням та використанням інформаційних ресурсів. Види інформаційної зброї: засоби радіоелектронної боротьби, комп'ютерні віруси, логічні бомби. Воєнний потенціал країни передбачає:

- створення інформаційних засобів, здатних накопичувати та обробляти інформацію про противника незалежно від умов та характеру ситуації;

- розробку логічно-математичного апарату і програмних засобів, які реалізують функцію співставленім даних про засоби воєнної боротьби й дозволяють робити висновки та приймати рішення.

2) Соціальний аспект – регулювання рівня знання у суспільстві. Головний засіб: інформацій ний вплив як комплексне проведення заходів з підриву поглядів, цілей та світогляду населення. Інформацій ний вплив здійснюється як процес навчання, в основі якого лежить цілеспрямоване маніпулювання вхідними даними Воєнний потенціал країни включає формування у людини вміння вчасно зрозуміти, чому можна навчатися, а чому – ні, які вхідні дані можна обробляти, які – ні. Способи інформаційного впливу:

- способи передачі хибної чи викривленої інформації;

- способи пропагандистського впливу;

- рефлексивне управління як приховане управління противником шляхом передачі йому інформації для вироблення та прийняття ним рішення, адекватного задуму протилежної сторони.

 

Теоретичні аспекти сучасних глобалізаційних процесів. |

Глобалізація охоплює декілька процесів: інтернаціоналізація економіки; розвиток єдиної системи світового зв'язку; зміна чи послаблення функцій національної держави; активізація діяльності транснаціональних недержавних утворень етнічних діаспор, релігійних рухів, мафіозних угрупувань тощо. Вперше використав Левітт у статті 1983: злиття ринків окремих продуктів, які виробляються багатонаціональними корпораціями. Більш широкого значення надали представники Гарвардської школи бізнесу: Оме, 1990, Світ без кордонів: світова економіка визначається сьогодні взаємозалежністю 3 центрів ЄС, США та Японія, економічний націоналізм окремих держав втратив сенс, а головними акторами на економічній сцені стали глобальні фірми.

Процеси глобалізації вивчаються сьогодні у декількох аспектах, залежно від їх передумов:

1) власне цивілізаційних універсальному характері та загальній спрямованості цивілізаційного прогресу;

2) культурних схожості проблем людського буття та наявності глобальних проблем, які потребують для вирішення діалогу культур;

3) економічних створенні єдиної світової ринкової економіки та системи вільної торгівлі;

4) політичних ідентичності політичних законів, процесів та правових норм.

Економічна наука досліджує такі напрями: фінансова глобалізація, становлення глобальних багатонаціональних корпорацій, інтенсифікація світової торгівлі та тенденція до конвергенції.

Географи: 2 моменти глобалізаційних процесів: 1) глокалізація процесів транснаціоналізації, тобто створення системи контролю та управління, здатних сумістити централізацію з локальними економічними інтересами 2) утворення економічних архіпелагів, зокрема, асоціації найбільших міст-мегаполісів.

Історики: 1) 1 з етапів розвитку капіталізму, зумовлений прогресом електроніки; 2) нова форма колоніалізму: роль нової метрополії відіграють США, а її колоній решта країн, які одночасно є частиною глобального ринку збуту. Вивчення історичного аспекту глобалізації передбачає відповідь: 1) з якого часу можна вести мову про вихід деяких суспільних зв'язків та функцій за межі національної держави як про глобальний феномен; 2) чи є нинішня глобалізація безпосереднім продовженням інтернаціоналізації капіталу, початок якої визначений Броделем як початок формування світової економіки навколо кількох центрів становлення європейського капіталу Генуї, Голландії, Англії; 3) чи є нинішня глобалізація чимось принципово новим, зумовленим нафтовими шоками 1973 і 1979, пізніше крахом СРСР і розповсюдженням ринкових механізмів на країни колишнього соціалістичного табору.

В технологічному аспекті глобалізація спричиняє техноглобалізм злиття нововведень та нових технологій у єдиний комплекс технічних знань; виникнення технологічних макросистем у сферах зв'язку, транспорту, виробництва; революцію телекомунікацій і створення Інтернету.

З політичної точки зору: завершення холодної війни, руйнування біполярної картини світу, посилення взаємозалежності країн, становлення нового міжнародного та світового порядків. Фр. Баді: 3 аспекти глобалізації, важливі для політики: 1) історичний процес, розвивається протягом багатьох століть; 2) гомогенізація світу, життя за єдиними принципами, прихильність єдиним цінностям, слідування єдиним звичаям і нормам поведінки; 3) визнання зростаючої взаємозалежності, головний наслідок: руйнування національного державного суверенітету внаслідок дії нових акторів міжнародних політичних процесів.

Амер. Гофман: глобалізація відтворення у світовому масштабі того, що в XIX ст. національний капіталізм створив в окремих країнах. Проблема полягає у стосунках між державою і ринком і є проблемою панування промислово розвинутої держави над переважно аграрним світовим оточенням.

Канадський соціолог Пру: пояснення смислу глобалізації залежить від політичних властей, які створюють нинішній образ глобалізації. Дослідження політичного аспекту глобалізації існує у вигляді політичної глобалістики, увага якої на з'ясуванні ролі політичного у процесі адаптації людства до нових умов його існування; вивченні закономірностей формування політики глобальної безпеки, можливостей і засобів політичного регулювання процесів глобалізації.

Соціально-психологічний аспект: домінування т.зв суспільного неврозу, почуття незахищеності та загрози самобутності державним утворенням, групам населення внаслідок контактів із зовнішнім світом.

Теоретичне осмислення проблем глобалізації охоплює такі проблеми:

1. Логіка з'ясування змісту та сенсу глобалізації. Дольфюс: під впливом обміну товарами, знаннями, людьми, культурними цінностями і моральними нормами утворився спільний метапростір глобалізації, абстрагуватися від якого не може жодна держава. Цей метапростір, з 1 боку, є результатом взаємодії локальних національних територій, з іншого сам визначає особливості їх розвитку. Процес глобалізації включає дві суперечливі тенденції: 1) уніфікація та зменшення розмаїття 2) зростання розрізнень у рівнях та способах життя. Етапи глобалізації: період Великих географічних відкриттів; створення іспанської та португальської колоніальних імперій; капіталістична колонізація XIX ст. та період після закінчення холодної війни. Адд (Ізраїль), суть глобалізації у розповсюдженні механізмів ринку на всю планету. Два аспекти розповсюдження: 1) зовнішній географічне розповсюдження через вивіз капіталу, створення в інших країнах субпідрядних виробників, надання міжнародних кредитів; 2) внутрішній сприйняття слабко розвинутими країнами основ капіталістичного розвитку та створення власної моделі останнього. Баді: глобалізація послаблення національної держави, перетворення на 1 із суб'єктів світових політичних процесів. Навіть на власній території, держава перестає бути єдиним суб'єктом монополії на законний примус заради суспільного порядку. Буайє: недостатність стихійних ринкових механізмів для регулювання глобалізації. Свідчення: спроби поступового створення єдиного приватного комерційного права, яке розповсюджується на операції, не регламентовані офіційними наднаціональними структурами.

2. Потоки - Проблема оцінки фінансової глобалізації, головна риса: міжнародна грошова та фінансова нестабільність, пов'язана з 2 недоліками ринкового механізму: 1) відсутність інформаційної симетрії 2) співіснування 2 груп операторів на глобальному фінансовому ринку фундаменталістів, які ведуть економічну гру, розраховану на довгострокову стабільність, та чартистів, які, орієнтуючись на чутки і моду, вносять моменти дестабілізації. Головне завдання: віднаходження способу суміщення національного суверенітету з прогресуючою фінансовою уніфікацією.

3. Мережі Солономос (Париж): вивчення вторгнення неурядових утворень у простір міжнародних стосунків, традиційно був заповнений державами. Мережі глобалізації: телекомунікаційні, транспортні, фінансові, діаспорні, релігійні, мафіозні та мегаполісні мережі. Вивчення передбачає:

1) дослідження цінностей і норм, які властиві громадським та підприємницьким об'єднанням;

2) прогноз впливу цих цінностей та норм на діяльність національних держав у сферах, які на даний момент знаходяться під їх контролем;

3) з'ясування ролі мереж у системі міжнародних стосунків; телекомунікаційні мережі породжують проблему суміщення технології передачі інформації на весь світ із ситуацією, коли локальний, національний та міжнародний рівні інформаційного простору існують ізольовано один від одного, а інформаційні мережі через власні формальні характеристики відсутність адміністрування, гнучку структуру створюють умови, за яких деякі види політичних систем (демократія) розвиваються швидше ніж інші (тоталітаризм).

Лабрус, директор Геополітичної обсерваторії наркотиків: різновидом мереж глобалізації є наркобізнес. Наркотики є явищем одночасно і світовим, і локальним, своєрідним ідеальним продуктом глобального ринку. Те, що боротьба проти нього ведеться не ринковими засобами є свідченням сумнівної універсальної самодостатності ринкового механізму, який не може претендувати на статус нового світового порядку.

4. Актори глобалізація передбачає участь у світових політичних процесах різного роду недержавних суб'єктів: міжнародних організацій (МВФ, Всесвітній банк), регіональних організацій, багатонаціональних корпорацій, інституційних інвесторів (пенсійних та інвестиційних фондів, страхових компаній тощо), великих міст, окремих індивідів (наприклад, Дж. Сорес).

5. Дискусії проблема наслідків глобалізації. Охоплює низку питань:

1) хто виграє від глобалізації, тобто проблему поляризації прибутків та розподілу переваг;

2) щодо потенційної регіональної чи глобальної нестабільності через взаємозалежність національних економік на світовому рівні або ж виведення частини виробництва за межі країни - локальні економічні зрушення або кризи в одній країні можуть мати глобальні наслідки;

3) можливості переходу контролю над економікою окремих країн від урядів до найбільш сильних держав, багатонаціональних корпорацій чи міжнародних організацій, що тягне за собою загрозу крайнього націоналізму, ксенофобії, екстремізму;

4) використання глобалізації з метою виправдання провалів у національній політиці держав.

Вирішення окреслених питань вбачають у:

1) накладанні на країни, що отримують найбільшу користь від глобалізації, особливого податку з метою використання надходжень від нього для надання допомоги тим країнам, які програють від глобалізації; 2) використанні т.зв. податку Тобіна невеличкого податку на валютні операції, який має обмежити дестабілізуючі валютні спекуляції й одночасно стати джерелом фінансування міжнародних організацій;