Іхтіофтиріоз (ісНіНуорМНігіозіз)

Хвороба прісноводної, ставкової та морської риби, що характеризується ураженням шкіри, плавців і зябер.

Характеристика збудника. Хвороба спричинюється війчастою інфузо­рією Іскікуоркікітіиз шиїїі/іїііз. Паразит кулястої або яйцеподібної форми, діаметром до 1 мм, тіло вкрите меридіально розміщеними війками. Малень­кий круглий цитостом з короткою глоткою також має війки. Ядерний апарат знаходиться майже посередині тіла.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Хворіють коропи, сазани, карасі, білий амур, товстолобики, соми, щуки. Уражуються шкіра, плавці, зябра. До захворювання сприйнятлива риба всіх вікових категорій, однак більш уразливі цьоголітки. Оптимальна температура для розвитку парази­тів — +25... +26 °С. Тому найтяжке хворіє риба навесні й улітку. Восени кількість паразитів зменшується. В останні роки спостерігається розмно­ження інфузорій і в зимувальних ставках за температури +4... +5 °С. Дже­рело інвазії — хвора риба, риба старшого віку, яка є паразитоносієм, а також дика й сміттєва риба.

Клінічні ознаки. На поверхні тіла хворої риби добре видно дрібні сі­рувато-білі вузлики, що нагадують манну крупу. Всередині кожного з них знаходиться одна, рідше дві інфузорії. У разі незначної інвазії риба пово­диться неспокійно, підходить на притік. При значному ураженні риба стає неактивною, відмовляється від корму, тримається берега, не реагує на зов­нішні подразнення. Шкіра з боків відпадає шматками і тягнеться по воді у вигляді дрібних смужок. Паразити можуть також поселятися на рогівці очей, унаслідок чого втрачається зір. Ураження збудниками зябер спричи­нює частковий їх некроз. Влітку перебіг хвороби гострий, триває 1 — 3 тиж­ні і часто закінчується загибеллю ураженої риби. Взимку хвороба має за­тяжний характер.

Лабораторні дослідження. Скальпелем роблять зскрібок зі шкіри та зябер і досліджують його, як при хілоденельозі. Виявлення в полі зору мік­роскопа при збільшенні 7 х 8 більш як 10 збудників свідчить про появу за­хворювання.

Патологоанатомічні зміни. Запальні процеси шкіри в місцях лока­лізації збудників. Печінка бліда, зменшена в розмірах. Ниркова тканина перероджена.

Ноземоз (Иозетозіз)

Хвороба бджіл, що характеризується порушенням функції кишечнику. Спричинюється збудником Мозета аріз, що належить до родини №еета- ПЛае типу Місгоерога.

Характеристика збудника. Свіжі зрілі спори паразита мають овальну, яйцеподібну форму, розміри (4,5...7,5) х (2...3,5) мкм. Оболонка спор гладе­нька або ледь хвиляста, триконтурна. Один край спор (стоншений) має мік- ропіле і полярні гранули. Всередині спори розрізняють: парасолькоподібний пластинчастий поляропласт, полярну трубку, спороплазму з двома сферич­ними або довгастими ядрами, задню вакуоль.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Хвороба може виникати в усіх зонах розведення бджіл навесні, рідше восени. При утриманні бджіл у теплицях перший пік інвазії реєструють наприкінці березня — на початку квітня, другий — у травні.

До виникнення ноземозу призводять: підвищена температура та різкі її коливання, неспокій бджіл у зимувальниках, пізня весна, тривала дощова або вітряна холодна погода, висока вологість у вуликах, слабкий розвиток сімей, недостатнє забезпечення їх білковим кормом у період, що передував зимівлі, несвоєчасне і в значній кількості згодовування цукру восени перед формуванням сім'ї на зимівлю, недоброякісні кормові запаси (наявність у кормах паді та пестицидів у субтоксичних дозах), зниження резистентності організму бджіл (отруєння, інші хвороби).

Збудником уражуються дорослі робочі бджоли, трутні й матки, при­чому останні стійкіші проти одноклітинних організмів. Джерелом інвазії є хворі бджоли, які виділяють нозем з фекаліями. Всередині сім'ї спори поширюються в основному робочими бджолами, які збирають фекалії біля анального отвору матки, робочих бджіл і трутнів, обмінюються між собою кормом. Спорами нозем контаміновані також усі внутрішні стінки вулика.

Поширенню збудника хвороби на пасіці сприяють перелітання робочих бджіл, трутнів, підсаджування хворих маток, об'єднання слабких сімей тощо.

Спори паразитів досить стійкі. У фекаліях і трупах бджіл вони зберіга­ються від 4 міс до 6 років, на ґрунті біля вулика — понад 1 рік, за мінусової температури — до 7 років. Однак вони нестійкі до високих температур. Пряме сонячне світло знищує їх за 15 — 32 год, при нагріванні до 60 °С спори гинуть упродовж 10 хв. У парі формаліну за концентрації 50 мл/м³ при +55 °С вони гинуть упродовж 15 хв, у 2%-му розчині їдкого натру при +37 °С — за 15 хв.

Клінічні ознаки. У перший період хвороби уражені комахи поїдають значні кількості перги. Збільшується споживання цукрового сиропу. В дру­гий період споживання корму знижується до норми.

Хворі бджоли починають раніше виконувати роботи, не характерні для бджіл їхнього віку. Під час зимівлі вони неспокійні, створюють без­перервний шум, вилітають з вулика й гинуть. Перший весняний обліт недружний, бджоли часто повзають біля вулика. Передня стінка вулика, стільники вкриті численними плямами фекалій. Бджоли стають мляви­ми, слабко реагують на зовнішні подразнення. Літальна функція ура­жених сімей знижується на 22 — 35 %. Медозбір і запилювальна актив­ність комах скорочуються на 36 — 50 %. Тривалість життя хворих робочих бджіл майже вдвічі менша, ніж здорових. Вони часто гинуть усередині вулика у період зимівлі. Навесні та в першій половині літа комахи ги­нуть у полі.

Бджоли погано розвиваються, площа розплоду скорочується у 4 — 8 ра­зів, з яєць, відкладених маткою, гине 10 — 20 % (порівняно з 1 % у нормі) до утворення зрілих личинок. Інтенсивне ослаблення сімей бджіл навесні ча­сто призводить до зниження температури в гнізді та резистентності личи­нок.

Лабораторні дослідження. У лабораторію надсилають не менш як 30 трупів або живих бджіл. Трупи відбирають із середнього шару підмору, що утворився на дні вулика. Живих бджіл у період зимівлі або рано навесні беруть з верхньої планки рамок. Матеріал, що надійшов у лабораторію ветеринарної медицини, досліджують груповим методом або кожну бджолу окремо. У комахи беруть черевце, вміщують у пробірку з 1 мл води і ретельно готують суспензію. Краплю її мікроскопують (х 400...600) у злегка затемненому полі. Досліджують не менш як 20 полів зору мікроскопа. При позитивних результатах знаходять овальні спори нозем.

Патологоанатомічні зміни. У хворих бджіл середня кишка збільше­на в розмірах, молочно-білого (замість світло-коричневого) кольору, втраче­на її сегментація.

Розділ 5