Криптоспоридіоз (Сгуріозрогійіозіз)

Хвороба телят, поросят, ягнят, козенят, цуценят, кошенят, морських сви­нок, мишей, птиці, а також людини, що характеризується ушкодженням кишок і супроводжується діареєю, схудненням та загибеллю тварин. Збуд­никами криптоспоридіозу є СгуріозрогіШіт тигіз і С. рагьит, що належать до родини СгурІоерогіЛіШае класу 8рогогоа.

Характеристика збудників. Ооцисти криптоспоридій мають овальну чи кулясту форму, вкриті щільною оболонкою. Розміри їх — 4 — 5 мкм у ді­аметрі. В ооцисті є 4 спорозоїти і залишкове тіло (рис. 4.11). Локалізуються одноклітинні організми на слизовій оболонці тонких і товстих кишок, де впродовж 2 — 5 діб тривають стадії мерогонії, гаметогонії та спорогонії. У зовнішнє середовище ооцисти виділяються у спорульованому стані. На криптоспоридіоз хворіють телята, поросята, ягнята, козенята, цуценята,

кошенята, морські свинки, миші, пти­ця. Інвазованість цих тварин може ся­гати 100 %.

Методи діагностики. Епізоотоло­гічні дані. Криптоспоридіоз тварин — досить поширена хвороба в багатьох країнах світу. Інвазованість молодняку може сягати 100 % і завдавати значних економічних збитків. Хворіють пере­важно тварини 1 — 3-тижневого віку. Джерелом інвазії є хворі тварини, пара- зитоносії та люди. Фактори передаван­ня — корм, вода, вим'я самок, забрудне­ні ооцистами. Можливе утробне зараження. Криптоспоридії не вважаються суворо специфічними паразитами. Збудниками від телят легко вдається за­разити ягнят, поросят. Ооцисти зберігають свою життєздатність 6 і більше місяців.

У ссавців криптоспоридії уражують в основному кишки, але у поросят їх виявляють також у трахеї, у лошат — у підшлунковій залозі, у птиці — у фабрицієвій сумці, дихальних шляхах, стравоході, нирках.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває 3 — 7 діб. Перебіг хворо­би гострий. Хворі тварини відмовляються від корму, пригнічені, розви­вається профузна діарея, фекалії сіро-жовтого чи жовто-оранжевого кольо­ру. Відбувається швидке зневоднення організму, виснаження, очі запада­ють в орбіти. Криптоспоридії в організмі тварин часто трапляються у ком­плексі з еймеріями, кишковими паличками (Езскегіскіа коїіі), клостридія- ми, сальмонелами, що значно ускладнює перебіг хвороби і може призводи­ти до загибелі тварин.

У хворої птиці при диханні чути хрипіння, спостерігаються виділення з носових отворів, глибоке пригнічення, діарея.

Лабораторні дослідження ґрунтуються на виявленні ооцист крипто- споридій у вмісті тонких кишок, зскрібках зі слизової оболонки тонких і тов­стих кишок або у фекаліях, відібраних з прямої кишки. Для виявлення ооцист готують мазки і фарбують їх за методами Кастенеді, Романовського (фарбою Гімза), Ціль-Нільсена, карболовим фуксином, гематоксилін- еозином та ін.

Патологоанатомічні зміни залежать від інтенсивності інвазії, виду та віку тварин. Трупи виснажені. Основні морфологічні зміни виявляють у клубовій і сліпій кишках. Слизова оболонка запалена, вкрита значною кіль­кістю слизу. Спостерігаються атрофія і некроз ворсинок. Різко збільшені ме- зентеріальні лімфовузли. В паренхіматозних органах — жирова і зерниста дистрофія, крововиливи.

МАСТИГОФОРОЗИ ТВАРИН (МД5ТІС0РН0К05Е5)

Мастигофорози — група протозойних хвороб тварин і людини, збудники яких належать до типу 8агеоша8Ґі§орЬога. Представники цього типу відріз­няються від інших одноклітинних організмів наявністю джгутиків або псев­доніжок, що є органелами руху.

Трихомоноз (ТгіоНотопозіз)

У великої рогатої худоби збудником хвороби є Тгіскотопаз /оеіиз, що ло­калізується в слизових оболонках статевих органів (піхви, матки, препуція, статевого члена, в придаткових статевих залозах). У свиней є декілька збуд­ників, які локалізуються в різних органах: Тг. зиіз — у травному каналі, ле­генях і носовій порожнині; Тг. гоіипШа — у товстих кишках; Тг. пазаііз — у легенях і носовій порожнині. Іноді у свиней трихомонад знаходять у стате­вих органах.

Характеристика збудників. Трихомонади мають веретено-, грушоподіб­ну, овальну або кулясту форму, розміри (12...17) х (3...10) мкм. На передньо­му кінці є 3 спрямованих уперед джгутики, довжина яких дорівнює довжині паразита. Четвертий — крайовий, довший джгутик спрямований назад, роз­ташований по краю ундулюючої мембрани і закінчується вільно на задньо­му кінці. За несприятливих умов середовища паразити набувають кулястої форми, зменшуються в розмірах, втрачають джгутики (рис. 4.12).

Методи діагнос­тики. Епізоотоло­гічні дані. Хворіє ве­лика рогата худоба парувального віку, може також зарази­тись молодняк. Дже­рело інвазії — хворі тварини і паразитоно- сії (переважно бугаї- плідники). Останні є головним фактором поширення інвазії, оскільки паразитоно- сійство без прояву клінічних ознак хво­роби у них може три­вати багато років. В окремих випадках трихомонади розпо­всюджуються кастра­тами та бугаями- пробниками, що зара­зились від хворих ко­рів. Збудник передається механічно через предмети догляду за тваринами (рушники, щітки) та інструменти для штучного осіменіння. Джерелом інва­зії можуть стати виділення зі статевих органів хворих тварин, якими забруд­нюються предмети навколишнього середовища. Особливу роль у поширенні хвороби відіграє інвазована сперма, у якій при глибокому заморожуванні збудники зберігаються роками.

В Україні трихомоноз свиней досить поширений. Хворіють поросята до 4-місячного віку в разі утримання їх в антисанітарних умовах, несвоєчасного підгодовування, а також різкого відлучення від свиноматок. Дорослі твари­ни клінічно не хворіють і є паразитоносіями. Трихомонади стійкі у зовніш­ньому середовищі, однак під дією прямих сонячних променів і при висушу­ванні швидко гинуть. Сезонна динаміка хвороби не виражена.

Клінічні ознаки. Уже через кілька годин після зараження у корів спо­стерігають неспокій. Вони оглядаються назад, часто переступають тазовими кінцівками. Через 1 — 2 доби слизова оболонка піхви червоніє і припухає, при пальпації болюча. Вульва набрякла. Із піхви виділяється в невеликій кількості слиз, що підсихає і склеює волосся. У наступні дні на слизовій обо­лонці піхви, поблизу шийки матки, з'являються дрібні міхурці розміром від просяного до конопляного зерна. Вміст міхурців спочатку прозорий, а з ча­сом стає жовтуватим і каламутним. Ці ознаки спостерігають упродовж 1 — 1,5 міс і хвороба може закінчитися самоодужанням. Однак частіше вона пе­реходить у хронічну форму. Після аборту в корів розвивається гнійно- катаральний ендометрит. Із піхви виділяється значна кількість ексудату.

Патологічний процес переходить на яйцепроводи і яєчники, статевий цикл порушується, у корів розвивається німфоманія, при осіменінні запліднення не настає.

У бугаїв клінічні ознаки невиразні й спостерігаються лише на початку хвороби. Через 2 — 5 діб після зараження слизова оболонка препуція і стате­вого члена набрякає, стає болісною, вкривається вузликами завбільшки з просяне зерно, на місці яких утворюються виразки. З препуціального мішка виділяється ексудат. Тварини виявляють неспокій при сечовиділенні, відмов­ляються від спаровування. Через 2 — 3 тижні ці ознаки зникають, але бугаї тривалий час залишаються паразитоносіями.

У свиней перебіг хвороби може бути гострим чи хронічним. Гострий перебіг спостерігається у поросят до 2-місячного віку. Інкубаційний період триває 8 — 10 діб. У тварин знижується апетит, підвищується температура тіла на 1 — 1,5 °С, з'являється діарея, фекалії рідкі, зі слизом та домішками крові. Поросята лежать, їхнє дихання стає напруженим, порушується водно- сольовий обмін. Внаслідок діареї виникає дегідратація організму. Хвороба триває 2 — 3 тижні і, якщо вчасно не лікувати, більшість тварин гине.

Хронічний перебіг спостерігається у поросят 3 — 4-місячного віку. У них знижений апетит, періодично бувають проноси, вони відстають у рості та розвитку, худнуть. Якщо хвороба ускладнюється іншими протозоозами чи бактеріальними інфекціями, прогноз може бути несприятливий.

При ураженні статевих органів, особливо у самок, відмічають їх запалення.

Лабораторні дослідження проводять методом роздавленої краплі. Досліджують виділення з піхви, навколоплідну рідину, зскрібки плаценти, вміст порожнин плода, змиви з препуція, секрет придаткових залоз, спер­му. Проби патологічного матеріалу направляють у лабораторію ветеринар­ної медицини не пізніше ніж через 6 год з моменту відбору в термосі з льо­дом, а абортовані плоди — не пізніше ніж через 12 год після аборту. Якщо під час мікроскопії трихомонад не виявили, то застосовують метод культи­вування на живильних середовищах (середовища Петровського чи Волос- кова). З патологічного матеріалу готують мазки, які фарбують методом Ро- мановського.

У свиней дослідження на трихомоноз проводять методом нативного маз­ка. Невелику кількість фекалій, взятих із прямої кишки, вміщують на пред­метне скло, добавляють кілька крапель теплої дистильованої води чи ізото­нічного розчину хлориду натрію, розмішують і розглядають за малого та се­реднього збільшення мікроскопа. Враховують інтенсивність інвазії. Наяв­ність у полі зору мікроскопа більш як 100 паразитів свідчить про досить ви­соку паразитемію.

Патологоанатомічні зміни. Захворювання великої рогатої худоби на трихомоноз не призводить до летальних наслідків. Стінка матки потовщена. В ній накопичується до 5 — 7 л слизисто-гнійного ексудату. Відмічають вес- тибуліт, катарально-гнійний вагініт, цервіцит. У корів, як правило, виявля­ють висипання на слизовій оболонці піхви («тертку»), особливо в ділянці шийки матки. Плід і плодові оболонки набряклі. Яйцепроводи потовщені. Іноді виникає кіста яєчників. У бугаїв — баланопостит. На слизовій оболон­ці статевого члена велика кількість дрібних вузликів. Запальні процеси ви­являють також у придатках сім'яників, сім'япроводах та придаткових стате­вих залозах.

При патологоанатомічному розтині трупів свиней виявляють їх висна­ження. Основні зміни виявляють у тонких і товстих кишках. їх слизова обо­лонка набубнявіла, гіперемійована, вкрита густим слизом сірого кольору, зі смугастими крововиливами. У товстих кишках значна кількість виразок ді­аметром 1 — 2 мм. Брижові лімфовузли збільшені, гіперемійовані. Спостері­гають також осередкову бронхопневмонію і запалення слизової оболонки но­сової порожнини.