Тейлеріоз великої та дрібної рогатої худоби 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тейлеріоз великої та дрібної рогатої худоби



Збудниками тейлеріозу у великої рогатої худоби є ТНеіІегіа аппиіаіа, ТН. рагьа, ТН. тиіапз, у овець і кіз — ТН. оьіз і ТН. Нігсі. Локалізують­ся вони в клітинах системи мононуклеарних фагоцитів лімфатичних вуз­лів, селезінки, печінки, кісткового мозку, а також в еритроцитах і лейко­цитах.

Характеристика збудників. Морфологія збудників залежить від їхньої стадії розвитку. У перші дні хвороби виявляють так звані «гранатні тіла» тільки в мазках, виготовлених із пунктату лімфатичних вузлів, печінки або селезінки. У препаратах, забарвлених за методом Романовського, це клітини завбільшки від 8 до 20 мкм, з цитоплазмою голубого кольору і значною кіль­кістю (15 — 40 і більше) темно-червоних ядер різноманітної форми (див. вкл., рис. 25).

На 2-гу — 3-тю добу хвороби, а іноді пізніше, у мазках крові виявляють еритроцитарні форми тейлерій (мерозоїти). Вони бувають кулястої, овальної, паличко-, комо-, хрестоподібної форми, однак переважають кулясті та ова­льні. Розміри мерозоїтів становлять від 0,5 до 2,5 мкм. В одному еритроциті виявляють від 1 до 7 паразитів. Цитоплазма їх забарвлюється у голубий, яд­ро — у червоний колір. Ураженість еритроцитів сягає 80 — 95 %.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Тейлеріоз великої та дріб­ної рогатої худоби дуже поширений на півдні Росії, у державах Середньої Азії, Казахстані, на Кавказі, а також у Туреччині, Ірані, Сирії, Китаї, Кореї, Болгарії, у багатьох країнах Африки, Азії, Латинської Америки.

Джерелом інвазії є хворі тварини і тейлеріоносії. Хворіють усі породи ве­ликої та дрібної рогатої худоби, сприйнятливі також буйволи. Переносника­ми збудників великої рогатої худоби є кліщі роду Нуа1ота (Н. апаІоИсит, Н. Деігіїит, Н. 8сиреп8е). На тварин кліщі нападають в усіх активних фазах розвитку. Їх біотопами є степові та передгірні цілинні пасовища. Ці кліщі зимують у приміщеннях, тому не виключена можливість захворювання ху­доби на тейлеріоз не тільки у пасовищний, а й у стійловий період. Максима­льну кількість хворих тварин реєструють в червні-липні, що пов'язано з найвищою активністю імаго кліщів-переносників (Н. апаІоИсит і Н. Деігіїит).

У країнах Африки крім зазначених переносниками тейлерій є іксодові кліщі КЬ. аррепДіси1а1и8, КЬ. аигеі, КЬ. ]еапе11і, КЬ. сареп8і8, Н. ЛготеЛагіі, Н. ітрге88ит, Н. Ігипсаіит, Н. ехсауаїит.

Переносниками тейлерій овець є іксодові кліщі НаетарЬу8а1і8 8и1са1а, ІхоЛе8 рег8и1са1и8, Бегтасепіог таг§іпа1и8, а також кошарний кліщ (Л1уеопа8И8 1аЬогеп8і8). У країнах Африки переносниками збудників хворо­би є кліщі КЬ. Ьиг8а, КЬ. еуегІ8і та деякі види роду Нуа1отта. Сезонність і динаміка тейлеріозу визначаються видовим складом переносників, їх біоло­гічними особливостями, погодними умовами.

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби гострий і підгострий. Інкуба­ційний період при зараженні через укус кліщів-переносників триває 6 — 12 діб. Першою ознакою хвороби у великої рогатої худоби є різке збільшення і болючість регіонарних лімфатичних вузлів (колінної складки, пахових, надвим'яних, передлопаткових), що розміщені по ходу лімфатичних судин від місця прикріплення кліщів. Через 2 — 3 доби температура тіла підви­щується до 41 — 42 °С і утримується на такому рівні 5 — 10 діб. Загальний стан тварин у перші дні хвороби може бути задовільний, але вже через 3 — 4 доби відмічають загальне пригнічення, зниження або повну відсутність апетиту, припиняється жуйка, з'являється запор. Лактація у корів різко знижується або зовсім припиняється. Видимі слизові оболонки спочатку гіперемійовані, потім стають анемічними, іктеричними, з численними кро­вовиливами. Іноді набрякають повіки й з'являється сльозотеча. У сльозах зі слідами крові можна виявити меронти тейлерій. Спостерігаються крово­виливи на непігментованих ділянках шкіри (вим'я, мошонка, внутрішня поверхня вушних раковин). Хворі тварини переважно лежать, не реагують на зовнішні подразнення, голова завернута набік. Нерідко тільні корови абортують. Різко прискорюється пульс (80 — 130 ударів) і дихання (40 — 80 дихальних рухів) за хвилину. При дослідженні крові відмічають еритропе- нію, гемоглобінемію, лейкоцитоз. У лейкограмі спостерігають зрушення яд­ра вліво до юних форм і мієлоцитів. Часто виявляють нормобласти, еритро­цити з базофільною зернистістю, розвиваються анізоцитоз, пойкілоцитоз і поліхроматофілія. Виснаження і слабкість швидко наростають і при явищах кахексії до 80 % тварин гине.

У овець і кіз хвороба починається з різкого підвищення температури тіла до 41 — 42 °С. Тварини пригнічені, зникає апетит і жуйка. Збільшуються лімфатичні вузли. Прискорюються пульс та дихання. Слизові оболонки спо­чатку анемічні, а потім стають жовтяничними. Розвивається запор, фекалії з домішками крові та слизу. У деяких тварин сеча набуває темного кольору. Хвороба триває 4 — 12 діб і летальність сягає 50%.

Лабораторні дослідження. Проводять дослідження мазків-відбитків із пунктату поверхневих лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, які забар­влюють за методами Романовського або Паппенгейма, з метою виявлення «гранатних тіл». У більш пізні строки розвитку хвороби досліджують мазки крові з метою виявлення еритроцитарних стадій тейлерій.

Патологоанатомічні зміни. Трупи виснажені. Слизові оболонки, шкіра на непігментованих ділянках та підшкірна клітковина жовтяничні, з крапчастими та смугастими крововиливами. Поверхневі лімфатичні вузли збільшені, на розрізі соковиті, гіперемійовані, зі значними крововиливами під капсулою та в паренхімі. В грудній порожнині та осерді — невелика кількість прозорої рідини жовтого чи червоного кольору. Костальна і легене­ва плеври жовтяничні, з крапчастими крововиливами. Легені анемічні, вер­хівки їх емфізематозні, з крововиливами у паренхімі. Серце збільшене, м'язи в'ялі, сірувато-жовтого кольору. На епі- та ендокарді — крапчасті й смугасті крововиливи.

Очеревина жовтянична, часто з крововиливами. Печінка червоно- коричневого кольору, збільшена, в'яла, під капсулою і в паренхімі — крово­виливи. Жовчний міхур розтягнутий темно-зеленою густою жовчю. Селезін­ка збільшена у 1,5 — 2 рази, розм'якшена, на розрізі темно-вишневого кольо­ру, з крововиливами під капсулою. Нирки збільшені, під капсулою, а також у кірковому і мозковому шарах та на слизовій оболонці мисок — крапчасті крововиливи. У сечовому міхурі — прозора сеча світло- або темно-жовтого кольору. На його слизовій оболонці — крапчасті крововиливи. Книжка запов­нена сухими кормовими масами. Слизова оболонка сичуга потовщена, на­брякла, гіперемійована, з великою кількістю крапчастих або плямистих крововиливів, виразок, вузликів. Слизова оболонка тонких і товстих кишок набрякла, гіперемійована, вкрита слизом, з одиночними крововиливами. Для тейлеріозу особливо характерні грануломоподібні ураження в органах. Спочатку вони мають вигляд червоних, а пізніше сіро-жовтого або блідо- червоного кольору горбків і плоских бляшок. На слизовій оболонці сичуга вони розпадаються з утворенням ерозій і виразок.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; просмотров: 172; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.239.9 (0.017 с.)