Бабезіоз великої рогатої худоби

Хвороба спричинюється кровопаразитами ВаЬезіа Ьідетіпа та В. Ьоьіз.

Характеристика збудників. В. Ьідетіпа (син. Рігоріазта Ьідетіпит) — паразит порівняно великих розмірів (від 2,2 до 6 мкм). Його довжина більша за радіус еритроцита. Трапляються кулясті, овальні, амебоподібні, грушопо­дібні форми, однак характерною є парногрушоподібна (див. вкл., рис. 24). При цьому дві груші з'єднані вузькими кінцями під гострим кутом. У кліти­нах крові ці одноклітинні організми частіше локалізовані у центральній їх частині. Ураженість еритроцитів може досягати 10 — 15 %.

В. Ьоьіз (син. В. еоіекіеа, В. агдепііпа) має середні розміри (від 1,5 до 2,4 мкм). В еритроцитах можуть бути різні форми, але типовими є парно- грушоподібні, з'єднані тонкими кінцями під тупим кутом і розміщені по пе­риферії клітин. Збудник може уражати до 40 %, у деяких випадках — до 70% еритроцитів.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. До бабезіозу сприйнят­ливі всі породи великої рогатої худоби. Дорослі тварини порівняно з молод­няком хворіють у тяжчій формі. Основним переносником збудника В. Ьіде- тіпа є однохазяїнний іксодовий кліщ ВоорЬі1и8 саісагаїие. Меншу роль віді­грають види КЬірісерЬа1и8 Ьигеа та ИаетарЬу8а1і8 рипсіаіа. Біологічними переносниками В. Ьоюіз є трихазяїнні кліщі ІхоЛе8 гісіпие і І. рег8и1са1и8. Бабезіоз реєструється у пасовищний період. Перші випадки захворювання спостерігають навесні, приблизно через 2 тижні після виявлення на твари­нах кліщів-переносників. Найбільша кількість хворих припадає на травень— червень і серпень—вересень, що пов'язано з максимальною активністю чле­нистоногих. Біотопами кліщів є вологі, порослі чагарником луки. Швидкому розвитку й розмноженню кліщів, а відповідно і поширенню бабезіозу сприя­ють дощова погода і наявність на пасовищах дрібних ссавців — годувальни­ків переносників збудників хвороби.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період становить 1 — 2, іноді до 3 тиж­нів. Перебіг хвороби гострий і починається з різкого підвищення темпе­ратури тіла до 41 — 42 °С. У великої рогатої худоби спостерігаються пригні­чений стан, прискорення пульсу до 100 — 120 ударів і дихання до 70 — 80 ру­хів за хвилину, відсутність жуйки та апетиту. Сеча на 2 — 3-тю добу хвороби набуває рожевого, а потім темно-червоного кольору. Сечовиділення часте, утруднене. Молочна продуктивність знижується на 40 — 80 %, молоко набу­ває червонуватого відтінку і стає гірким на смак. Порушується функція органів травлення. Спочатку відмічають пронос, який змінюється стійкою атонією. Фекалії сухі, зі слизом, іноді з домішками крові. Слизові оболонки на початку хвороби гіперемійовані, а потім стають анемічними й жовтянич­ними. Кров водяниста, у ній значно зменшується вміст гемоглобіну і кіль­кість еритроцитів. Спостерігається анізоцитоз, пойкілоцитоз, базофільна зер­нистість в еритроцитах, поліхроматофілія і лейкоцитоз. Тварини стають виснаженими. У корів можуть траплятися аборти. Загибель худоби настає через 3 — 5 діб. Летальність досягає 60 %.

Лабораторні дослідження. У мазках крові, а також у відбитках з паренхіматозних органів трупів, зафарбованих за методами Романовсько- го чи Паппенгейма, в еритроцитах виявляють типові форми збудника хвороби.

Патологоанатомічні зміни. Трупи тварин виснажені. Слизові оболон­ки та підшкірна клітковина бліді й жовтяничні. Скелетні м'язи в'ялі. Кров водяниста, згортається погано. Серозні оболонки внутрішніх органів жовтя­ничні, з масовими крапчастими крововиливами. В грудній порожнині міс­титься 2 — 4 л транссудату червонуватого кольору. Легені в стані гіперемії і набряку, в бронхах знаходиться піниста рідина. Серце гіпертрофоване, м'язи в'ялі, на епі-, ендо-, а іноді й у міокарді — крововиливи. В черевній порож­нині може бути незначна кількість транссудату. Печінка збільшена, розм'якшена, буро-жовтого кольору, кров'яниста. Жовчний міхур значно збіль­шений, заповнений густою жовчю темно-зеленого кольору. Бувають випадки розриву селезінки. Нирки збільшені, паренхіма драглиста, капсула легко знімається, під нею — крапчасті крововиливи, мозковий шар світліший, ніж кірковий. Слизова оболонка сечового міхура бліда, з дрібними крововилива­ми, сеча світло- або темно-червоного кольору. Лімфатичні вузли збільшені в об'ємі, соковиті на розрізі, червонуватого кольору. Книжка заповнена сухими кормовими масами. Слизові оболонки сичуга і кишок набубнявілі, гіперемі- йовані, з крововиливами.