Вольфартіоз (МоНіїаНгііозіз)

Хвороба овець, спричинювана личинками мух Жокі/акгііа тадпі/іса, рід­ко Ж ігіпа, родини 8агеорЬа§іЛае, що паразитують у ранах, виразках, на

слизових оболонках. Характе­ризується схудненням, висна- ЖВННЯ1 загибеллю тварин.

Характеристика збудни­ків. Мухи розміром 9 — 13 мм завдовжки, сірого кольору, ма­ють три темні смуги на спинці (рис. 2.22). Хоботок лижучого типу. Черевце яйцеподібне. Крила широкі, прозорі. Самці й самки живляться соками рос­лин, інколи ексудатом із ран.

Личинки першої стадії черв'якоподібні, білі, до 1,5 мм завдовжки. Мають три прирото- вих гачки та шипи, спрямовані назад по тілу. Личинки третьої стадії до 15 мм завдовжки, жов­того кольору. На псевдоцефалі є два приротових гачки. Задні дихальні пластинки з трьома щілинами оточені незамкнутим хітиновим кільцем.

У самки через 10 — 12 діб після копуляції дозріває до 200 личинок, які во­на відкладає по 10 — 35 шт. у свіжі рани, на слизові оболонки. Живляться вони клітинами шкіри та крові. В місцях паразитування личинки розвива­ються за 3 — 8 діб, двічі линяють і досягають розміру 1,7 — 2 см. Личинки третьої стадії виходять із рани, падають на землю, зариваються на глибину від 1 до 18 см і перетворюються на лялечку. Ця стадія триває 9 — 24 діб, піс­ля чого вилітає імаго. З весни до осені у південних областях розвивається 5 — 6, у центральних — 2 — 3 генерації мух.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Хвороба поширена у па­совищний період. У разі високої інтенсивності інвазії вівці можуть загинути. Причинами виникнення захворювання є пізнє стриження, кастрація, обрі­зання хвостів, рогів, травмування шкіри, слизових оболонок.

Клінічні ознаки.

Вівці занепокоєні, гри­зуть місця уражень на шкірі, погано пасуться. Температура тіла під­вищується. Вони худ­нуть і нерідко гинуть. При високій інтенсив­ності ураження твари­ни втрачають до 800 — 1000 г живої маси за добу.

Лабораторні до­слідження. У ранах тварин виявляють ли­чинок мух (рис. 2.23). Попередньо на рану наносять розчин або аерозоль інсектициду (вольфартол, естра- золь, негувон). Через 2 — 3 год личинок від­бирають анатомічним пінцетом, миють у теп­лій воді і досліджують за допомогою лупи. Диференціюють їх від личинок інших видів комах. Перед консер­вуванням личинок вміщують в окріп на 1 — 2 с.

Сенотаїніоз (§епоіаіпіо5І5)

Хвороба спричинюється паразитуванням на медоносних бджолах личи­нок мух Зєпоіаіпіа ігісизріз родини 8агеорЬа§іЛае і характеризується масо­вою загибеллю бджіл.

Характеристика збудника. Самка мухи сенотаїнії 5 — 8 мм завдовжки, попелястого кольору, з широкими білими смугами на голові. Вусики і пе­редня частина голови жовті (рис. 2.24). Мухи поселяються на узліссі сосно­вих лісів. Личинки живуть в органічних рештках, деякі є паразитами.

Мухи з'являються на початку літа біля гнізд джмелів або на даху вулика. Одна самка відкладає 200 — 300 личинок. Вона інвазує дорослих бджіл, які вилітають, на льоту або з відстані 1 — 3 м від місця вильоту. На тіло бджіл у ділянці з'єднання голови з грудьми через кожні 6 — 10 с муха відкладає ли­
чинок. Вони білого кольору, веретеноподіб­ні, мають 13 сегментів. Через 15 хв личинка проникає у груди бджоли і розміщується під слинними залозами. Живиться м'язами впродовж 3 — 4 діб. У трупі бджоли парази­тує 5 — 7 діб, поїдає увесь її вміст і виходить на поверхню. Проникає в ґрунт на глибину від 1 до 20 см і перетворюється на лялечку. Ця стадія зимує, а навесні вилітає імаго.

Методи діагностики. Епізоотологіч­ні дані. Сірі м'ясні мухи досить поширені в зоні помірного клімату України. Джерелом хвороби є заражені бджоли. Інтенсивному розвитку інвазії в сім'ї сприяють тепла й коротка зима, використання старих стіль­ників.

Клінічні ознаки. У інвазованих бджіл ознаки хвороби виявляються незадовго пе­ред смертю. Супроводжуються втратою здат­ності до льоту, нехарактерними стрибками, повзанням. Такі бджоли гинуть на квітках, рослинах, землі.

Лабораторні дослідження. Личинок мух знаходять у грудях бджіл методом компресорного дослідження або із 20 — 30 свіжих трупів комах го­тують суспензію, яку пропускають крізь сито і центрифугують, а осад роз­глядають під мікроскопом.

Конопідози (Сопорігіозез)

Хвороба спричинюється паразитуванням на медоносних бджолах і джме­лях личинок мух Ркузосеркаїа ьііаіа, Еойіап сіпегеит родини Сопорійае. Характеризується масовою загибеллю бджіл.

Характеристика збудника. Муха-круглоголівка (Рк. ьііаіа) завдовжки до 11 мм, коричнево-жовтого кольору. Черевце чорне, задня частина його червона. Лялечка темно-коричнева, яйцеподібна.

Мухи з'являються на початку літа біля гнізд джмелів або на кришці ву­лика. Вони інвазують дорослих бджіл на льоту або на відстані 1 — 3 м від міс­ця вильоту. На тіло бджоли або в дихальця муха відкладає яйця з відрост­ками. З часом із яєць виходять личинки. Вони проникають у трахею, потім у черевну порожнину бджоли. Живляться вмістом її черева, а потім і м'язами грудей. Зрілі личинки грушоподібні, головний кінець їх розміщений у гру­дях бджоли. Лялечка дозріває всередині личинкової шкірки. Білий, а потім буро-коричневий кокон заповнює черевце бджоли. Мухи виходять з лялечки через 20 — 25 діб, але більшість їх зимують і вилітають навесні.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Конопідоз (син. фізоце- фальоз) бджіл реєструють у південних регіонах України, Росії та інших дер­жав у другій половині літа.

Клінічні ознаки. Інвазовані бджоли не літають, вони повзають. Черев­це сильно здуте. Такі бджоли гинуть на квітках, рослинах, землі поблизу вуликів. Лежать на спинці з витягнутим хоботком.

Лабораторні дослідження. Виявляють личинок і лялечок у черевці бджоли. Личинки мух білі, а лялечки темні й добре помітні крізь міжсег- ментні перетинки черевця. Із 20 — 30 екземплярів свіжих трупів комах з ознаками ураження готують суспензію, центрифугують, а осад розглядають під мікроскопом. Ефективним є також метод компресорного дослідження.

Клопи

Клопи — тимчасові ектопаразити птахів, лабораторних тварин, людей. Належать до ряду Иешіріега (напівтвердокрилі). їх налічують до 25 тис. ви­дів. Ветеринарно-медичне значення мають кровосисні клопи родини Сіте- еійае видів: Сітех їесіиїагіиз (постільний клоп), який поширений усюди, а також С. соїитЬагіиз (голубиний клоп) — у південних регіонах. У країнах з тропічним кліматом трапляються окрилені (поцілуйні) клопи родин КеДиуі- Лае і Роїуеіепійае. Вони живуть біля гнізд і нір тварин, часто залітають в оселі людей. Тварини й людина не відчувають їхні укуси та кровоссання.

Комахи від світло-коричневого до темно-бурого кольору, 4 — 8,5 мм завдов­жки (рис. 2.25). Тіло овальної форми, сплющене в дорсовентральному на­прямку. На голові є пара чотири- членистих антен. Хоботок колючо- сисного типу. Лапки добре розви­нені й пристосовані до бігу. За 1 хв клоп пробігає до 125 см. За третьою парою лапок знаходяться залози, секрет яких має неприєм­ний запах. Черевце овальне, сег- ментоване, у самців останній сег­мент асиметричний.

Клопи нападають на тварин і людей уночі, але можуть і вдень. Живляться самці та самки кров'ю. Імаго може голодувати до 6 міс, личинки — до 1,5 року. Самка впродовж життя відкладає до 500 яєць, які спочатку мають білий колір, а потім жовтіють, овальної форми, з кришечкою на одному з полюсів. З яєць виходять личинки. Морфо­логічно вони подібні до статевозрілих, але менші за розміром. Личинки п'ять разів линяють, після кожного линяння живляться кров'ю і стають ста­тевозрілими.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Паразитують клопи в пташниках, кролятниках і віваріях лабораторних тварин, куди їх заносить з одягом та інвентарем обслуговуючий персонал. У теплу пору року їх може
бути досить багато. Вдень клопів можна виявити під дошками, у тріщинах стін, стовпів, у гніздах.

Клінічні ознаки. На місці укусу клопа виникає місцева запальна реак­ція у вигляді почервоніння і папули до 10 мм у діаметрі. Спостерігаються сильний свербіж, набряки. Найтяжче укуси клопів переносять курчата. їхні слизові оболонки анемічні. Вони сидять з напівзаплющеними очима, опу­щеними крилами, не реагують на навколишнє середовище, швидко худнуть і гинуть. Кури поводяться неспокійно, вночі стоять на сідалах, несучість їх різко знижується. У кролів і морських свинок розвивається дерматит.

Лабораторні дослідження. Клопів знаходять уночі на птахах або в гніздах. Біля кролячих кліток, курячих гнізд відчувається характерний за­пах, що іде від клопів. Досліджують їх за допомогою лупи.

Таргани

Таргани — зоотропні й синантропні комахи. Вони належать до ряду Біаііоріега. Ветеринарно-медичне значення мають види Вїаіеїїа дегтапіса (рудий тарган) і Вїаііа огіепіаїіз (чорний тарган).

Тіло у рудого таргана до 13 мм, у чорного — до 30 мм завдовжки, видовжено-овальної форми (рис. 2.26). Хоботок гризучого типу. На голові є довгі антени, що складаються із 75 — 90 члеників, а та­кож фасеткові й пара простих очей. Лапки добре розвинені, на кінцях є два кігтики і присосок. Пе­редні крила вкриті шкірою, задні — перетинчасті. Таргани можуть літати згори вниз. Самки відкла­дають яйця в капсулу-оотеку, яка знаходиться на задньому кінці тіла. Таргани всеїдні. Вони поїда­ють злакові, молочні, м'ясні продукти. Можуть го­лодувати понад 2 міс.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані.

Таргани — нічні комахи. Вдень вони ховаються у щілини й тріщини приміщень. Заселяють тварин­ницькі приміщення — кормокухні, склади комбікормів і продуктів тварин­ного походження. Загальна чисельність популяції через 3 — 4 міс збільшу­ється в 1000 разів. Вони псують продукти і є механічними переносниками збудників кишкових інфекцій, а також проміжними хазяями деяких видів гельмінтів.

Лабораторні дослідження. Комах відловлюють і досліджують за до­помогою лупи.

Розділ 3

ВЕТЕРИНАРНА АКАРОЛОГІЯ

Акарологія (від грец. акагі — кліщ і Іодоз — слово, вчення) — розділ па­разитології, який вивчає кліщів та хвороби, спричинювані ними.

ХАРАКТЕРИСТИКА КЛІЩІВ

Кліщі (Акагіпа) — групова назва, що об'єднує три ряди класу павукоподіб­них (АгасЬпоійеа): паразитиформні (Рага8Ш£огте8), акариформні (Асагі- £огте8) і кліщі-сінокосці (Оріїіоасагіпа), які належать до типу членистоногих (АгШгоройа).

У ветеринарній медицині значна увага приділяється першим двом ря­дам, які ведуть паразитичний спосіб життя, тобто можуть бути тимчасовими чи постійними паразитами тварин: представники Рага8Ш£огте8 — перенос­никами та резервентами збудників вірусних, бактеріальних, протозойних, грибних, рикетсіозних захворювань, Акагі£огте8 — збудниками специфіч­них хвороб — акарозів тварин і людей.

Морфологія кліщів. Тіло кліщів має округлу або видовжено-овальну форму, злите в єдине ціле і не поділяється на відділи. Склеротизована кути­кула утворює тверді щитки різної форми. Кліщі мають чотири пари лапок, які закінчуються кігтиками й присосками, що дає їм змогу легко повзати і фіксувати своє тіло. Ротовий апарат (хоботок) у них складний, буває гризу­чого, ріжучого і колючо-сисного типу. У деяких видів є очі простої будови. Органами дихання одних кліщів є трахеї, інших — уся поверхня тіла. Вони мають добре розвинену систему травлення. Кровообіг у них здійснюється за незамкненою системою заповненою безбарвною гемолімфою. Нервова систе­ма кліщів представлена навкологлотковим нервовим кільцем, з'єднаним з абдомінальним нервовим ланцюгом. Екскреторна система добре розвинена і являє собою мальпігієві судини.

Кліщі — роздільностатеві організми. У них добре помітний статевий ди­морфізм. Самці значно менші від самок за розмірами, але мають твердіший і товщий хітиновий покрив. Статеві органи знаходяться в нижній частині тіла. Запліднення внутрішнє або сперматоформне.

Біологія кліщів. Самки кліщів після запліднення відкладають яйця, а окремі види — личинок. Із яйця вилуплюється личинка, яка потім линяє і перетворюється на німфу. Личинка відрізняється від дорослих кліщів тим, що менша за розміром, має недорозвинені статеві органи й три пари лапок. Німфи один або кілька разів линяють і перетворюються на дорослих клі­щів — самців і самок (імаго). Живляться кліщі кров'ю, лімфою, епідермісом та іншими тканинами свого хазяїна.

ПАРАЗИТИФОРМНІ КЛІЩІ

Ряд Рара8іШЬгте8 об'єднує значну групу кліщів. Велике значення для ветеринарної медицини мають дві надродини — ІхоДоійеа і Оата8оіДеа. Кліщі надродини ІхоДоіДеа об'єднані у дві родини: ІхоДіДае і Аг§а8іДае. Над- родина Оата8оіДеа налічує до 20 родин кліщів, однак у практиці має зна­чення лише родина Бегтапу88іДае.