Цистоізоспороз (Сузіоізозрогозіз)

Хвороба спричинюється факультативно гетероксенними паразитами, роз­виток яких може відбуватися за участю факультативних проміжних або ре- зервуарних хазяїв (гризунів). У собак відомі два збудники — Сузіоізозрога сапіз і С. окіоєизіз; у котів паразитують С. /вііз і С. гіьоііа; у лисиць — С. сапіьєіосіз, С. ьиіріпа, С. Ьигіаііса; у песців — С. раюіойатіса. Вони лока­лізуються у задній третині тонкої кишки м'ясоїдних, де проходять стадії ме- рогонії й гаметогонії. Спорогонія відбувається у зовнішньому середовищі.

Характеристика збудників. Спорульовані ооцисти цистоізоспор мають овальну або яйцеподібну форму, колір від блідо-жовтого до світло-коричне­вого, розміри залежно від виду — 18 — 53 мкм у довжину і 13 — 43 мкм у ширину. Оболонки в ооцист щільні, двоконтурні. Залишкового тіла в ооци- стах немає, за винятком С. сапіюєіосіз. Кожна ооциста містить по дві споро­цисти еліпсоподібної форми. Оболонка в спороцист тонка, одношарова. Всередині спороцист знаходиться по 4 спорозоїти циліндричної чи банано- подібної форми і залишкове тіло (рис. 4.9). Стадія спорогонії завершується за 1 - 2 доби.

в $ 9 Рис. 4.9. Ооцисти цистоізоспор: а — неспорульована; б — на стадії двох бластомерів; в — спорульована

 

У гризунів при заковтуванні спорульованих ооцист спорозоїти проника­ють у лімфатичні вузли, паренхіматозні органи і зберігаються там тривалий час.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Цистоізоспороз м'ясо­їдних досить поширений в усіх кліматичних зонах. Найбільш сприйнятливі до зараження кошенята й цуценята з перших днів після народження і до 6-місячного віку. Джерелом збудників інвазії є перехворілий молодняк та дорослі тварини, що виділяють ооцисти у зовнішнє середовище. Зараження відбувається через забруднені ооцистами корми, соски молочних залоз мате­рі, воду, підстилку, а також при поїданні інвазованих факультативних про­міжних хазяїв чи їхніх органів і тканин. Поширенню хвороби сприяє скуп­чене утримання тварин в антисанітарних умовах, підвищена вологість по­вітря, неповноцінна годівля. Ооцисти досить стійкі до несприятливих чин­ників зовнішнього середовища, дезінфектантів і можуть зберігати життєздат­ність місяцями.

Клінічні ознаки. Клінічний прояв залежить від дози ооцист, резистент­ності організму, умов утримання і годівлі тварин. Інкубаційний період три­ває 1 — 2 тижні. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний.

Гострий перебіг виявляється загальним пригніченням, зниженням апетиту, згодом діареєю. Фекалії спочатку рідкі, а потім стають водянисти­ми, з домішками значної кількості слизу та прожилків крові. Слизові оболон­ки анемічні, живіт при пальпації болісний, шерсть тьмяна. Хворі тварини переважно лежать. Відмічають поліурію.

За підгострого та хронічного перебігу клінічні ознаки менш ви­ражені. Тварини пригнічені, худнуть, відстають у рості та розвитку, у них періодично буває пронос.

Лабораторні дослідження. За життя тварин досліджують фекалії методами Фюллеборна або Дарлінга. Ооцисти цистоізоспор потрібно ди­ференціювати від ооцист токсоплазм, саркоцист. При посмертній діагнос­
тиці беруть глибокий зскрібок зі слизової оболонки кишок, вміщують на предметне скло, накривають накривним скельцем і досліджують під мікро­скопом.

Патологоанатомічні зміни. Трупи виснажені, видимі слизові оболон­ки анемічні. Шерсть у ділянці ануса забруднена рідкими фекаліями. Най­характерніші зміни в тонкій кишці, слизова оболонка якої катарально- геморагічно запалена, з ерозіями та виразками. Спостерігають десквамацію епітелію, атрофію і некроз ворсинок. Селезінка та мезентеріальні лімфовуз­ли збільшені, кров'янисті.

Безноїтіоз (Везпоіііозіз)

Гостра, підгостра або хронічна хвороба великої рогатої худоби, що спри­чинюється одноклітинними організмами Вєзпоіііа Ьєзпоііі, В. ЬєпєШ та ін., що належать до родини ЕішегііЛае. В організмі тварин паразити перебува­ють у формі цист, заповнених ендозоїтами.

Характеристика збудників. Цисти — це сферичні утвори розміром (0,2...0,3) х (0,5...0,6) мкм з міцною оболонкою (капсулою). Вони розміщують­ся переважно у місцях, багатих на сполучну тканину. Шкіра і підшкірні фас­ції уражуються цистами найчастіше. Рідше виявляють паразитів у фасціях і апоневрозах м'язів, сухожилках, слизових оболонках дихальних шляхів.

Ендозоїти зі зрілих цист мають бананоподібну або півмісяцеву форму, розміри (2...5) х (6...12) мкм. При фарбуванні за методом Романовського ци­топлазма забарвлюється у голу­бий, ядро — у рубіновий колір. Ендозоїти досить рухливі. Для них характерний поліморфізм, зумов­лений вираженою скоротливою властивістю тіла паразита (рис. 4.10).

 

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Хвороба поширена у Франції, Португалії, Казахстані, Ізраїлі, Китаї, африканських країнах. На безноїтіоз хворіють велика рогата худоба, вівці, кози, кролі, дикі жуйні тва­рини (архар, муфлон, косуля), однокопитні тварини — коні, віслюки (збуд­ник В. ЬепвИі). Людина до збудників безноїтіозу не сприйнятлива. Хворіють переважно тварини віком 3 — 4 років. Самці більш сприйнятливі до захво­рювання, ніж самки. Молодняк до 6-місячного віку не хворіє, але може бути носієм збудників інвазії.

Клінічний прояв хвороби зумовлений максимальною активністю крово­сисних комах. Установлено, що тварини заражаються головним чином вліт­ку та восени. В Африці найбільшу кількість хворих реєструють у сезон дощів (січень—березень). Експериментально доведена можливість перезараження тварин нестерильними інструментами.

Безноїтії досить стійкі у зовнішньому середовищі. За температури +4 °С вони зберігаються у тканинах до 7 міс.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період при експериментальному зара­женні тварин триває 6 — 10, а іноді до 30 — 45 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий, хронічний і безсимптомний.

Гострий перебіг виявляється підвищенням температури тіла до 41,5 °С, анорексією, загальним пригніченням, світлобоязню, сльозотечею, появою гарячих болісних набряків під шкірою, переважно кінцівок, під­груддя, мошонки. З часом шкіра в цих місцях твердіє. Пульс і дихання прискорюються, скорочення рубця сповільнюються, іноді з'являється про­нос. Поверхневі лімфатичні вузли збільшуються, шерсть тьмяніє, хода стає скованою. З'являються ознаки гострого катарального та гнійного кон'юн­ктивіту і риніту.

За підгострого перебігу відмічають набряки підшкірної клітковини, прогресуюче схуднення, потовщення й затвердіння шкіри в місцях набряків унаслідок розростання фіброзної тканини. Волосся випадає, шкіра тріска­ється. З тріщин витікає серозно-кров'яниста рідина, при підсиханні якої утворюються струпи. Хворі тварини переважно лежать, у них з'являються пролежні.

Хронічний перебіг може тривати місяцями й роками. Набряки під­шкірної клітковини поступово зникають, однак шкіра залишається потов­щеною, грубою, вкритою струпами. При відпаданні останніх залишаються гнійні рани. Тварини стають виснаженими, слабкими, у них знижується продуктивність, розвивається генералізований склеродерматит.

Лабораторні дослідження. У період гострого перебігу хвороби реко­мендується проводити мікроскопію мазків периферичної крові, забарвлених за методом Романовського. При цьому вдається виявити вегетативні форми безноїтій, однак слід переглянути не менш як 1000 полів зору мікроскопа.

Проводять біопсію шкіри (1 — 1,5 см²). З біоптату готують мазки, забарв­люють за Романовським і розглядають під імерсійною системою. Можна до­сліджувати нативні препарати. Для цього кілька цист вміщують на пред­метне скло, добавляють краплю фізіологічного розчину, накривають іншим скельцем і розглядають за великого збільшення мікроскопа. При цьому вид­но рухливі ендозоїти бананоподібної чи півмісяцевої форми.

Безноїтіоз слід диференціювати від псороптозу, стригучого лишаю, екзе­ми, неспецифічних дерматитів. Збудників безноїтіозу в патологічному мате­ріалі потрібно відрізнити від токсоплазм, саркоцист, лейшманій.

Патологоанатомічні зміни залежать від інтенсивності й характеру перебігу хвороби. Шкіра в ділянці підгруддя, живота, кінцівок, мошонки по­товщена, складчаста, місцями — ділянки облисіння та ерозій. Поверхневі лімфатичні вузли збільшені, на розрізі соковиті. У підшкірній клітковині, м'язових апоневрозах, слизових оболонках носової порожнини, гортані, тра­хеї видно цисти розміром до 5 мм. Поперечна покресленість м'язів згладже­на, міжм'язова сполучна тканина інфільтрована і потовщена. Печінка збі­льшена, глинистого кольору. Паренхіма сім'яників самців атрофована, епі­телій канальців некротизований.