Цефалопіноз (СерНаіоріпозіз)

Захворювання верблюдів, спричинюване личинками овода Серкаїоріпа ііііїїаіог родини Оееігійае. Характеризується запальними процесами носової порожнини, глотки та схудненням.

Характеристика збудника. Овід подібний до овечого овода, завдовжки 8 — 11 мм. Груди жовтого кольору з попелясто-сірим нальотом і чорними плямами. Черевце яйцеподібної форми з блискучим сріблясто-білим нальо­том. Голова велика, жовтого кольору. Крила прозорі, з коричневим відтін­ком (див. вкл., рис. 10). Личинка першої стадії білого кольору. Личинка тре­тьої стадії веретеноподібна, має шипи по тілу, розміром до 30 мм, білого ко­льору зі світло-жовтим відтінком. Оводи живуть 4 — 15 діб.

Самка після запліднення стрімко підлітає до верблюда і впорскує у носо­ву порожнину 15 — 35, за все життя — 800 — 900 личинок. У носовій порож­нині вони кріпляться до слизової оболонки. Личинки першої стадії локалі­зуються у носоглотці і розвиваються 3 — 3,5 міс, другої стадії — розвиваються у порожнинах голови впродовж 10 міс. Личинки третьої стадії подразнюють слизову носа і при чханні та кашлі випадають, переважно вдень, заривають­ся у ґрунт і через 5 — 6 год перетворюються на лялечку. Ця стадія триває від 2 тижнів до 1,5 міс.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Джерелом інвазії є зара­жені личинками верблюди. Інтенсивність інвазії у двогорбого й одногорбого верблюдів становить 150 — 200 личинок.

Клінічні ознаки. У період масового льоту самок оводів верблюди зане­покоєні: піднімають і опускають голову, труться носом об землю, намагаю­чись звільнитися від личинок, часто фиркають. З часом у тварин розвива­ється риніт з гнійними виділеннями з ніздрів, іноді — сильна носова крово­теча, помітна задишка. Із ніздрів поширюється неприємний гнильний за­пах. Верблюди погано їдять, оскільки не можуть ковтати, худнуть, швидко втомлюються.

Лабораторні дослідження. Під час обстеження верблюдів виявляють личинки овода в носовій порожнині. У ніздрі вводять слабкий розчин інсек­тициду (50 — 100 мл) і відбирають личинок за допомогою ватного тампона. Досліджують їх під бінокулярною лупою.

Фарингоміоз (РНагіпдотіозіз)

Хвороба маралів, спричинювана паразитуванням у носоглотці личинок овода Ркагіпдотіа рісіа родини Оееігійае. Характеризується запаленням носової порожнини, схудненням і загибеллю.

Характеристика збудника. Носоглотковий овід має розміри 13 — 14 мм, вкритий волосками сірого, бурого і чорного кольорів. У самки задня частина черевця округла. Личинка першої стадії прозора, білого кольору, розміром до 1 мм. Личинка другої стадії розміром до 16 мм і третьої — до 30 мм.

Самки оводів впорскують у ніздрі маралів личинок, які кріпляться до но­сової перетинки. Потім вони заповзають у лабіринти решітчастої кістки, де й розвиваються. Зрілі личинки третьої стадії повертаються у носові отвори і навесні випадають на землю. Заповзають у ґрунт, під каміння, листя і пере­творюються на лялечку. Фаза лялечки триває 2 — 2,5 міс.

Методи діагностики. Клінічні ознаки. У період масової активності самок оводів у маралів помітне занепокоєння. Вони труться мордою об зем­лю, у них з'являються виділення із носа. Згодом ці ознаки зникають. Навес­ні у хворих тварин спостерігається пригнічення, вони стоять з опущеною го­ловою, не приймають корм. Під час огляду помітне збільшення підщелепо- вих і привушних лімфатичних вузлів. Марали швидко худнуть, виснажу­ються, ослаблені тварини гинуть.

Лабораторні дослідження. Під час обстеження у носовій порожнині виявляють личинок оводів. Досліджують їх за допомогою лупи.

Ринестроз (КИіпоезігозіз)

Хвороба коней, спричинювана личинками носоглоткових оводів Екіпо- езігиз ригригеиз, Е. їаіі/гопз, Е. изЬекізіапісиз родини ОееґгіДае. Характери­зується запаленням носової, лобної порожнин та схудненням тварин.

Характеристика збудників. Е. ригригеиз (білоголовик) — самка пур­пурово-коричневого кольору, до 8 — 12 мм завдовжки. Голова велика, бі­лого кольору, має бородавки. На грудях має 4 видовжені чорні смуги. Че­ревце овальне, безволосе. Лапки короткі. Крила прозорі, біля їх основи помітні 3 темні плями. Личинка першої стадії плоска, до 1 мм завдовжки, має псевдоцефал з добре розвиненими приротовими гачками, чорного ко­льору, між якими розміщений ротовий отвір. Сегменти озброєні шипами. Останній сегмент округлий, озброєний 8 — 10 зігнутими гачками. Личин­ка третьої стадії до 20 мм завдовжки, темно-сірого, а потім бурого кольо­ру, з поперечними смугами по тілу. Тіло з дорсального боку опукле, з вен­трального — плоске. На псевдоцефалі розміщені пара сенсорних горбків і приротових гачків. Шипи розміщені з вентрального боку. У задній части­ні тіла помітні дві перитреми темно-бурого кольору (див. вкл., рис. 10). Паразитують вони у носовій порожнині, глотці, лабіринтах решітчастої кістки, лобній пазусі.

Живуть оводи до 1 міс. Самки після запліднення підлітають до морди ко­ня і впорскують у ніздрі 8 — 40 личинок, які заповзають глибше в носову по­рожнину. Вони міцно кріпляться до внутрішньої поверхні раковин і лабі­ринту решітчастої кістки. З часом личинки двічі линяють і вже зрілі, третьої стадії випадають з носової порожнини на землю. Зариваються в землю, під каміння і перетворюються на лялечку. На цій стадії комаха розвивається впродовж 2 — 4 тижнів.

Методи діагностики. Епізоотологічні дані. Захворювання виявля­ється у вигляді ензоотичних спалахів і поширене в південних регіонах. Сам­ки оводів нападають на тварин у сонячні й теплі дні й викликають занепо­коєння. Тяжко хворіють лошата і старі коні. Кількість хворих коней у деяких господарствах може досягати 75 %.

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби хронічний і загострюється рано навесні. Спостерігається риніт зі слизисто-гнійними виділеннями з ніздрів, іноді сильна носова кровотеча, помітна задишка. З ніздрів поширюється не­приємний гнильний запах. Підщелепові залози збільшені. Коні не можуть ковтати корм, тому швидко худнуть.

Лабораторні дослідження. Личинки овода виявляють у носовій поро­жнині. У ніздрі вводять слабкий розчин інсектициду (50 — 70 мл), відбира­ють личинок за допомогою ватного тампона і досліджують їх за допомогою лупи.

Застосовують алергічну пробу. Алерген (водний екстракт личинок збуд­ників) вводять коням так само, як під час проведення малеїнізації.

Захворювання відрізняють від сапу, миту, гастрофільозу.