Поняття конфлікту. Основні теорії конфлікту

У соціології загальна концепція конфлікту стала складатися наприкінці ХІХ- початку ХХ ст. К.Маркс вважав підґрунтям соціальних суперечок антагоністичні відносини класів, що в кінцевому підсумку призводить до класової боротьби і революцій.

На думку М.Вебера суспільство – це сукупність груп, які розрізняються своїм статусом, тому їх інтереси не співпадають, що і стає причинами соціальних конфліктів. Боротьба з конфліктами не дасть належного ефекту, тому слід визнати неминучість боротьби одних людей проти інших. Але інтереси людей в певній мірі можуть співпадати, що утворює основу для балансу сил, досягнення соціального консенсусу.

Г.Зиммель в своїй праці «Конфлікт сучасної культури» (1918), як і в наступних, виходив з того, що безліч егоїстичних груп, які існують в суспільстві, не ізольовані один від одної, а навпаки, пов’язані між собою. Саме ці перетини групових інтересів пом’якшують конфлікти та слугують підґрунтям для стійкості демократичних суспільств. Тем не менш конфлікти не можна ліквідувати, вони є необхідним універсальним засобом соціального життя, таким як влада, ринок, суспільний договір та ін. Саме після робіт Зиммеля в науковий обіг увійшов термін «соціологія конфлікту».

Засновниками безпосередньо теорії конфлікту як самостійної області соціології вважаються німецький соціолог Ральф Дарендорф та американський соціолог Льюіс Козер.

Р.Дарендорф у своїх відомих працях «Класи і класові конфлікти в індустріальному суспільстві» (1957), «Сучасний соціальний конфлікт» (1988) та ін. розглядає конфлікт як головну категорію соціології, в якості його причин називає політичні протиріччя між соціальними групами, пов’язані з концентрацією влади в одних та її відсутність в інших. Конфлікт, на думку соціолога, може виникнути в будь-якому співтоваристві, соціальній групі чи суспільстві, де є пануючі й підлеглі, його причиною може стати прагнення до домінування, до більшого впливу на інших. Таким чином, соціальний конфлікт є наслідком соціальної нерівності.

Класичним твором сучасної конфліктології стала праця Л.Козера «Функції соціального конфлікту» (1956), він обґрунтував позитивну роль конфліктної взаємодії в житті суспільства. Ним було сформульовано низку положень:

- постійним джерелом соціальних конфліктів є постійний дефіцит ресурсів влади, цінностей, престижу, який завжди існую в будь-якому суспільстві;

- конфлікти в «закритому» суспільстві (особливо в тоталітарному) носять революційний, руйнівний характер; в той час як у «відкритому» - вирішуються конструктивним шляхом;

- головна задача конфліктології – розробка рекомендацій з обмеження негативних та використання позитивних функцій конфліктів.

Істотний внесок в розвиток конфліктології зробив американський соціолог – Кеннет Боулдинг. В книзі «Конфлікт та захист. Загальна теорія» (1963) він намагався, спираючись на існуючи досягнення в дослідженні конфліктів, викласти загальну теорію конфліктної взаємодії.

Він визнає, що конфліктна поведінка є природною формою поведінки, але спираючись на розум і моральні норми, людину можна вдосконалити. Для цього необхідно з’ясувати спільні елементи та спільні зразки розвитку, які притаманні всім конфліктам.

Джон Бертон є автором однією з найпопулярніших наприкінці ХХ ст. теорій вирішення конфліктів. На його думку існують базові людські потреби – в безпеці, ідентичності, визнані й свободі, які не можуть контролюватися владою. Але саме їх утиснення або незадоволення є причиною всіх соціальних потрясінь. Всі конфлікти – як внутрішні, так і зовнішні – мають спільні джерела, які виходять з структурних умов й проявляються у фрустрованих цілях різних соціальних груп. Соціальні інститути, які спираються на традиційну систему влади і норми правлячої еліти легко можуть ставати джерелами і причинами конфліктів. Отже, основною причиною соціальних конфліктів є нездатність населення задовольнити свої базові потреби в межах існуючих інститутів і норм, що спонукає шукати їх задоволення за межами даної соціальної системи. Методологія попередження конфліктів, заснована на усуненні їх структурних причин, а не на контролі наслідків конфліктів, на думку Д.Бертона, є для суспільства найефективнішою й найменш дорогою за вартістю соціальною політикою.

Отже, Р.Дарендорф дає наступне визначення конфлікту: «Термін конфлікт може бути використаний при характеристиці суперечок, суперництва, дискусій та напруги так саме, як й для гострих соціальних зіткнень… Конфлікт може прийняти форму громадянської війни бо парламентських дебатів, страйку або добре врегульованого протесту».

Найбільш поширене визначення конфлікту дав Л.Козер: під конфліктом він пропонує розуміти «боротьбу за цінності та претензії на відповідний соціальний статус, владу та недостатні для всіх матеріальні і духовні блага; боротьбу, в якій метою сторін, що є складовими конфлікту, є нейтралізація, нанесення збитку або знищення суперника».

У соціологічному словнику дано найбільш повне визначення соціального конфлікту: «Конфлікт соціальний – крайній випадок загострення соціальних протиріч, що виражається в зіткненні різних соціальних інститутів – класів, націй, держав, соціальних груп, соціальних інститутів і т.п., що обумовлений протилежністю або суттєвою різницею їх інтересів, цілей, тенденцій розвитку. Конфлікт соціальний складається та вирішується в конкретній соціальній ситуації у зв’язку з виникненням соціальної проблеми, що потребує вирішення. Він має певні причини, своїх соціальних носіїв (класи, групи, нації і т.п.), йому притаманні окремі функції, тривалість та ступінь гостроти».

Якщо узагальнити всі підходи до визначеня основних причин конфліктів в суспільстві, то можна виділити наступне:

- соціальна нерівність;

- протилежність інтересів людей, соціальних групп;

- дефіцит життєвих благ;

- боротьба за кращі позиції у суспільстві;

- незбіг цінностей індивідів і суспільства;

- егоїстичні прагнення і психологія особистості;

- неповна, неправдива, перекручена інформація та ін.

Отже, соціологія конфлікту є самостійною теорією, об’єктом її вивчення є суперечлива конфліктна соціальна реальність, що існує у будь-якому суспільстві; предметом соціології конфлікту є його сутність і суб’єкти, закономірності й випадковості виникнення й розвитку, механізм і фази перебігу, соціальні, політичні й економічні наслідки, шляхи і методи розв’язання або запобігання конфлікту.

Соціологія конфлікту використовує дві моделі вивчення й ана­лізу конфлікту:

ü Процесуальна модель - наголошує на аналізі динаміки конфлікту, виникнення конфліктної ситуації, переходу конфлікту з однієї фази в іншу, форми конфліктної поведінки, кінцевого результату конфлікту.

ü Структурна модель - зосереджує увагу на аналізі умов, що лежать в основі конфлікту і визначають його динаміку. Основна мета цієї моделі полягає у визначенні параметрів, які впливають на конфліктну поведінку, та конкретизації форм такого впливу

Соціологія конфлікту, як галузь соціології, виконує свої специфічні функції, завдання, забезпечує досягнення певних соціальних цілей.