Соціальна стратифікація і соціальна мобільність

Одним з перших почав активно використовувати поняття соціальної стратифікації П.Сорокін: «Соціальна стратифікація – це диференціація певної даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Вона находить відображення в існування вищих та нижчих верств. Її основа і сутність – в нерівному розподілі прав та привілеїв, відповідальності та обов’язків, влади та впливу серед членів того чи іншого суспільства. Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні та чисельні»[5].

Отже, стратифікація – це нашарування, напластування груп, що мають різний доступ до соціальних благ завдяки їх положенню в соціальній ієрархії;

ü це поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо (за М.Вебером).

С тратифікація – це риса будь-якого суспільства. Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє чотири основні історичні типи стратифікованого суспільства:

ü Рабство. Воно було граничною формою нерівності, за якої одні люди володіли іншими.

ü Касти. У різних регіонах поділ на касти має різні форми. Особливо характерний він для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність.

ü Стани. Властиві вони європейському феодалізмові. До найвищого стану належали аристократи і вельможі, далі - духівництво, наділене значними привілеями, до третього стану - вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці й ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як за кастової системи, а соціальне переміщення було можливим, хоча й складним.

ü Класи. Цей тип стратифікованого суспільства є головним об'єктом соціології марксизму.

Класи не детерміновані віросповіданням або законом; належність до класу не є спадковою.

Сучасні дослідники (наприклад, П'єр Бурдьє) при розгляді цього питання беруть до уваги не тільки економічний капітал, вимірюваний у категоріях власності й доходу, а й культурний (освіта, особливі знання, вміння, стилі життя), соціальний (соціальні зв'язки), символічний (авторитет, престиж, репутація).

 

Отже, стратифікація буває закритою (кастовий лад) та відкритою – коли люди можуть змінювати своє соціальне положення (класове суспільство).

У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, три класи (за класифікацію І.Уорнера), кожен з яких, в свою чергу, поділяється на вищий та нижчий:

Вищий клас. До нього зараховують керівників країни, роботодавців, топ-менеджерів, усіх, хто володіє виробничими потужностями чи контролює їх, має високий майновий ценз (багатство).

Середній клас. Цей феномен сформувався в індустріальному суспільстві, розвинувся в постіндустріальному. Його ідентифікують за різними критеріями, в яких домінують такі сутнісні ознаки:

ü Сукупність соціальних груп, що займають проміжну позицію між верхами і низами суспільства, виконуючи внаслідок цього функцію соціального медіатора (посередника).

ü Порівняно високо забезпечена частина суспільства, що володіє власністю, економічною незалежністю, свободою вибору сфери діяльності. Висока якість життя, впевненість у майбутньому зумовлюють його зацікавленість у збереженні соціального порядку, внаслідок чого він є соціальним стабілізатором суспільства.

ü Елемент соціальної структури, що зосереджує у своїх рядах кваліфікованіші, найдіяльніші кадри суспільства. Професійний склад його охоплює наукових та інженерно-технічних працівників, управлінський, адміністративний персонал, що не обіймає високих посад, інтелектуалів, які працюють за наймом, працівників сфери обслуговування, дрібних власників, фермерів, робітників високої кваліфікації. Середні верстви сучасного західного суспільства становлять приблизно 80 відсотків.

ü Більшість населення високорозвинутих західних країн, що є основним носієм суспільних інтересів, національної культури, тобто властивих відповідним суспільствам цінностей, норм.

Нижчий клас. До нього належать малокваліфіковані робітники, особи без професійної кваліфікації (так звані «сині комірці»).

 

Якщо в суспільстві середній клас мінімальний за своїм обсягом і населення майже чітко ділиться на заможних та бідних, можна констатувати таке явище, як поляризація суспільства, що за своєю суттю є небезпечним станом і може бути причиною соціальної нестабільності, революцій. Саме тому за величиною середнього класу можна аналізувати «якість» суспільного життя в конкретній країні.

Однак за всієї значущості класова система - один з виявів соціальної стратифікації. При цьому класова і стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну, а навпаки - сприяють побудові моделі соціальної структури. Розгляд соціальної структури в контексті стратифікації дає змогу описати механізми і способи формування конкретної ієрархії в суспільстві. Це особливо важливо при дослідженні перехідних періодів у розвитку суспільства, коли змінюються механізми соціальної диференціації.

Можливість вільно рухатися в соціальному просторі отримала назву соціальної мобільності (П.Сорокін). Вона буває горизонтальна (рух в межах власної страти) та вертикальна (перехід з однієї верстви в іншу), що, в свою чергу, проявляється як низхідна (коли індивід чи група понижують свій соціальний статус) чи висхідна (підвищують його) мобільність.

Коли індивід змінює своє соціальне становище, він може переживати процес адаптації до нових умов, при цьому не завжди почуваючи себе комфортно. Можна втратити звичні умови існування, але не одразу прийняти нові. Люди, які «шукають себе» в нових соціальних умовах називаються маргіналами. Маргінал, маргінальна особистість, перебуває на межі різних соціальних груп, систем, культур, зазнає впливу їх норм, цінностей тощо, які суперечать одна одній. У подібну ситуацію, як правило, потрапляє особа або занадто агресивна, або пасивна, або така, що втратила соціальну опору (наприклад, мігрант із села в пошуках роботи в місті чи іммігрант, що шукає в іншій країні ліпшої долі).

Маргіналізація (лат. margo - край, межа) - втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої.

Маргінальним може бути не тільки конкретна особа, але й група і, навіть, ціле суспільство.