Соціальні інститути в системі соціальних зв’язків

 

Важливим елементом соціальної структури є соціальний інститут. Термін «соціальний інститут» почав активно вживатися в соціології XIX ст., коли на Заході стала розвиватись інституціональна соціологія, яка вивчає сталі форми організації та регулювання суспільного життя. Поняття «соціальний інститут» прийшло у соціологію з юридичних наук, де воно позначало комплекс юридичних норм, які регулюють соціально-правові відносини (інститут власності, сім’ї, шлюбу, успадкування тощо). У соціології поняття «інститут» набуло ширшого значення і позначає широкий спектр соціально-регульованої та організованої поведінки людей.

Отже, соціальний інститут (з лат. - устрій, установа) – це сталий механізм самоорганізації спільного соціального життя людей, орган управління ним;

- це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин;

- це історично складена, стійка форма організації спільної діяльності людей у певній сфері життєдіяльності, яка регулюється нормами і спрямована на задоволення людських потреб.

 

Соціальний інститут складається:

ü з певної сукупності установ;

ü із сукупності соціальних норм і культурних зразків, які визначають сталі форми соціальної поведінки і дій;

ü із системи дій і поведінки, які відповідають встановленим нормам.

Соціальні інститути можна поділити на формальні й неформальні. Формальні соціальні інститути регулюються законами, іншими нормативними актами. Коли ж функції, засоби соціального інституту не знаходять втілення у формальних правилах, маємо неформальний інститут.

Соціальні інститути класифікують на основі змісту і функцій, які вони виконують:

ü економічні - займаються виробництвом і розподілом благ, послуг, регулюванням грошового обігу, організацією праці тощо.

ü політичні - пов’язані із встановленням, виконанням, підтриманням влади (уряд, парламент, поліція);

ü виховними та культурними є інститути, створені для розвитку культури, соціалізації молодого покоління, передачі йому культурних цінностей суспільства. До них відносять сім’ю як виховний інститут, школу, інші навчальні, наукові, художні заклади.

ü релігійні соціальні інститути - допомагають задовольняти запити, потреби, пов’язані з розумінням того, що вважається надприродним і священним.

ü соціальними інститутами у вузькому значенні слова є ті, які створюються добровільними об’єднаннями, а також виконують «церемоніальну» роль, тобто встановлюють способи взаємної поведінки членів певної спільноти (щоденні особистісні контакти, святкування днів народження, шлюбних торжеств, способи звертання до вищих або старших осіб тощо).

Наведена класифікація належить відомому польському соціологові Я. Щепаньському. Проте вона не єдина й не вичерпна. У сучасному суспільстві є інститути, не охоплені нею, але вона охоплює так звані «головні» інститути, що регулюють основні суспільні функції, властиві цивілізації.

 

Таким чином, основними функціями соціальних інститутів можна вважати:

ü функцію інтеграції;

ü регулювання та соціального контролю;

ü включення людей в діяльність, комунікативна функція;

ü закріплення та відтворення суспільних відносин в окремій сфері.

Процес інституалізації – це процес становлення соціального інституту. Найважливішими передумовами цього процесу є не тільки виникнення певних суспільних потреб у нових типах суспільної практики, а й відповідних їм соціально-економічних, політичних, ідеологічних умов, розвиток необхідних організаційних структур і, нарешті, інтерналізація засвоєння індивідами нових соціальних норм та цінностей, формування на їх основі системи потреб особистості, ціннісних орієнтацій та очікувань. Завершенням процесу інституціалізації є інтеграція нового виду суспільної практики в існуючу структуру соціальних відносин.