ТОП 10:

Соціально-економічне прогнозування



 

Суспільне життя неможливе без передбачення майбутнього, без прогнозування перспектив розвитку. Економічні прогнози необхідні для визначення шляхів розвитку суспільства й економічних ресурсів, що забезпечують його досягнення, для виявлення найбільш імовірних і економічно ефективних варіантів довгострокових, середньострокових і поточних планів, обґрунтування основних напрямків економічної і технічної політики, передбачення наслідків прийнятих рішень і здійснюваних у даний момент заходів. В умовах науково-технічного прогресу й удосконалення економічної системи держави, прогнозування стає одним з вирішальних наукових факторів формування стратегії і тактики суспільного розвитку.

Таким чином, сучасні умови вимагають максимального розширення фронту прогнозування, подальшого удосконалення методології і методики розробки прогнозів. Чим вищий рівень прогнозування процесів суспільного розвитку, тим ефективнішим є планування і керування цими процесами в суспільстві.

Процес прогнозування складається з ряду етапів, кожний з яких вирішує певну задачу:

- визначення задачі;

- збір ретроспективної інформації про об'єкт;

- формалізація задачі;

- вибір методів і алгоритму;

- моделювання на основі ретроспективних даних оцінки якості моделі;

- видача результатів прогнозу.

Існує кілька основних понять в галузі прогнозування.

Прогноз - це науково обгрунтоване, ймовірне судження про можливі стани об'єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни його здійснення. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням.

Прогнозування - специфічний вид пізнавальної діяльності, шо припускає дослідження ше не існуючого об'єкта.

Прогнозування - процес формування прогнозу про розвиток об'єкта на основі вивчення тенденцій його розвитку.

Одним з важливих напрямків прогнозування суспільного розвитку є економічне прогнозування.

Економічне прогнозування - наукова економічна дисципліна, що має своїм об'єктом процес конкретного розширеного відтворення, а предметом - пізнання можливих станів функціонуючих економічних об'єктів у майбутньому, дослідження закономірностей і способів розробки економічних прогнозів. Економічне прогнозування - це процес розробки економічних прогнозів, заснований на наукових методах пізнання економічних явищ і використанні всієї сукупності методів, засобів і способів економічної прогностики.

Прогнозування, у тому числі економічне, співвідноситься з більш широким поняттям передбачення як випереджаючого відображення дійсності, заснованого на пізнанні законів природи, суспільства і мислення. В залежності від ступеня конкретності і характеру впливу на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення: гіпотезу (загальнонаукове передбачення), прогноз, план.

Це означає, що вихідну базу побудови гіпотези складають теорія і відкриті на її основі закономірності і причинно-наслілкові зв'язки функціонування і розвитку досліджуваних об'єктів. На рівні гіпотези цим останнім дасться якісна характеристика, яка виражає загальні закономірності їх поведінки.

Прогноз у порівнянні з гіпотезою мас більшу визначеність, оскільки грунтується не лише на якісних, але й на кількісних параметрах, і тому дозволяє характеризувати майбутній стан об'єкта також і кількісно. Таким чином, прогноз відрізняється від гіпотези більшою вірогідністю. В той же час, зв'язки прогнозу з досліджуваним об'єктом, явищем не є твердими, однозначними - прогноз має імовірнісний характер.

План визначає конкретну мету і передбачає детальні події розвитку досліджуваного об'єкта. В плані фіксуються шляхи і засоби розвитку відповідно до поставлених завдань та прийняті управлінські рішення. Його головна відмітна риса - визначеність і директивність завдань. Таким чином, передбачення одержує в плані найбільшу конкретність і визначеність.

Між прогнозом і планом існують розбіжності. Головна з них полягає в тому, що план має директивний, а прогноз - імовірнісний характер. План - це однозначне рішення, у тому числі й тоді, коли він розробляється на варіантній основі. Прогноз же за самою своєю природою має альтернативний, варіантний зміст. У цьому сенсі прогнозування являє собою дослідницьку базу планування, що має, однак, власну методологічну і методичну основу, багато в чому відмінну від планування. Розробка прогнозів заснована на прогностичних методах, у той час як планування спирається на більш суворі і точні методи балансових та інших розрахунків.

Ще одна відмінність прогнозування від планування полягає в тому, що воно, будучи складовою частиною планування, існує самостійно. Виражається це, зокрема, в тому, що існують економічні процеси, які не завжди піддаються плануванню, але є об'єктами прогнозування. До них відносяться, наприклад, демографічні процеси.

існуючий попит населення на предмети споживання, рівень розвитку приватного господарства, склад родин, статево - вікова структура населення тощо.

За масштабом прогнозування виділяють:

- макроекономічний і структурний (міжгалузевий і міжрегіональний) прогнози;

- прогнози розвитку галузевих комплексів (паливно-енергетичного, агропромислового, сфери обслуговування населення та ін.);

- прогнози галузеві і регіональні;

- прогнози на рівні окремих підприємств;

- прогнози виробництва окремих продуктів.

За часом прогнози поділяються таким чином:

- оперативні;

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові.

Оперативний прогноз має період попередження до одного місяця, короткостроковий - від одного місяця до року, середньо-строковий - від року до п'яти років, довгостроковий - від п'яти і більше років.

Розподіл прогнозів в залежності від характеру досліджуваних об'єктів пов'язаний з різними аспектами відтворювального процесу. За цією ознакою виділяють такі прогнози:

- розвитку виробничих відносин;

- соціально-економічних наслідків науково-технічного прогресу;

- розвитку економіки в цілому (її темпів, факторів і структури);

- відтворення трудових ресурсів, зайнятості і підготовки кадрів;

- економічного використання природних ресурсів;

- відтворення основних фондів і капітальних вкладень;

- рівня життя і доходів населення;

- фінансових відносин, доходів і цін;

- зовнішніх економічних зв'язків та ін.

Кожний із зазначених напрямків має самостійне значення і може розроблятися на власній основі. Економічне прогнозування здійснюється в поєднанні з іншими видами прогнозування: соціальним, політичним, демографічним, науково-технічним, прогнозуванням природних ресурсів та ін. Результати цих прогнозів враховуються в макроекономічних та інших тилах економічного прогнозування. В свою чергу, економічні прогнози - неодмінна складова прогнозування і планування розвитку всіх інших суспільних процесів. Зв'язок різних видів прогнозів знаходить своє вираження також у послідовності їх розробки. Так, економічні прогнози розробляються після прогнозів науково-технічного прогресу, природних ресурсів, демографічних процесів тощо.

За функціональною ознакою (напрямком прогнозування) прогнози поділяються на два тили:

- пошуковий;

- нормативний.

Пошуковий прогноз грунтується на умовному продовженні в майбутнє тенденцій розвитку досліджуваного об'єкта в минулому і сьогоденні, і не враховує фактори, здатні змінити ці тенденції. Його завдання - з'ясувати, як буде розвиватися досліджуваний об'єкт за збереження існуючих тенденцій.

Нормативний прогноз, на відміну від пошукового, розробляється на базі заздалегідь визначених цілей. Його завдання - визначити шляхи і терміни досягнення можливих станів об'єкта прогнозування в майбутньому, прийнятих за мету. В той час як пошуковий прогноз при визначенні майбутнього стану об'єкта відштовхується від його минулого і сьогодення, нормативний прогноз здійснюється в зворотному порядку: від заданого стану в майбутньому до існуючих тенденцій та їх змін у світлі поставленої мети.

Обидва типи прогнозу існують одночасно на практиці і використовуються разом. В їх поєднанні виявляється роль прогнозування як інструмента планування досягнення поставлених цілей. Спонукальна функція прогнозування викликає таку його особливість, як ефект впливу прогнозу на вихідні передумови передбачення.

З типологією прогнозів тісно пов'язане питання про джерела інформації про майбутнє і способи прогнозування. Розрізняють три основні джерела прогнозної інформації: накопичений досвід,заснований на знанні закономірностей перебігу і розвитку досліджуваних явищ, процесів, подій;екстраполяція існуючих тенденцій, закон розвитку яких у минулому і сьогоденні відомий; побудова моделей прогнозованих об'єктів стосовно очікуваних чи намічених умов.

Щодо цих джерел інформації розрізняють три способи прогнозування, шо взаємно доповнюють один одного:

експертний (грунтується на попередньому зборі інформації (анкетування, інтерв'ювання, опитування) та її обробці, а також на судженнях експертів щодо поставленої задачі);

- екстраполяція (вивчення попереднього розвитку об'єкта і перенесення закономірностей його розвитку в минулому і сьогоденні на майбутнє);

- моделювання (дослідження пошукових і нормативних моделей прогнозованого об'єкта щодо очікуваних чи намічених змін у його стані).

Економічний прогноз має дати об'єктивне достовірне уявлення про те, що може бути за тих чи інших умов. Він може стати надійною основою для прийняття державних рішень при його включенні в макроекономічний план, тим самим надаючи останньому директивного характеру. Прогноз та план як економічні дослідження мають базуватися на певних методологічних принципах.

 

 

3. Макроекономічне планування

 

Макроекономічне планування - це цілеспрямована діяльність органів державного управління із забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому та досягнення їх з найменшими витратами суспільної праці. Планування є важливою сферою практичної діяльності, засобом реалізації економічної політики, враховує внутрішні та зовнішні умови розвитку країни.

Планування передбачає розробку та обгрунтування планових показників, які характеризують розвиток економіки в майбутньому; економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з державою, фінансово-бюджетною системою. Воно охоплює всі аспекти соціально-економічного розвитку, науку, культуру, освіту, охорону здоров'я тощо.

У сучасній економічній літературі виділяються декілька типів макроекономічного планування:директивне (адміністративно-командне) та індикативне, системне, протекціоністське, аполітичне, стратегічне й тактичне.

Директивне планування діяло в більшості країн з централізованою системою управління економікою. Його суть полягала в тому, що централізовано розроблені планові показники розроблялися вищою за рівнем ланкою управління народним господарством і доводилися нею нижчій за рівнем ланці для обов'язкового виконання. Виконання доведених планових показників забезпечувалося виділенням відповідних фондів, трудових ресурсів і стимулювалося преміями та відзнаками. За невиконання планових завдань керівники несли персональну адміністративну та партійну відповідальність.

Індикативне планування передбачає процес формування заходів рекомендаційного характеру, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави і створення таких умов для суб'єктів господарювання, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань. Індикативне планування характерне для змішаної економіки.

Характеристика планових систем представлена у табл. 6.1.

Системне планування передбачає системний підхід до національної економіки, формування планових завдань з урахуванням усіх факторів розвитку, сфер економіки, територій; глибокий аналіз способів досягнення цілей і завдань та вибір оптимального варіанта розвитку економіки, аналіз результатів реалізації плану.

Протекціоністське планування спрямоване на захист інтересів груп та осіб, які отримують певні вигоди від реалізації передбаченого плану заходів.

Аполітичне планування розглядається як чисто технічна діяльність органів державного управління, спрямована на пошук консенсусу інтересів, певних компромісів для забезпечення поступального розвитку економіки, досягнення найкращого результату.

Стратегічне планування передбачає концентрацію зусиль і ресурсів держави на вирішенні найактуальніших, стратегічно важливих проблем розвитку національної економіки.

Тактичне планування розглядається як інструмент реалізації стратегічних цілей і завдань. У тактичних планах передбачається сукупність заходів, порядок та терміни їх реалізації, ресурси тощо.

- Центральну позицію у системі ДРЕ займає складання наукою обґрунтованих планів соціально-економічного розвитку.

Планування - - це специфічна управлінська діяльність з визначення цілей та шляхів їх осягнення.

Планування в економіці є процесом визначення намірів щодо своєї (суб'єкта планування) діяльності відповідно до:

- існуючої ситуації (економічної кон'юнктури) на ринках, пов'язаних із цією діяльністю;

- запроваджених державою та транснаціональними галузевими корпораціями ринкових умов, режимів та правил економічної поведінки.

Отже, економічний план - це лише наміри (оголошення намірів) індивідуума чи інституції економічної системи, у тому числі і держави, щодо своєї господарської і регулятивної діяльності відповідно до існуючої господарської кон'юнктури та ринкових умов і правил економічної поведінки, що формулюються та формуються державою і господарськими структурами.

Для визначення цілей державної економічної політики та обґрунтування способів їх реалізації використовують так зване макроекономічне планування. Особливість макрос коном і много планування у тому, що його об'єктом є національна економіка, а суб'єктом - держава.Макроекономічний план як сукупність обгрунтувань цілей державної економічної політики (ДЕП) та способів їх досягнення, з позицій обов'язковості до виконання його завдань суб'єктами національної економічної системи (НЕС), може бути директивним та індикативним.

Директивний план має адресний та обов'язковий для виконання статус юридичного закону. Такі плани і відповідний їм тип планування були характерними для командно-адміністративного типу економіки, яка існувала в СРСР та країнах соціалістичного табору. Через такі плани держава здійснювала тотальний прямий контроль над усією економічною системою. Проте макроекономічні плани, які розробляють та застосовують у контексті державного регулювання ринкових національних економічних систем, також передбачають можливість використання адміністративних методів

і важелів (норм, нормативів, держзамовлень, держінвестицій, регульованих цін тощо) з метою забезпечення реалізації накреслених цілей.

Але в системі ринкової економіки план не повинен бути однозначним визначенням поведінки, діяльності суб'єкта ЕС, оскільки в ринковій економіці ніколи немає визначеності, а існують лише сценарії поведінки, діяльності, досягнення бажаних економічних (соціально-економічних) цілей розвитку, сценарії щодо вирішення тих чи інших проблем, врегулювання тих чи інших ситуацій. Водночас треба пам'ятати, що план є інструментом можливого, а не бажаного.

Планування, таким чином, має виступати як управлінський процес визначення можливих цілей і засобів їх досягнення та забезпечення відповідності між ними.

Отже, в ринковій економіці мова йде про план як інформаційно-рекомендаційний (індикативний) інструмент регулювання економіки.

Такі індикативні плани - державні чи корпоративні - не повинні стримувати ініціативу приватного бізнесу, а повинні допомагати визначати напрями розвитку господарського комплексу, інформувати зацікавлені сторони про потенційний попит, стан ринку ресурсів та ін.

Індикативне планування застосовується на рівні держави (це і є власне макроекономічне планування), галузі і регіону. На рівні підприємств різних форм власності складаються і використовуються бізнес-плани.

В Україні індикативне планування запроваджено з 1993 року та використовується сьогодні у формі розробки та реалізації Державної програми економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період (ДПЕСР). Державна програма економічного і соціального розвитку України - це документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.

Індикативне планування - це система не обов'язкових для суб'єктів ринкових відносин рекомендацій, а характерною рисою його є змога коригувати програми (плани) розвитку економіки відповідно до змін у розвитку ринку-до змін економічної, господарської кон'юнктури.

Показники державного індикативного плану (програми) впливають на суб'єкти ринку через систему правових і економічних регуляторів. Метою макроекономічного індикативного плану є реалізація цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток.

Головне призначення індикативного планування - розробка, обгрунтування і вжиття заходів щодо державного регулювання соціально-економічного розвитку та вдосконалення структури національної економіки.

В індикативному плані уряд формує окремі завдання і визначає конкретні засоби для їх реалізації на підставі прогнозів, визначених цілей та пріоритетів соціально-економічного розвитку, виробленої політики, наявних фінансових, матеріальних, виробничих й інших ресурсів.

Таким чином, слід зазначити, що індикативний макроекономічний (народногосподарський) план (програма) - це організаційно-економічний інструмент втілення ДЕП у практику дії суб'єктів господарювання, який грунтується на системі економічних, науково-технологічних та соціальних прогнозів, має орієнтувальний, рекомендаційний характер і є основою для формування ринкових регуляторів через ФЕРС. Показники, які містяться в індикативному макроекономічному плані, виражають головні напрями соціально-економічного розвитку, є орієнтирами, досягнення яких державні органи повинні домагатися шляхом застосування різних стимулювальних заходів та економічних важелів.

Уряд реалізує головні положення індикативного макроекономічного плану (програми) через систему державного підприємництва, державні замовлення і державні контракти, цільові комплексні програми, бюджетне фінансування (бюджетне планування) та грошово-кредитні механізми.

Певна частина індикативного макроекономічного плану є директивною. Це стосується заходів, які фінансуються з бюджету. Бюджетне планування - це ресурсне планування, що визначає державні витрати з бюджету та вирішення завдань, які з об'єктивних причин не може реалізувати ринковий механізм.

Індикативний макроекономічний план має складатися з трьох розділів: економічна кон'юнктура, економічна політика, державне регулювання економіки.

А способи регулювання економіки в контексті цього плану необхідно формувати за допомогою економічних методів з урахуванням національних і природних особливостей матеріального й духовного життя суспільства.

Розглядають і схвалюють економічні індикативні плани (у випадку України сьогодні це - Державна програма економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період (рік)) Кабінет Міністрів разом з Державним бюджетом. Одночасно урядові подають підсумки розвитку економіки за минулий рік, зведений баланс фінансових ресурсів, перелік найважливіших проблем, які вирішуватимуться, перелік державних цільових програм, реалізація яких передбачається за рахунок бюджету, а також дані про розвиток державного сектора. Економічний план на наступний рік подають до Верховної Ради України для розгляду і схвалення, а Державний бюджет - для затвердження.

Отже, індикативне макроекономічне планування означає вироблення і наукове обґрунтування цілей, орієнтирів, пріоритетів, пропорцій та структур соціально-економічного розвитку на перспективу, а також визначення способів їх досягнення. На місце директивної та розподільчої функцій плану приходять функції цілеспрямування й орієнтування суб'єктів економічної системи за допомогою економічних і правових методів.

Найважливіші завдання урядового індикативного макроекономічного плану - формування уявлення про майбутню економічну структуру і напрями її розвитку через організацію приватного і державного секторів економіки; передбачення появи складних економічних проблем, які вимагатимуть активного державного втручання, та визначення його масштабів.

З огляду на це, індикативне планування (формування урядового індикативного економічного плану (програми)) зводиться до:

- аналізу проблем економіки і розробки стратегії їх розв'язання;

- визначення основних напрямів економічної політики уряду на майбутній період;

- формування економічних орієнтирів (важелів) для приватного і державного секторів економіки;

- координації інтересів різних соціальних груп і територій. Державне індикативне планування та його практична реалізація

має такий вигляд: органи державної влади управління всіх рівнів, виходячи з науково обґрунтованих (на основі соціально-економічних прогнозів) цілей та пріоритетів розвитку, пропорцій та структури економіки в ринкових умовах, виробляють методи досягнення поставленої мети, в яких головну роль відведено економічним, правовим та адміністративним прийомам. Усе це відображається в індикативному плані для кожного рівня управління.

Практичне здійснення загальної схеми та принципів державного індикативного плануванняможливе в такий спосіб: економічні органи і наукові установи за дорученням органів управління визначають стратегію комплексного соціально-економічного розвитку на основі розробки індикативних планів, де відображені науково обґрунтовані цілі і пріоритети розвитку, пропорції, економічні зв'язки в умовах зовнішніх та внутрішніх ринкових відносин, а також виробляють методи і способи їх реалізації. Кінцева мета - створення сприятливих умов для участі у соціально-економічних процесах усіх суб'єктів ринкових відносин, забезпечення кожному з них можливості вільно обирати форму вкладання капіталу - незалежно від форм власності.

Індикативне планування побудовано так, щоб виконання державними і місцевими органами своїх завдань полягало не у здійсненні акумулятивних та перерозподільних функцій, а у створенні рівних умов для забезпечення належного зростання народного добробуту країни в цілому і в кожному регіоні зокрема з урахуванням рівнів економічного розвитку (країни й окремих регіонів).

 

4. Державне програмно-цільове планування

 

Сутність програмно-цільового методу планування, цільові комплексні програми

Наявність вад ринкового саморегулюван- ня та вад державного втручання в економіку породжує складні соціально-економічні проблеми, вирішення яких пов’язане з використанням так званогопрограмно-цільового методу планування.

Використання програмно-цільового методу планування передбачає:

· визначення проблеми та формулювання цілей;

· розробку й реалізацію програми, спрямованої на досягнення цілей;

· систематичний контроль за якістю та результатами робіт, передбачених програмою;

· коригування заходів, спрямованих на реалізацію цілей.

Застосування програмно-цільового підходу зумовлене ба- гатьма факторами: наявністю незадоволеного попиту на продукцію (роботи, послуги); надмірними витратами ресурсів і, як наслідок, виникненням негативних зовнішніх ефектів (екс- терналій); потребою в глибоких структурних перетвореннях; реакцією на політичний тиск або підприємницьку ініціати- ву і т. п.

Програмно-цільовий метод планування реалізується через цільові комплексні програми. Цільова комплексна програма (ЦКП) —це документ, в якому міститься визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей. Цілі, на які має бути спрямована ЦКП, обумовлені стратегією соціально-економічної політики держави, наявністю певної конкретної або кількох суміжних соціально-економічних проблем.

Класифікація ЦКП

КласифікаціяЦКП здійснюється за такими основними ознаками: за рівнем, складом, сферою впливу та реалізації; за характером і специфікою проблем і цілей; за термінами виконання.

За рівнем, складом, сферою впливу та реалізації виділяють такі програми: міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні, локальні.

За характером і специфікою проблем і цілейрозрізняють програми:

соціально-економічні,спрямовані на вирішення проблем розвитку й удосконалення способу життя, підвищення матеріального й культурного рівня населення, поліпшення виробничих і соціальних умов праці та відпочинку, зростання масштабів та ефективності функціонування суспільного сектору і т. п.

Виробничі,орієнтовані на збільшення виробництва певних видів продукції (робіт, послуг), розвиток прогресивних виробництв, підвищення якісних характеристик продукції, зростання ефективності використання ресурсів.

Науково-технічні,націлені на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки та впровадження в практику новітньої техніки і технології.

Екологічні,спрямовані на ресурсозбереження, здійснення природоохоронних і природоперетворювальних проектів.

Інституціональні,орієнтовані на вдосконалення організації управління господарськими системами, трансформацію відносин власності.

Регіональні,націлені на господарське освоєння нових районів, перетворення структури економіки сформованих соціально-економічних комплексів регіонів.

За термінами виконанняпрограми поділяють на: довгострокові (розраховані на період 5—10 років); середньострокові (1—5 років); і короткострокові (до 1 року). Ця класифікація зумовлена характером цілей, на досягнення яких спрямовано програму. Довгострокові програми спрямовано на досягнення стратегічних цілей. Як правило, досягнення стратегічної цілі — це тривалий процес, пов’язаний із суттєвими структурними зрушеннями в еко- номіці, які через інерційність економіки не можна здійснити швидко. Середньострокові програми розв’язують тактичні завдання. Короткострокові програми спрямовані на вирішення поточних проблем (оперативних цілей).

Нині в Україні реалізуються науково-дослідні та конструкторські роботи за понад 60-ма державними та міжнародними ЦКП. Найбільш відомими з них є: «Програма стабілізації та розвит- ку АПК», «Національна програма виробництва технологічних комплексів машин і устаткування для сільського господарства, харчової та переробної промисловості», «Комплексна програма модернізації та розвитку паливно-енергетичної промисловості («Енергетика»)», «Програма розвитку вугільної промисловості та її соціальної сфери («Вугілля»)», «Програма розвитку та технічного переозброєння підприємств чорної і кольорової металургії», «Програма конверсії військово-промислового і машинобудівельного комплексів», «Програма розвитку авіаційної промисловості», «Програма розвитку хімічної, нафтохімічної та нафтопереробної промисловості», «Програма розвитку транспортного комплексу», «Програма розвитку лісового господарства і лісопромислового комплексу», «Програма ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС», «Програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра», «Програма в галузі охорони здоров’я і медичної техніки», «Національна програма відродження освіти («Україна — ХХІ століття»)», «Програма основних напрямків розвитку культури», «Програма розвитку матеріально-технічної бази книговидання і преси», «Національна космічна програма», «Державна програма приватизації» тощо.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.62.41 (0.022 с.)