ТОП 10:

Вплив держави на розвиток соціальної інфраструктури



 

Дії держави щодо регулювання процесів у галузях соціальної сфери мають базуватися на таких принципах:

• забезпечення державної підтримки розвитку соціальної сфери на рівні, який дає змогу населенню одержувати послуги в обсягах, що гарантують нормальні умови життєдіяльності;

максимальне залучення недержавних коштів на утримання та розвиток установ соціально-культурного призначення;

комерціалізація соціальної сфери та діяльності її установ має здійснюватися лише за умови, що впровадження тут ринкових відносин не завдаватиме шкоди суспільству.

Ситуація, що склалась у соціальній сфері України, потребує активнішого втручання держави в регулювання процесів функціонування соціальної інфраструктури.

У конкретних галузях соціальної сфери державне регулювання здійснюється з урахуванням їх особливостей. Так, стосовно такого об'єкта, як житлове і комунальне будівництво, дії держави спрямовуються на забезпечення гарантій права громадян на житло шляхом розвитку будівництва житла за рахунок усіх джерел фінансування; розширення конкуренції у сфері виробництва, реконструкції, ремонту та обслуговування житла; захисту прав користувачів житла.
Держава має сприяти розширенню житлового будівництва в середніх і малих містах v селищах і в сільській місцевості за рахунок вирівнювання соціальної інфраструктури населених пунктів. Особливості державного втручання в розвиток комунального господарства зумовлюються специфікою цього об'єкта. Державне регулювання має за мету забезпечити:

економне витрачання в житлово-комунальному господарстві питної води, електро- і теплоенергії, газу тощо;

випереджувальний розвиток комунального господарства в сільській місцевості;
розвиток міського пасажирського електротранспорту та санітарного очищення населених пунктів;

поетапний перехід на бездотаційну роботу підприємств і установ житлово-комунального господарства.

Основні напрямки державного регулювання розвитку торгівлі: сприяння створенню регіональної структури торгівлі і громадського харчування; формування структури роздрібного товарообігу, яка б забезпечила максимальне наближення фактичного споживання до раціональних норм для непродовольчих товарів і фізіологічних норм для продуктів харчування.

Забезпечуючи розвиток побутового обслуговування як об'єкта державного регулювання, у сучасних умовах потрібно враховувати постійне скорочення фізичних обсягів побутових послуг через неспроможність населення їх сплачувати. Це передбачає необхідність розроблення відповідних програм щодо забезпечення підприємств служби побуту обладнанням з метою створення розгалуженої мережі малопотужних підприємств, які формували б закінчену інфраструктуру в кожному мікрорайоні, місті, селі, а також щодо запровадження належних економічних стимулів для розвитку побутового обслуговування на селі.

Державну підтримку розвитку побутового обслуговування на селі слід здійснювати у таких напрямках:

прирівнювання підприємств служби побуту при оплаті електроенергії до сільськогосподарських споживачів;

зниження чи звільнення від податку на додану вартість, на прибуток соціально необхідних видів послуг;

зниження ставок орендної плати.

Оскільки ці підприємства є комунальною власністю й усі платежі вносять до місцевих бюджетів, регулювання цих питань є прерогативою місцевих органів влади.

Державне регулювання розвитку освіти та культури має забезпечити досягнення показників освітнього рівня населення розвинених країн, а найближчим часом — задовольнити потреби галузей народного господарства у кваліфікованих працівниках і спеціалістах відповідно до структурної переорієнтації.

Пріоритетними напрямками в галузі освіти мають стати підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників і спеціалістів. Зміна структури й обсягів підготовки спеціалістів має відповідати напрямкам структурної переорієнтації економіки країни і навіть випереджати її.

Основними джерелами фінансування освіти та культури і надалі будуть кошти державного та місцевих бюджетів. Поряд з цим державне регулювання має забезпечити створення умов для подальшого залучення до сфери освіти та культури додаткових недержавних джерел фінансування.

Для обґрунтування розвитку соціальної сфери, що охоплює освіту, культуру, охорону здоров'я та фізичну культуру, соціальний захист населення, використовуються соціально-економічні норми і нормативи.

 

Соціальна політика як напрям діяльності держави має свої суб'єкти та об'єкти.

Головним суб'єктом реалізації соціальної політики в сучасному світі традиційно є держава в особі відповідальних органів законодавчої й виконавчої влади, а також інші учасники соціальної політики.

До основних об'єктів соціальної політики належать:

— ринок праці та зайнятість населення;

— система соціального забезпечення населення;

— трудові відносини;

— оплата праці та доходи населення;

— елементи соціальної інфраструктури;

— громадяни.

Модель соціальної політики України — це симбіоз лібералізму (дає можливість в умовах відсутності в державі достатніх фінансових коштів створити умови для самореалізації й самозабезпечення економічних суб'єктів) та соціальної орієнтації (передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення).

Соціальна політика передбачає гарантії:

— соціального захисту;

— соціальної допомоги;

— соціальної підтримки.

Соціальний захист — система законодавчих, економічних, соціально-психологічних гарантій, яка забезпечує працездатним громадянам рівні умови для покращення свого добробуту, а непрацездатним та соціально вразливим верствам населення — перевагу в користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку тощо.

Система соціального захисту охоплює:

— напрями соціального захисту (забезпечення прожиткового мінімуму населення; забезпечення громадянам заробітку для задоволення власних матеріальних і моральних потреб у межах закону; захист найманих робітників від негативних наслідків індустріального виробництва; захист цивільних та політичних прав і свобод тощо);

— соціальні інститути (держава, що реалізує функції соціального захисту через міністерства, Верховну Раду, відомства;

страхові компанії; молодіжні економічні й політичні організації; Міжнародна організація праці; профспілки та їх федерації; ради трудових колективів).

Будь-який соціальний захист ґрунтується па соціальних гарантіях, які також є визначеною системою.

В Україні у 2000 р. було прийнято Закон "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", в якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії запроваджуються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні гарантії — передбачені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлених законодавчо, що забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. Основними соціальними гарантіями в Україні є:

— мінімальний розмір заробітної плати;

— мінімальний розмір пенсій за віком;

— мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

— стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

— індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін;

— забезпечення пільгових умов при задоволенні потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Соціальна допомога — це система соціальних заходів зазвичай короткочасного характеру, що стосуються всього населення. Надається людям, які опинилися в екстремальній життєвій ситуації, що вимагає додаткових витрат.

Соціальна підтримка — система заходів стосовно економічно активного населення, спрямована на створення умов, що дозволяють забезпечити соціальну захищеність найманих робітників.

Вирішення існуючих нагальних проблем соціально-трудової сфери безпосередньо пов'язано з глобалізацією економіки.

Глобалізація економіки — це процес формування системи міжнародного поділу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили, світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, технологічних змін.

Розгортання процесів глобалізації в рамках сучасного міжнародного поділу праці загрожує заморозити нинішнє становище менш розвинутих країн так званої світової периферії, які стають радше об'єктами, піж суб'єктами глобалізації.

Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному та міжнаціональному рівнях.

Найсуттєвіші загрози економічної глобалізації, на думку науковців, полягають у наступному:

— зростанні безробіття;

— масовій міграції населення, що набуває глобального характеру та перетворюється на джерело загострення соціально-економічної ситуації в світі;

— потенційній глобальній нестабільності через взаємозалежність національних економік на світовому рівні.

Для пом'якшення негативних наслідків глобалізації світової економіки в соціально-трудовій сфері у 1998 р. Міжнародна організація праці прийняла Декларацію про основоположні принципи і права у сфері праці та механізм їх реалізації, згідно з якою всі держави — члени Міжнародної організації праці повинні дотримуватися:

— свободи об'єднання та дійсного визнання права на ведення колективних переговорів;

— усунення всіх форм примусової чи обов'язкової праці;

— заборони дитячої праці;

— недопущення дискримінації у сфері праці та зайнятості.

Проте вплив глобалізації економіки на соціально-трудову сферу має і позитивні наслідки, зокрема сприяє:

— розширенню ринку праці;

— створенню нових робочих місць за рахунок привабливої інвестиційної політики;

— міграції робочої сили на високооплачувані роботи;

— розширенню масштабів обміну та інтенсифікації процесів руху трудових ресурсів;

— вільному доступу до інформації.

— тяжінню ринку праці до єдиних стандартів цінностей та принципів функціонування.

Розвиток суспільної праці та виробництва відображає процес :

— поділу та кооперації праці;

— зростання продуктивності праці;

— заміщення праці капіталом.

Його наслідком є виникнення нових галузей, потреба у "розумній праці", висококваліфікованій робочій силі.

Соціально-трудові відносини е провідною складовою всієї системи відносин суспільства, утворюючи своєрідне "ядро" соціально-економічного розвитку. Рівень розвитку соціально-трудових відносин характеризує ступінь демократизації суспільства, соціальну орієнтованість його економічної системи, досконалість суспільних відносин загалом.

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.236.35.159 (0.012 с.)