ТОП 10:

Регулювання торговельної діяльності



 

Зовнішня торгівля є історично першою і найважливішою формою (видом) зовнішньоекономічної діяльності. її швидкому зростанню сприяв активний розвиток транспорту, зв'язку, інформаційних комунікацій, зниження митних зборів, зміни політичного характеру.

Зовнішня торгівля - це система економічних відносин між країнами, основна мета якої полягає у ввезенні та вивезенні товарів і послуг. Об'єктами зовнішньої торгівлі єтовари: готова продукція, сировина, напівфабрикати; продукти інтелектуальної власності: патенти, ліцензії, фірмові знаки та ін.; послуги: міжнародний туризм, транспортні, страхові, посередницькі, будівельні операції тощо.

Інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на митні та не митні. Серед них розрізняють ті, які стимулюють експорт - прямі та непрямі експортні субсидії, й ті, щообмежують імпорт - мито, квоти, ліцензії тощо, тобто торгівельні обмеження.

В зовнішньоторговельній політиці виділяють дві форми - протекціонізм і фритредерство {вільна торгівля).

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень.

Така політика сприяє захисту національного товаровиробника, розвитку вітчизняного виробництва. Однак, вона може призвести до застійних процесів в економіці, посилення монополізму, зниження конкурентоспроможності товарів.

Політика вільної торгівлі не передбачає державного втручання в товарообмінні процеси. Експортно-імпортні операції регулюються ринком на основі попиту і пропозиції. Вона стимулює конкуренцію, сприяє поліпшенню якості товарів і послуг, спонукає до оптимізації цін.

Світова практика господарювання засвідчує, що, як правило, сьогодні країни прагнуть проводити гнучку політику зовнішньої торгівлі, яка поєднує елементи протекціонізму та вільної торгівлі.

Поширеним знаряддям протекціонізму є мито - податок, який накладається на кожну одиницю товару, який ввозять в країну.

Мито виконує захисну та фіскальнуфункції. Воно призводить до подорожчання імпортних товарів, внаслідок чого при рівних умовах вітчизняні товари мають переваги у ціновій конкуренції. Розрізняють адвалерне, специфічне та комбіноване (за способом обчислення); експортне, імпортне, транзитне (за характером об'єкта) мито.

Адвалерне мито розраховується у вигляді відсотка від митної вартості.

Специфічне мито встановлюється у вигляді фіксованої суми на одиницю товару (кількості, ваги, площі, об'єму).

Комбіноване мито поєднує ставки адвалерного і специфічного мита.

Захисне мито призначене для захисту вітчизняних виробників від іноземної конкуренції. Фіскальне мито застосовують до продукції, яка не виробляється в країні. Його метою є забезпечення надходжень до державного бюджету.

Політика протекціонізму реалізується шляхом квотування і ліцензування.

Квотування означає обмеження, кількості або сумарної вартості конкретних експортно-імпортних товарів. Квотування зовнішньої торгівлі здійснюється через її ліцензування - видачу дозволу на експорт-імпорт обмеженого обсягу і переліку продукції та забороняє неліцензовану торгівлю. Важливим інструментом зовнішньоторговельної політики є експортні субсидії - пільги, які надаються вітчизняним експортерам для стимулювання вивозу товарів за кордон. Експортні субсидії сприяють зменшенню цін на продукцію, яка продається на зовнішніх ринках, та фінансовій стійкості виробника. Експортні субсидії здійснюються у формі виплати дотацій, а також пільгового оподаткування, кредитування, страхування. За оцінками фахівців, експортні субсидії не перевищують І % вартості експорту, тому вони суттєво не впливають на світову торгівлю. Незважаючи на це, СОТ забороняє їх використання.

Політика протекціонізму передбачає застосування й такого інструмента конкурентної боротьби на світових ринках, як демпінг - встановлення експортером упродовж певного часу нижчих цін на окремі види продукції, ніж середньосвітові або внутрішні.

За правилами СОТ, країна-імпортер може запроваджувати антидемпінгове (компенсаційне) мито, якщо доведено застосування демпінгових цін.

Деякі країни використовують таку форму регулювання зовнішньої торгівлі, як добровільне обмеження експорту, з допомогою якого уникають антидемпінгових розслідувань, торгівельних обмежень та інших адміністративних стягнень.

У державному регулюванні міжнародної торгівлі використовуються немитні інструменти, за допомогою яких обмежується імпорт у країну та стимулюється експорт. До них належать високі стандарти якості товарів, санітарні обмеження, митні процедури, торговельне ембарго.

Торговельне ембарго - це урядова заборона ввезення на територію країни (або вивезення з певної країни) товарів, яка вводиться, як правило, з політичних міркувань.

Слід пам'ятати, що політика протекціонізму повинна бути дуже виваженою, оскільки вона завжди спричиняє відповідні дії з боку торгівельних партнерів країни. Це означає, що, зменшуючи імпорт, країна відповідно матиме скорочення експорту, що не вплине на величину чистого експорту, сукупного попиту і зайнятості. Протекціонізм може спонукати погіршення політичної ситуації між країнами. Тому перспективним напрямом регулювання торгівельної діяльності є створення належних умов для вільної торгівлі між країнами.

 

 

Іноземне інвестування

 

Важливою формою зовнішньоекономічної діяльності є переміщення капіталів, яке проявляється в іноземному інвестуванні, функціонуванні світових фінансових ринків.

У широкому розумінні міжнародні інвестиційні процеси - це система прав та зобов'язань учасників різних країн з питань інвестиційних ресурсів.

Кожна країна володіє певними інвестиційними ресурсами, які використовуються для внутрішнього і зарубіжного інвестування.

Переміщення інвестиційних ресурсів характеризується поняттями "втеча капіталу" та "чистий приплив капіталу". Втеча капіталу - це переказ капіталу в країни з більш сприятливим інвестиційним кліматом (для уникнення високого оподаткування, негативних наслідків інфляції, отримання високих доходів, ризику експропріації та ін.). Основна мета вкладання капіталу в економіку інших країн - отримання високих прибутків та інших вигод.

Чистий приплив капіталу - це різниця між обсягом надходжень грошових коштів з-за кордону (позики, продаж активів) та обсягом вивезення капіталу. На рівні окремих країн розрізняють експорт, імпорт приватного і державного капіталів.

Основу міжнародного руху підприємницького капіталу становлять прямі та портфельні іноземні інвестиції.

Прямі інвестиції - це вкладення капіталу з метою отримання підприємницького прибутку (доходу), зумовлені довготерміновими економічними інтересами, які передбачають контроль інвестора над об'єктом інвестування. Прямі інвестиції складаються з первинних вкладень, реінвестицій (частка доходу від інвестицій, яка в подальшому знову вкладається в об'єкт інвестування),внутрішньокорпоративних переказів капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором і філіями, дочірніми компаніями тощо.

Особливе місце в гарантуванні інвестиційної безпеки належить страхуванню інвестиційних ризиків. За кордоном створені та функціонують спеціалізовані страхові організації трьох категорій: o державні (Департамент гарантій експортних кредитів у Великій Британії, Корпорація зарубіжних приватних інвестицій у США та ін.);

приватні (Лондонське страхове товариство "Ллойдс");

Міждержавні.

Вони надають гарантії щодо захисту права на власність, непрямого вилучення капіталу, обмеження права розпоряджатися ресурсами від актів державних, регіональних і місцевих органів влади. Страхують від громадських заворушень, страйків, навмисного заподіяння збитків, здійснюють всі види майнового страхування - засобів наземного, повітряного і водного транспорту, майна, будівельно-монтажних робіт, ризику неплатежів, непогашення кредитів тощо.

Для стимулювання іноземного інвестування в країні встановлюються пільги та гарантії майнових прав та інтересів інвесторів. Пільгами служать: звільнення від обкладання митом майна, що ввозиться в країну як внесок до статутного фонду; скасування процедури ліцензування і квотування за умови сертифікації продукції власного виробництва; встановлення пільгового інвестиційного режиму.

Однією з форм міжнародного руху капіталів є міжнародний кредит, який служить важливим джерелом фінансування зовнішньої торгівлі, модернізації, реконструкції підприємств і галузей, підтримування стабільності міжнародних розрахунків.

Порядок залучення та пріоритетні напрями використання іноземних кредитів регламентуються відповідним законодавством і постановами уряду. Гарантом іноземних кредитів виступає уряд. Погашення кредитів здійснюється на умовах валютної самоокупності або за рахунок коштів державного бюджету.

Важливим джерелом залучення коштів у національну економіку служать міжнародні фінансові ринки. На сьогодні ще немає єдиного світового ринку, де активно обертається вся сукупність наявних фінансових активів. Однак удосконалення засобів зв'язку, загальний прогрес роблять світове господарство більш взаємопов'язаним, сприяють подоланню перешкод між географічно віддаленими фінансовими ринками.

Міжнародний фінансовий ринок охоплює міжнародні валютні ринки, міжнародні ринки акцій та міжнародні ринки позичкового капіталу.

Україна більшою мірою інтегрована в міжнародні ринки цінних паперів, однак знову ж ця інтеграція стимулюється відсутністю вільної конвертації гривні. Це стримує приплив портфельних іноземних інвестицій. Тому акції українських корпоративних емітентів обертаються за кордоном у формідепозитарних розписок, які зменшують ризик втрати капіталів унаслідок валютних чи адміністративних обмежень.

Українські компанії засвоїли механізм випуску депозитарних розписок першого та другого рівнів, що посприяло розширенню кола акціонерів, поліпшенню їх іміджу як емітента серед міжнародних інвесторів.

Зараз Україна найширше представлена на міжнародних ринках позичкового капіталу, які складаються з двох сегментів - ринків банківського кредитування та ринків облігацій. Міжнародні ринки облігацій охоплюють ринки євро-, глобал- та іноземних облігацій.

Єврооблігації - ще цінні папери у вигляді облігацій, які випущені європейськими іноземними позичальниками одночасно на фондових ринках кількох держав і деноміновані в певній валюті - долар США, євро, фунт стерлінгів, швейцарський франк.

Іноземні облігації - це облігації, випущені іноземними позичальниками на внутрішньому ринку облігацій певної країни і деноміновані у валюті цієї ж країни. Найважливішими ринками іноземних облігацій є Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Цюріх, Амстердам.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.62.41 (0.011 с.)