Регіональна економічна політика, зміст та завдання

 

Значною мірою розвиток такого процесу пов'язаний з відсутністю ефективних механізмів стримування та пом'якшення дії об'єктивних факторів диференціації регіонального розвитку, ефективного стимулювання діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та населення щодо прискореного розвитку регіонів на основі повнішого використання їх природного, економічного, трудового, наукового потенціалів.

Відсутність системності державної діяльності у цій сфері стала однією з важливих причин стримування комплексного соціально-економічного розвитку та стабільності в державі, ускладнення умов для зміцнення позицій держави в міжнародному економічному співробітництві, повільного здійснення ринкових перетворень на місцях, виникнення та загострення соціальних, економічних, екологічних та інших проблем.

Звернемо увагу на деякі базові поняття (регіон та економіка регіону), якими необхідно оперувати в контексті розгляду питання державної регіональної економічної політики. Отже, регіон - це територія з усіма її природно-географічними, історико-демографічними, адміністративними особливостями, яка створює матеріальні умови для виробничої діяльності, забезпечує місця проживання та організацію побуту і відпочинку населення. Регіон розглядається як певний простір в межах держави, в якому сформовано цілісну економічну і соціальну підсистеми єдиної економічної системи, що охоплює інтереси усіх суб'єктів господарювання на певній території. Отже, регіон - це цілісна територіальна частина господарства країни, що характеризується комплексом притаманних їй ознак: структурою виробництва, розвиненими внутрішніми зв'язками, концентрацією населення, певною виробничою та соціальною інфраструктурою, місцевими органами територіального управління.

Економіка регіону - це складна економічно-господарська система, що складається із підприємств різних галузей, господарств, соціальних, культурно-побутових підрозділів, організацій та установ. Усі ці підприємства, організації й установи в регіоні пов'язані спільними природно кліматичними умовами, використанням природних і трудових ресурсів, міжгалузевих виробництв, енергії, засобів комунікації, транспорту, будівельної бази тощо. З їх допомогою регіон виконує економічні і соціальні функції. Регіон має спільну систему управління, фінансування та кредитування, систему задоволення соціальних потреб населення, систему охорони здоров'я, зон відпочинку. А управління комплексним розвитком регіону повинно ґрунтуватися на залежності економічних можливостей регіону від ефективності функціонування його виробничого потенціалу і на залежності добробуту кожного господарюючого суб'єкта території від результатів його діяльності.

Отже, держава здійснює регіональне управління (об'єкти державної регіональної політики) галузями господарського комплексу регіону, соціальної інфраструктури, природним середовищем, населенням і трудовими ресурсами, а також усіма адміністративно-територіальними одиницями, які входять до складу регіону.

Головною метою державного регулювання розвитку регіонів є оптимальне поєднання інтересів держави й окремих регіонів, оскільки економіка країни є складною цілісною структурованою системою, в якій окремі елементи перебувають у певних пропорціях, що забезпечують раціональну структуру економіки країни та її регіональних підсистем, а отже, ефективність їх функціонування.

Економічні і соціальні проблеми в регіональних господарських системах наступні: недосконалість галузевої структури більшості регіональних господарських комплексів, їх низька економічна ефективність; слабка інтеграція підприємств певних територій у відповідні регіональні господарські системи; значні відмінності між регіонами у рівнях соціально-економічного розвитку й істотне відставання деяких регіонів від нормативів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури (перш за все сільської місцевості); нераціональне використання місцевих природних ресурсів, трудових ресурсів; забруднення довкілля; відставання у комплексному розвитку міст і сіл; незадовільна реалізація потенціалу регіонів щодо міжнародної інтеграції України; залучення іноземних інвестицій тощо.

Виходячи з вищесказаного, завданнями державної регіональної політики (ДРЕП), є:

o створення умов (покликана забезпечити формування умов) для оптимальної економічної самостійності та самодостатності регіонів;

o. передбачення організаційних, правових та економічні заходів

для забезпечення ефективного державного регулювання розвитку регіонів країни й координації міжрегіональних зв'язків.

ДРЕП - це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її стратегічних цілей і поточних завдань. Таким чином, ДРЕП має бути спрямована на стимулювання комплексного й ефективного розвитку продуктивних сил регіонів; стимулювання комплексного розвитку регіональних господарських систем і повнішу інтеграцію підприємств, що розташовані і функціонують на певних територіях у відповідні регіональні господарські системи: створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки, вдосконалення адміністративно-територіальної організації суспільства.

Отже, регіональна політика держави охоплює 2 аспекти:

o діяльність держави щодо управління політичним, економічним та соціальним розвитком окремих територій країни виходячи із загальнодержавних інтересів;

o соціально-економічну політику окремих регіонів, спрямовану на реалізацію певних цілей і завдань, виходячи із внутрішніх потреб і наявних ресурсів у регіоні.

Таким чином, державна регіональна економічна політика, з одного боку, є органічною частиною загальної соціально-економічної політики держави, що інтегрує регіональні аспекти розвитку країни, а з іншого боку, сукупністю організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на: стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів; комплексний розвиток регіональних господарських систем і повнішу інтеграцію підприємств у відповідні регіональні господарські системи; раціональне використання ресурсного потенціалу регіонів з метою підвищення життєвого рівня населення та охорони навколишнього середовища; вдосконалення адміністративно-територіальної організації суспільства.

Раціональна ДРЕП передбачає оптимальне поєднання цих двох аспектів, тобто узгодження політики регіонів з політикою держави, регіональних пріоритетних напрямків розвитку з державними таким чином, щоб державна регіональна політика і політика регіонів не суперечили одна одній, а становили, взаємодоповнюючи одна одну, одне ціле - ДРЕП. Слід підкреслити, що сучасна поточна регіональна політика держави спрямовується на вирівнювання умов розвитку та соціально-економічного стану різних регіонів, створення умов для їх ефективного функціонування, а внутрішня політика регіонів - на забезпечення ефективного і раціонального використання ресурсів регіону для оптимізації економічної структури регіонального господарського комплексу; вдосконалення структури виробництва, розвитку соціальної інфраструктури, екологічної безпеки тощо.

Отже, загалом державна регіональна політика стосується, визначення стратегії економічного зростання, цілей та пріоритетів розвитку господарського комплексу регіонів; розробки правових законодавчих актів; розробки національних програм щодо найбільш важливих глобальних пріоритетних для країни проблем; втілення у життя єдиної науково-технічної, структурної та інвестиційної політики; підтримання загальної збалансованості економіки; усунення монопольного становища окремих виробників; стимулювання конкуренції; регулювання проблем, які не вирішуються самостійно ринковим механізмом; участі у міжнародному та міждержавному розподілі праці.

Регіональні органи влади й управління покликані забезпечувати комплексний і збалансований соціально-економічний розвиток регіонів за рахунок ефективного використання природних, географічних, демографічних особливостей регіонів, їх економічного та науково-технічного потенціалу. Для цього і призначені кошти місцевих бюджетів, позабюджетних фондів (наприклад фондів фінансування програм розвитку підприємництва у виробничій сфері) й інших коштів, за рахунок яких фінансуються цільові регіональні програми, що покликані вирішувати питання соціального захисту, розвитку галузей соціальної сфери, раціонального використання трудових і природних ресурсів тощо.

Об'єктами ДРЕП виступають системи територіальних утворень, у межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування: адміністративно-територіальні одиниці регіону, галузі господарського комплексу території, соціальна інфраструктура, природне середовище, трудові ресурси тощо. Склад об'єктів ДРЕП визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.

Суб'єктами ДРЕП в Україні є: органи державної виконавчої влади; представницькі органи місцевого самоврядування (місцеві ради народних депутатів і місцеве самоврядування), які в межах своєї компетенції згідно з чинним законодавством про місцеве самоврядування вирішують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів; представницькі громадські товариства, спілки регіонів, територіальна громада, яка є низовою економічно і фінансово самодостатньою адміністративно-територіальною одиницею.

Основні напрямки ДРЕП затверджує Верховна Рада України.

Президент України спрямовує діяльність державної виконавчої влади на вирішення найважливіших проблем соціально-економічного розвитку регіонів, видає нормативно-правові акти з цих питань, очолює Раду регіонів при Президенті України.

Кабінет Міністрів України визначає державні пріоритети й затверджує державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечує їх виконання, бере участь у формуванні системи економічних регуляторів, нормативної та методологічної бази розміщення продуктивних сил.

Уряд АР Крим, місцеві органи державної виконавчої влади забезпечують збалансований економічний і соціальний розвиток відповідних територій, розробляють та організовують виконання програм, бюджетів регіонів, реалізують рішення Президента України, КМ України щодо структурної перебудови економіки, роздержавлення і приватизації майна, земельної реформи, соціального захисту населення тощо.

Органи місцевого самоврядування розробляють, затверджують і виконують програми та бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць; розпоряджаються комунальною власністю; запроваджують передбачені законодавством місцеві податки і збори; забезпечують раціональне використання природних ресурсів. Зокрема, представницькі органи місцевого самоврядування затверджують місцеві бюджети та контролюють їх виконання, схвалюють програми соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, здійснюють інші повноваження, регламентовані чинним законодавством.

Місцеве самоврядування є гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальністю органів чи посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення у межах чинного законодавства України. Згідно з чинним законодавством, система місцевого самоврядування в Україні охоплює:

o територіальні громади;

o сільські, селищні, міські ради;

o сільських, селищних, міських голів;

o виконавчі органи сільських, селищних і міських рад;

o районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад;

o органи самоорганізації населення.

Предметом ДРЕПе, з одного боку, розподіл влади між центром і регіонами, а з другого боку - регуляторна діяльність держави в регіонах.

Основний акцент проголошеної сьогодні в Україні адміністративно-територіальної реформи (АТР) зроблено власне на розширенні повноважень місцевої влади в управлінні регіонами за повного врахування регіонами загальнодержавних інтересів. При цьому керованість регіонами передбачає: децентралізацію влади, розподіл повноважень, розподіл відповідальності, розподіл фінансів.

Отже, основними напрямками децентралізації влади й управління в Україні мають стати: посилення ролі регіонів в управлінні країною; розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади стосовно державного регулювання економічного розвитку; фінансова децентралізація: розмежування компетенції і повноважень центральних, регіональних та місцевих органів влади у фінансовій сфері.

Основними принципами ДРЕП є наступні:

o дотримання пріоритетів загальнодержавного значення;

o органічна єдність розвитку продуктивних сил регіону і завдань соціально-економічного розвитку країни;

o урахування вимог екологічної безпеки у процесі реформування структури господарських комплексів регіонів і розміщенні нових підприємств;

o підвищення економічної самостійності регіонів шляхом чіткого розмежування повноважень між центральними й місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами. Різноманітність процесів, які відбуваються у регіональних

господарських системах, у свою чергу передбачає виокремлення певних окремих аспектів ДРЕП, так званих складових ДРЕП. Отже, регіональна політика держави охоплює такі аспекти (напрямки); економічний, соціальний, демографічний, екологічний, поселенський, науково-технічний, зовнішньоекономічний, гуманітарний, управлінський та інші.

Економічний аспект стосується забезпечення комплексного і збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів шляхом сприяння організації раціональної (оптимальної) структури виробництва, раціоналізації регіонального розміщення продуктивних сил з урахуванням наявних трудових ресурсів, науково-технічного потенціалу та їх ефективного використання тощо.

В основі цього напрямку ДРЕП лежить принцип економічної самодостатності, тобто забезпечення регіонам можливостей для самостійного розвитку в умовах самофінансування та самозабезпечення.

Соціальний напрямок ДРЕП стосується виробництва товарів народного споживання, розвитку соціальної та виробничої інфраструктури (особливо їх прискорено в регіонах з низьким рівнем забезпечення, зокрема у сільській місцевості), забезпечення громадянам прожиткового мінімуму тощо. Складовими соціального аспекту ДРЕП є забезпечення зростання рівня добробуту населення регіонів; соціальний захист населення регіону, який здійснюють органи регіонального та місцевого управління у межах своїх можливостей (шляхом надання фінансової підтримки, працевлаштування, продажу товарів за пільговими цінами, безкоштовного харчування, медичного обслуговування інвалідів тощо); забезпечення громадянам рівних прав і можливостей щодо вибору місця проживання та працевлаштування.

Демографічний аспект спрямовується на стимулювання якісних змін демографічної і соціальної структури населення регіонів, створення умов для зниження смертності та зростання народжуваності, оздоровлення населення регіонів тошо.

Екологічний аспект охоплює регулювання природно-господарської збалансованості в регіонах і створення сприятливих умов для життєдіяльності людей, раціональне використання рекреаційних ресурсів, оздоровлення довкілля тошо.

Науково-технічний напрям грунтується на вивченні та аналізі науково-технічного потенціалу регіону і стосується визначення пріоритетів шодо вдосконалення та розвитку інноваційної та інвестиційної діяльності в регіоні.

Гуманітарний аспект стосується духовного розвитку суспільства, його морального і фізичного стану. Державна регіональна гуманітарна політика охоплює державну підтримку навчальних закладів, лікарень, поліклінік, театрів, кінотеатрів, клубів та іншої комунальної власності.

Поселенський аспект регіональної політики спрямовується на формування раціональної системи розселення (стримування зростання великих міст і збереження заселеності якомога більшої території сільської місцевості, селищ міського типу, малих міст тощо).

Національний аспект державної регіональної політики стосується забезпечення конституційних, політичних, економічних і соціальних прав громадян незалежно від національності та віросповідання.

Зовнішньоекономічний аспект охоплює питання розвитку ЗЕД, створення СЕЗ для активізації підприємництва, формування ринкової інфраструктури, залучення іноземних інвестицій, нарощування експортного потенціалу окремих регіонів, які потребують прискореного розвитку тощо.

Управлінський аспект регіональної політики стосується створення єдиної системи регіонального управління, яка відповідала б завданням регіонального розвитку.

Отже, ДРЕП - це сукупність економічних, правових, організаційних методів, які органічно поєднують загальнодержавні й регіональні інтереси, спрямовані на повноцінний розвиток регіонів та держави в цілому і спрямовані на створення сприятливих економічних та правових засад раціонального використання місцевих ресурсів та особливостей природно-виробничого потенціалу, вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів.