Фінансування установ суспільного сектору

Фінансування органів влади та управління здійснюється виключно за рахунок Державного і місцевих бюджетів. За рахунок бюджету також утримуються органи прокуратури й суду.

Фінансування органів влади та управління провадиться відповідно до кошторисів витрат на рік з їхньою щоквартальною розбивкою та бюджетним розписом і твердим додержанням бюджетної класифікації. За необхідності здійснюється збільшення витрат за окремими статтями за рахунок зменшення в наступному кварталі. У межах одного кварталу перерозподіл витрат забороняється. Для збільшення витрат за рахунок наступного кварталу необхідний нормативний документ керівних органів управління з обов’язковим повідомленням Міністерства фінансів. Якщо має місце економія витрат, то вона наприкінці кварталу не закривається, а використовується на фінансування наступного кварталу.

Фінансування оборони — це забезпечення фінансовими ресурсами Збройних Сил України згідно з кошторисом витрат Міністерства оборони на рік. Кошториси витрат на утримання Збройних Сил відрізняються від кошторисів інших бюджетних установ і включають витрати на: придбання зброї, військової техніки, паливно-мастильних матеріалів, продуктів харчування, твердого й м’якого інвентарю та інших матеріальних цінностей і послуг; капітальне будівництво, ремонт зброї та військової техніки; господарсько-побутові й інші витрати. Аналогічну бюджетну класифікацію кошторисів витрат розробляють установи Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державного комітету у справах охорони державного кордону і т. п., а також пацієнтів у лікувальних закладах цих установ.

Фінансування освіти здійснюється як з Державного і місцевих бюджетів, так і за рахунок недержавних джерел. Це пов’язано з тим, що освіта є змішаним суспільним товаром. Завдяки фінансуванню освіти створюється цілий спектр позитивних екстерналій. Поліпшуючи якість робочої сили, освіта збільшує норму прибутку від інших інвестицій і стимулює економічне зростання; освіта створює великі можливості для спеціалізації праці і сприяє прогресивному економічному розвитку; більшість держав розглядає освіту як засіб зміцнення національної свідомості, самоосвіти, лояльності і, навіть, формування соціальних моделей поведінки.

Через Державний бюджет фінансуються, як правило, навчальні заклади третього та четвертого рівнів акредитації. Через обласні бюджети фінансуються деякі педагогічні вузи, технікуми, коледжі, професійно-технічні училища. Більшість середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, шкіл-інтернатів, дитячих дошкільних закладів фінансується з міських, районних та селищних бюджетів. Основним напрямком діяльності держави щодо установ, котрі надають освітні послуги, є контроль за додержанням ними державних стандартів у галузі освіти.

Фінансування охорони здоров’я також здійснюється з різних джерел, оскільки продуктом діяльності галузі є змішаний суспільний товар. Планування адекватної системи охорони здоров’я має бути зорієнтоване на визначення: кола послуг, ефективне надання яких повинен забезпечити державний сектор; послуг, які може надавати приватний сектор за допомогою державних субсидій; послуг, які можна цілком залишити за приватним сектором. Приватний сектор має перебувати під державним контролем у зв’язку з інформаційною асиметрією на ринку даних послуг і диктатом виробника.

Установи охорони здоров’я, що фінансуються з державних джерел, поділяють на три групи: лікувально-профілактичні установи, до яких належать лікарні та поліклініки, лікарські й фельдшерські пункти, станції швидкої медичної допомоги, переливання крові; санітарно-профілактичні установи, тобто санітарно-епідеміологічні, дезінфекційні станції; інші установи й заклади для обслуговування інвалідів війни, потерпілих від стихійного лиха, для проведення судово-медичних експертиз тощо.

Фінансування соціально-культурних закладів спрямоване на забезпечення підвищення культурного рівня населення. Для цього діє широка мережа різноманітних культурно-освітніх установ. За рахунок Державного бюджету України утримуються ті соціально-культурні заклади, які мають загальнодержавне значення і належать до системи Міністерства культури та мистецтва; за рахунок місцевих бюджетів — широка ланка культурно-освітніх закладів, театрів, клубів, бібліотек, музеїв, стадіонів та інших. Деякі установи та заклади перебувають на балансі великих підприємств. Нині ця сфера послуг частково комерціалізується. Приміщення соціально-культурних закладів приватизуються та часто використовуються новими власниками для інших цілей. Основним засобом боротьби зі скороченням державних видатків на розвиток культури є законодавче встановлення обов’язкового процента витрат на розвиток галузі й жорсткий контроль за дотриманням цієї норми.