ТОП 10:

Дієвість монетарної політики



 

Розмаїття інструментів грошово-кредитної політики визначає актуальність проблеми її дієвості. Найважливішою вимогою в цьому є забезпечення системності в застосуванні різних важелів монетарного регулювання, їх спрямування на досягнення взаємопов’язаних завдань грошової стабілізації. Не можна, скажімо, водночас обмежувати пропозицію грошей і стримувати ріст норми відсотка. Це альтернативні важелі монетарного регулювання, застосування яких дає взаємовиключпий ефект. Нараз необхідно взяти до уваги кілька загальних правил, визначених теорією грошей і напрацьованих багаторічною практикою. Їхній зміст такий:

1. Застосування тих чи тих засобів монетарної політики не терпить закостеніння. Грошово-кредитна політика завжди мусить бути гнучкою. Слід узгоджувати ЇЇ з загальними механізмами макроекономічного регулювання, відображати розвиток економічного циклу ринкової кон'юнктури.

2. Широта застосування напрацьованих світовою практикою інструментів грошово-кредитної політики залежить від ступеня розвитку в кожній країні ринкової інфраструктури. дієвості економічних саморегуляторів. Коли в управлінні економікою переважають методи жорсткого адміністративного макроекономічного регулювання (контроль над цінами й доходами, валютними й торговельними операціями), коли існує монополізм і відсутня конструктивна конкуренція, ефективність грошово-кредитної політики є незначною. У цьому випадку виправдовує себе метод поетапного впровадження ринкових регуляторів грошово-кредитної системи.

3. Щоб монетарна політика була результативною, і треба тісно узгоджувати як із фіскальною, так зовнішньоекономічною. в т.ч. валютною, політикою. Йдеться, власне, про необхідність застосування цілісної внутрішньо збалансованої системи заходів фінансово-грошової та валютної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні оптимально припустимого (більше 3-4 % ВВП) дефіциту державного бюджету та від'ємного сальдо платіжного балансу.

4. При здійсненні заходів із регулювання варто враховувати неоднозначне реагування грошового обігу на різні інструменти грошової політики та консерватизм монетарної сфери, що визначається наявністю в її структурі сил, які, діючи в протилежних напрямках, уповільнюють відповідну реакцію. Так, жорстка емісійна політика компенсується зміною швидкості обігу грошей. Тому політика урівноваження грошових агрегатів має зважити на цю обставину. Вона повинна бути скоригованою на швидкість обігу грошової одиниці. Схожа ситуація може скластись і при застосуванні інших інструментів грошової політики.


5. Консерватизм монетарної сфери робить неприпустимим застосування різких корекцій динаміки грошових агрегатів. Ефект від «шокових» заходів грошової політики може бути лише тимчасовим. Досягнутий ними успіх звичайно не забезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів. Ба більше — перегодом можлива протилежна реакція з іще глибшою дестабілізацією грошового обігу.


6. При плануванні головних параметрів монетарної політики та визначенні її дієвості необхідно враховувати ефект запізнення — наявність розриву в часовому вимірі між застосуванням регулювальних заходів і відповідною реакцією на ці дії як грошової сфери, так і всієї економічної системи в цілому. Існують, дослідження, за якими зміна динаміки грошової маси відбивається на динаміці цін та реальному обсязі ВНП з інтервалом у 3—12 місяців. Це значить, що проведення стабілізаційних заходів має спиратися на точні економічні прогнози та бути не просто своєчасним, а й з відповідним упередженням.[5]

1. Валютний ринок - важлива складова грошового ринку

 

Головна відзнака конверсійних операцій від депозитно-кредитних полягає в тому, що перші здійснюються в деякий момент часу, тоді як депозитні операції мають тривалість в часі і різну строковість.Валютний ринок можна класифікувати за певними ознаками:

- За видами операцій.. Наприклад, існують світовий ринок конверсійних операцій (у ньому можна виділити ринок конверсійних операцій типу долар/японська єна або долар/швейцарський франк), а також світовий ринок депозитних операцій.

- За територіальною ознакою.. Прийнято виділяти наступні крупні ринки: європейський, північноамериканський, далекосхідний. В них виділяють крупні валютно-фінансові центри: в Європі – Лондон, Цюрих, Франкфурт-на-Майне, Париж та ін.; в Північній Америці – Нью-Йорк; в Азії – Токіо, Сінгапур, Гонконг. Існують також національні валютні ринки (наприклад, валютний ринок України) із широким комплексом валютних операцій.

- Як перетинання територіальних ринків і ринків за видами операцій.. Наприклад, існують європейський ринок доларових депозитів або азіатський ринок конверсійних операцій німецька марка/японська єна.

Активи валютного ринку не зводяться тільки до грошових одиниць іноземних держав. Під валютою розуміють:

А) у вузькому значенні цього поняття – грошові знаки іноземних держав;

Б) у широкому розумінні – у дане поняття включаються також цінні папери – платіжні документи (чеки, векселя, акредитиви, сертифікати та ін.), фондові цінності (акції, облігації тощо) в іноземній валюті та інші цінності (благородні метали, дорогоцінне каміння і т.д.).


Основними учасниками валютного ринку є:

• Комерційні банки. Вони проводять основний обсяг валютних операцій. В банках тримають рахунки інші учасники ринку і здійснюють за ними необхідні конверсійні й депозитно-кредитні операції. Банки немов би акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки. Окрім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити операції і самостійно, за рахунок власних засобів. Тому валютний ринок є, насамперед, ринком міжбанківських угод.

• Фірми, що здійснюють зовнішньоторговельні операції. Компанії, що беруть участь у міжнародній торгівлі, утримують постійний попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозиції іноземної валюти (експортери), а також розміщують вільні валютні залишки в короткострокові депозити. При цьому дані організації прямого доступу на валютний ринок, як правило, не мають і проводять конверсійні й депозитні операції через комерційні банки.

• Компанії, що здійснюють вкладення активів за кордоном. Дані компанії, що представлені різного роду міжнародними інвестиційними фондами, здійснюють політику управління, розміщуючи кошти в цінних паперах урядів і корпорацій різних країн. До даного виду фірм відносяться також крупні міжнародні корпорації, що здійснюють іноземні виробничі інвестиції: створення філіалів, спільних підприємств.

• Центральні Банки.. В їх функцію входить управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, що виявляють вплив на рівень обмінного курсу, а також регулювання рівня процентних ставок по вкладенням у національній валюті.

• Фізичні особи.. Фізичні особи проводять широкий спектр неторгових операцій в частині зарубіжного туризму, переказів заробітної плати, пенсії, гонорару, покупки й продажу валюти готівкою.

• Валютні біржі. У ряді країн із перехідною економікою функціонують валютні біржі, в функції яких входить здійснення обміну валют для юридичних осіб і формування ринкового обмінного курсу. Держава звичайно, активно регулює рівень обмінного курсу.

• Валютні брокерські фірми. В їх функцію входить зведення продавця і покупця іноземної валюти й здійснення між ними конверсійної або позичково-депозитної операції. За своє посередництво брокерські фірми стягують комісію у вигляді відсотка від суми угоди.

Брокерська фірма, що володіє інформацією про курси і ставки, є місцем, де формується реальний валютний курс і реальні процентні ставки по вже укладеним угодам. Комерційні банки одержують інформацію про поточний рівень курсу від брокерських фірм.

 

Для операцій, що тривають у часі (депозитні операції, свопи), у світовій практиці існують прийняті умови їх виконання, включаючи стандартні дати валютування і дати закінчення .

Для поточних операцій дата валютування відстоїть від дати укладення угоди не далі, ніж на 2 робочий день. Умови розрахунків з датою валютування на 2 робочий день (виключно вихідні і свята) носять назву спот (spot), а угоди вважаються виконаними «на споті».

У світовій практиці комерційні банки здійснюють клієнтські платежі на умовах спот. Також на умовах спот прийнято проводити поточні конверсійні операції, а також розміщення й залучення депозитів на термін більш одного дня. Однак подібні операції можливо проводити також із датою валютування “tomorrow” або “на томі”, тобто на наступний робочий день (виключно вихідні і свята) після дати укладення угоди.

 

При здійсненні будь-якої угоди слід розрізняти дві дати: дату укладення угоди (по телефону, телексу, письмово і т.д.) і дату виконання угоди, тобто фізичного переміщення грошових коштів. Дата виконання умов угоди називається датою валютування.

Для безготівкових конверсійних операцій дата валютування означає календарне число, в яке був здійснений реальний обмін грошових засобів у вигляді одержання купленої валюти й поставки проданої валюти за контрактом.

Для депозитних операцій датою валютування є дата відкриття депозиту, тобто дата надходження засобів на рахунок позичальника. Датою закінчення депозиту служить дата повернення основної суми на рахунок кредитора.

Датами валютування і датами закінчення контракту є тільки робочі дні, виключаючи вихідні й святкові дні для даної валюти.

 

 

2. Поняття валютного ринку, валюти, валютних цінностей

 

Правове регулювання валютних відносин лежить в основі забезпечення стабільності національної грошової одиниці України. Отже, цей правовий інститут займає центральне місце в системі фінансового права України та банківського законодавства.

Аналізуючи положення теорії фінансового та господарського права, можна зробити висновок, що валютна система являє собою державно-правову форму організації міжнародних валютних (грошових) відносин держав. Національна валютна система складається з таких елементів:

— національна валюта;

— умови обрання «мостів» валюти держави;

— паритет національної валюти;

— режим курсу національної валюти;

— наявність або відсутність валютних обмежень в країні;

— національне регулювання міжнародної валютної ліквідності країни;

— регламентація використання міжнародних кредитних коштів обігу;

— режим національного валютного ринку і ринку золота;

— державні органи, що обслуговують та регулюють валютні відносини країни.

Для повного аналізу теми, що досліджується, насамперед необхідно визначитись із предметом валютних відносин.

Термін валюта визначається декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та контролю».

Згідно з Декретом, валютні цінності це:

— валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;

— платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

— іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти в грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

— платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах.

В такому значенні термін валютні цінності має застосовуватись в інших галузях законодавства, зокрема в податковому.

Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Національним банком України. Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно вивезені, переслані, переказані назад в Україну.

Іноземна валюта класифікується Національним банком України на три групи.

1. Вільно конвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу і дозволяються для здійснення інвестицій в Україну, та банківські метали (1 група).

2. Вільно конвертовані валюти, які широко не використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу (2 група).

3. Неконвертовані валюти (3 група).

Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням валютних обмежень встановлених валютним законодавством України.

Суб'єктами валютних відносин є:

— держава в особі уповноважених органів (Національний банк України, Державна податкова служба, Державна митна служба тощо);

— банки як валютні агенти;

— банки як суб'єкти валютних відносин, що діють від свого імені та від імені клієнтів;

— юридичні особи;

— фізичні особи.

Фізичні та юридичні особи, що беруть участь у валютних відносинах, класифікуються законодавством на резидентів та нерезидентів.

Резиденти це:

— фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

— юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

— дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

До нерезидентів належать:

— фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі й ті, що тимчасово перебувають на території України;

— юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, в тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

— розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

 

 

3. Міжнародна валютна ліквідність України

Під міжнародною валютною ліквідністю розуміють сукупність усіх джерел фінансування та кредитування світового платіжного обороту, до яких належать валютні резерви, золоті запаси, міждержавні кредити, міжнародний ринок позичкових капіталів, сукупність різних джерел фінансування та кредитування зовнішньої торгівлі. Показники міжнародної ліквідності кожної країни прискіпливо вивчаються та аналізуються фінансистами, економістами і політиками, а тому уряди приділяють велику увагу публікації та розповсюдженню відповідної інформації.

У квітні 1992 р. на прохання України Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР — Світовий банк) прийняли рішення про членство України в цих авторитетних фінансових організаціях. Верховна Рада України 3 червня 1992 р. прийняла Закон України "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій". З вересня 1992 р. наша держава стала членом МВФ та МБРР.

У своїй політиці та діяльності МВФ керується Статутом, прийнятим у 1994 р. на Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції, який відомий як "Статті угоди про МВФ". Згідно із "Статтями угоди про МВФ" країна-член повинна надавати Фонду інформацію, яку він вважає необхідною для своєї діяльності.

Із грудня 1992 р. Національний банк України надає Міжнародному валютному фонду зведені балансові звіти Національного та комерційних банків України, а також інформацію щодо валютних курсів та відсоткових ставок, а з 1993 р. складається платіжний баланс України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів та Національного банку України від 14 грудня 1995 р. Національний банк був призначений відповідальним за підготовку показників і проектів публікацій грошово-кредитної статистики та статистики платіжного балансу в збірнику "Міжнародна фінансова статистика".

Збірник "Міжнародна фінансова статистика" ("International Financial Statistics", IFS) є основним статистичним виданням Міжнародного валютного фонду, який публікується англійською мовою щомісяця починаючи з січня 1948 р. МФС містить сторінки країн — членів Фонду. Сторінки країн демонструють основні агреговані економічні показники, які використовуються для аналізу економічного розвитку та містять інформацію про валютні курси, міжнародну ліквідність, гроші та банківські операції, відсоткові ставки, виробництво, цінові показники, міжнародні трансакції, рахунки державного сектора та національні рахунки. Крім міжнародних організацій і донорів інформація цього видання широко використовується на фінансових ринках, а також потенційними іноземними інвесторами.

Перше видання сторінки України було надруковано в липневому випуску збірника МФС за 1996 р. і містило показники грошово-кредитної статистики починаючи з грудня 1992 р. і статистики платіжного балансу починаючи з першого кварталу 1994 р. Показники розраховуються за методологією Міжнародного валютного фонду. Перелік показників, що входять до збірника, стандартний для всіх країн — членів МВФ. Дані опубліковано в збірнику на тематичній сторінці, присвяченій Україні.

Дані для публікацій у збірнику МВФ "Міжнародна фінансова статистика" готуються на основі статистичної звітності, яку щомісяця складає Економічний департамент Національного банку України й надає Міжнародному валютному фонду.

Міжнародні резерви — це зовнішні активи, що контролюються органами грошово-кредитного регулювання і можуть бути використані для фінансування дефіциту платіжного балансу, а також для проведення інтервенцій на валютних ринках та ін. До складу міжнародних резервів входять:

- монетарне золото — високочисте золото у формі монет, злитків або брусків не нижче 995 проби, що перебуває у власності або під контролем центрального банку або органів державного управління і є частиною їх міжнародних резервів;

- СДР, що належать Україні (у доларовому еквіваленті);

- резервна позиція України в Міжнародному валютному фонді;

- валютні активи (валюта, вклади та депозити й цінні папери).

Показник "іноземна валюта" включає вимоги монетарних органів до нерезидентів у вигляді банківських депозитів, казначейських векселів, коротко- та довгострокових державних цінних паперів, євро та інші вимоги, які використовуються при потребі платіжного балансу незалежно від того, деноміновані вони у валюті дебіторів чи кредиторів.

Квота в Міжнародному валютному фонді — це частка країни — члена МВФ у капіталі Фонду. Залежно від квоти у МВФ визначається кількість голосів країни в керівних органах

Фонду, сума СДР при розподілі, обсяг одержання кредитів. Статутом МВФ передбачено, що величина квоти (внеску) встановлюється для кожної країни окремо з урахуванням її ролі у світовій економіці, насамперед — у міжнародній торгівлі (враховуються також валовий внутрішній продукт і міжнародні резерви). Внески у МВФ здійснюються у національній валюті, СДР або іноземній валюті, що визначається МВФ. До 1 квітня 1978 р. 25% квоти сплачувалося золотом. Розмір квоти у МВФ переглядається не частіше одного разу на п'ять років.

Авуари в СДР (СПЗ) — це резервні активи, що належать учасникам Фонду та встановленим міжнародним фінансовим установам і є частиною міжнародних резервів країн — членів МВФ. Запроваджений у 1969 р. Спеціальний рахунок запозичення МВФ надає країнам — членам МВФ додаткові міжнародні резерви. СПЗ не є зобов'язаннями МВФ. Вони розглядаються як активи, оскільки дають право на отримання інших активів — іноземної валюти або інших резервних активів. Починаючи з січня 1996 р. вартість одиниці СПЗ визначається Фондом щодня як середньозважене значення валютних курсів п'яти провідних валют.

У цілому позицію України в Міжнародному валютному фонді можна визначити як стабільну, однак слід зазначити, що сума заборгованості за кредитами і позичками Фонду за останні роки значно зросла.

 

4. Валютні курси – основа валютної політики країни

 

Валютний курс є ціною, в якій грошова одиниця однієї країни виражається (відображується) в грошовій одиниці іншої країни, а тому, як і на ціну будь-якого іншого товару, на рівень і динаміку валютного курсу впливає ціла низка чинників. Розрізняють чинники структурного (макроекономічного) характеру, тобто такі, що відображають стан економіки даної країни, та кон'юнктурні, які постійно змінюються під впливом тенденцій внутрішнього та світового ринків.

До структурних чинників належать:

- показники економічного зростання;

- обсяг грошової маси в обігу;

- рівень інфляції;

- рівень облікової ставки;

- стан і структура платіжного балансу країни;

- обсяги дефіциту державного бюджету;

- платоспроможність країни та довіра до національної валюти на внутрішньому і зовнішньому ринках;

- обсяги внутрішніх та зовнішніх запозичень тощо.

Кон'юнктурними чинниками можна вважати:

- спекулятивні валютні операції;

- формування інфляційних очікувань;

- часті зміни урядів;

- лобіювання у вищих ешелонах влади інтересів певних політичних та економічних структур;

- рівень розвиненості інших секторів фінансового ринку та ін.

Стан платіжного балансу, який характеризує ефективність зовнішньоекономічної діяльності країни, безпосередньо впливає на рівень і динаміку валютного курсу. При цьому найбільший вплив на нього спричиняють поточні операції балансу (купівля товарів, послуг, доходи від інвестицій тощо). Дефіцит поточного балансу свідчить про низьку конкурентоспроможність національних товарів і послуг на світових ринках та більшу привабливість іноземних товарів. За наявності дефіциту платіжного балансу відбувається збільшення зовнішньої заборгованості країни та виникають умови для підвищення курсу національної валюти. Активне сальдо платіжного балансу свідчить про підвищення попиту на національну валюту і зниження її курсу по відношенню до іноземних валют.

Суттєвий вплив на валютний курс мають збільшення обсягів грошової маси, підвищення темпів інфляції та наявність інфляційних очікувань. Практично у всіх країнах, особливо за умови спаду виробництва, ці чинники призвели до підвищення курсів національних валют. Показовим прикладом може бути фінансова криза 1998 р. Інфляційні очікування почали проявлятися ще в травні—червні 1998 p., коли з ринку ОВДП пішли нерезиденти. В серпні фінансова криза розпочалася спочатку в Росії, а потім перекинулася й до України. Однак завдяки тому, що Національному банку України вдалося частково погасити інфляційні очікування, перші наслідки фінансової кризи в Україні не були такими руйнівними, як в Росії, коли з полиць магазинів за кілька днів зникли товари широкого вжитку. Оскільки чинники фінансової кризи в Україні та Росії були схожими, її наслідки знайшли свій прояв у суттєвому підвищенні курсів і гривні, й рубля по відношенню до більш стабільних валют.

Підвищення відсоткових ставок означає подорожчання грошей, а тому сприяє зміщенню (переміщенню) інвестиційного та спекулятивного попиту з іноземної валюти на внутрішній грошовий ринок. Маневрування відсотковими ставками спричиняє перетоки значних сум капіталів на міжнародних фінансових ринках. Підвищення відсоткових ставок сприяє притоку іноземних інвестицій і стабілізації валютного курсу.

В цілому слід зазначити, що чинники, які формують валютні курси, досить мобільні, і їх взаємний вплив часто може нейтралізувати або підсилити дію один одного, а тому, керуючись загальними тенденціями динаміки валютних курсів, потрібно в кожній конкретній ситуації аналізувати дію кожного чинника у взаємозв'язку з іншими.

У сучасних умовах валютний курс формується, як і будь-яка ринкова ціна, під впливом попиту та пропозиції. Зрівноважування останніх на валютному ринку приводить до встановлення рівноважного рівня ринкового курсу валюти. Це так називане «фундаментальна рівновага».

Розмір попиту на іноземну валюту визначається потребами країни в імпорті товарів і послуг, витратами туристів даної країни, що виїжджають в іноземні держави, попитом на іноземні фінансові активи і попитом на іноземну валюту в зв'язку з намірами резидентів здійснювати інвестиційні проекти за рубежем.

Чим вище курс іноземної валюти, тим менше попит на неї; чим нижче курс іноземної валюти, тим більше попит на неї.

Розмір пропозиції іноземної валюти визначається попитом резидентів іноземної держави на валюту даної держави, попитом іноземних туристів на послуги в даній державі, попитом іноземних інвесторів на активи, виражені в національній валюті даної держави, і попитом на національну валюту в зв'язку з намірами нерезидентів здійснювати інвестиційні проекти в даній державі.

Так, чим вище курс іноземної валюти стосовно вітчизняного, тим менша кількість національних суб'єктів валютного ринку готового запропонувати вітчизняну в обмін на іноземну і навпаки, чим нижче курс національної валюти стосовно іноземного, тим більша кількість суб'єктів національного ринку готового придбати іноземну валюту.

Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи — купівельної спроможності валют — під впливом попиту та пропозиції валюти. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежить від ряду факторів, Багатофакторність валютного курсу відбиває його зв'язок з іншими економічними категоріями — вартістю, ціною, грошима, відсотком, платіжним балансом і т.д. Причому відбувається складне їхнє переплетення і висування в якості вирішальних то одних, то інших факторів.

Фактори, що впливають на величину валютного курсу, підрозділяються на структурні-діючі в довгостроковому періоді і кон'юнктурні-викликаючі короткострокове коливання валютного курсу та пов'язані із коливаннями ділової активності в країні, політичної ситуації, чутками і прогнозами (табл. 1.).

 

Таблиця 1. - Класифікація факторів впливу на розмір валютного курсу

Структурні чинники Кон 'юнктурні чинники
конкурентоспроможність товарів країни на світовому ринку і її зміни діяльність валютних ринків
стан платіжного балансу країни спекулятивні валютні операції
купівельна спроможність грошових одиниць і темпи інфляції кризи, війни, стихійні лиха
різниця %-х ставок у різних країнах прогнози
державне регулювання валютного курсу циклічність ділової активності в країні
ступінь відкритості економіки  

 

5. Поняття і завдання валютного регулювання, валютного контролю.

 

Національний банк України у сфері валютного регулювання:

- здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічно! політики України:

- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України:

- визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в Іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видає в межах, передбачених вказаним вище Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- нагромаджує, зберігає й використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики: видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

- установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях, згідно із статтею 8 вказаного вище Декрету:

- установлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

- забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання:

- визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України:

- бере участь у складанні платіжного балансу України:

- забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей:

- забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України згідно із статтею 14 вказаного вище Декрету;

- визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з Іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з Іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

Валютне регулювання є регламентацією державою принципів організації національної валютної системи та механізмів її функціонування, формою реалізації валютної політики держави. Завданнями валютного регулювання є досягнення та підтримання економічної стабільності, зміцнення валютно-фінансового становища держави, захист її економічних інтересів, стимулювання вітчизняного виробництва.

Валютне регулювання включає в себе регулювання державою:

- системи міжнародних розрахунків, учасниками яких є національні особи:

- порядку проведення валютних операцій:

- порядку утворення та використання валютного резерву України:

- порядку утворення та використання валютних фондів господарюючих суб'єктів:

- порядку здійснення валютного контролю;

- застосування заходів юридичної відповідальності за порушення правил валютного законодавства.

Валютне регулювання є фундаментом валютного законодавства, саме воно визначає правові основи здійснення державної політики на валютному ринку, формує економічну базу для прийняття відповідних нормативно-правових актів у сфері регламентації як валютного обігу, так і валютного контролю.

Оперативні завдання валютного регулювання залежать від напрямів валютної політики та можуть змінюватися в залежності від стану платіжного балансу країни, обсягів виконання міжнародних зобов'язань, розміру офіційних валютних резервів, співвідношення доходної та витратної частини бюджету держави. Валютне регулювання формується та визначається державною валютною політикою. Валютна політика держави —це сукупність заходів, що здійснюються уповноваженими органами влади в галузі валютних відносин. Розрізняють поточну й довготермінову валютну політику.

Поточна валютна політика спрямована на організацію оперативного регулювання валютно-ринкової кон'юнктури. Вона здійснюється за допомогою девізної валютної політики, яка передбачає регулювання валютного курсу шляхом купівлі й продажу іноземної валюти, та дисконтної валютної політики, що полягає в зниженні або підвищенні Національним банком України процентних ставок за кредит з метою регулювання попиту й пропозиції на позичковий капітал. Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до Іноземних валют, а девізну валютну політику — на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до Іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках.

Довготермінова валютна політика охоплює досить тривалий період і передбачає заходи структурного характеру для послідовної зміни валютного механізму. Вона здійснюється шляхом укладання міждержавних угод у цій сфері та реалізується на регіональному рівні (в межах держави), у тому числі за допомогою валютних реформ і полягає в зміні основних елементів

Банківська операція з інкасування векселів разом із супровідними документами (рахунками, транспортними документами, товаророзпорядчими документами або іншими подібними документами) полягає в здійсненні банком за дорученням комітента (векселедержателя) операцій з векселями і супровідними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою одержання платежу та (або) акцепту за векселями, передавання векселів і супровідних документів проти платежу та (або) акцепту, передавання векселів і супровідних документів на Інших умовах.

Відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 року платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Окрім вказаного закону, існує спеціальна Постанова Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137, якою затверджене Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням.

На території України застосовуються платіжні картки, емітовані членами внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем (резидентами та нерезидентами).







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.236.35.159 (0.039 с.)