Економічна загроза – це потенційна можливість нанесення шкоди суб’єктам господарчої діяльності з боку окремих чинників внутрішнього і зовнішнього середовищ.

Природа економічної загрози має потенційній характер, але вона усвідомлюється людиною, хоча й немає реальних ознак. Усвідомлення економічної загрози дає можливість суб’єкту господарювання створити реальну модель її відбиття.

Коли економічна загроза набуває ймовірний характер, вона перетворюється з потенційного в реальній чинник можливої економічної втрати, якій має граничні показники від 0 до 1. Таким чином,

Економічна небезпека – це конкретна і безпосередня, реальна форма проявлення загрози, яка має ймовірну математичну інтерпретацію.

Реальна небезпека з її ймовірним характером, в свою чергу, має особливості розвитку на двох етапах, між якими можна умовно визначити поріг. Перший з них (допороговий) визначається тим, що внаслідок реалізації небезпеки суб’єкт економічної діяльності несе втрати, які не руйнують його організаційні структури, тобто втрати, що поновляються і не мають суттєвих від’ємних наслідків для досягнення цілей розвитку.

Для другого (післяпорогового) етапу розвитку небезпеки, коли вона здійснюється, наслідком є руйнація частини, або усіх організаційно-економічних структур суб’єкта господарювання, що унеможливлює виконання місії, досягнення цілей розвитку.

Наприклад, дій конкурента призвели до скорочення маркетингової мережі підприємства, продажу частини бізнесу, втрати контрольного пакету акцій, закриття фірми з усіма відповідними наслідками.

Тому, в межах розвитку економічної загрози і небезпеки формуються три складових частини ознак її виявлення для суб’єкта господарювання:

1. Потенційна можливість втрат (загроза).

2. Реальна можливість втрат прибутків і джерел їх походження, що поновлюються (допорогова небезпека).

3. Реальна можливість втрати статусу і згортання діяльності суб’єкта господарювання (післяпорогова небезпека).

 

Розвиток небезпечної ситуації для економічної системи має наступній вигляд:

Загроза Небезпека

допорогова післяпорогова

 

 

І ступінь ІІ ступінь ІІІ ступінь

Загрози економічній безпеці видозмінюються залежно від стану та рівня розвитку економічної системи і для кожної окремо взятої держави відрізняються характером та рівнем гостроти. В узагальненому вигляді класифікацію загроз економічній безпеці держави можна провести за такими параметрами (рис.3).

 

Рис. 3. Класифікація загроз економічній безпеці держави.

 

З метою прийняття державними органами обґрунтованих рішень необхідний моніторинг індикаторів (показників) економічної безпеки, який передбачає перш за все фактичне відстеження, аналіз і прогнозування найважливіших груп економічних показників.

Індикатори економічної безпеки – реальні статистичні показники розвитку економіки країни, які найбільш повно характеризують явища і тенденції в економічній сфері. Особливу увагу слід зосередити на таких загальних індикаторах економічної безпеки:

– валовий внутрішній продукт (ВВП);

– темп інфляції;

– дефіцит бюджету;

– рівень безробіття;

– економічне зростання;

– рівень та якість життя;

– енергетична залежність;

– інтегрованість у світову економіку;

– сальдо експорту-імпорту;

– стан демографічних процесів;

– державний внутрішній та зовнішній борги;

– рівень тінізації економіки.

Конкретизований перелік основних індикаторів оцінки економічної безпеки України наведений у Методиці розрахунку рівня економічної безпеки України.

Невід'ємною складовою визначення рівня економічної безпеки є встановлення не лише певного набору індикаторів економічної безпеки, а й їхніх порогових /граничних значень.

Порогові/граничні значення індикаторів економічної безпеки – це кількісні величини, порушення яких викликає несприятливі тенденції та загрозливі процеси в економіці.

Наближення індикаторів економічної безпеки до їх граничнодопустимої величини свідчить про наростання загроз соціально-економічній стабільності суспільства, а перевищення граничних, або порогових, значень – про входження суспільства в зону нестабільності і соціальних конфліктів, фактично, про реальну загрозу економічній безпеці. Зважаючи на це, економічну безпеку держави часто трактують як деякий стан, що задовольняє визначений набір порогових значень показників-індикаторів. Такий підхід має право на існування, оскільки він дає можливість зафіксувати деякий зріз економічної ситуації як основу для прийняття управлінських рішень. Проте економічну безпеку доцільно розуміти ширше, як прогресуюче і динамічне явище, оскільки економіка не може розглядатися як щось статичне. Якщо у державі спостерігаються розвиток і економічне зростання, то економічна безпека зміцнюється і закріплюється, а її порогові значення зміщуються у бік вищих значень, або вводяться нові індикатори, що відображають новий рівень і новий якісний стан економічної системи. Економічний спад і економічна криза супроводжуються, як правило, загрозами і небезпеками стабільності соціально-економічній ситуації і призводять до наближення показників до граничнодопустимого рівня індикаторів безпеки. Відповідно динамічність конкретних порогових величин індикаторів економічної безпеки породжує значні труднощі для їхнього апріорного визначення, відтак вони навряд чи можуть бути визначеними на певний тривалий термін, а тим більше, запозичені з досвіду інших країн. Тому розроблення системи порогових значень індикаторів економічної безпеки – одне з найбільш актуальних і важливих завдань економічної науки.

Критерій економічної безпеки – оцінка стану економіки з позиції найважливіших процесів, що відображають суть економічної безпеки.

Критеріальна оцінка безпеки містить оцінки:

— ресурсного потенціалу і можливостей його розвитку;

— рівня ефективності використання ресурсів, капіталу і праці та його відповідності рівню найбільш розвинених та передових країн, а також рівню, за якого загрози внутрішнього і зовнішнього характеру зводяться до мінімуму;

– конкурентоспроможності економіки;

– цілісності територій і економічного простору;

– суверенітету, незалежності та можливостей протистояння зовнішнім загрозам;

– соціальної стабільності.

В. Мунтіян наводить різні методи оцінювання економічної безпеки країни, багато з яких використовують методи експертних оцінок при підрахунку, що значно ускладнює їх застосування у зв'язку зі складністю одержання таких оцінок. Запропоновані діагностики розрахунку безпеки регіонів з позицій різних сфер економіки, які враховують інтегральні показники розвитку цих сфер та їх граничні значення.

У Концепції економічної безпеки України інтегральний індикатор складається з 14 груп індикаторів, що характеризують той чи інший бік економічної безпеки держави. Рівень кожної групи індикаторів приймався за 100 у 1991 р., на основі чого вираховувалися значення показників у подальших роках. Проте недолік цієї методики пов'язаний зі складністю або взагалі неможливістю підрахунку деяких економічних показників у результаті браку їхнього статистичного обліку.

Методика визначення рівня соціального, економічного та екологічного розвитку регіонів містить такі етапи.

1. Вибір показників (ознак), які характеризують вплив факторів на розвиток регіону. Для передбачення вагомості впливу будь-якого фактора на розвиток регіону необхідно визначити ваговий коефіцієнт j-Ї ознаки експертним шляхом серед п-ї кількості експертів як середнє арифметичне з часткових оцінок; j-ї ознаки, яку дав n-й експерт:

Де k _j -ваговий коефіцієнт j-ї ознаки;

S _jn - оцінка j – ї ознаки n – й експерт;

N – кількість експертів.

Результати оцінювання дають змогу визначити інтегральні вагові коефіцієнти j – ї ознаки, яка характеризує рівень соціального, екологічного та економічного розвитку регіонів.

2. Розрахунок часткових індексів розвитку регіону здійснюється за такими формулами:

– для j-х ознак, кількісне зростання яких позитивно впливає на рівень розвитку регіону:

 

— для j-х ознак, кількісне зростання яких негативно впливає на рівень розвитку регіону:

де I _ij – частковий індекс і-го регіону за певний період;

m _ij– значення у'-ї ознаки для і-го регіону;

^m _{max j}, ^m _{min j} – відповідно максимальне і мінімальне значення j-ї ознаки за всіма регіонами.

3. Розрахунок інтегрального індексу регіонального розвитку здійснюється за формулою

 

Де I _i – інтегральний індекс регіонального розвитку;

І – кількість показників (ознак).

Ця формула використовується для розрахунку інтегрального індексу регіонального розвитку у випадку зведення j-х ознак для оцінювання рівня розвитку. Одержаний індекс дає можливість узагальнити типові характеристики розвитку явища протягом досліджуваного періоду.

Далі на основі цих розрахунків відбувається групування регіонів за рівнем розвитку (лідери, середньорозвинуті та проблемні) та оцінювання динаміки розвитку регіонів (підрахунок темпів зростання показників та швидкості зростання регіонів).

Методика визначення оцінки економічної безпеки України А. Степаненко та М. Герасимова полягає у врахуванні незіставності показників, що характеризують її. Для подолання цього застосовується процедура стандартизації або нормування. Ця процедура має дуже важливе значення, оскільки робить економічні об'єкти порівнянними та дає можливість визначити інтегральні оцінки їхньої економічної безпеки, а також економічної безпеки певної їх сукупності.

Розрахунок показників економічної безпеки України та її регіонів містить такі кроки:

1) стандартизація показників, що характеризують економічну безпеку;

2) визначення інтегральних оцінок регіонів;

3) визначення коефіцієнтів економічної безпеки України та її регіонів.

Ця методика може бути також використана для розрахунку оцінок складових економічної безпеки України.

К. Єфремов, Є. Георгадзе наводять методику моніторингу системи соціально-економічних показників на основі урахування їхніх граничних значень та вказують на те, що тільки за наявності граничних значень, що мають оцінку з урахуванням особливостей економіки регіону, можливо оцінити рівень кризової ситуації в тій чи іншій сфері.

Модель визначення оцінки економічної безпеки України О. Баженової враховує не тільки значення показників-індикаторів економічної безпеки держави, а і їхні граничні рівні.

Для оцінки рівня економічної безпеки в цій моделі оцінюються показники, що характеризують рівень загрози за і-ю ознакою:

 

де d _it – рівень i -ї загрози економічній безпеці держави в момент часу t;

х _it – реальне значення і-го показника в момент часу t;

z _i – граничне значення і-го показника.

Для урахування можливої залежності ознак між собою застосовується зважування цих показників. За важелі обрано показник ß _i, який вираховується так:

 

де r _ij– коефіцієнт кореляції між рівнями загроз.

Таким чином, нехай є п показників-критеріїв економічної безпеки, які можна дослідити за допомогою системи показників, що утворюють множину

Інтегральний показник визначення стану економічної безпеки держави D _tстановить функцію

 

Цю залежність також можна представити у вигляді

 

 

Цей показник дає можливість принаймні точно визначати стан економічної безпеки країни.

Описані методи придатні також для визначення економічної безпеки як країни, так і окремого регіону або навіть підприємства, якщо відомі індикатори їхнього ефективного функ­ціонування та їхні граничні значення. Вони також дають змогу аналізувати та прогнозувати цей важливий для держави показник з метою прийняття ефективних та вчасних управлінських рішень стосовно подолання та протидії загрозам економічній безпеці держави.

Потрібно комплексно використовувати різні методи підрахунку інтегрального показника, що значно поліпшить рівень прогнозування економіки та попередження загроз. Моніторинг інтегрального показника відіграє важливу роль у питанні забезпечення економічної безпеки країни, оскільки вчасна реакція на зміну його тенденції дає можливість попереджати негативні тенденції в цій сфері.

Отже, економічна безпека країни може трактуватися як поєднання економічної безпеки держави, тобто безпеки макрорівня, і безпеки економічних суб'єктів, тобто безпеки мікрорівня. Варто зауважити, що як безпека держави, так і безпека мікрорівня, наприклад підприємств, певний час можуть забезпечуватися окремо або навіть за рахунок одна одної. Водночас у стратегічному плані це не лише взаємопов'язані, а й неподільні поняття. Саме суперечність між безпекою цих двох рівнів є головною проблемою економічної безпеки України на сучасному етапі. Прикладом такої суперечності можуть бути наслідки монетарної стабілізації, під час якої відбулося розшарування грошового обігу і безпека макрорівня була досягнута за рахунок погіршення умов безпеки підприємств унаслідок переміщення диспропорцій на мікрорівень й додаткового навантаження на їх фінанси. Протилежний приклад – переведення коштів вітчизняних комерційних структур на зберігання до іноземних банків. Це зміцнює економічний потенціал іноземних країн й одночасно підриває його в Україні, а отже, послаблює економічну безпеку держави. Саме тому забезпечення економічної безпеки України можливе лише за умови узгодження трьох її рівнів – безпеки індивідуума, підприємства (фірми) і держави. Це є основним завданням економічної політики держави на сучасному етапі трансформації суспільства України.

Світовий досвід вчить, що забезпечення економічної безпеки – гарантія незалежності країни, умова стабільності та ефективної життєдіяльності суспільства. Проте в сучасних умовах досягнення стану економічної безпеки неможливе без чіткого визначення, вивчення та реалізації національних економічних інтересів.