Інформація у правовідносинах.

Право громадян на інформацію гарантується положеннями Конституції України, які закріплені в ст. 24, 32, 34, 57. Без реалізації права на інформацію здійснення всього комплексу конституційних прав, свобод й обов'язків було б принаймні обмеженим, а то й просто неможливим. Гарантоване Конституцією право на інформацію стає дедалі важливим елементом існування демократичного суспільства. Адже процес розбудови правової держави в Україні безпосередньо пов’язано з додержанням і належною реалізацією гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, громадянина, зокрема їхнього права на інформацію. Отримання документованих або публічно оголошених відомостей про події і явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі, є засобом участі фізичних та юридичних осіб у суспільних і державних справах.

Сучасний рівень планетарної цивілізації визначається стрімким зростанням ролі інформації в суспільних відносинах. У науці інформаційного права провідні дослідники аналізують питання змісту і ознак поняття «право на інформацію», практичної реалізації суб’єктивних інформаційних прав різними категоріями суб’єктів тощо. Розподілене у різноманітних формах і видах правозастосування право на інформацію є предметом інтересу як пересічного громадянина, так і широкого кола науковців. Для простих громадян право на інформацію, зокрема його складова – доступ до інформації – є важливим чинником реалізації особистих майнових і немайнових прав, участі у громадському житті, управлінні державними справами тощо. Для державних службовців розуміння особливостей права на доступ до інформації – це можливість реалізувати передбачені законом владні повноваження. В усі часи інформація (відомості, дані, знання) відігравали велику роль у будь-якому суспільстві. На сучасному етапі розвитку людства інформація починає займати провідне місце як виробничий фактор, особливо як сфера послуг. Таким чином, і сама інформація, і відносини, пов’язані з нею, дедалі все більше підпадають під вплив правового регулювання з боку держави й договірних відносин між суб’єктами права.

Поняття «інформація» визначено у деяких нормативних актах України, основним з яких є Закон України «Про інформацію». Під інформацією розуміють документовані або публічно оголошені відомості про події і явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі (ст. 1 Закону).

У Цивільному кодексі України (ЦКУ) дещо по-іншому охарактеризовано зазначене поняття, а саме: документовані або публічно оголошені відомості про події і явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Отже, поняття «інформація» містить:

1) відомості про події і явища, що відбуваються у суспільстві, державі, навколишньому природному середовищі;

2) дані, які можна зберігати в будь-якій формі й вигляді.

Однак для набуття певного правового статусу ці дані мають відповідати вимогам й ознакам, передбаченим правовими нормами;

1) документовані або публічно оголошені відомості;

2) повідомлення як об’єкт цивільних прав і які відносяться до категорії нематеріальниї благ;

3) передбачені або встановлені законом носії інформації як джерела відомостей, які являють собою матеріальні об’єкти, що зберігають інформацію, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

У Законі України «Про інформацію» наведено такі основні види інформації (даних):

· статистична;

· адміністративна;

· масова;

· інформація про діяльність державних органів влади іорганів місцевого й регіонального самоврядування;

· правова;

· інформація про особу;

· соціологічна;

· інформація довідково-енциклопедичного характеру.

Розглянемо характеристики кожного виду інформації.

Статистична – офіційна документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ і процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя.

Державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових установ, організацій, зацікавленихнеопублікованими статистичнимиданими, які не підпадають під дію обмежень, установлених Законом, а також Законом України "Про державну статистику".Система статистичної інформації, її джерела йрежим визначаються Законом України "Про державну статистику" йіншими правовими актами в цій галузі.

Адміністративна інформація – це офіційні документовані дані, що містять кількісну характеристику явищ іпроцесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферахжиття йзбираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків ізавдань, що належать до їх компетенції.

Система адміністративної інформації (даних), повноваження органів, які займаються діяльністю, пов'язаною із збиранням івикористанням адміністративних даних, їх джерела йрежим встановлюються відповідно до законодавства.

Масова інформація – це публічно поширювані друковані і аудіовізуальні відомості.

Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) – газети, журнали, бюлетені тощо йразові видання з визначеним тиражем.

Аудіовізуальними засобами масової інформації є: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Порядок створення (заснування) і організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби.

Інформація державних органів та органів місцевого йрегіонального самоврядування – це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого йрегіонального самоврядування.

Основними джерелами цієї інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою іїї органами, акти Президента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого йрегіонального самоврядування. Інформація державних органів та органів місцевого йрегіонального самоврядування доводиться до відома зацікавлених в ній осіб шляхом:

- опублікування в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів таорганізацій;

- опублікування в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- іаудіовізуальні засоби масової інформації;

- безпосереднього доведення її до зацікавлених осіб (усно, письмово абоіншими способами);

- надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;

- оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.

Джерела йпорядок одержання, використання, поширення та зберігання офіційної інформації державних органів йорганів місцевого йрегіонального самоврядування визначаються законодавчими актами про ці органи.

Законодавчі йінші нормативні акти, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, не доведені до публічноговідома, не мають юридичної сили.

Правова інформація –це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення йборотьбу з ними іїх профілактику тощо.

Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі йпідзаконні нормативні правовіакти, міжнародні договори іугоди, норми йпринципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.

З метою забезпечення всім громадянам доступу до законодавчих та інших нормативних актів держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності.

Інформація про особу – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу.

Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, станздоров'я, а також адреса, дата й місце народження. Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади іорганами місцевого йрегіонального самоврядування в межах своїх повноважень.

Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї. Інформація про особу охороняється Законом.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру– це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя йнавколишнє природне середовище. Основними джерелами цієї інформації є: енциклопедії, словники, довідники, рекламні повідомлення іоголошення, путівники, картографічні матеріали тощо, а також довідки, що даються уповноваженими на те державними органами іорганами місцевого йрегіонального самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками іавтоматизованими інформаційними системами. Система цієї інформації, доступ до неї регулюються бібліотечним, архівним та іншим галузевим законодавством.

Соціологічна інформація – це документовані або публічнооголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів. Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень. Соціологічні дослідження здійснюються державними органами, об'єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.

Однак закріплені в Законі види інформації не є вичерпними. Науковці виділяють ще декілька її видів, які отримали окреме правове регулювання. Так, наприклад, іноді визначають комп’ютерну інформацію: «відомості про об’єктивний світ і процеси, що відбуваються в ньому, цілісність, конфіденційність і доступність яких забезпечується за допомогою комп’ютерної техніки та які мають власника і ціну». Існує також екологічна інформація, доступ до якої забезпечується окремими міжнародно-правовими актами.

Класифікація інформації

З метою визначення інформації як самостійного об’єкта цивільного права, її товарності й типу зобов’язальних відносин в науковій літературі запропонована така класифікація інформації:

а) приватноправова й публічно-правова;

б) облігоздатна й необлігоздатна;

в) загальнодоступна й нерозкрита (тобто з обмеженим доступом);

г) приватна і офіційна;

д) для комерційного використання або для вільного, звичайного, наукового, освітнього використання.

Окрім цього, залежно від суб’єкта досліджують аналітичну, прогнозну, довідкову, ознайомлювальну та рекомендаційну інформацію.

Джерела інформації

Джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інформації: документи та інші носії, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають різні відомості, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи. Законодавство України про інформацію складають Конституція України, Закон України «Про інформацію», законодавчі акти про окремі галузі, види, форми й засоби інформації, міжнародні договори і угоди, ратифіковані Україною, та принципи й норми міжнародного права.

У ст. 1 Закону України « Про Національну програму інформатизації» наведено визначення поняття «інформатизація».

Інформатизація– сукупність взаємозв'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян і суспільства на основі створення, розвитку й використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.

Інформатизація сприяє забезпеченню національних інтересів, поліпшенню керованості економікою, розвитку наукоємних виробництв і високих технологій, зростанню продуктивності праці, вдосконаленню соціально-економічних відносин, збагаченню духовного життя та подальшій демократизації суспільства.

Державна політика інформатизації формується як складова частина соціально-економічної політики держави в цілому й спрямовується на раціональне використання промислового та науково-технічного потенціалу, матеріально-технічних і фінансових ресурсів для створення сучасної інформаційної інфраструктури в інтересах вирішення комплексу поточних і перспективних завдань розвитку України як незалежної демократичної держави з ринковою економікою. Для прискорення процесу інформатизації, що потребує відповідної концентрації ресурсів, в основу державної політики має бути покладено державне регулювання процесів інформатизації на основі поєднання принципів централізації та децентралізації, саморозвитку, самофінансування й самоокупності, державної підтримки через систему пільг, кредитів, прямого бюджетного фінансування. Першочергові пріоритети надаються створенню нормативно-правової бази інформатизації, включаючи систему захисту авторських прав й особистої інформації, розробленню національних стандартів у галузі інформатизації; формуванню телекомунікаційної інфраструктури, перш за все оптимізації діючої мережі магістралей передачі даних, будівництву нових сучасних каналів, включаючи волоконно-оптичні й супутникові системи зв'язку; формуванню комп'ютерної мережі освіти, науки й культури як частини загальносвітової мережі INTERNET; здійсненню заходів щодо інформаційної безпеки. Важливе значення має інформатизація у сфері захисту навколишнього середовища та раціонального природокористування. У розвитку національної інфраструктури особливе місце належить виробництву елементної бази, власних конкурентоспроможних засобів обчислювальної техніки іінформатики, де сконцентрованодосягнення вітчизняної йсвітової науки і які орієнтованона реалізацію перспективних інформаційних технологій.

Входження України у світове інформаційне середовище на паритетно-правовій основі на початковому етапі можливе шляхом придбання державою відповідних ліцензій у провідних світових виробників інформаційних продуктів з подальшим їх впровадженням на вітчизняному ринку. Державна інвестиційна політика у сфері інформатизації полягає в тому, що цільові бюджетні інвестиції одержують тільки ті національні виробники, які можуть забезпечити збільшення обсягів виробництва за рахунок кінцевого продукту, послуг, чистого експорту або створення продукції, що замінює імпортовану.

Основними напрямами інформатизації є:

1. Розроблення політики і організаційно-правове забезпечення інформатизації. Організаційно-правове забезпечення процесу інформатизації передбачає розроблення пакета нормативно-правових актів з питань організації та правового регулювання відносин у сфері інформатизації, зокрема: захисту авторського права й прав і свобод громадян щодо інтенсивної інформаційної взаємодії держави й громадянина відповідно до Конституції України; економічного стимулювання створення національного інформаційного ресурсу; доступу фізичних та юридичних осіб до міжнародних інформаційних ресурсів; розроблення системи державних стандартів у галузі інформатизації, сертифікації технічного й програмного забезпечення; локалізації програмного забезпечення; розроблення нормативних актів про діяльність і взаємодію державних і комерційних структур щодо виконання Програми, залучення різних джерел фінансування, митного регулювання й ін.

2. Формування національної інфраструктури інформатизації. Національна інфраструктура інформатизації (НІІ) містить: міжнародні та міжміські телекомунікаційні й комп'ютерні мережі; систему інформаційно-аналітичних центрів різного рівня; інформаційні ресурси й технології; систему науково-дослідних установ з проблем інформатизації; виробництво і обслуговування технічних засобів інформатизації; системи підготовки висококваліфікованих фахівців у сфері інформатизації.

3. Інформатизація стратегічних напрямів і сфер розвитку державності, безпеки і оборони України. Досягається шляхом створення та розвитку інформаційно-аналітичних, обчислювальних й автоматизованих систем, центрів і мереж, які забезпечують роботу органів державної влади й місцевого самоврядування. Особливістю завдань цього напряму є їхня складність, пов'язана з необхідністю оброблення великого обсягу різноманітної інформації, що надходить із значної кількості джерел, а також з високими вимогами до швидкості й форми її надання, достовірності, актуальності, безпеки інформації.

4. Інформатизація процесів соціально-економічного розвитку. Комплексне й збалансоване вирішення задач соціально-економічного розвитку можливе лише на сучасній інформаційно-аналітичній, системно-технічній базі за допомогою ситуаційних центрів забезпечення інформаційної підтримки функціонування державного сектора економіки, проведення виваженої бюджетно-кредитної й податкової політики, виникнення конкурентоспроможних виробництв галузей промисловості у стратегічно важливих сферах. Система моніторингу йзастосування сучасних інформаційних технологій забезпечать наукові підходи дорозв'язаннясоціальних проблем суспільства. В основу цього напряму інформатизації покладається створення баз даних і знань, а також засобів їх оброблення, орієнтованих на ефективну інформатизацію органів державної статистики йточне прогнозування процесів соціально-економічного розвитку, зокрема інформаційно-довідкових систем ринку праці, товарів і послуг, контролю за якістю споживчих товарів та інших з подальшим використанням їх для формування систем електронної комерції.

5. Інформатизація пріоритетних галузей економіки. В умовах створення ринкових відносин одним з важливих завдань є підвищення ефективності функціонування галузей за рахунок оптимізації структури виробництва й транспортних засобів, а також необхідної координації робіт усіх управлінських підрозділів.

6. Інформатизація фінансової йгрошової системи, державного фінансово-економічного контролю. Для роботи податкової адміністрації необхідно створити інформаційну систему, що забезпечить прогноз і контроль податкових зборів, а такожкласифікатори, уніфіковані системи документообігу, Державний реєстр фізичних та юридичних осіб – платників податків на основі єдиної бази даних населення України тощо.

7. Інформатизація соціальної сфери. У сфері охорони здоров'я головними завданнями є створення єдиної структурованої інформаційної системи обліку стану здоров'я громадян України на основі автоматизованої реєстрації пацієнтів у лікувальних установах, збиранняданих профілактичних обстежень з метою подальшого використання в статистичних, аналітичних йекспертних системах; створення системи дистанційного консультування та діагностики на основі комп'ютерних мереж, що об'єднують великі лікувальні йнаукові заклади.

8. Інформатизація в галузі екології та використання природних ресурсів. На основі картографічних баз даних передбачається створення багатоцільової інформаційно-технологічної бази з використанням геоінформаційних технологій збирання, зберігання, аналізу всієї сукупності відомостей для моделювання й подальшого прогнозування екологічного стану територій.

9.Інформатизація фінансової й грошової системи, державного фінансово-економічного контролю. Для податкової адміністрації необхідно створити інформаційну систему, що забезпечить прогноз і контроль податкових зборів, а також скласти класифікатори, уніфіковані системи документообігу, Державний реєстр фізичних та юридичних осіб – платників податків на основі єдиної бази даних населення України тощо.

10. Інформатизація науки, освіти й культури. Інформатизація освіти спрямовуватиметься на формування та розвиток інтелектуального потенціалу нації, удосконалення форм і змісту навчального процесу, впровадження комп'ютерних методів навчання й тестування, що дасть можливість вирішувати проблеми освіти на вищому рівні з урахуванням світових вимог.

11. Міжнародне співробітництво з проблем інформатизації. У цій сфері головним є активна участь України в реалізації міжнародних проектів, спрямованих на формування умов входження до глобальних інформаційних систем, захист національних інтересів і реалізацію стратегічних цілей української зовнішньої політики при виконанні цих проектів.

 

2. Поняття інформаційної безпеки.

Поняття інформаційної безпеки можна разглядати у декількох ракурсах. По-перше, це стан захищенності інформаційного середовища суспільства, який забезпечує його формування, використання й розвиток в інтересах громадян, організацій, держави.

Під інформаційним середовищем розуміють сферу діяльності суб’єктів, пов’язану із створенням, обробленням й споживанням інформації.

По-друге, інформаційна безпека – це стан захищенності потреб в інформації особи, суспільства й держави, при якому забезпечується їхнє існування та прогресивний розвиток незалежно від наявності внутрішніх і зовнішніх інформаційних загроз. Стан інформованості визначає ступінь адекватності сприйняття суб’єктами навколишньої дійсності і як наслідок – обгрунтованість рішень і дій, що приймаються.

В інформаційному праві інформаційна безпека – це одна із сторін розгляду інформаційних відносин у межах інформаційного законодавства з позиції захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави і акцентування уваги на загрозах цим інтересам і на механізмах усунення або запобігання таким загрозам правовими методами.

Об’єктами інформаційної безпеки можуть бути: свідомість, психіка людини; інформаційні системи різного масштабу й різного призначення. До соціальних об’єктів інформаційної безпеки відносять особистість, колектив, державу, суспільство, світове товариство.

До суб’єктів інформаційної безпеки належать: держава, що здійснює свої функції через відповідні органи; громадяни, суспільні або інші організації і об’єднання, що володіють повноваженнями щодо забезпечення інформаційної безпеки відповідно до законодавства.

3. Класифікація видів та загроз інформаційної безпеки.

Види інформаційної безпеки:

Інформаційна безпека особистості – це захищенність психіки й свідомості людини від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання свідомістю, дезінформування, спонукання до образ, самогубства тощо.

Інформаційна безпека держави характеризується мірою захищенності держави (суспільства) та стійкості основних сфер життєдіяльності (економіки, науки, техносфери, сфери управління, військової справи тощо) відносно небезпечних (дестабілізуючих) інформаційних впливів, причому як з упровадження, так і добування інформації. Інформаційна безпека держави визначається здатністю нейтралізувати такі впливи.

Концепція інформаційної безпеки держави – це систематизована сукупність відомостей про інформаційну безпеку держави та шляхи її забезпечення. В рамках цієї концепції проводиться системна класифікація дестабілізуючих факторів та інформаційних загроз безпеці особистості, суспільства, держави; обгрунтовуються основні положення з організації забезпечення інформаційної безпеки держави; розробляються пропозиції щодо способів і форм забезпечення інформаційної безпеки.