Концепція побудови системи охорони суб’єкта господарювання.

Залежно від специфіки підприємства можуть бути і інші об'єкти охорони і захисту.

Служба безпеки підприємства постійно має бути готовою до подолання кризової ситуації, що може постати у зв'язку з зіткненням інтересів бізнесу та злочинного світу.

Для управління безпекою окремі підприємства створюють так звані кризові групи, до складу яких входять керівники підприємства, юрист, фінансист і керівник служби безпеки. Мета кризової групи - протидіяти зовнішнім загрозам з метою безпеки підприємства.

Правила застосування окремих способів захисту – відшкодування збитків, застосування штрафних, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій регламентовані в розділі V ГК України. Для захисту своїх прав суб’єкти господарювання можуть використовувати одночасно два або більше способи захисту. Так, при виданні державним органом акту, що порушує права суб’єкта господарювання, він має право зажадати як визнання недійсним такого акту, так і стягнення в судовому порядку збитків, заподіяних йому в результаті виконання вказівок державних або інших органів чи посадових осіб, що призвели до порушення прав суб’єкта, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їх посадовими особами передбачених законодавством обов’язків відносно суб’єкта господарювання.
Спробуємо систематизувати функції органів охорони і захисту прав суб’єктів господарювання, оскільки функції – це ті напрями її дії, які необхідні для вирішення завдань, що стоять перед системою органів. До вказаних функцій відносяться:

а) регулятивна функція, яка полягає в координаційно-забезпечувальній дії на поведінку учасників суспільних відносин господарсько-правовими засобами. При цьому регулювання різноспрямованих і різномотивованих дій людей здійснюється як за допомогою встановлення обов’язків, заборон і дозволів, так і за допомогою стимулювання позитивної для суспільства в цілому діяльності;

б) охоронна функція, що припускає реалізацію галузевих заходів і механізмів охорони порушених прав або інтересів, що охороняються законом. Ця функція включає як запобігання правопорушенням, так і відновлення порушених прав суб’єктів господарювання;

в) економічна функція, що забезпечує ефективне регулювання та охорону прав і законних інтересів суб’єктів, що відбивається на розвитку економіки країни;

г) політична функція, яка пов’язана з поведінкою найвищих органів управління країною та відграє визначальне значення для розвитку господарської діяльності в країні;

д) виховно-ідеологічна функція, пов’язана з формуванням правосвідомості суб’єктів господарювання. Ця функція покликана сприяти зростанню правової культури населення, допомагати знаходити вірні орієнтири у сфері державно-правового життя, виховувати пошану до права, правосуддя та Конституції;

е) соціальна функція, покликана врегулювати соціальні відносини і забезпечити соціальні права учасників ринкових відносин. Основне її завдання – дія на правосвідомість суб’єктів з метою формування соціально направлених позитивних установок, орієнтирів на загальнолюдські цінності;

є) компенсаційна (відновна) функція, що полягає у відновленні порушених прав або компенсації понесеного збитку, заподіяного господарським правопорушенням. Реалізація даної функції безпосередньо залежить від ефективності роботи державного апарату, злагодженості його механізмів;

ж) інформаційна (інформаційно-комунікативна) функція, обумовлена приписуючим характером правових норм: правова інформованість вже сама по собі відіграє важливу роль у впорядкуванні свідомої діяльності суб’єктів господарювання;

з) превентивна функція, що полягає в дії, яка усуває загрозу правопорушення з боку суб’єкта та відносно суб’єкта;

і) організаторська функція, що полягає в створенні внутрішньої впорядкованості, системності впливу різних органів, ліквідація дублювання в системі, підлеглості та підконтрольності органів один іншому. Принцип розподілу влади ефективний на будь-якому рівні дії, особливо при здійсненні контролю та нагляду за суб’єктами господарювання. Кожен контролюючий орган повинен мати «противагу» в особі іншого контролюючого органу. Так, працівники міліції контролюються органами прокуратури тощо.

 

 

 

 

Рис. 2. Мета і завдання системи безпеки фірми.

Забезпечення безпеки має здійснюватися з урахуванням наступних принципів:

1. Законність - розробка системи безпеки на основі і відповідно до чинного законодавства України та нормативними актами з безпеки.

2. Самостійність і відповідальність - діяльність підрозділу безпеки повинна повною мірою забезпечити захист, і вся відповідальність за належне забезпечення безпеки лежить на ньому.

3. Економічна доцільність - необхідно, щоб ефективність роботи системи безпеки була вище її вартості.

4. Обґрунтованість - всі заходи з безпеки повинні проводитися з використанням досягнень науки і техніки, забезпечувати надійний захист на заданому рівні безпеки.

5. Комплексність - забезпечення взаємозалежної системи безпеки всіх ресурсів (інформаційні, людські, матеріальні та ін.) і здатність системи до розвитку і вдосконалення.

6. Своєчасність - усі дії системи безпеки повинні носити упереджувальний характер, а постановка завдань по забезпеченню безпеки повинна проводитися на ранніх стадіях розробки системи безпеки на підставі аналізу моделі загроз, конкурентів, обстановки, об’єктів захисту.

7. Безперервність - головний принцип безпеки, що має на увазі перелік заходів на протязі всього часу функціонування системи безпеки.

8. Активність - реалізація активних заходів захисту власних інтересів з використанням нестандартних форм і способів захисту.

9. Координація та взаємодія - організація взаємодії між усіма підрозділами підприємства і здійснення єдиного керівництва процесом безпеки підприємства, організація взаємодії з державними та правоохоронними органами.

10. Спеціалізація - використання для забезпечення безпеки спеціалізованих організацій, що мають відповідні ліцензії та досвід практичної роботи з даного напрямку.

11. Централізація управління - керівництво безпекою має перебувати в руках першого керівника, а функціонування системи безпеки повинен відбуватися за заздалегідь визначеним функціональним та методологічним принципам.

Реалізація принципів системи безпеки дозволяє забезпечити виконання мети її організації та реалізацію поставлених задач.

Таким чином, при організації системи безпеки необхідно приділяти увагу планування заходів із забезпечення безпеки (де вони будуть здійснюватися; хто буде притягнутий до їх проведення;з ким і як буде організовано взаємодію; який бажаний результат від проведення таких заходів і як мінімізувати втрати при збої в роботі системи безпеки).

У теорії сформовано три основні форми здійснення функцій:

1) правотворча форма, що втілюється в державній діяльності з розробки та прийняття юридичних норм, в яких закріплюються програма поведінки людей;

2) правозастосовча форма знаходить вираз у державній діяльності при вжитті заходів з виконання норм прав. Вона полягає головним чином у виданні владних індивідуальних актів, тобто актів, розрахованих тільки на даний, індивідуальний випадок (наприклад, видання разового планового акту з будівництва, призначення особи на посаду);

3) правозабезпечувальна (правоохоронна) форма, що є державною діяльністю зі здійснення контролю та нагляду за дотриманням і виконання норм, а також у застосуванні примусових заходів до їх порушників.

Залежно від співвідношення функцій і форм їх здійснення органи захисту та охорони прав і законних інтересів суб’єктів господарювання можна поділити на три групи:

– адміністративні органи, тобто органи, що здійснюють адміністративно-юрисдикційні функції з охорони і захисту прав господарюючих суб’єктів у межах спеціальних повноважень, наданих таким органам законом (прикладами таких органів можуть слугувати Міністерство юстиції України, Антимонопольний комітет України та ін.);

– правоохоронні органи, які сформовані державою з метою захисту прав і законних інтересів суб’єктів від незаконних посягань – припинення та розслідування правопорушень (прикладами таких органів є прокуратура, міліція), а також органи, що надають юридичну допомогу (адвокатура, нотаріат);

– судові органи, тобто органи, метою діяльності яких є всебічний, повний та об’єктивний розгляд справи і прийняття законного рішення у справі, що поновлює права та законні інтереси господарюючих суб’єктів.

І так, в даний час в Україні офіційно існує два види охорони: Державна служба охорони при МВС України та недержавні охоронні формування. Дослідження показують,що в даний час в Україні зареєстровано понад 1200 недержавних фірм і підприємств, які займаються охороною державної, колективної і приватної власності, фізичних осіб, супроводом вантажів, наданням послуг з ремонту, монтажу і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної та пожежної сигналізації.

Важливим у формуванні системи безпеки бізнесу є її нормативно-правове регулювання. В Україні вже покладено початок створення правового поля із захисту інтересів бізнесу. Набули чинності ряд законів і нормативних актів міністерств та відомств, що регулюють питання забезпечення безпеки бізнесу.

Проте, доки в Україні не прийняті Закони «Про зброю», «Про охоронну та детективну діяльності», «Про недержавні служби безпеки» та інші, які дозволили б узаконити і чітко регламентувати діяльність недержавних служб безпеки, надати їм певні права та гарантії, накласти певні обов’язки. В даний час працівники недержавних служб безпеки знаходяться поза полем правового захисту, що негативно позначається на якості їх роботи, не сприяє розвитку такого виду бізнесу.

Дослідження показали, що у всьому цивілізованому світі визнано, що безпека приватного бізнесу забезпечує поряд з державою і широка мережа недержавних структур. Зокрема, в США, незважаючи на досить стабільну ситуацію в економіці і політиці, навчання фахівців в області забезпечення безпеки бізнесу ведеться більш ніж в 100 навчальних закладах.

У той же час слід зазначити, що в даний час в Україні більшість видів діяльності, які реалізуються недержавними службами безпеки, підлягають обов'язковому ліцензуванню (охорона, юридична діяльність, монтаж засобів безпеки, технічний захист інформації). Це дозволяє надати певні гарантії підприємцям щодо рівня виконання роботи, так як для отримання ліцензії в обов'язковому порядку проводиться підготовка відповідних фахівців і отримується спеціалізоване обладнання.

Недосконалість та недостатність законодавчої бази служб безпеки, компенсується внутрішніми правилами. До таких документів відносяться: Статут, Концепція діяльності служби безпеки, Положення про службу безпеки підприємства, посадові інструкції персоналу служби безпеки та іншими.

Таким чином, нормативно-правові акти, що регулюють діяльність із забезпечення безпеки можна класифікувати за наступними елементів: 1) нормативно-правові акти - Закони та підзаконні акти України; 2) Кодекси; 3) інструкції; 4) внутрішні регламенти.

Слід зазначити, що від того, на скільки чітко будуть викладені у внутрішніх документах право на економічну безпеку, комерційну таємницю, організацію захисту та інформації, організаційно-методичні питання контролю та аналізу, безпосередньо залежать можливості з організації комплексної безпеки.

На думку фахівців, в даний час реалізація заходів щодо забезпечення безпеки можлива декількома шляхами:

1. Створення власної служби безпеки;

2. Укладання договорів на забезпечення безпеки з недержавними службами безпеки;

3. Укладання договорів на забезпечення безпеки з державними органами, що надають послуги із забезпечення безпеки;

4. Комбінований спосіб (використання власної служби безпеки спільно з державними та/або недержавними структурами, що надають послуги із забезпечення безпеки).

Дослідження показали, що доцільним є використання комбінованого способу, дозволяє поєднувати власні можливості по забезпеченню безпеки із залученням суб’єктів, що надають такі види послуг.

Форма, склад і структура служби безпеки можуть бути досить різноманітними, тому що вони залежать від:

- Форми організації і структури;

- Напрямів і масштабів діяльності;

- Форми власності на майно;

- Обсягу фінансування заходів з безпеки та інших факторів.