Поняття неофіційна економіка та причини її виникнення.

Тіньова економіка здійснює значний негативний вплив на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Ігнорування такого суперечливого явища, як тіньова економіка, спричиняє серйозні помилки при визначенні макроекономічних показників, та неадекватну оцінку найважливіших процесів і тенденцій, тактичні та стратегічні прорахунки щодо забезпечення конкурентоспроможності економіки. За оцінками експертів, тінізація економіки країни складає 50-60%. Це вкрай негативно позначається на надходженнях до бюджету, здатності держави здійснювати масштабні інвестиційні й соціальні проекти, ступені соціального захисту найманих працівників, а також ефективному використанні природних і фінансових ресурсів країни. Таким чином, системна програма діяльності із детінізації економіки має стати окремим напрямком розвитку економіки України.

Сьогодні детінізація економіки входить до стратегічних засад державної політики України, що і підтверджує Закон України «Про основи національної безпеки України» згідно з статтею 7 якого тінізацію національної економіки визнано однією з загроз національним інтересам і національній безпеці України в економічній сфері. Масштаби тіньової економічної діяльності істотно впливають на обсяги і структуру ВВП, призводять до спотворення офіційних даних про його величину. Тіньова економіка створює реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави. Високий рівень тінізації економіки вкрай негативно впливає на імідж країни, її конкурентоспроможність, ефективність структурних та інституційних реформ. Тому тінізація економіки в контексті економічної небезпеки України залишається вкрай актуальною проблемою.

Історія тіньової економіки, її окремі ознаки починаються з виникненням держави. У XX столітті для країн, що переживають системну кризу, проблеми тіньової економіки набули великого значення. З 70-х років тема тіньової економіки стає популярною у західних економістів, а з 80-х років – і у Радянському Союзі. Такий інтерес був обумовлений розростанням тіньового сектору економіки, його проникненням в усі сфери економічних і суспільних відносин майже в усіх країнах світу, а також тим, що поширення тіньової економіки сьогодні несе у собі загрозу національній безпеці. Проте кількісні та якісні параметри тіньової економіки сильно розрізняються у залежності від конкретних економічних, соціальних, історичних і культурних особливостей тієї чи іншої країни.

Явище тіньової економіки нерозривно пов'язане з існуванням державної форми організації суспільного життя. Економіку часів Ксенофонта, Платона та Арістотеля поділяли на добросовісну та недобросовісну, враховуючи соціально-етичні норми поведінки, релігійні уявлення того часу. Розвиток доіндустріального суспільства і його перехід в індустріальне сприяв тіньовій діловій активності у різноманітних її проявах. Так, деякі форми капіталістичного виробництва (наприклад, "розпорошена" мануфактура) становили "підпільну" противагу легальному цеховому ремеслу, піратство поширювалося в XVI - XVIII ст. в Середземному та Карибському морях, Індійському океані, завдаючи чималої шкоди морським перевезенням, казнокрадство та корупція були присутні в усіх абсолютистських державах. Епоха нового часу завершується узаконенням одних форм тіньового бізнесу (наприклад, банківської діяльності - колишнє лихварство) і посиленням боротьби з найбільш кримінальними його формами (комп'ютерним піратством, корупцією тощо). На сьогодні не існує єдиної концепції визначення тіньової економіки, її структурних елементів, не розроблено ефективних методів вимірювання її обсягів.

Останнім часом цей термін - тіньова економіка - вживається досить часто. І напевне тому, що зустрічається він в ряді таких негативних явищ, як зростання злочинності, погіршення екологічної обстановки, багато хто вважає тіньову економіку «новоутворенням» останніх років. У інших залишилися смутні спогади про газетні публікації, які бичували тіньову економіку соціалізму. У всіх країнах і при всіх режимах були і є люди, які прагнуть робити гроші поза правовим полем, поза законами. Тіньова економіка СРСР (у період до реформ) становила 20% від офіційної. У США сьогодні на неї припадає 10-15%, в Італії - до 30%. Отже, ложка дьогтю - майже неминучий компонент в бочці меду, якою для всіх нас вважається сукупний національний дохід.

В одному з соціологічних опитувань пересічні люди відповідали на питання, що вони розуміють під тіньовою економікою. Для одних це були підпільні (трикотажні, кондитерські та інші) цехи. Для інших - приховані від податкової інспекції доходи. Для третіх - операції з так званим «чорним налом» - з неврахованою готівкою. Кожен з них був правий, але якщо підсумувати висловлювання всіх, то це буде ще далеко не повний перелік «ліків» тіньової економіки.

Щоб створити загальне уявлення про це явище, наведу такий приклад. Іноді в магазині замість оплати покупки в касі віддають гроші продавцю, який прибирає їх під прилавок. Це і є мікропроява тіньової економіки. Касовий апарат - це держава, яка повинна контролювати, враховувати будь-який економічний акт. Все, що пройшло повз нього не враховується (адже продавець може потім не «пробити» гроші, а привласнити їх), а пішло у бік, в тінь, у тіньову економіку. Тому хабар чиновнику, оплата фіктивних послуг - теж елементи тіньової економіки, адже держава в цих випадках залишається «ні при чому». Отже, будь-які відносини, що виникають у сфері виробництва, обміну, розподілу або споживання економічних благ, які завдають шкоди суспільству, державі та руйнують особистість, об'єднуються поняттям тіньова економіка.

Всі тіньові економічні дії можна розділити на три групи. Перша - це неофіційна економіка (її ще називають другою, паралельною, неформальною). Ті самі підпільні цехи, незаконне підприємництво в різних секторах народного господарства. Найбільший збиток суспільству вони завдають при виробництві алкоголю, рибної продукції, в області видобутку, переробки та обігу дорогоцінних металів і каменів.

Дивним в нашій економічній статистиці є те, що до тіньової економіки, до її неформальної, неофіційної групи, прийнято відносити товари і послуги, які аж ніяк не підпільно вироблені в домашньому господарстві.

Так виходить тому, що у валовий внутрішній продукт (суму всіх товарів і послуг, вироблених в країні) включається і продукція приватних господарств, наприклад вирощена на власному городі картопля. Оскільки ця продукція пройшла «повз кассу», повз державу, то її виробництво і споживання формально потрапляє в категорію тіньової економіки. Хоча зрозуміло, що подібна «тіньова економіка» є типовим натуральним господарством - наслідок недостатньо розвинених сіл. Нікому - ні суспільству, ні особистості - шкоди подібна діяльність не завдає, скоріше навпаки. Дозволяє знизити напруженість на ринку праці, дає кошти для існування. В цілому це усвідомлюється: податками товари та послуги домашнього господарства не обкладаються.

Друга група - це фіктивна економіка. За ширмою офіційно зареєстрованої організації (комерційної чи громадської), здійснюються протиправні дії. Наприклад, вивіз капіталу з України за фіктивними контрактами. Оподаткування - один з найболючіших вузлів української економіки, клубок безлічі проблем. Згадаємо лише одну - відповідальність за несплату податків. В нашій державі за цією статтею не притягується до відповідальності майже жоден суб’єкт економічної діяльності.

До фіктивної економіки також відноситься легалізація кримінального капіталу, так зване відмивання брудних грошей.

Сума «кримінальних грошей» настільки величезна, що природна поява в нашій пресі пропозицій якимось законним чином "пробачити" злочинне минуле цих грошей, щоб можна було включити їх у народне господарство. Але тут важливо пам'ятати наступне. По-перше, за подібними капіталами дійсно стоять злочини, і не тільки фінансові, а й найчастіше справжні кримінальні. По-друге, власники злочинних грошей зовсім не ставлять перед собою патріотичних цілей. Легальні гроші потрібні їм, щоб не треба було приховувати великі витрати. По-третє, брудні гроші, перетворившись на чисті, знову йдуть на фінансування злочинних організацій, тобто реінвестуються в кримінальну діяльність. З їх допомогою лобіюються політичні інтереси злочинного світу. Грошей на це не шкодують.

Крім того, в підприємницьке середовище привносяться звичаї кримінального світу. Як наслідок зростає соціальна напруженість: знижуються стимули до продуктивної чесної праці, ідея «чистого» бізнесу втрачає привабливість, відбувається відтік приватних, в тому числі іноземних, інвестицій законослухняних агентів ринку.

Злочинці добре знають способи відмивання грошей, а от чесним громадянам іноді не зрозуміло, чому під це визначення потрапляє придбання антикваріату, будівництво особняків, володіння дорогим автомобілем за дорученням. Полотно відомого живописця, розкішний заміський котедж - це гроші, адже те і інше можна продати, і отримана сума буде вже цілком легальною. Пересічний тип тіньовика не зник і в наші дні, а навіть став спритнішим: за допомогою підставних осіб він купує контрольні пакети акцій діючих підприємств, вивозить валюту за кордон під час туристичних і ділових поїздок, робить численні дрібні вклади в комерційні банки і так далі.

Третя група тіньової економіки - чорна економіка: виробництво та продаж наркотиків, розбої, грабежі, крадіжки, здирництво та інші злочини, в результаті яких одні люди збагачуються, завдаючи шкоди іншим, суспільству і державі. До цієї ж групи належать монополістичні дії на ринку, обмеження конкуренції, наприклад.

Отже, тіньова економіка проявляється у трьох формах: неофіційній, фіктивній і чорній. Треба сказати, що в реальному житті іноді буває складно віднести якесь явище до конкретної формі. Наприклад, отримання офіційною посадовою особою премії за нібито зроблену роботу, скажімо, нібито прочитані лекції, з одного боку, відноситься до чорної економіки (хабарництво), а з іншого - до фіктивної (відмивання незаконно отриманих грошей). Але це вже проблеми класифікації, які не настільки важливі.

Причини розростання тіньової економіки в Україні, здавалося б, зрозумілі: економічна криза, інфляція, швидкоплинна приватизація, відсутність необхідної правової бази, тобто потрібних законів. Але як тоді пояснити існування тіньової економіки в стабільному суспільстві?

Зародок економічної злочинності криється в товарі - елементарній клітинці ринкового господарства. Будь-який товар містить в собі протиріччя між двома своїми властивостями - споживною вартістю і вартістю просто. Якщо продавця цікавить вартість товару (ціна), то покупця - споживча вартість (гранична і загальна корисність). Перший бажає продати товар дорожче, ніж він дійсно вартий, другий, навпаки, придбати дешевше від реальної вартості. Нагадаємо, що в умовах ринкової економіки існує і такий специфічний товар, як робоча сила. І в ньому укладені ті ж протиріччя. Економічний закон ринку - рівність при обміні товарів, інтуїтивне прагнення учасників ринку - уникнути рівності, інакше кажучи, обійти закон. Це протиріччя, звичайно, не носить фатального характеру в тому сенсі, що поки існує товар, буде тіньова економіка і боротися з нею марно. На варті справедливого ринкового обміну стоїть держава, яка зодягає цю справедливість у форму юридичних законів і карає порушників відповідно до кримінальних, адміністративних, цивільних та інших кодексів. Тому сильна держава - гарантія того, що тіньова економіка не захопить більшу частину національного господарства країни.

2. Світовий досвід детінізації національної економіки та напрями його використання в Україні.

Тіньова економіка, як неконтрольоване суспільством виробництво, розпо­діл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей, є важливим об'єктом дослідження та пильної уваги органів влади з метою її детінізації. Глобалізація ті­ньових соціально-економічних відносин, приховування фінансових результатів від оподаткування та використання їх у корисливих особистих і групових інтере­сах впливають на поглиблення економічної кризи, зростання корупції, криміно­генного потенціалу. Економічна діяльність в тіньовому секторі здійснюється по­за законом, що унеможливлює стабільний розвиток суспільства та набуває особливої актуальності у зв'язку з формуванням державної незалежності України.

Головними джерелами формування тіньового сектору є кримінальна та прихована діяльність, що спотворює офіційні дані про стан економіки, гальмує соціально-економічні реформи, здійснює криміналізацію суспільства, сприяє процесу глобалізації та виведення тіньової української економіки за національні межі. Існування тіньової економіки у надкритичних обсягах завдає країні не лише прямих збитків, а й зумовлює негативні наслідки, зокрема невигідність проведення технічного переоснащення, скорочення інвестицій, зниження продуктивності праці, посилення податкового тягаря у легальному секторі та подальше зростання тіньової економіки.

Проблема зростання тінізації економіки актуальна для усіх країн світу. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) установила щорічне зростання рівня тінізації в середньому на 6,2%, а загальне економічне зростання – на 3,5%3. Зростання розмірів тіньової економіки в країнах Європи почало викликати занепокоєння міжнародної економічної і політичної спільноти (рис. 1). Це пов’язане з тим, що, по-перше, економічні та соціальні умови на макро- і мікрорівнях не можна точно і правильно оцінити, якщо значна частина основної економічної діяльності не відображена в офіційній статистиці. Наприклад, офіційне число безробітних може приховувати той факт, що невідома частина їх насправді працює й отримує доходи від неофіційної діяльності. В результаті будь-яка спроба подолати безробіття на макрорівні виявляється неефективною і не результативною. По-друге, тіньова економічна діяльність призводе до втрати доходів державного бюджету, оскільки суб’єкти тіньової діяльності ухиляються від сплати податків і внесків до фондів пенсійного і соціального страхування. По-третє, поширення такого явища, як тіньова економіка, знижує ефективність функціонування офіційного сектору.

Рис.1. Розмір тіньової економіки країн Європи у 2012 р., % (за даними журналу «Есоnomics»)

Розбіжності оцінок та їхня достовірність зумовлені недосконалістю використовуваних методів, які в цілому орієнтовані на зіставлення декларованих доходів з реальним споживанням товарів і послуг (метод балансів доходів та видатків), кількості незареєстрованих безробітних із загальною чисельністю працездатних (метод аналізу зайнятості), використання готівки тіньовим сектором порівняно з грошовою масою (монетарний метод), спожитої електроенергії усього та в задекларованому обсязі випущеної продукції (метод технологічних коефіцієнтів), метод опитування керівників підприємств4. Запропоновані авторами економетричні моделі визначення обсягу тіньової економіки з урахуванням низки чинників впливу на приватні доходи (попит на товари і послуги, офіційного й тіньового доходів, реальні ризики, грошові доходи населення, рівень інфляції, ціни товарів нетривалого і тривалого користування, швидкість зростання грошової маси М0 та М3, процентна ставка тощо) дали можливість визначити, що обсяг тіньових доходів за варіантами становить 50% та 32,8%.

За оцінками спеціалістів Ради Європи, на пострадянському просторі існують 4 основні сфери кримінальної активності, які дають можливість отримувати нелегальні прибутки: контрабанда, ухилення від сплати податків, нелегальне маніпулювання процесом приватизації (у тому числі приватизація за рахунок "відмитих" коштів) та корупція.

Головними проблемами, наслідками тінізації економіки визначаються:

– тінізація економіки над критичну межу є реальною загрозою для національних інтересів і національної безпеки України в економічній сфері через скорочення податкових надходжень до бюджету та фінансування інноваційно важливих і стратегічних напрямів розвитку держави, поглиблення некерованості економічними процесами, збавлення міжнародного престижу країни та довіри інвесторів, погіршення умов існування соціального сектору країни, відплив капіталу за кордон, скорочення обсягів офіційного виробництва, вивільнення працівників.

– серед побічних наслідків тінізації економіки є невигідність проведення технічного переоснащення, що спричиняє гальмування технічного прогресу, скорочення інноваційно-інвестиційних вкладень, зниження продуктивності праці.

Головним джерелом фінансових ресурсів для інвестицій кожної країни є національний капітал і його складова – заощадження населення та підприємств.

В Україні ці заощадження лише в 2,2 разу перевищують тіньові фінансові ресурси, що перебувають в обігу поза банківською системою, а у США й Канаді – в 15, Австралії – в 17, Великобританії – в 36 разів більше;

– залучення у тіньовий сектор економіки значної частки трудових ресурсів, що призводить до заниження реального розміру доходів населення. За даними Держкомстату України, у 2004 році витрати населення на товари й послуги були більшими майже на 1 млрд. грн., ніж офіційно було зароблено. Ця різниця не була оподаткована, що призвело до звуження фіскальної (податкової) бази, необхідної для формування дохідної частини бюджету та забезпечення виконання державою своїх функцій. Простежувана останніми роками тенденція до зростання у структурі доходів зведеного бюджету частки неподаткових надходжень та значне зменшення податкових надходжень підтверджує диспропорції у податковому навантаженні, ускладнює об'єктивність формування показників та їх прогнозування;

– завищення обсягу експорту товарів і послуг за рахунок псевдоекспортних операцій для незаконного відшкодування з бюджету обсягу ПДВ;

– заниження обсягу імпорту для ухилення від сплати митних зборів;

– незаконне відчуження державного майна за заниженими цінами, а також приватизація за рахунок тіньових коштів з подальшою їх легалізацією;

– контрабандна діяльність.

Формування національної системи протидії отриманню доходів злочинного походження мало доволі тривалий і складний шлях:

- осмислення тіньової економіки як соціально-економічного процесу антидержавної діяльності і накопичення суб'єктами господарювання капіталу злочинного походження (1990–1997 роки) – поява наукових матеріалів дослідження поняттєвого апарату, проблем становлення та поширення, економічні наслідки;

- законотворчий (1998–2002 роки) – прийняття законів, указів Президента, постанов KM України;

- розбудовчий (2003–2004 роки) – налагодження державного моніторингу та організованої протидії тіньовій економіці;

- виконавчий (з 2005 року) – локалізація тіньової діяльності, викриття злочинних угруповань, припинення функціонування тіньових схем.

Обмеження тінізації економіки й легалізації тіньових доходів здійснюється заходами законодавчого, процедурного та організаційно-виконавчого характеру спеціально створеними органами контролю шляхом спрощення процедури сплати податків і ліквідації причин, що змушують підприємців переводити свій бізнес у «тінь». Законодавчі заходи здебільш орієнтовані на організацію контролю державними органами і банками за вкладами й рухом грошей на стадіях:

- входження готівкових грошей у вітчизняну кредитно-фінансову систему;

- переходу готівкових грошей кордону для інтегрування в іноземних фінансових системах;

- переходу готівкових грошей з-за кордону у вигляді законних переказів.

Головну роль у боротьбі з «відмиванням» грошей надано Міністерству фінансів у частині відповідальності за розроблення інструктивних матеріалів, правил застосування положень і законів, а також здійснення координації діяльності усіх організацій, залучених до реалізації законів. Відповідальність за здійснення контролю та нагляду за рухом фінансів надано Банківському департаменту. У державній системі обмеження тіньової економіки визначальне місце відводиться податковій службі: окрім функції контролю за доходами фізичних і юридичних осіб, справляння податків, вона здійснює заходи боротьби з кримінальною економікою. Для виконання функцій боротьби з відмиванням грошей Генеральний прокурор може залучати різні державні установи. У 2002 році у США розроблено Національну стратегію з питань протидії відмиванню грошей та модель оцінки ефективності заходів уряду щодо виявлення, запобігання та протидії відмиванню грошей.

Окрім проаналізованих проблем, наслідків тінізації економіки, її обсяги істотно деформують макроекономічні показники, зменшують обсяги державних й іноземних інвестицій, відштовхують кредиторів, що в цілому зумовлює гальмування науково-технічного розвитку, подальше відставання від розвинених країн, а в умовах світових глобалізаційних процесів та розподілу праці – формує систему численних внутрішніх і зовнішніх викликів та загроз національній безпеці й суверенітету. Розуміння значущості цих викликів і загроз змушує тверезо оцінювати наявну ситуацію, давати об'єктивну оцінку негативним тенденціям розвитку та розробляти обґрунтовані пропозиції щодо забезпечення детінізації економіки і на цій підставі – національної безпеки в економічній сфері.

Зауважимо, що труднощі, які виявилися у зв'язку зі спробами України вступити до СОТ та ЄС, підтвердили технологічну відсталість нашої економіки та неспроможність влади запропонувати напрями й мобілізувати суспільство на їх реалізацію.

Формування державної політики, визначення напрямів та заходів щодо детінізації економіки зумовлені положеннями Закону України "Про основи національної безпеки України", в якому, зокрема, накреслено:

– подолання тінізації економіки шляхом реформування податкової системи;

– оздоровлення фінансово-кредитної сфери;

– припинення відпливу капіталу за кордон;

– зменшення позабанківського обігу грошової маси.

Для реалізації зазначених напрямів в Україні в основному сформовано економічний механізм державного впливу на забезпечення національної безпеки в економічній сфері. Створено, зокрема, розгалужену нормативно-правову базу, спеціальний уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу – Державний комітет фінансового моніторингу України, налагоджено активну співпрацю між Держфінмоніторингом і правоохоронними органами (МВС, СБУ, Генпрокуратурою), а також відповідними державними органами таких країн, як: Республіка Кіпр, Бразилія, Польща, Португалія, Румунія, Панама, Іспанія, Словаччина, Бельгія, Російська Федерація та іншими.

Подальше удосконалення економічного механізму спричинене необхідністю прийняття нових законів, змін до чинних законів, удосконалення методичного й інформаційного забезпечення, а також формування та впровадження фінансової моделі ринкової економіки.

1. Проблеми легалізації неофіційної економіки.

1. Вирішення проблеми тінізації потребує узгоджених зусиль держави у багатьох сферах державної політики. Сьогодні необхідно відійти від припущення, що детінізація не потребує спеціальних зусиль та заходів та відбуватиметься по мірі розвитку ринкових відносин у країні. Поряд з цим, враховуючи те, що державний сектор економіки потребує реформування, проведення таких реформ без врахування впливу на тіньову економіку містить ризики щодо їх ефективності.

2. Будь-які заходи не матимуть успіху за збереження макроекономічних та економіко-правових умов, які призвели до поширення процесів тінізації економіки. Реальне скорочення тіньового сектору може відбутися лише за умови зменшення витратності та зростання ефективності легальної економіки, створення паритетних умов для функціонування різноманітних форм бізнесу. Це має підвищити конкурентоспроможність легальної економіки і зробить невигідним приховування її результатів. Беззаперечною умовою такого перетворення має бути послаблення фіскального тиску на легальну економіку, що створить мотивацію переведення тіньових операцій на легальні засади. А отже, зниження рівня тінізації економіки має відбуватися у процесі стійкого економічного зростання.

3. Стратегічними пріоритетами детінізації економіки України на сучасному етапі є стимулювання інвестиційних процесів; вдосконалення монетарної політики; створення сприятливих умов для розвитку підприємництва; значне зниження і вирівнювання податкового навантаження, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат виконання й адміністрування податкового законодавства; створення ефективної системи управління державним сектором економіки; посилення державного контролю за використанням бюджетних коштів, кредитних ресурсів та іноземних інвестицій; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом тощо.

4. Важливим стратегічним пріоритетом детінізації економіки є посилення боротьби з корупцією. Для підвищення якості боротьби з корупцією необхідно: продовжити розбудову судової влади, вжити заходів щодо підвищення незалежності судів; керівникам міністерств та відомств всебічно проаналізувати стан боротьби з корупцією та на підставі цього аналізу внести необхідні зміни в їхню повсякденну діяльність щодо створення максимальної прозорості рішень; розглянути проблему ефективності діяльності низки державних установ, які покликані координувати боротьбу з корупцією; переглянути засади фінансового забезпечення діяльності правоохоронців та передбачити заходи щодо підвищення їхньої заробітної плати тощо.

ТЕМА 4.ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА.

План лекції:

1. Інформація у правовідносинах.

2. Поняття інформаційної безпеки.

3. Класифікація видів та загроз інформаційної безпеки.

4. Методи й засоби забезпечення інформаційної безпеки.

Література:

1. Богуш В. Інформаційна безпека держави/ Володимир Богуш, Олександр Юдін,; Гол. ред. Ю. О. Шпак. -К.: "МК-Прес", 2005. -432 с.

2. Бондарь И. Проблемы информационной безопасности в условиях переходного общества // Персонал. - 2003. - № 8. - C. 47-48.

3. Борсуковский Ю. Подходы и решения: Информационная безопасность // Мир денег. - 2001. - № 5. - C. 41-42

4. Горбатюк О.М. Сучасний стан та проблеми інформаційної безпеки України на рубежі століть // Вісник Київського університету імені Т.Шевченка. - 1999. - Вип. 14: Міжнародні відносини. - C. 46-48

5. Гуцалюк М. Інформаційна безпека України: нові загрози // Бизнес и безопасность. - 2003. - № 5. - C. 2-3

6. Захаров Е. Информационная безопасность или опасность отставания?// Права людини. - 2000. - № 1. - C. 3-5

7. Інформаційна безпека України: проблеми та шляхи їх вирішення // Національна безпека і оборона. - 2001. - № 1. - C. 60-69

8. Катренко А. Особливості інформаційної безпеки за міжнародними стандартами // Альманах економічної безпеки. - 1999. - № 2. - C. 15-17

9. Кормич Б. Інформаційна безпека: організаційно-правові основи: Навчальний посібник/ Борис Кормич,. -К.: Кондор, 2005. -382 с.

10. Литвиненко О. Інформація і безпека // Нова політика. - 1998. - № 1. - C. 47-49.

11. Маракова І. Захист інформації: Підручник для вищих навчальних закладів/ Ірина Маракова, Анатолій Рибак, Юрій Ямпольский,; Мін-во освіти і науки України, Одеський держ. політехнічний ун-т, Ін-т радіоелектроніки і телекомунікацій. -Одеса, 2001. -164 с.

12. Пилипенко О. Формула безопасности: Информационная безопасность// CHIP. - 2005. - № 12. - C. 72-73

13. Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні/ Володимир Горобцов, Андрій Колодюк, Борис Кормич та ін.; Ред. І. С. Чиж; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, Нац. Академія Наук України, Держ. комітет телебачення і радіомовлення України. -К.: Юридична думка, 2006. -384 с.

14. Система забезпечення інформаційної безпеки України // Національна безпека і оборона. - 2001. - № 1. - C. 16-28

15. Щербина В. М. Інформаційне забезпечення економічної безпеки підприємств та установ // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 10. - C. 220 - 225.

Текст лекції: