Суть грошової системи та її призначення в економічній системі країни

ГРОШОВА СИСТЕМА

Суть грошової системи та її призначення в економічній системі країни

Грошова система – форма організації грошового обороту в країні, встановлена загальнодержавними законами, які визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб’єктами грошового обороту.

Незалежно від устрою, всі держави доручають формування грошових систем центральним органом влади. Місцеві органи влади, усунені не лише від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням інших окремих елементів.

Грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як її складова. Тому в багатьох країнах правові норми, визначені безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, які регламентують діяльність центральних банків. Цими законами центральним банкам надають широкі повноваження щодо регулювання грошового обороту.

За сферою охоплення економічних відносин грошова система – явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту. Всі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку обслуговують, та форми, в якій вони здійснюються, є об’єктами результативного виливу грошової системи.

В складі грошової системи відокремлюють: систему безготівкових розрахунків та валютну систему. Кожна із вказаних підсистем має свій особливий об’єкт регулятивного виливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Кожна держава формуючи свою власну грошову систему, прагне надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки, що є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Особливо переконливо, цей факт підтвердився в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з них (в тому числі й Україна), проголосивши свою політичну незалежність, по суті одночасно заявили про вихід з єдиного рублевого простору, який регулювався іншою державою – Російською Федерацією, та про створення власних грошей і грошової системи.

Національно-державна обумовленість та призначення грошової системи повинні враховуватися урядами країн, при ухваленні ними рішення про реконструкцію своїх грошових систем у напрямку їх об’єднання. Зауважимо, що таке об’єднання неминуче означатиме втрату важливого захисного механізму для національної економіки, яким є грошова система. Відмова від такого організму економічно можлива лише за умови, що ці країни є однаковими за рівнем розвитку, структурою економіки і мають високодемократичні політичні устрої.

При невиконанні цієї умови виникне загроза втрат як для економічно слабких, так і економічно сильних країн, що об’єднуються. Про це красномовно свідчать великі труднощі, з якими зіткнулися країни – члени ЄС під час об’єднання своїх грошових систем в одну єдину з єдиною валютою - ЄВРО. Усвідомивши значні загрози від об’єднання грошових систем країн з різним рівнем економічного розвитку та неможливість у визначенні строки (1999р.) ліквідувати ці відмінності, керівництво ЄС прийшло до думки про допуск до об’єднаної грошової системи тільки деяких країн-членів, які мають найменші відмінності в економічному та фінансовому становищі.

Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного чинника, традицій, національних особливостей, рівня економічного розвитку країни в її формуванні. Це виявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, що відбивають історію країни, а й у більш складних і відповідних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні органи, які відрізняють її вид грошових систем інших країн, забезпечують їй імунітет проти зовнішнього втручання.

Водночас у грошових системах різних країн є багато спільного, а саме: однотипність методів регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу; ідентичність інструментів регулювання грошового ринку тощо.

Спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їхніх економічних систем, побудованих на ринкових засадах. Так, коли економічний розвиток створив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою майже одностайно відмовились від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни так само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.

 

 

Теорії інфляції: економічні причини появи та основні постулати

В теперішній час існують три основні напрямки в теорії інфляції: кейнсіанська теорія інфляції, що викликана надлишковим попитом; монетаристська кількісна концепція; теорія надзвичайних витрат.

 

 

Кейнсіанська теорія інфляції, яка викликана надлишковим попитом

Представники цієї теорії (Дж. М. Кейнс, Б. Хансен) виходять з аналізу доходів та витрат господарюючих суб’єктів та впливу їх на підвищення попиту. Вони вважають, що збільшення попиту з боку держави та підприємців призводить до зростання виробництва та зайнятості. Одночасно, збільшення попиту населення, оскільки він (попит) має невиробничий характер, приводить до інфляції. В зв’язку з цим вони рекомендують стимулювати приватні та державні інвестиції, але обмежувати заробітну платню трудящих.

В цій концепції активну роль відіграє “ефективний”, або грошовий попит, котрий буцімто і утворює грошову масу. При чому Кейнс розглядає два вида інфляції:

– напівінфляція (помірна або повзуча), тобто такий ріст грошової маси в умовах безробіття, котрий не представляє небезпеки, оскільки не стільки приводить до росту цін, скільки сприяє втягуванню безробітних в процес виробництва;

– справжня інфляція (галопуюча) – вона можлива при досягненні повної зайнятості, коли збільшення грошової маси цілком проявляється у збільшенні цін на товари та послуги.

В зв’язку з цим, Кейнс рекомендував проводити зниження ні номінальної заробітної плати, а здійснювати гнучку інфляційну грошову політику, яка в решті решт призведе до зниження реальної заробітної плати.

На основі Кейнсіанської теорії інфляції виникла так звана “крива Філліпса”, яка відображає залежність в розвитку цін і зайнятості. Відповідно з “кривою Філліпса” були розроблені рекомендації щодо приборкання інфляції, утриманню її на помірному рівні: або довести безробіття до високого рівня, або профсоюзам вести більш стриману політику при переговорах о підвищенні заробітної плати.

Проте економічні кризи 1974 – 1975 рр. Та 1980 – 1982 рр. Виявили новий феномен – стагфляцію, який спростовує “криву Філліпса”, так як в ці періоди темпи інфляції не зменшувались, а зростали.

Монетаристська теорія інфляції

 

Представники даного напрямку (М. Фрідмен та інші)розглядають інфляцію як грошовий феномен, тобто результат надлишкової кількості грошей в обігу. З цією метою вони порівнюють індекси грошової маси та фізичного обсягу ВНП. Тут гроші відіграють активну роль, тобто грошова маса “створює” попит.

Монетаристи виступають проти неокейнсіанських заходів антициклічного регулювання, розглядаючи розвиток промислового циклу як зміну інфляції (підйом) та дефляції (криза). Звідси вони роблять висновок: оскільки інфляція викликає підйом промислового виробництва, її треба підтримувати в помірних темпах.

 

КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

 

Теорії кредиту

 

Форми та види кредиту

Вивчаючи це питання необхідно приділити увагу визначенню наступних категорій та понять: кредит, кредитор, позичальник, кредитна операція, кредитний ризик, кредитоспроможність, кредитна лінія.

Кредит – позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Кредитор – суб’єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб’єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Кредитна операція – це договір, щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими розрахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора і позичальника.

Кредитоспроможність – це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.

Кредитний ризик – ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені в кредитному договорі.

Кредитна лінія – згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних договорів.

Позичальник – суб’єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.

Вивчаючи форми та види кредиту, треба пам'ятати про багатогранність критеріїв класифікації кредиту. Слід розібратись у перева­гах та недоліках кожної з форм кредитних відносин і перейти до аналізу окремих видів кредиту.

Необхідно звернути увагу на відповідність тих чи інших видів та форм кредиту (див. рисунок 6.1), зрозуміти роль кожного з видів кредиту в ринковій економіці.

Форми кредиту являють собою конкретний прояв руху позикового фонду, тісно пов’язані з його структурою і в певному ступені з сутністю кредитних відносин. Вирізняють товарну, грошову і змішану (товарно-грошову) форми кредита. Найбільш типовою для країн з розвиненою ринковою економікою є грошова форма, бо саме гроші є загальним еквівалентом при обміні товарних вартостей, універсальним засобом обігу і платежа. Товарна форма використовується коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу, при оренду майна, прокаті речей. Проте практика свідчить, що кредитор, що надав товар з відстрочкою платежа, потребує повернення кредиту в грошовій формі. У випадку, якщо кредит був наданий в формі товару, а повернений – грошима, або навпаки (наданий грошима, а повернений в формі товару), то можна вважати, що є змішана форма кредита.

Суб’єкти господарської діяльності можуть використовувати такі види кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Фізичні особи – споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці).

 

 

 

Рисунок 6.1 – Зв'язок форм та видів кредиту

 

Банківський кредит надається суб’єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з них є: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.

Кредити, які надаються банками, поділяються за наступними критеріями:

1. За строками користування:

- короткострокові (до одного року);

- середньострокові (до трьох років);

- довгострокові (понад трьох років)

2. За забезпеченням:

- забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

- гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

- з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

- незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику:

- стандартні кредити;

- кредити з підвищеним ризиком.

4. За методами надання:

- у разовому порядку;

- відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантовані (заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання).

5. За строками погашення:

- водночас;

- у розстрочку;

- достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);

- з регресією платежів;

- після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

 

Кредити стандартні – кредити незалежні від виду забезпечення, строк погашення яких не настав; кредити, за якими своєчасно і в повному обсязі погашається основний борг, включаючи кредити, пролонговані у встановленому порядку, але не більше двох разів, із загальним строком пролонгації не більше 6 місяців.

Кредити нестандартні – кредити, пролонговані більш як 2 рази або з загальним строком пролонгації понад 6 місяців; прострочені до 60 днів забезпечені кредити, а також прострочені до 30 днів недостатньо забезпечені кредити.

Кредити сумнівні – прострочені до 30 днів незабезпечені кредити; прострочені від 30 до 60 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені від 60 до 180 днів забезпечені кредити.

Кредити небезпечні – прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 180 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені понад 180 днів забезпечені кредити.

Кредити безнадійні – прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів.

 

Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами господарської діяльності.

Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів – зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інших угод про надання кредиту не укладається.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватись шліхом:

- сплати боржником за векселем;

- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

- переоформлення комерційного кредиту на банківській.

 

Лізинговий кредит – це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди.

Тобто, лізинг є формою майнового кредиту при цьому об’єктом лізингу є різне рухоме та нерухоме майно. Суб’єктами лізингу можуть бути лізингодатель (суб’єкт господарювання, що є власником об’єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб’єкт, що домовляється з лізингодателем про набуття права володіння та розпорядження об’єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація, установа, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей.

Іпотечний кредит – є особливим видом економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об’єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника.

Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і якій повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів та послуг, які є об’єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою її поточних доходів, за винятком обов’язкових платежів, протягом одного року.

Строк кредиту встановлюється в залежності від цілей об’єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, при чому він не повинен перевищувати десяти років з дня його надання.

Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

Бланковий кредит надається комерційними банками тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення – тільки під зобов’язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної процентної ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит – може надаватися позичальнику банківським консорціумом такими способами:

- шляхом акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

- шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків (кредитування здійснюється в залежності від потреби в кредиті);

- шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Державний кредит – вид кредиту, при якому одним із суб'єктів кредитних відносин (як правило, позичальником) виступає держава.

Міжнародний кредит – вид кредиту, що обслуговує рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

 

 

Функції кредиту

Кредит виконує наступні функції:

· Перерозподільча функція. Кредит виступає в ролі стихійного регулятора економіки, забезпечуючи задоволення потреб господарюючих суб’єктів в додаткових фінансових ресурсах.

· Економія витрат обігу. Розрив в часі між надходженням і витрачанням грошових коштів суб’єктів господарювання може визначити не тільки надлишок, а й нестачу фінансових ресурсів. Саме тому широке розповсюдження отримали позики на поповнення тимчасової нестачі оборотних коштів, які забезпечують істотне прискорення обігу капітала, а отже, економію загальних витрат обігу.

· Прискорення концентрації капіталу. Процес концентрації капітала є необхідною умовою стабільності розвитку економіки і метою будь-якого господарюючого суб’єкта. Реальну допомогу в цьому здійснюють позикові кошти, які дозволяють істотно розширити масштаб виробництва і таким чином забезпечити додаткову масу прибутку.

· Обслуговування товарооборота. Кредит активно впливає на прискорення товарного і грошового обігу витісняючи з нього готівкові гроші.. Використання безготівкових розрахунків спрощує і прискорює механізм економічних відносин на внутрішньому і міжнародному ринках.

· Прискорення науково-технічного прогресу. За рахунок фінансових ресурсів відбувається фінансування діяльності науково-технічних організацій, наукових центрів, що сприяє ефективності інноваційних процесів.

 

ГРОШОВА СИСТЕМА

Суть грошової системи та її призначення в економічній системі країни

Грошова система – форма організації грошового обороту в країні, встановлена загальнодержавними законами, які визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб’єктами грошового обороту.

Незалежно від устрою, всі держави доручають формування грошових систем центральним органом влади. Місцеві органи влади, усунені не лише від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням інших окремих елементів.

Грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як її складова. Тому в багатьох країнах правові норми, визначені безпосередньо в банківському законодавстві, насамперед у законах, які регламентують діяльність центральних банків. Цими законами центральним банкам надають широкі повноваження щодо регулювання грошового обороту.

За сферою охоплення економічних відносин грошова система – явище надзвичайно широке, адекватне всьому грошовому обороту. Всі грошові потоки, незалежно від сфери економіки, яку обслуговують, та форми, в якій вони здійснюються, є об’єктами результативного виливу грошової системи.

В складі грошової системи відокремлюють: систему безготівкових розрахунків та валютну систему. Кожна із вказаних підсистем має свій особливий об’єкт регулятивного виливу, який обмежується певною формою чи сферою грошового обороту.

Кожна держава формуючи свою власну грошову систему, прагне надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки, що є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Особливо переконливо, цей факт підтвердився в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з них (в тому числі й Україна), проголосивши свою політичну незалежність, по суті одночасно заявили про вихід з єдиного рублевого простору, який регулювався іншою державою – Російською Федерацією, та про створення власних грошей і грошової системи.

Національно-державна обумовленість та призначення грошової системи повинні враховуватися урядами країн, при ухваленні ними рішення про реконструкцію своїх грошових систем у напрямку їх об’єднання. Зауважимо, що таке об’єднання неминуче означатиме втрату важливого захисного механізму для національної економіки, яким є грошова система. Відмова від такого організму економічно можлива лише за умови, що ці країни є однаковими за рівнем розвитку, структурою економіки і мають високодемократичні політичні устрої.

При невиконанні цієї умови виникне загроза втрат як для економічно слабких, так і економічно сильних країн, що об’єднуються. Про це красномовно свідчать великі труднощі, з якими зіткнулися країни – члени ЄС під час об’єднання своїх грошових систем в одну єдину з єдиною валютою - ЄВРО. Усвідомивши значні загрози від об’єднання грошових систем країн з різним рівнем економічного розвитку та неможливість у визначенні строки (1999р.) ліквідувати ці відмінності, керівництво ЄС прийшло до думки про допуск до об’єднаної грошової системи тільки деяких країн-членів, які мають найменші відмінності в економічному та фінансовому становищі.

Загальнонаціональне призначення та особлива місія грошової системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль історичного чинника, традицій, національних особливостей, рівня економічного розвитку країни в її формуванні. Це виявляється не тільки в зовнішньому вигляді грошових знаків та монет, що відбивають історію країни, а й у більш складних і відповідних елементах грошової системи, таких як масштаб цін, купюрність грошових знаків, організація розрахунків тощо. Завдяки цьому грошова система кожної країни має свої специфічні органи, які відрізняють її вид грошових систем інших країн, забезпечують їй імунітет проти зовнішнього втручання.

Водночас у грошових системах різних країн є багато спільного, а саме: однотипність методів регулювання грошових потоків та маси грошей в обігу; ідентичність інструментів регулювання грошового ринку тощо.

Спільність деяких рис грошових систем різних країн зумовлена однотипністю їхніх економічних систем, побудованих на ринкових засадах. Так, коли економічний розвиток створив достатні умови для демонетизації золота, країни з ринковою економікою майже одностайно відмовились від системи золотого монометалізму і запровадили грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Нині ці країни так само дружно запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій.