Структура грошової системи. Створення і розвиток грошової системи України

 

За нормативно-правового підходу до грошової системи в її складі можна відокремити кілька елементів, кожний з яких законодавчо зафіксований.

У грошовій системі України можна виділити такі елементи:

– назва грошової одиниці;

– масштаб цін;

– види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу;

– сегментація безготівкових грошових розрахунків;

– регламентація готівкового грошового обороту;

– регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями;

– регламентація режиму банківського процесу;

– державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

 

Назва грошової одиниці виникає, як правило, історично. Навіть коли молоді держави створюють нові грошові системи, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у своїй історії чи в історії корінної нації. Так, зокрема, вчинила й Україна. Нову національну валюту рішенням Верховної Ради України названо гривня. Таку назву мала грошова одиниця Київської Русі – високорозвиненої держави, яка існувала на терні сучасної України в Х-ХІст. Відтак здійснена своєрідна місія зв’язку між сучасною і колишньою українськими державами, що підтверджує закономірний характер відновлення держави Україна.

Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці даної країни. В епоху, коли гроші мали натурально-речову форму, зокрема золота та срібна, масштаб цін встановлювався державою через визначення валового вмісту металу в грошовій одиниці. Визначена у такий спосіб величина грошової одиниці була важливим елементом системи ціноутворення. Адже купівельна спроможність грошей не могла істотно відхилятися від вартості їхнього офіційного металевого вмісту. Тому, змінюючи величину останнього, держава могла змінювати загальний рівень цін.

Нині, коли в обігу перебувають нерозмінні на золото кредитні гроші, фіксація державного металевого вмісту грошової одиниці втратила сенс і скасована в усіх країнах, а масштаб цін утратив форму валового вмісту металу в грошовій одиниці.

Про існування масштабу цін і в сучасних умовах свідчать істотні відмінності в рівнях цін на ті ж самі товари, виражені в грошових одиницях різних країн. Це є прямим свідченням того, що ціни визначені в різних масштабах, тобто в грошових одиницях різної величини. Більш того, ціни в одній і тій самій грошовій одиниці можуть істотно змінюватися, якщо остання змінюється, тобто змінюється її величина як масштабу цін.

Масштаб цін у сучасних умовах, як правило змінюється стабільно, незалежно від волі держави, під впливом інфляційних процесів в економіці. Тобто місце і роль масштабу цін у ціноутворенні істотно змінилися. Уже не держава свідомо змінює масштаби цін з метою впливу на їх рівень, а стихійні процеси в ціноутворенні змінюють масштаб цін, новий рівень якого в подальшому впливає на ціноутворення.

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто накладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Всі інші платіжні засоби такого статусу не мають і взагалі не повинні надходити в оборот. Органи державного контролю ретельно стежать за тим, щоб не допустити використання в ролі платіжних засобів у межах країни іноземних грошових знаків, бо це ускладнює забезпечення національних грошей.

Якщо ж чинне законодавство дозволяє обіг інших платіжних засобів, наприклад векселів, чеків, то воно визначає умови їх обігу, відповідальність елементів цих засобів та механізмів реалізації такої відповідальності. Держава не несе відповідальності за їхнє забезпечення.

Право емісії та відповідальність за забезпечення грошових знаків в Україні закон накладає на перший державний орган – Національний банк. Випущені ним грошові знаки мають назву банківських білетів (банкнот). В окремих випадках емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів (його скарбниці (казначейству)). В такому разі грошові знаки називаються скарбничними білетами. Суттєва відмінність між цими видами грошових знаків полягає у різних механізмах їхньої емісії – порядку випуску в обіг та вилучення з обігу.

Емісія казначейських білетів використовується безпосередньо для покриття бюджетних видатків і допускається, як правило, в умовах глибокої кризи державних знаків.

Емісія банківських білетів (банкнот) використовується для кредитування Національним банком комерційних банків та урядових структур.

Особливе місце в грошовій готівці посідає розмінна монета. За характером емісії вона належить до того самого виду грошових знаків, що й основна валюта. Розмінна монета відіграє допоміжну роль – забезпечує платежі та суми, менші від розміру прийнятої в країні грошової одиниці. Якщо величина грошової одиниці дуже мала, то потреба в розмінній монеті знижується, або взагалі відпадає. Якщо в країні встановлена велика грошова одиниця, то потреба в монеті зростає оскільки збільшується питома вага платежів та суми, менші від розміру грошової одиниці.

Законодавство держави визначає не тільки вид грошових знаків, а й їхню купюрність. Правильно встановлена розмірність номіналів банкнот та розмінної монети передусім створює значні зручності учасникам платіжного обороту. Крім того, за високої частки великих купюр досягається економія на друкуванні грошових знаків. Однак наявність великих купюр робить готівку вразливішою з погляду можливості фальшування, зручнішою для обслуговування незаконних тіньових операцій. Тому, як правило, держави уникають купюр надто великих номіналів.

В Україні після грошової реформи 1996р. в обіг випускаються банківські білети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 гривень, а також розмінна монета 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок.

Сучасні висококомп’ютеризовані банківські технології відкрили можливість надати більшій частині грошової маси депозитну форму і обслуговувати грошовий оборот переважно у вигляді безготівкових розрахунків.

Законодавством та нормативними актами НБУ вирішуються такі питання формування та використання депозитних грошей:

– створення системи страхування банківських вкладів юридичних та фізичних осіб;

– запровадження зберігання комерційними банками своїх резервів на рахунках у центральному банку з нормуванням залишку коштів на цих рахунках;

– створення системи міжбанківських розрахунків, що підлягає контролю з боку центрального банку;

– регламентація принципів організації безготівкових розрахунків між економічними суб’єктами;

– визначення режиму використання грошових коштів, що зберігаються на банківських рахунках за повним розсудом власника; за певною черговістю – хронологічною чи визначеною державою тощо;

– визначення форм розрахунків, стандартів документів та порядку документообороту;

– визначення режиму відповідальності сторін за порушення платіжних зобов’язань;

– установлення нормативного строку для виконання банками операцій з рахунками клієнтів і відповідальності банків за порушення цих норм;

– механізм захисту банківських комп’ютерних мереж від несанкціонованого втручання тощо.

Якщо всі ці питання в країні законодавчо врегульовані та практично вирішені, депозитні гроші та безготівкові розрахунки будуть з найбільшою ефективністю обслуговувати інтереси суспільства в цілому та окремих економічних суб’єктів.

У готівковому грошовому обороті також є багато питань, які не вирішуються в межах розглянутих вище елементів грошової системи (назва грошової одиниці, види та купюрність грошових знаків). Оскільки готівка обертається поза банками, це робить її дуже зручною для обслуговування незаконних, антисуспільних операцій та видів діяльності. Грошові знаки піддаються також підробці.

Зважаючи на вказані обставини, держави не обмежуються технічними заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а застосовують заходи з регламентації і контролю операцій з готівкою.

Надзвичайно важливим і ефективним елементом грошової системи є регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями, що активно використовується в усіх країнах світу для захисту і забезпечення сталості національної валюти.

Важливим інструментом грошово-кредитної політики НБУ виступає регламентація режиму банківського процента, яка забезпечує регулювання ціни грошей на фінансовому ринку, а, отже, впливає на їх масу в обігу та на сталість грошей.

Організація обороту грошей звичайно накладається чинним законодавством на банки. Проте важливу роль грошового обороту, а саме переплетіння інтересів окремих економічних суб’єктів та суспільства в цілому, вимагають державного нагляду і контролю за виконанням банками цієї функції. З цією метою кожна держава створює спеціальні органи регулювання грошового обороту та контролю за дотриманням законодавства з монетарних питань. В Україні таким органом є НБУ. Інші органи державного управління економікою – Кабінет Міністрів, Міністерство економіки, Міністерство фінансів, реалізуючи власні заходи економічної та фінансової політики, також впливають на грошовий оборот. Проте свої регульовані дії в монетарній сфері вони повинні координувати з НБУ.