Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі

Вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

У разі недостатності в підприємства, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна підприємства. Якщо вартість майна підприємства є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, підприємство здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Майно підприємства, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, ПФУ, фондів соціального страхування), передається учасникам підприємства, якщо інше не встановлено установчими документами підприємства або законом.

Суб’єктом банкрутства є підприємство-боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом. В свою чергу боржником визнається суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов’язання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено законом. Безспірними вважаються грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

До правових наслідків визнання боржника банкрутом закон відносить наступні:

- господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу 3 виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо;

- строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута вважається таким, що настав;

- у банкрута не виникає жодних додаткових зобов’язань, крім витрат, безпосередньо пов’язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

- продаж майна банкрута допускається в передбаченому законом порядку;

- скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника;

- вимоги за зобов’язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

63. ПОНЯТТЯ ТА УЧАСНИКИ КОРПОРАТИВНОГО СПОРУ.

64. ПІДВІДОМЧІСТЬ І ПІДСУДНІСТЬ КОРПОРАТИВНИХ СПОРІВ.

У найбільш загальному вигляді корпоративний спір - це спір, який виникає з корпоративних відносин, ускладнених конфліктом.

Згідно зі ст. 167 ГК України корпоративні відносини - це відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав, які, у свою чергу, є правами особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Отже, корпоративні відносини виявляються відносинами між суб’єктами відносин у сфері господарювання (тобто - господарськими відносинами). Відповідно, спори, що виникають з корпоративних відносин (корпоративні спори), повинні розглядатися як різновид спорів, що виникають з відносин у сфері господарювання (господарських спорів).

Для системної характеристики підвідомчості та підсудності корпоративних спорів варто скористатися досить поширеним поділом корпоративних відносин на внутрішні (що виникають між товариством та його учасниками, або між самими учасниками товариства) та зовнішні (що виникають між товариством або учасниками та третіми особами).

І. До підвідомчості господарських судів належать:

1. Корпоративні спори, які виникають з внутрішніх корпоративних відносин щодо створення, діяльності, управління та припинення корпоративних підприємств:

- між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) корпоративного підприємства;

- між господарським товариством і його учасниками (засновниками, акціонерами);

- між корпоративним підприємством і його колишніми учасниками.

2. Всі спори, що виникають із зовнішніх корпоративних відносин щодо обліку прав на акції AT(згідно чинної редакції п. 5 ч. 1 ст. 12 ГПК України такі спори слід розглядати як вид спорів щодо прав на цінні папери взагалі). До кола учасників такого спору можуть належати AT, його акціонери, зберігачі цінних паперів, депозитарії, андеррайтери, інші особи, задіяні в обігу та обліку акцій AT.

Отже, розглянуті вище дві категорії спорів можна охарактеризувати як корпоративні спори у вузькому розумінні, або ж як корпоративні спори de lege lata(за чинним законодавством), тоді як корпоративні спори у широкому розумінні ми розглядаємо de lege ferenda(як концепцію, яка має бути втілена законодавцем, оскільки вона повністю відповідає концепції корпоративних прав і корпоративних відносин, як вона передбачена уст. 167 ГК України).

3. Інші спори із зовнішніх корпоративних відносин, які мають приватно правовий характер у випадку, якщо і позивач, і відповідач у справі є юридичними особами, або фізичними особами - підприємцями (наприклад - спори що виникають між учасником і третьою особою при відчуженні на її користь частки у статутному капіталі ТОВ, якщо і учасник, і покупець частки є юридичними особами). Такі спори не розглядаються у судовій практиці як корпоративні і є підвідомчими господарським судам за загальними правилами ст. 1 та ст. 12 ГПК України щодо підвідомчості та кола учасників господарських спорів. Так само, підсудність таких спорів визначається за загальними правилами ст. 15 ГПК України - за місцезнаходженням відповідача (одного з відповідачів за вибором позивача).

4. Вимоги до суб’єкта владних повноважень (зокрема, про державну реєстрацію припинення юридичної особи, скасування державної реєстрації змін до установчих документів, скасування реєстрації випуску акцій), які є похідними від вимог суб’єкта корпоративних прав (учасника, акціонера) до товариства - як правило про визнання недійсними рішень загальних зборів товариства. Отже, якщо предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів учасників (акціонерів) господарського товариства, а вимога до суб’єкта владних повноважень є похідною, такий спір є підвідомчим господарським судам.

II. Розглядаються загальними судами згідно ЦПК України, якщо у складі сторін є фізична особа, що не має статусу суб’єкта підприємницької діяльності:

1. Спори, пов’язані зі вступом до корпоративних підприємств правонаступників учасників (акціонерів, засновників, членів), крім спорів пов’язаних зі спадкуванням;

2. Спори, пов’язані зі вступом до корпоративних підприємств осіб, яким було відчужено частку у статутному (складеному) капіталі або пай;

III. Спори щодо законності актів, дій та бездіяльності органів влади (наприклад НКЦПФР, державних реєстраторів), що порушують корпоративні права певної особи і не є похідними від вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів господарського товариства розглядають адміністративні суди за нормами КАС94.

До спорів, суміжних з корпоративними, що можуть належати, залежно від складу сторін, до підвідомчості або загальних, або господарських судів можна віднести:

- спори між акціонерами та зберігачами, пов’язані з укладенням, зміною, розірванням, виконанням або визнанням недійсними договорів про відкриття рахунків у цінних паперах;

- спори про визнання права власності на акції, укладення, розірвання, зміну, виконання, а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу акцій та спори щодо інших правочинів з акціями, крім спорів, пов’язаних з порушенням переважного права на придбання акцій.

 

65. ОСОБЛИВОСТІ ВИРІШЕННЯ КОРПОРАТИВНИХ СПОРІВ.