Головний сенс реорганізації полягає у переході майна підприємства до інших юридичних осіб у порядку правонаступництва.

Законодавством визначено чотири форми реорганізації як способу припинення суб’єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ та перетворення.

Злиття двох або більше підприємств означає перехід майна, прав та обов’язків кожного з них до підприємства - правонаступника, що утворено внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох підприємств до іншого підприємства, до останнього переходять усі майно, права та обов’язки приєднаних підприємств.

Поділом вважається таке припинення підприємства, при якому усі його майно, права і обов’язки розподіляються між двома або більше новоствореними суб’єктами господарювання.

Перетворенням корпоративного підприємства є зміна його організаційно-правової форми, наприклад, при перетворенні товариства з обмеженою відповідальністю у приватне акціонерне товариство.

Відповідно до ст. 105 ЦК України учасники корпоративного підприємства, суд або орган, що прийняв рішення про припинення підприємства, призначають комісію з припинення (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора, встановлюють порядок та строки проведення припинення підприємства, порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до підприємства, що припиняється.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» з дати внесення до ЄДР запису про рішення учасників підприємства або уповноваженого ними органу щодо припинення підприємства забороняється:

- проведення державної реєстрації змін до установчих документів такого підприємства;

- внесення змін до ЄДР щодо відомостей про відокремлені підрозділи, крім відомостей про їх закриття;

- проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є підприємство, щодо якого прийнято рішення про припинення;

- проведення державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в ЄДР, про місцезнаходження підприємства.

 

61. ПІДСТАВИ ТА ПРОЦЕДУРА РЕОРГАНІЗАЦІЇ КОРПОРАТИВНИХ ПІДПРИЄМСТВ.

Відповідно до ст. 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Так, відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції» злиття суб’єктів господарювання або приєднання одного суб’єкта господарювання до іншого є видами економічної концентрації і повинні здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Таким чином, рішення про реорганізацію корпоративного підприємства можуть прийняти учасники (наприклад, у повному товаристві); уповноважений ними орган (наприклад, загальні збори акціонерів); суд у випадках, встановлених законом; інші органи державної влади, якщо це прямо передбачено законом.

Для проведення державної реєстрації припинення корпоративного підприємства в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення голова комісії з припинення або уповноважена ним особа після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами повинна подати державному реєстратору такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємства в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення. У реєстраційній картці голова комісії з припинення або уповноважена ним особа зазначають та підтверджують своїм особистим підписом, що ними вчинено всі передбачені законодавством дії стосовно порядку припинення підприємства, включаючи завершення розрахунків з кредиторами;

- підписаний головою і членами комісії з припинення під-приємства та затверджений учасниками підприємства або органом, який прийняв рішення про припинення підприємства, примірник оригіналу передавального акта (у разі злиття, приєднання або перетворення) чи розподільчого балансу (у разі поділу) або їх нотаріально засвідчені копії;

- довідку архівної установи про прийняття документів, які відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню;

- документ про узгодження плану реорганізації з органом доходів і зборів (за наявності податкового боргу);

- довідку відповідного органу доходів і зборів про відсутність заборгованості зі сплати податків, зборів;

- довідку відповідного органу ПФУ про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до ПФУ та фондів соціального страхування.

62. ЛІКВІДАЦІЯ КОРПОРАТИВНИХ ПІДПРИЄМСТВ.

Корпоративне підприємство у разі його ліквідації припиняється як суб’єкт права без правонаступництва. Підставами ліквідації підприємства є визначені законом та/або установчими документами обставини, які обумовлюють прийняття в установленому порядку рішення про ліквідацію підприємства уповноваженою особою (органом). Залежно від підстав ліквідація підприємства може бути добровільною (за рішенням учасників або органу, уповноваженого на це установчими документами) чи примусовою (за рішенням суду у випадках, встановлених законом). Вимога про ліквідацію підприємства може бути пред’явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, учасником підприємства, відповідним органом державної влади у випадках, встановлених законом.

Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня опублікування повідомлення про ліквідацію підприємства. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється засновниками (учасниками) підприємства чи уповноваженим ними органом, іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК України. Виконання функцій ліквідаційної комісії може бути також покладено на орган управління підприємства, що ліквідується. Рішенням суду про ліквідацію підприємства його керівника, виконавчий орган чи позивача може бути призначено ліквідатором або включено до складу ліквідаційної комісії.

Відповідно до ч. 6 ст. 59 ГК України, ч. 1 ст. 110 ЦК України підставами добровільної ліквідації корпоративного підприємства є рішення його засновників (учасників) або уповноваженого ними органу, в тому числі у зв’язку із закінченням строку, на який воно створювалося, чи у разі досягнення мети, заради якої воно було створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами. В тих випадках, коли рішення про добровільну ліквідацію підприємства приймається вищим органом управління підприємства, законодавством встановлюються певні гарантії для учасників, які не згодні з таким рішенням: це - виключна компетенція вищого органу управління підприємства щодо вирішення цього питання, прийняття рішення про ліквідацію підприємства кваліфікованою більшістю голосів, а також право учасника оскаржити таке рішення у судовому порядку.

До вимушених підстав добровільної ліквідації підприємств відносять:

- зменшення вартості власного капіталу підприємства нижче встановленого законом мінімального розміру статутного капіталу;

- невідповідність мінімальної (максимальної) кількості учасників корпоративного підприємства вимогам закону;

- порушення обмежень, встановлених законом, щодо заснування та участі у підприємствах;

- закінчення строку, на який було створено підприємство;

- досягнення мети, заради якої створене підприємство, чи неможливість її досягнення;

Примусова ліквідація корпоративного підприємства здійснюється за рішенням суду з підстав, передбачених законом.

Підставами для постановлення судового рішення щодо припинення підприємства шляхом його ліквідації є:

- визнання судом недійсною державної реєстрації підприємства через допущені при його створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом;

- провадження ним діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом;

- невідповідність мінімального розміру статутного капіталу підприємства вимогам закону;

- неподання протягом року органам доходів і зборів податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

- наявність в ЄДР запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням;

- визнання судом підприємства - емітента таким, що відповідає ознакам фіктивності;

- неподання АТ протягом двох років поспіль НКЦПФР інформації, передбаченої законом;

- нескликання АТ загальних зборів акціонерів протягом двох років поспіль;

- не утворення органів акціонерного товариства протягом року з дня реєстрації НКЦПФР звіту про результати приватного розміщення акцій серед засновників акціонерного товариства;

- визнання судом підприємства банкрутом.

З дати внесення до ЄДР запису про судове рішення щодо припинення юридичної особи застосовуються обмеження, які встановлені законом, зокрема забороняється:

- проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, щодо якої прийнято рішення щодо припинення;

- внесення змін до ЄДР щодо відомостей про відокремлені підрозділи, крім відомостей про їх закриття;

- проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення щодо припинення;

- проведення державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в ЄДР, про місцезнаходження юридичної особи (частина друга ст. 35 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»),

У разі ліквідації платоспроможного підприємства вимоги його кредиторів задовольняються в порядку черговості, встановленої ст. 112 ЦК України:

- у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

- у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

- у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов’язкових платежів);

- у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.