Лондонський та Паризький клуби кредиторів

У світі функціонують дві важливі організації, які займаються реструктуризацією зовнішніх боргів країн-боржників – це Паризький і Лондонський клуб кредиторів.

Лондонський та Паризький клуби – це об’єднання кредиторів. Лондонський клуб об’єднує 600 великих західних банків-кредиторів. Паризький клуб об’єднує 19 країн, які є головними державами-кредиторами світу.

Паризький клуб – неформальне об'єднання урядів країн-кредиторів, якими є Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Португалія, США, Швейцарія, Швеція, Франція, Фінляндія і Японія. Об'єднання було створене в 1956 році з метою реструктуризації заборгованості країн, що розвиваються. Членство в Паризькому клубі припускає постійний обмін інформацією між кредиторами про заборгованість і хід її погашення. Усі угоди країн-боржників з Паризьким клубом містять статтю, що зобов'язує їх не надавати третім країнам вигідніших умов погашення боргу перед ними, ніж умови, надані членам клубу. Найбільш бідним країнам списується до 80 % їх зовнішнього боргу офіційним кредиторам. Прийнята клубом практика обмежує також суму компромісу країною-кредитором активів на вторинному ринку боргів межею в 20 млн. доларів, або 10 % від загальної суми вимог до даної країни-кредитора (залежно від того, що більше). Паризький клуб функціонує у тісній співпраці з МВФ. Якщо яка-небудь держава-боржник, що зазнає економічні труднощі (наприклад, по частині балансу платежу), починає здійснювати програму оздоровлення під егідою МВФ, Паризький клуб спільно з урядом даної країни виробляє угоду про реструктуризацію ЇЇ зовнішнього державного боргу. У результаті з'являється можливість зменшити пасивне сальдо платіжного балансу, не скорочуючи при цьому обсяг імпорту товарів і капіталів.

У межах Паризького клубу країни, що зазнають труднощі у виплаті боргів іншим державам і приватним установам, проводять переговори зі своїми кредиторами про перегляд умов і графіків платежів. Мабуть, сама назва «Паризький клуб» не зовсім точна, хоча це – неформальне об'єднання, а не офіційна міжнародна організація. У нього немає штаб-квартири, секретаріату, а головне – немає статуту. Іншими словами, цей клуб не має юридичного статусу.

Паризький клуб не дуже відомий широкій публіці, що частково пов'язане з політикою конфіденційності, що проводиться ним: кредитори прагнуть не розкривати інформацію, що стосується їх оцінки економічного і фінансового стану того або іншого боржника та масштабів пільг, що надаються по погашенню боргів. Рішення про те, чи повинна така інформація надаватися третім сторонам і в якому обсязі, приймається самим боржником.

Лондонський клуб – це форум для перегляду термінів погашення кредитів, наданих комерційними банками (без гарантії уряду-кредитора). Оскільки такі переговори між суверенними боржниками і комерційними кредиторами часто проходять у Лондоні, цей клуб отримав назву "Лондонського клубу". Даний "клуб" є неофіційним органом, що включає комерційні банки, перед якими мають заборгованість країни "третього світу".

Основна специфіка їх діяльності полягає у завуальованій діяльності, оскільки і клуби, і країни-боржники намагаються не афішувати свої труднощі у фінансовій сфері, пов'язані з виплатою боргових зобов'язань.

16. Співпраця України з міжнародними фінансовими інститу­ціями

Економіка України сьогодні відчуває гостру нестачу фінансових ресурсів, необхідність залучення коштів для сприяння зростанню виробництва й товарообороту, реалізації інновацій, відтворення, а також створення своєрідної опори, звідки вона могла б отримати додаткові фінансові ресурси. Україна, як і інші держави потрапила у смугу глибокої фінансової кризи і перед нею постало питання – як забезпечити стійкість її фінансового стану.

Серед зовнішніх фінансових джерел найбільший потенціал мають міжнародні фінансові інституції – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Порівняно низька вартість запозичень, які вони надають, значущість їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукають на даному етапі до тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих принципах міжнародного права.

Взаємовідносини України з МВФ є вкрай важливими не тільки для поточного стану розвитку держави, але й можливостей побудови довгострокової моделі стійкого економічного розвитку. Україна також має визначити подальші форми співпраці з МВФ. Тут є три шляхи: пошук нових можливостей залучення коштів МВФ за одним з механізмів, або відмова від кредитів з боку МВФ і запровадження програм консультаційної підтримки експертами МВФ і супроводження ними програм уряду України, або використання права в будь-який час припинити своє членство у Фонді.

У співробітництві України з МВФ в межах кредитних програм можна виділити кілька етапів.

Перший етап (1994-1995 роки). У цей період Україні було надано фінансову допомогу у вигляді системної трансформаційної позики (STF-Systemic Transformation Facility) на суму 498,7 млн. СПЗ або 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно.

Другий етап (1995-1998 роки). Україна отримала від МВФ кредити на загальну суму 1318,2 млн. СПЗ. (1935 млн. дол. США.) за трьома річними програмами „Стенд-бай” (Stand-By). Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.

Третій етап (1998-2002 роки). Програма розширеного фінансування (EFF-Extended Fund Facility), передбачала надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, але в решті-решт Фонд так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми). Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1193,0 млн. СПЗ (1591,0 млн. дол. США.), які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.

Четвертий етап (2004-2005 роки). Після завершення співробітництва за Програмою EFF Уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму “Стенд-бай”.

Провівши статистичне спостереження, щодо потреб України у фінансуванні з боку Фонду виявлено, що вони є ду­же значними. а це, у свою чергу, вимагаю застосування політики надзвичайного доступу, що практично й було здійснено. Згідно з цими умовами наша держава ді­стала право на понад сто відсотків своєї квоти у МВФ. На сьогоднішній день Україні виділено кредитну лінію в розмірі 11 млрд. СПЗ (близь­ко 16,5 млрд. дол. США), що є еквівалентним 800 % її квоти в Міжнародному ва­лютному фонді. Перший транш кредиту на суму 4,5 млрд. дол. США вже надійшов до Національного банку України в листопаді 2008 року. Наступні транші будуть на­дані протягом 2009-2010 років (з 15.02.2009 до 15.10.2010) у сумі від 375 млн. до 2,5 млрд. СПЗ (560 млн. і 3,75млрд дол. США відповідно). При цьому слід зазначи­ти, що кредити такого обсягу МВФ надає досить рідко, тільки у виняткових випад­ках. Отож завдання органів державного регулювання й управління полягає в тому, аби втілені кошти були використані максимально ефективно.

Фахівцями Міжнародного валютного фонду було визначено низку заходів, що, на їх думку, необхідно вжити уряду на найближчу перспективу. Серед них: проведення заходів орієнтованих на забезпечення стабільності податково-бюджетної та грошово-кредитної політики, а також поступ на шляху запровадження структурних реформ. Проведення більш жорсткої і збалансованої макроекономічної політики, з метою забезпечити бездефіцитність бюджету на 2010 рік.

Удосконалення взаємовідносин України зі світовим банком базується на новій стратегії в питаннях допомоги Україні, в основу якої покладено такий фінансовий інструмент, як Програмна системна позика, що вимагає від уряду України запровадження сучасної системи проектного та фінансового менеджменту. Необхідно також чітко розподілити повноваження та відповідальність між Міністерством фінансів, Національним банком і банківськими установами і підприємствами, які виступають відповідно до проектів кінцевими позичальниками. Протягом 1994-1999 рр. на покриття дефіциту бюджету було залучено кошти системних позик Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), що є головною установою в групі Світового банку, в сумі 1,8 млрд. дол. Це забезпечило певні позитивні результати у розвитку ринкової інфраструктури, зокрема банківської системи.

Співробітництво України з СБ пройшло у своєму розвитку три етапи.

На перший з них (1992 – грудень 1994 рр.) припадають переважно ознайомчі та дослідні місії СБ, результатами яких стали звіти про економічну та соціальну ситуацію в Україні і запровадження першого інвестиційного проекту обсягом близько 17 млн. дол.

Другий етап (кінець 1994 – 1997 рр.) охоплює підготовку та реалізацію СБ системних проектів, спрямованих на реформування окремих секторів економіки та соціальної сфери. Ці кошти використано для удосконалення пенсійної системи, здійснення адміністративної реформи, управління державними ресурсами. Одночасно поповнювався інвестиційний портфель СБ, зокрема проектами модернізації шляхової інфраструктури, систем тепло- і водопостачання тощо.

Третій етап (1998 – 2000 рр.) характеризується як збільшенням обсягів кредитування з боку СБ, так і початком погашення заборгованості, що виникла.

Інвестиційна програма на цьому етапі здійснювалася більш стримано. З інвестиційного портфеля було вилучено ряд проектів, що стосувалися високих технологій (наприклад, продовження проекту "Морський старт"), фінансових послуг, модернізації систем водо- і теплопостачання в окремих реґіонах.

Такий підхід став наслідком не лише неефективного використання можливостей співпраці українською стороною, а й змін у політиці підтримки Світовим банком енергетики, комунального господарства, транспорту. Дані сфери цікавлять його лише у контексті боротьби з бідністю та охорони навколишнього середовища. Загалом за весь час співпраці з СБ Україна отримала понад 2,1 млрд. дол.

Подальше удосконалення співпраці з ЄБРР залежить від зростання в Україні його "працюючих активів". Для цього необхідно спільно з керівництвом ЄБРР започаткувати практику проведення регулярного огляду портфеля проектів, посилити контроль за виконанням міністерствами та іншими органами своїх зобов'язань у взаємовідносинах з ЄБРР, удосконалити механізм координації, підготовки, реалізації та моніторингу великих інвестиційних проектів.

Для подальшого залучення зовнішніх джерел необхідно постійно і ґрунтовно вивчати можливості інших міжнародних організацій світового і регіонального масштабів на предмет використання їхніх можливостей доля фінансового і технічного сприяння розвитку української економіки.

Аналіз співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями свідчить про об'єктивну необхідність, доцільність і виправданість залучення зовнішніх коштів з метою поглиблення ринкових перетворень, створення реальних передумов для подолання кризових явищ, прискорення трансформаційних процесів, виведення економіки України на траєкторію сталого економічного зростання. Це співробітництво сприяло досягненню макрофінансової стабілізації, формуванню основ конкурентного ринкового середовища, стабільності грошової одиниці, активізації інвестиційного процесу, розвитку приватного підприємництва. Воно має бути продовжено на основі урахування обопільних інтересів сторін. Для подальшого залучення зовнішніх джерел необхідно постійно і ґрунтовно вивчати можливості інших міжнародних організацій світового і регіонального масштабів на предмет використання їхніх можливостей доля фінансового і технічного сприяння розвитку української економіки.