Економічне обґрунтування витрат на нову техніку в умовах ринку. Особливості визначення економічного ефекту від впровадження результатів НДДКР.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Економічне обґрунтування витрат на нову техніку в умовах ринку. Особливості визначення економічного ефекту від впровадження результатів НДДКР.



Нова або вдосконалена техніка повинна бути кращою й ефективнішою, ніж та, замість якої вона створюється і буде вироблятися, з виробничого чи експлуатаційного або обох підходів.

Для економічного обгрунтування впровадження нової техніки і технології, випуску нової продукції на підприємстві має розроблятися план впровадження НТП. З урахуванням плану НТП складаються інші розділи плану економічного і соціального розвитку підприємства.
Розглянемо розрахунок деяких показників від впровадження нової техніки.
Планований приріст прибутку від виробництва нової або модернізованої продукції визначається за формулою:


де П - планований приріст прибутку;
ЦН, ЦСТ, - оптова ціна нової і старої продукції;
СН, ССТ - собівартість одиниці нової та старої продукції;
VН, Vст - обсяг випуску нової і старої продукції.
Планований приріст прибутку від виробництва продукції на новій техніці:


Величина зниження собівартості продукції від впровадження нової техніки:


де С - загальна величина економії собівартості всієї продукції за рахунок впровадження нової техніки.
Планована величина економії матеріальних витрат від впровадження нової техніки:


де М - економія всіх матеріальних витрат;
МСТ, МН - стара і нова величина витрат на одиницю продукції.
Планована величина економії заробітної плати від впровадження нової техніки:


де З - економія суми заробітної плати від впровадження нової техніки;
ЗВТ, ДТ - величина оплати праці за одиницю виробу до і після впровадження нової техніки.
Підвищення продуктивності праці від впровадження нової техніки:


де ТП - обсяг товарної продукції після впровадження нової техніки;
ТП0 - обсяг товарної продукції до впровадження нової техніки;
ч0 - чисельність працівників до впровадження техніки;
ч1 - чисельність умовно вивільнених працівників після впровадження нової техніки.
Відносне вивільнення працівників за рахунок впровадження нової техніки:


де t0 і t1 - витрати праці на одну одиницю продукції до і після впровадження нової техніки (у натуральному або
вартісному вимірі).
Загальний ефект від впровадження і використання нової техніки:


де Е1 - планований ефект від впровадження нової техніки;
ΣП1 - планована сума отримання додаткового прибутку в році;
ЄП - нормативний коефіцієнт ефективності нової техніки;
ΣК1 - сума капітальних вкладень на нову техніку в році.

Якщо експлуатаційні властивості нової техніки підвищуються порівняно з раніше освоєною (заміненою), то економічна ефективність її визначається шляхом порівняння капітальних вкладень споживача зі зниженням собівартості роботи, виконуваною новою технікою. Кращим визнається варіант із найменшою сумою приведених витрат:

Після розрахунку суми приведених витрат за варіантами техніки можна визначити річний економічний ефект використання нової або вдосконаленої техніки.

При визначенні економічної ефективності капітальних вкладень різних варіантів практично можуть зустрітися наступні випадки:

1. Впровадження нової техніки забезпечує зниження експлуатаційних витрат (собівартості продукції), але одночасно збільшує капітальні витрати тобто С1 <С2 а К1> К2. Це найбільш поширений випадок; ефективність впровадження визначається за методом мінімальних приведених витрат капіталовкладень і експлуатаційних витрат.

2. Нова техніка призводить до зниження експлуатаційних витрат і капітальних витрат, тобто С1 <С2 а К1 <К2. Такі варіанти найбільш ефективні і порівнювати їх немає необхідності.

3. Нова техніка забезпечує деяке зниження капітальних витрат, але призводить до збільшення експлуатаційних витрат, тобтоК1 <К2 а С1> С2, такі варіанти рідко бувають ефективними.Вживаються подібні варіанти на підставі розрахунку за методом мінімальних приведених витрат.

4. Нова техніка викликає підвищення капітальних витрат і експлуатаційних витрат: К1> К2 а С1> С2, тобто варіант неефективний.

Можуть бути й інші випадки: при К1 <К2 а С1 = С2, а також К1 = К2 а С1 <С2. Економічна ефективність нової техніки може визначатися за методом наведених мінімальних витрат; при К1 = К2 а С1 = С2. Важливе значення набуває порівняння варіантів за натуральними та якісними показниками, а також за умовами праці і техніки безпеки (підвищення продуктивності праці і устаткування, зменшення витрат матеріалів, надійність пристроїв та ін.)

 

Економічну ефективність результатів НДДКР оцінюють за низкою показників. Визнаними

в світовій практиці основними показниками, що акумулюють вигоди від упровадження науково-

технічних розробок та використовуються для оцінювання економічної ефективності проектів, є чистий дисконтований дохід (прибуток); індекс дохідності (прибутковості); період окупності

інвестицій у реалізацію проектів; внутрішня норма дохідності.

Чистий дисконтований дохід (прибуток)визначається як відношення сумарних чистих грошових потоків до формалізованого виразу його дисконтування

Чистий грошовий потік складається з щорічних значень касової готівки, що є різницею між сумою притоку та відтоку грошей

Коефіцієнт чистого дисконтованого доходу (індекс дохідності) визначається як співвідношення ЧДД та необхідної дисконтованої вартості інвестицій. Це співвідношення дозволяє одержати дисконтовану норму прибутку

Внутрішня норма дохідності визначається як розрахункова ставка дисконту, за якої сумарні чисті приведені надходження дорівнюють сучасній (дисконтованій) вартості витрат на проект.

Термін окупності витрат визначається як період для відшкодування первісно започаткованих інвестиційних коштів на основі накопичених чистих реальних грошових потоків, зумовлених реалізацією проекту, тобто відношенням суми започаткованих інвестицій до дисконтованих доходів.

 

Основні показники ефективності можуть бути доповнені іншими залежно від інтересів учасників науково-технічних розробок та їх реалізації у виробництві (фондо- або капіталовіддача, зростання продуктивності праці, організація нових робочих місць та інші).

Кожен з основних показників ефективності може використовуватись за певним призначенням, а саме:

ЧДД найбільш раціонально використовувати для ранжування інноваційних пропозицій та вибору пріоритетних проектів з точки зору їх ефективності;

ВНД проекту являє собою очікуваний рівень дохідності і використовується для прогнозування цього показника, тобто визначає межі беззбитковості проекту;

індекс дохідності (коефіцієнт ефективності) вказує на рівень накопиченого чистого прибутку, зумовленого одиницею вкладених у проект коштів;

показник періоду окупності інвестованих в інновації коштів дозволяє одержати інформацію про рівень ризикованості проекту в зв'язку зі змінами у відносній ліквідності інвестицій.

Показники економічної ефективності інноваційних проектів враховують витрати та результати, пов'язані з їх реалізацією як комерційного характеру, так і ті, що виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників створення і реалізації проекту, у тому числі ефект галузей національної економіки, елемент соціального ефекту та інші складові ефективності, зумовлені позаринковою діяльністю суб'єктів впровадження науково-технічних розробок.

 

Показники народно-господарської ефективності інноваційних проектів є інтегральними і відображають ефективність проекту під кутом зору інтересів економіки країни, у тому числі регіонів країни, галузей національної економіки, організацій і підприємств.

До складу результатів галузей національної економіки з реалізації проектів включаються:

виручка від реалізації продукції, виробленої на основі технологічних нововведень, крім продукції, що споживається учасниками проекту;

виручка від продажу інтелектуальної власності, що створюється в процесі реалізації проекту;

соціальні та екологічні результати, визначені з врахуванням впливу всіх учасників проекту на соціальну та екологічну ситуацію у відповідному регіоні.

 

Соціальні, екологічні та інші результати, що не можуть бути оцінені у вартісному виразі, беруться до уваги як додаткові показники ефективності галузей національної економіки і враховуються при прийнятті рішень про пріоритетність проекту та його державній підтримці.

До складу витрат у процесі визначення ефективності галузей національної економіки при реалізації проектів включаються необхідні для цього одноразові капітальні і поточні витрати всіх учасників здійснення проекту, визначені без повторного рахування однакових витрат та без врахування результатів одних учасників у складі результатів інших.

 

На рівні підприємств (фірм), що використовують науково-технічні і розробки, до складу їх економічних результатів включаються: виробничі результати - виручка від реалізації виготовленої нової продукції або продукції, виготовленої за новою технологією за вилученням коштів, витрачених на власні потреби.

Для задоволення комерційних інтересів кожного учасника проекту важливе значення має оцінка фінансових результатів його реалізації або комерційна ефективність, що є складовою інтегральної ефективності галузей національної економіки.

Комерційна ефективність проектів науково-технічних розробок та їх використання визначається як співвідношення фінансових витрат та результатів науково-технічних розробок, що мають забезпечити потрібну норму дохідності.

42. Фактори підвищення ефективності діяльності підприємства

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові за ступенем дії (впливу), використання і контролю. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішніх чинників – економічної соціальної політики держави. До таких чинників відносяться:

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп (одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи тощо.

3. Матеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на таких підприємствах може позитивно розв’язуватись шляхом:

- запровадження маловідходної та безвідходної технології,

- збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу,

- використання дешевих і низькосортних видів сировини,

- підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки,

- заміна імпортних сировини і матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва,

- раціоналізація управління виробничими запасами і розвитку ефективних джерел постачання.

4. Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важливими чинниками ефективності. Остання, тобто дизайн, повинна корелювати з так званою корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють втілення своєї технічної переваги у конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці багато в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями, відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть проявлятися в умовах функціонування на підприємстві потужного і гнучкого мотиваційного механізму.

Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню благоприємного соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до принципів доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських процесів і, отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності.

Однією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної системи є занадто жорстка її організаційна структура, надмірне відокремлення підрозділів за професійними групами або функціями. Тому система повинна бути динамічною і гнучкою, періодично реорганізованою у відповідності з новими завданнями, що постають перед підприємством при зміні ситуації.

7. Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переважання трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах підприємства мусить зробити ручну працю більш продуктивною за рахунок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів та інструментів, організації робочих місць.

Для удосконалення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестація робочих місць, узагальнення і використання нагромадженого на інших споріднених підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи і виконання корисної з меншими витратами сили, часу і коштів.

8. Стиль управління. Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у зростання ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати сучасна, добре організована система управління, під контролем якої знаходяться ресурси і результати діяльності підприємства.

Складовою частиною такої системи є стиль управління – типовий «м’який» чинник підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що абсолютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і по відношенню до кого застосовується відповідний стиль управління.

Відомо, що стиль управління, в якому поєднані професійна компетентність, діловитість і висока етика взаємовідносин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, в якій мірі враховуються зовнішні чинники зростання ефективності виробництва на тому чи іншому підприємстві.

9. Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через:

- практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства;

- фінансові заходи і стимули (податки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів);

- установлювані та контрольовані економічні правила і нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності тощо);

- створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури;

- макроекономічні структурні зміни;

- програми роздержавлення власності і приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур невиробничої сфери тощо.

Розвиток економіки України, економічні відносини між окремими підприємствами і організаціями, між підприємствами і державою здійснюються зараз рядом визначальних у цій галузі законів (зокрема "Про власність", "Про оподаткування підприємств", "Про оплату праці" та інші), основні положення яких керівникам і спеціалістам підприємств треба добре знати і спиратися на них у своїй практичній діяльності.

10. Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже зазначалося, залежить від багатьох чинників – внутрішніх і зовнішніх (по відношенню до підприємства), не пересічним завданням держави є створення не лише на національному рівні, не лише відповідних економічних, соціальних, політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності виробничо-економічних систем.

Такі умови, зокрема, забезпечуються шляхом заснування і постійного функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних механізмів – організацій (дослідно-впроваджувальних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієнтована на: визначення і розв’язання основних проблем підвищення ефективності (продуктивності) різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому.

Зараз у світі нараховується біля 150 національних і регіональних центрів, інститутів і асоціацій по продуктивності і управлінню.

11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності (продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку і активна діяльність різноманітних інституцій ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури.

В сучасних умовах усі підприємства у процесі своєї інноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитись без відповідних послуг інноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків та інших інститутів ринкової інфраструктури.

12. Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві належно від якості управління діяльністю окремих підприємств. Причому така взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двосторонній характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модифікації самої структури суспільного виробництва [12,с.57].

Найбільш важливим окрім політичних, вважаються структурні зміни економічного і соціального характеру. Найістотніші економічні зміни відбуваються у таких сферах:

1) моделях зайнятості населення – зрушення зайнятості від сільського господарства до обробної промисловості, а також від останньої до невиробничих галузей (особливо сфери послуг);

2) складі основних фондів (основного капіталу) – визначаються розмірами фонду нагромадження та інвестицій за ознаками інтенсивності оновлення, строку використання, ступеню втілення технологічних новин, рівнем капіталомісткості;

3) технологіях, наукових дослідженнях і розробках – співвідношення імпорту технологій з залученням іноземного капіталу і вітчизняних технологічних розробок, зрушення нетрадиційних технологій і розробок, що супроводжуються революційними проривами у цих галузях;

4) масштабах (концентрації) виробництва – помітне збільшення частки дрібних (малих) і середніх підприємств, що можуть стати і стають конкурентоспроможними за умови їх необхідної спеціалізації та наявності великих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на виготовлювану ними продукцію.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.249.17 (0.014 с.)