Показники продуктивності праці, резерви і шляхи її підвищення.

Провідним показником аналізу використання ресурсів підприємства є продуктивність праці. Вона виміряється кількістю продукції, зробленої працівником в одиницю часу (годину, зміну, місяць, рік), або кількістю часу, витраченим на виробництво одиниці продукції.

Показник вироблення продукції на одного працюючого в натуральному вираженні широко застосовується в галузях, що роблять більш-менш однорідну продукцію (вугільна, лісова, нафтовидобувна й ін.). На підприємствах машинобудування й інших галузей промисловості із широкою номенклатурою продукції, завдання по підвищенню продуктивності праці встановлюються, як правило, по валової (товарної) продукції в незмінних цінах; на підприємствах швейного, взуттєвого, консервної й ряду інших галузей промисловості - по нормативній вартості обробки.

Разом з тим наскрізним показником підвищення продуктивності праці для підприємств всіх галузей народного господарства є вироблення валової (або товарної) продукції в оптових цінах на одного середньосписочного працівника промислово-виробничого персоналу.

На ріст продуктивності праці впливають різноманітні техніко-економічні фактори, які прийнятий зводити в наступні чотири групи:

1. Підвищення технічного рівня виробництва: впровадження нової техніки, технології, механізації й автоматизації виробничих процесів, поліпшення використання сировини, матеріалів, палива, енергії, підвищення якості продукції.

2. Удосконалювання керування, організації виробництва й праці: підвищення норм виробітку й норм обслуговування, скороченню втрат робочого часу, впровадження заходів щодо охорони праці.

3. Зміна обсягу, структури виробництва: визначення відносної зміни чисельності трудящих у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, частки окремих видів продукції або виробництв, частки покупних напівфабрикатів і кооперованих поставок.

4. Галузеві фактори включають зміна гірничо-геологічних умов і способів видобутку корисних копалин; зміна фізико-хімічних властивостей сировини, що переробляє; зміна робочого періоду в сезонних галузях. Число факторів усередині груп і їхній зміст можуть змінюватися залежно від того або іншого фактора для конкретного виду виробництва.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток – це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво

В = Q / Т, (1.1)

де В – виробіток;

Q – обсяг виробленої продукції;

Т – затрати робочого часу.

На підприємствах виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці. Це такі способи:

1.Натуральний – ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях на кількість затраченого часу в нормо-годинах.

2.Вартісний - ділення обсягу виробленої продукції у гривнях на затрати часу, що виражені в середньо- списковій чисельності робітників або відпрацьованих ними кількості людино-днів;-годин.

3.Трудовий - ділення обсягу виробленої продукції, представленої в затратах робочого часу в нормо-годинах на кількість працівників.

Трудомісткість – це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

Т_р = Т / Q (1.2)

де Т_р – трудомісткість на одиницю продукції.

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці.

Існують різні комбінації видів зростання продуктивності праці.

Залежно від того, в яких одиницях вимірюється обсяг продукції, що виробляється на підприємстві, застосовуються різні методи вимірювання продуктивності праці: натуральний, умовно-натуральний, вартісний та трудовий.

Натуральний метод-обсяг виробництва продукції виражається у фізичних одиницях-штуках, кілограмах, метрах і т.д. Такий спосіб вимірювання обсягу продукції, що випускається представляється найбільш точним, але він має досить обмежену сферу застосування, так як рідкісне підприємство випускає однорідну продукцію.

Умовно-натуральний метод вимірювання обсягу виробництва продукції, заснований на приведенні різних виробів до одного вимірника. Область застосування цього методу також обмежена лише деякими галузями народного господарства.

Трудовий метод заснований на використанні для характеристики обсягу виробництва норм трудових витрат - нормо-годин. Він придатний для оцінки рівня продуктивності праці на окремих ділянках виробництва, в цехах, але вимагає строгої обгрунтованості використовуваних норм. При разнонапряженності норм такий метод дає суттєві викривлення, тому його застосування не має широкого розповсюдження.

Вартісний метод найбільш універсальний, він дозволяє проводити порівняння рівня і динаміки продуктивності праці на підприємстві, в галузі, регіоні, в країні.

Теоретично найбільш повне уявлення про внесок підприємства у створення продукції дає показник вартості чистої продукції - новоствореної вартості, тому що на його величину не впливають витрати на сировину, матеріали, покупні напівфабрикати і вузли, що він вільний від вартості амортизаційних відрахувань. Чиста продукція (заробітна плата з нарахуваннями плюс прибуток) точно характеризує новостворену вартість, якщо вона (продукція) реалізується за ринковими цінами. Але в нашій дійсності великий вплив чинять монопольні ціни, які спотворюють реальний вклад підприємства у створення нової вартості, і встановлення вартості чистої продукції стає проблематичним.

Показник умовно чистої продукції включає в себе крім заробітної плати з нарахуваннями і прибутку також суму амортизації основних засобів, тобто частину минулої праці. Застосовується він в галузях з високим рівнем технічного оснащення. Практика використання цього вимірника обсягу виробництва при значній разнорентабельності різних виробів і великими відмінностями частки прибутку в оптовій ціні підприємств не дала надійних результатів зіставлення реального вкладу підприємства у випуск продукції і його відображення у вигляді відповідної величини прибутку.