Визначення мети ціноутворення.

Кожному підприємству необхідно визначити мету виготовлення конкретного товару. Якщо підприємство вибрало цільовий ринок і здійснило правильне позиціонування, то йому легше сформувати маркетинговий комплекс і визначити мету цінової політики. Існує кілька основних цілей цінової політики маркетингу:

· забезпечення збуту (виживання);

· максимізація чи збільшення прибутку;

· досягнення та збереження відповідних обсягів товарообігу (частки ринку, кількості продавців);

· підвищення конкурентоспроможності підприємства й товару.

2. Визначення попиту. Визначаючи попит на ТВП, підприємство повинно оцінити його при різних цінах і з'ясувати причини його зміни. Також слід ураховувати, що аналіз попиту та пропозиції на товар дає змогу встановити максимальну ціну товару.

3. Аналіз витрат на виробництво та збут товару. Це один з найважливіших етапів встановлення ціни, оскільки дає змогу встановити мінімально допустиме її значення, яке забезпечить покриття витрат на виробництво та реалізацію продукції (надання послуги) і отримання відповідного прибутку.

4. Аналіз цін конкурентів. Товаровиробник має знати ціни на продукцію конкурентів і відмітні характеристики їх товарів. Для такого аналізу здійснюють порівняльні закупки, користуються каталогами, прейскурантами тощо. У результаті аналізу реальних цін на конкуруючі товари (використовуючи, наприклад, метод Дельфі — експертний метод встановлення рівня цін) необхідно встановити приблизний рівень ціни.

5. Вибір методу (методів) ціноутворення. На цьому етапі безпосередньо визначають ціну на товар за допомогою відповідного методу (методів) ціноутворення.

6. Встановлення остаточної ціни. Вибравши той чи інший метод і врахувавши попередню інформацію, товаровиробник може розрахувати ціну на власний товар. Визначену ціну потрібно перевірити на відповідність цінового образу підприємства ціновій політиці, яку воно здійснює, спрогнозувати реакцію конкурентів на встановлену ціну і лише після цього встановити остаточну ціну.

 

30. Види цін, порядок їх визначення.

Оптова ціна — ціна відпускна, по якій підприємства фірми й інших суб'єктів, що хазяюють, незалежно від підпорядкованості і форм власності, реалізують (відпускають, продають) продукцію виробничо-технічного призначення і товари народного споживання всім покупцям, крім населення.

Включає:

· повну собівартість продукції (з податками і неподатковими платежами);

· прибуток (нормативну рентабельність);

· непрямі податки (наприклад, акцизи, податок на паливо, на додану вартість, на експорт і ін.).

Повинна забезпечувати нормально працюючому підприємству відшкодування витрат виробництва, внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди, фінансування інших витрат і одержання прибутку.

До переходу до ринкових відносин використовувалися два її види:

Оптова ціна підприємства, по якій виготовлювач реалізовував свою продукцію безпосередньо чи споживачу збутовим організаціям;

Оптова ціна промисловості, по якій оптові (постачальницько-збутові й ін.) організації продавали її споживачу. Оптова ціна промисловості включала ціну підприємства, податок з обороту і націнку постачальницько-збутових організацій. В даний час вона встановлюється за згодою сторін (покупця і продавця) з урахуванням попиту і чи пропозиції декларується в органи ціноутворення, що реєструють неї. Порядок декларування цін встановлюється урядом, виходячи з економічної і соціальної значимості товару. Можуть установлюватися граничні коефіцієнти підвищення чи цін граничні рівні рентабельності.

Роздрібна ціна (фіксована або вільна)– ціна по якій товар реалізується населенню. Фіксована – установлюється органами ціноутворення, вільна – формується роздрібними торговцями (іншими господарюючими суб’єктами) виходячи з:

• ціни відпускної підприємства-виробника;

• ціни, сформованої споживачем, який здійснює ввіз продукції (товару) в державу;

• сплаченої оптової надбавки (при закупівлі у оптових постачальників);

• торгівельної надбавки, яка самостійно визначається роздрібними торговими та іншими підприємствами, виходячи з планових витрат обігу;

• встановлених податків і неподаткових сплат;

• необхідного прибутку.

 

1. Залежно від особливостей процесу купівлі-продажу та сфери економіки
розрізняють такі ціни:

11. Світові ціни - це ціни, за якими реалізуються товари на світовому ринку; визначаються рівнем цін країни-експортера, цінами бірж та аукціонів, цінами провідних фірм виробників світу.

12. Гуртові (відпускні) ціни - це ціни, за якими державні, колективні та приватні підприємства розраховуються між собою або з гуртовими посередниками за великі партії товарів. Гуртові ціни поділяються на гуртові ціни підприємства та гуртові ціни промисловості.

13. Закупівельні ціни, за якими сільськогосподарські виробники (кооперативні, колективні, державні, фермерські, особисті підсобні господарства) продають свою продукцію державним, кооперативним, переробним, торговельним та іншим фірмам. Закупівельні ціни використовуються також при заготівлі продукції хутрового звіроводства, рибальства, вторсировини.

Закупівельні ціни включають гуртову ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати зазначених підприємств для закупівлі, збереження, фасування, транспортування і реалізації продукції та прибуток.

14. Кошторисні ціни - ціни та розцінки, які використовуються для визначення розрахункової вартості нового будівництва, реконструкції будівель та споруд, їх розширення та переоснащення.

15. Роздрібні ціни - ціни, за якими здійснюється продаж товарів населенню торговельними підприємствами або закладами громадського харчування. Такі ціни встановлюються підприємствами самостійно, виходячи із якості товару, кон'юнктури ринку, ціни закупівлі.

1.6. Транспортні тарифи - це плата за перевезення пасажирів або вантажів, яка сплачується транспортним підприємствам населенням або відправниками вантажів.

1 .7. Тарифи на платні послуги -це розмір оплати житлових, юридичних, комунальних, туристичних, банківських, побутових та інших послуг, які надаються юридичними або фізичними особами.

2. За способом встановлення ціни поділяються на:

2.1. Державні (встановлюються державою на продукцію державних підприємств, деякі ресурси, соціально значимі товари; поділяються на фіксовані і регульовані.

Розмір державних фіксованих цін визначається рівнем рентабельності виробництва продукції в певних галузях.

Регульовані ціни є перехідною ланкою від адміністративного встановлення цін до ринкових договірних та вільних цін. Регулювання цін здійснюється за такими основними принципами:

- встановлюється гранично високий рівень роздрібних цін на окремі товари; конкретні ціни встановлюються підприємствами-виробниками самостійно;

- встановлюються нормативи рентабельності, розміри ставок податку і торговельних надбавок;

- встановлюються граничні надбавки або коефіцієнти до фіксованих цін.

 

22. Договірні (встановлюються за домовленістю між продавцем і покупцем) товару і можуть змінюватись за взаємною згодою сторін).

23. Вільні (встановлюються підприємством самостійно або на договірній основі з урахуванням попиту і пропозиції на ринку товарів; орієнтовані на економічну зацікавленість виробників у розширенні асортименту товарів та запобігання ажіотажному попиту і спекуляції); формуються, виходячи з вартості закупівель продукції за гуртовими цінами і торговельних надбавок.

24. Ввізні (встановлюються на імпортні підакцизні товари, що оподатковуються податком на додану вартість (ПДВ) і підлягають обкладанню ввізним митом; основою розрахунків таких цін є митна вартість товарів, виражена в національній валюті).

3. За типом модифікованих цін:

31. Територіальні ціни (територіальне ціноутворення залежить від розміщення населення на території; в деяких випадках ціна буде порівняно вищою для різних покупців з метою покриття додаткових транспортних витрат).

32. Ціни зі знижками (встановлюються за обсяг покупки, за виконання певних функцій підприємствами сфери обігу, за виконання певних функцій зі складування і зберігання продукції, сезонні знижки).

33. Ціни стимулювання покупок (фірми в деяких випадках з метою привернення уваги до певних товарів можуть знижувати ціни на даний товар).

34. Пільгові ціни (застосовують, коли фірма реалізує товари за декількома цінами для різних споживачів, хоч це і не відображає пропорційну різницю у витратах).

3.5. Ціни на нові товари (при ціноутворенні використовують два методи):

- "зняття вершків на ринку" - на товари встановлюються великі ціни для одержання високих прибутків, потім ціни повільно знижуються і привертають увагу покупців;

- "проникнення на ринок" - встановлюються низькі ціни на нові товари для привернення уваги великої кількості покупців і завоювання переважної частини ринку).

За системою франкування цін

Франко - вид зовнішньоторговельної угоди купівлі-продажу, коли в ціну товару включають витрати на його страхування і доставку у місце, зазначене в договорі.

Ціни "франко" - це гуртові ціни, які встановлюються з урахуванням передбаченого контрактом порядку відшкодування транспортних витрат на доставку товарів покупцеві. Найбільш поширеними є ціни:

а) франко-вагон-станція відправлення (включає витрати на доставку продукції з
підприємства до станції відправлення, а також вантажні роботи);

б) франко-вагон-станція призначення (включає всі витрати, пов'язані із
доставкою продукції до місця знаходження споживача);

в) франко-кордон (використовується у зовнішньоекономічних угодах і, крім
транспортних витрат з доставки товару до відповідного кордону, включає витрати на
його страхування і митні витрати).

Важливу роль у вирішенні завдань науково-технічного прогресу відіграють лімітні (встановлюються на стадії розробки нової продукції і відображають граничнодопустимий рівень її ціни) та ступеневі ціни (ступенева ціна - це гуртова ціна, яка поступово знижується на певних етапах серійного випуску продукції).

Крім того, в сучасній практиці господарювання застосовують різні види ринкових цін, які класифікуються без певної ознаки: демпінгові, продажні, тверді, паритетні, базисні, престижні та інші ціни.

 

31. Ціни в умовах ринку. Цінова еластичність.

Ринкова ціна встановлюється безпосередньо на ринку під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Іноді таку ціну нази­вають вільною; вона не встановлюється спеціальними органами, не нав'язується згори. Відхилення ціни від вартості внаслідок співвідношення попиту і пропозиції.

Ціна є важелем встановлення пропорцій у господарстві в умовах конкуренції. Якщо в країні панує монополія державної власності на засоби виробництва, ціна втрачає роль регулятора економіки, перестає бути поряд з конкурентною боротьбою рушійною силою розвитку виробництва. Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно до кількості часу, витраченого на його виробництво, і обернено пропорційно — до продуктивності праці.

Співвідношення попиту і пропозиції на ринку весь час змінюється. Коли попит великий, а пропозиція недостатня, ціни зростають, і навпаки. У всіх випадках скорочення виробництва товарів призводить до підвищення цін (якщо попит на такі товари не зменшився).

Згідно із законом попиту, споживачі при зниженні ціни будуть купуватибільше продукції. Однак ступінь реакції споживачів на зміну ціни може значно варіюватись від продукту до іншого продукту. Більше того, реакція споживачів стосовно однієї і тієї ж продукції варіюється при зміні цін в різних межах.

Економісти вимірюють ступінь чуткості, чи чутливості, споживачів до зміни ціни продукції, використовуючи концепцію цінової еластичності попиту.

Еластичність - це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої економічної змінної, її здатність реагувати на цю зміну.

Для визначення міри чутливості попиту на товари до змін у ціні використовується поняття еластичності попиту від цін. Вона визначається відношенням зміни величини попиту (у відсотках) до зміни цін (у відсотках).

(5.1)

 

У зв’язку з тим, що попит зменшується в міру зростання цін, еластичність вимірюється від’ємними величинами. Втім для спрощення розрахунків еластичність найчастіше визначають у додатних числах.

Чим яскравіше виражена ступінь індивідуалізації товару (диференціація споживацької цінності чи вузька вибірковість реклами), тим у менших діапазонах змінюється цінова еластичність попиту на даний товар.

Взагалі кажучи, у практиці маркетингової діяльності попит вважається високоеластичним, якщо у разі зміни ціни на 1 %, він змінюється більш ніж на 1 %.

Попит швидше за все буде еластичним, якщо:

ñ товару немає або майже немає заміни, або відсутні конкуренти;

ñ покупці не відразу помічають підвищення цін;

ñ покупці повільно змінюють свої купівельні звички і не поспішають шукати дешевші товари:

ñ покупці вважають, що підвищена ціна виправдана підвищеною якістю товару тощо.

Якщо попит еластичний, продавцям є сенс знижувати ціну доти, поки немає непропорційного зростання витрат з виробництва і збуту продукції. Знижена ціна принесе більший обсяг загального прибутку.

Нееластичний попит спостерігаємо тоді, коли коефіцієнт цінової еластичності менше за одиницю. У цій ситуації зміни в ціні не викликають різких коливань у кількості проданого товару. При цьому можна помітити тенденцію, за якої збільшення цін веде до збільшення обсягу продажу і навпаки.

Нееластичність попиту спостерігається за таких обставин:

ñ товар має достатній ступінь новизни, відсутні ідентичні товари;

ñ товар прийшовся до смаку певній категорії покупців, знайшов свій сегмент;

ñ зміна цін не така вже й помітна для споживача;

ñ підвищення ціни виправдовується зміною на краще якісних характеристик продукту;

ñ зміни в ціні можуть обумовлюватися змінами в економіці (інфляційними процесами, наприклад);

ñ виникнення надзвичайних ситуацій.

Розрізняють такі основні чинники, які визначають цінову еластичність попиту:

ñ замінність товарів: чим більше існує замінювачів товару, тим більш еластичним є попит на нього;

ñ питома вага товару в доході споживачів: чим більш важливе місце займає продукт у бюджеті споживача, тим вища еластич­ність попиту на нього;

ñ належність товару до предметів розкошів чи першої необхідності: чим ближчий товар до життєво необхідних, тим менш еластичний попит на нього;

ñ чинник часу: еластичність попиту на продукт знаходиться в прямій залежності від проміжку часу, необхідного для прийняття рішення, оскільки зі зміною ціни змінюються звички й смаки споживачів.

Для товарів з високою ціновою еластичністю прийнятнішими є методи цінової конкуренції. Для тих товарів, у яких низька цінова еластичність, доцільно використовувати методи нецінової конкуренції.

На рівень еластичності попиту впливають такі чинники:

ñ кількість і наявність замінників товару. Якщо споживач вважає, що існує безліч аналогічних товарів і послуг, з яких можна зробити вибір, то попит, імовірно, буде високоеластичним за ціною. Це означає, що у разі підвищення цін на товар покупці звер­нуться до більш доступного за ціною замінника. Зниження цін збільшить реалізацію товарів, відверне покупців від конкурентів чи змусить їх зробити покупку;

ñ важливість і невідкладність потреби, що задовольняється товаром;

ñ наявність у товара необхідних для його використання доповнень;

ñ кількість споживаного товару;

ñ рівень грошових доходів і витрат споживачів;

ñ наявність конкурентів;

ñ використання підприємством заходів щодо стимулювання збуту.

ñ залежить від чинника часу. Попит на товар більш еластичний у тривалому тимчасовому періоді, ніж у короткому; у короткому ж інтервалі часу попит залежно від ціни більш істотний, ніж у точці, моменті.

 

32. Види прибутку і методи його розрахунку.

Основною метою діяльності комерційних підприємств у ринкових умовах господарювання є максимізація їх прибутку. У найзагальнішому розумінні прибуток підприємства є різницею між доходами та витратами підприємства.

Інакше кажучи, прибуток - це частина чистого доходу, що залишається на підприємстві після відшкодування всіх витрат, пов'язаних із виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності:

П=Д-В, (14.1)

де: П-прибуток; * Д- дохід (виручка); В - витрати.

При перевищенні доходів над витратами має місце прибуток підприємства. При перевищенні ж витрат підприємства над його доходами підприємство отримує збиток.

Прибуток підприємства виконує низку важливих функцій:

-оцінювальну - прибуток використовується як показник, що характеризує ефект господарської діяльності підприємства, є мірою успіху діяльності підприємства;

-розподільчу - прибуток є інструментом розподілу чистого доходу суспільства на частину, що акумулюється у бюджетах всіх рівнів та частину, що залишається у розпорядженні підприємств;

-перерозподільчу - прибуток є інструментом розподілу чистого ефекту на розподільчу та реінвестовану частини;

-стимулюючу - прибуток є джерелом формування фондів стимулювання (фонду заохочення, фонду виплати дивідендів, пайового фонду тощо);

-
інвестиційну - прибуток є джерелом самофінансування і розвитку;

Чиста виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг є різницею між виручкою та податком на додану вартість, акцизним збором (для підакцизних товарів) та іншими вирахуваннями з доходу.

Додана вартість — це та величина, коли від вартості продукції, виготовленої за певний проміжок часу, включаючи збільшення запасів готової продукції на складі, вартість реалізації, позареалізаційні доходи, а також роботи для внутрішнього споживання, відняти вартість матеріальних коштів, які споживались. Цей показник складається з прибутку, амортизації, витрат на оплат) праці та пов'язаних з нею відрахувань. Додана вартість оподатковується за ставкою 20 % від чистого доходу або ж 16,67 % від валового доходу підприємства.

- Прибуток від операційної діяльності - це валовий прибуток, скоригований на різницю інших операційних доходів та операційних витрат (адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат) (рис. 14.4):

- Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування - це операційний
прибуток, скоригований на величину фінансових та інших доходів і фінансових та
інших витрат (рис. 14.5):

- Прибуток від звичайної діяльності - це різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків з прибутку (рис. 14.6):

Чистий прибуток - це загальний прибуток від звичайної та надзвичайної діяльності підприємства, що надходить у розпорядження підприємства після сплати податків на прибуток (рис. 14.7):

Виділяють зовнішні та внутрішні фактори збільшення прибутку підприємства. До зовнішніх факторів відносять державне регулювання цін, тарифів, податків та пільг, природні ресурси та умови тощо. Ці фактори не залежать від діяльності підприємства, однак можуть здійснювати суттєвий вплив нарівень його прибутковості. До внутрішніх факторів збільшення прибутку підприємства відносять виробничі (наявність та особливості використання засобів і предметів праці, трудових, фінансових, інформаційних та інших ресурсів) та невиробничі (умови праці та побуту, соціально-психологічний клімат у колективі, природоохоронна діяльність і т. д.). У процесі здійснення господарської діяльності взаємодія внутрішніх та зовнішніх факторів спричиняє збільшення або зменшення прибутку підприємства.

 

33. Рентабельність та показники її розрахунку

Прибуток показує абсолютний ефект діяльності підприємства без урахування використаних при цьому ресурсів, тому його слід доповнювати показником рентабельності. Ступень прибутковості підприємства і характеризує рентабельність.

Рентабельність – це якісний, вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або ступень використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції.

Фірма рентабельна, якщо суми виторгу достатньо не тільки для сплати витрат на виробництво, але і для утворення прибутку. Таким чином, рентабельність характеризує ефективність роботи підприємства, дає уявлення про спроможність підприємства збільшувати свій капітал.

Залежно від мети аналізу діяльності підприємства розрізняють:

В процесі аналізу фінансового стану можуть розраховуватися і інші приватні показники: рентабельність поза обернених активів, рентабельність інвестицій.

Усі показники рентабельності можуть бути плановими і фактичними. Відмінність полягає в тому, що для визначення планової рентабельності беруть заплановані дані, а для визначення фактичної — фактичні.

Рівень рентабельності всіх організацій та установ залежить від величини прибутку, товарної продукції, витрат виробництва, величини основних виробничих фондів і нормованих обігових засобів. Важливими факторами, що забезпечують зростання прибутку і рентабельності підприємства, є підвищення продуктивності праці, фондовіддачі, економія матеріальних ресурсів, рівень технічного прогресу, а саме, механізації та автоматизації трудомістких технологічних процесів, удосконалення організації виробництва та ін. Урахування підприємством таких факторів дасть змогу підвищувати ефективність його діяльності.

 

34. Ефективність як економічна категорія

Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільно корисну продукцію або робить виробничі і побутові послуги.

Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої праці, а з другого, – результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня їх використання.

Теорія ефективності чітко розмежовує поняття ефекту й ефективності, розуміючи під першим результат заходу, а під другим – співвідношення ефекту і витрат, що його викликали.

Ефект (від лат. еffectus – виконання, дія) означає результат, наслідок певних причин, дій.

Ефект може вимірюватися в матеріальному, соціальному, грошовому вираженнях. Зокрема, ефект може оцінюватися обсягом додатково виробленої чи спожитої продукції (тобто штуками, кубічними або квадратними метрами, тоннами тощо), показниками поліпшення здоров'я населення (наприклад, зниженням захворюваності або смертності, виробничого травматизму, підвищенням середньої тривалості життя) тощо.

У тому випадку коли зазначені результати отримують грошову оцінку, говорять про економічний ефект.

Економічний ефект – виражений у вартісній (грошової) формі результат будь-яких дій (зокрема, зазначених вище господарських заходів).

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою для окреслення результативності господарювання використовують інший термін – продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг.

Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи – це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва. Узагальнено ефективність діяльності можна представити у вигляді формули 1.1.

(1.1)

Хоча за самим визначенням результат і ефект є близькими поняттями (ефект – певна форма результату), потреби економічної практики змушують у деяких випадках розмежовувати зазначені терміни. При цьому під умовним поняттям «економічний результат» звичайно мають на увазі загальний (брутто) результат (зокрема, виручка, доход), а під поняттям «економічний ефект» – чистий (нетто) результат (зокрема, прибуток). Принциповий взаємозв'язок між зазначеними двома поняттями може бути виражений формулою 1.2.

Е = Р – З, (1.2)

де Е – величина умовного економічного ефекту;

Р – величина умовного економічного результату;

З – повні витрати на реалізацію заходу, який викликав ефект.

Якщо результати економічної діяльності перевищують витрати, говорять про позитивний (додатний) ефект (зокрема, підприємство отримує прибуток), у протилежному разі – про негативний (від’ємний) ефект (збитки, шкода, втрати та ін.

Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не слід тлумачити однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти:

1) кінцевий результат процесу виробництва;

2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства (об’єднання підприємства).

Кінцевим результатом процесу виробництва, виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності – прибуток.

Ефективність визначається відношенням результату (ефекту) до витрат, що забезпечили його отримання

 

35. Класифікація цілей оцінки ефективності за суб’єктами та об’єктами

 

Завдання оцінки ефективності виникає в різних ситуаціях і його раціональне вирішення в конкретних умовах передбачає застосування тих або інших підходів чи методик. Перш ніж обирати конкретну методику оцінки ефективності, слід з'ясувати, які цілі ставить перед собою суб'єкт, що здійснює оцінку або є її замовником Розглянемо класифікацію типових цілей, що ставлять перед собою суб'єкти, які є зовнішніми щодо підприємства. Такими суб'єктами можуть бути держава, інвестори, партнери (постачальники матеріально-технічних цінностей та споживачі продукції або послуг), конкуренти, координуючий орган об'єднання.

У разі, якщо зацікавленим суб'єктом є держава, вона може ставити такі завдання [1]:

1) оцінка ефективності з метою визначення доцільності та способу підтримки суб'єкта господарювання. Таке завдання виникає, коли підприємство будь-якої форми власності має негативні фінансові результати, проте виконує важливі соціальні функції (утримує соціальну інфраструктуру певного району, вирішує проблему зайнятості, виготовляє стратегічно важливу продукцію);

2) визначення доцільності приватизації державного підприємства;

3) оцінка вартості державного підприємства, що приватизується;

4) визначення шкідливих із суспільного погляду економічних суб'єктів (наприклад, у зовнішньоекономічній діяльності, монополій).

Інвестори (кредитори) при оцінці ефективності вирішують такі завдання:

1) визначення доцільності інвестування в той чи інший об'єкт. При цьому залежно від того, до якого типу належить інвестор (кредитна установа, стратегічний або портфельний інвестор), застосовується відповідний метод вирішення цього завдання;

2) оцінка ефективності для визначення вартості об'єкта інвестування;

3) оцінка ефективності для визначення очікуваного обсягу доходу від інвестицій.

Для партнерів основним завданням при визначенні ефективності є оцінка фінансового стану контрагента для запобігання втратам внаслідок несплати рахунків та невиконання зобов'язань.

Конкуренти оцінюють ефективність об'єкта з метою визначення своїх конкурентних переваг та вибору оптимальної стратегії поведінки на ринку.

У разі, якщо підприємство входить до об'єднання якогось типу, то центральний орган об'єднання також вирішує специфічні завдання оцінки ефективності з метою координації окремих аспектів діяльності.

Належність до тієї або іншої групи суб'єктів зумовлює не лише відмінності в завданнях, які вони перед собою ставлять при оцінці ефективності, а й інформаційні обмеження на застосування певних показників ефективності. Але фактична оцінка ефективності передбачає вибір цільових об'єктів. Такими об'єктами можуть бути елементи підприємства, зв'язки між ними та процеси, які відбуваються на ньому. Більш детальна класифікація об'єктів оцінки представлена в табл. 1.2.

 

Таблиця 1.2

Класифікація цільових об’єктів оцінки ефективності підприємства.

ЕФЕКТИВНІСТЬ	Управління	Вузько (тільки управляючої підсистеми)
Широко(підприємства як система в цілому)	Функції Підрозділи Час
Використання ресурсів	Капіталу	Основного	Активна частина Пасивна частина
Оборотного	Матеріальні Фінансові кошти
Праці	За категоріями персоналу (керівники, спеціалісти, службовці, робітники)
За професійно-кваліфікаційною структурою
Нематеріальних активів
Процесів	Виробництва
Маркетингу
Інвестицій (реальних та фінансових)
Фінансів
Відносин з громадськістю (паблік рилейшен)
Бізнес-процесів
Структур	Виробничих	За підрозділами
Організаційних	Відповідно до ієрархії
Комунікацій	Матеріальні потоки
Інформація
Продукції	За номенклатурою та асортиментом

 

 

36. Класифікація видів і форм прояву ефективності

1. За наслідками отриманих результатів. За цією ознакою можна виділити три види ефективності: економічну, соціальну та соціально-економічну.

Економічний ефект відображає різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні й кінцеві результати виробництва на підприємстві. Формами прояву економічної ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, що виготовляється, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції тощо.

Форми прояву соціальної ефективності пов'язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшення умов праці, зростання життєвого рівня народу, поліпшення екологічних параметрів, збільшення тривалості життя людей та ін. Соціальний ефект зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості нових робочих місць і рівня зайнятості населення, поліпшення умов праці та побуту, стану навколишнього середовища, загальної безпеки життя. Соціальні наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, а й негативними (збільшення безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних показників).

Форми прояву соціально-економічної ефективності зумовлені намаганням отримати максимальний економічний ефект при заданих параметрах соціального характеру.

2. За характером здійснюваних витрат. За цією ознакою розрізняють ефективність застосовуваних ресурсів та ефективність витрат (спожитих ресурсів). До ефективності застосовуваних ресурсів відносять: ефективність виробничих фондів, ефективність трудових ресурсів, ефективність нематеріальних активів. До ефективності витрат належать:
ефективність капітальних вкладень, ефективність поточних витрат, ефективність сукупних витрат. Як видно вже з самих назв окремих видів ефективності, що входять до першої та другої груп, поділ на ці групи зумовлений необхідністю дати відповідь на таке запитання: при визначенні ефективності отриманий ефект слід відносити до всієї сукупності ресурсів, застосовуваних на підприємстві, чи тільки до тієї їх частини, що безпосередньо бере участь у створенні цього ефекту. Аналіз аргументів прибічників того чи іншого варіанта відповіді на це запитання свідчить, що єдиної думки тут немає. А в конкретній ситуації у разі необхідності оцінювання ефективності діяльності підприємства слід застосовувати той варіант, котрий є більш адекватним економічному завданню, що вирішується. Тому право на існування мають показники ефективності обох зазначених груп.

3. За видами господарської діяльності. До цієї групи показників ефективності належать: ефективність виробничої, торговельної, банківської, страхової та інших видів діяльності. Специфіка виду діяльності, безперечно, накладає певний відбиток на методологію визначення ефективності діяльності конкретного підприємства чи його структурних підрозділів, що проявляється в специфіці навіть самих показників ефективності, які застосовуються для цього.

4. За рівнем об'єкта господарювання. До цієї групи відносять: ефективність економіки в цілому, ефективність галузі, об'єднання підприємств, підприємства, структурного підрозділу підприємства, ефекивність виробництва окремих видів продукції.

5. За рівнем оцінювання. Відповідно до цієї ознаки ефективність може бути рівня суспільства та рівня суб'єкта підприємництва (господарювання). Необхідність поділу показників ефективності на ці дві групи зумовлена певною антагоністичністю інтересів суспільства та індивіда або їх інституційних аналогів - держави та підприємства. Як наслідок, має місце невідповідність між критеріями оцінювання ефективності тих чи інших явищ або заходів (наприклад, економічних законів, зокрема з питань оподаткування). Держава має свої критерії, а підприємства - свої, і вони часто істотно різняться. Так, оцінюючи економічний ефект діяльності підприємства, держава обчислює його валовий прибуток. Останній містить суму податків та інших обов'язкових платежів, що виплачуються з прибутку. Для підприємства ж ефект - це чистий прибуток, котрий залишається у його розпорядженні після сплати всіх обов'язкових платежів.

6. За умовами оцінювання. За цією ознакою виділяють реальну, розрахункову та умовну ефективність. Реальна ефективність - це фактичний рівень витрат та результатів за даними бухгалтерського обліку та звітності. Розрахункова - базується на проектних або планових показниках, отриманих розрахунковим шляхом. Умовна ефективністьвикористовується для оцінювання роботи структурних підрозділів підприємства.

7. За ступенем збільшення ефекту. Ця ознака дає змогу виокремити первісну та мультиплікаційну ефективність. Необхідність такого поділу видів ефективності викликана тим, що в результаті здійснення тих чи інших заходів може спостерігатися як одноразовий ефект, так і мультиплікаційний. Мова про мультиплікаційний ефект може йти тоді, коли початковий ефект повторюється й примножуєтьс