Посилення боротьби радянської влади з упа

5 квітня 1947 року ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про посилення боротьби з залишками банд українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР». У 1947-1948 роках кількість військово-чекістських операцій, проведених радянською владою, значно зросла. Було вбито М.Арсенича, одного працівників «Служби Безпеки ОУН». Офіцери НКВС виявляли «бандпособників» (родичів членів УПА, тих хто їх підтримував).Близько 27 тисяч родин у 1947 році було вислано у віддалені райони СРСР. Щоб захистити мирних жителів сел, колгоспників від УПА, створювалися з місцевих жителів загони «яструбків». Це були як правило молоді селяни, робітники, активісти, демобілізовані солдати і офіцери Червоної Армії.

Актор В.Фокін у ролі «яструбка» Івана Капелюха у фільмі Л.Осики «Тривожний місяць вересень»

Вони охороняли колгоспників, установи, давали відсіч у випадку нападу бойовиків УПА. У 1948 році кількість загонів УПА значно скоротилася. але вони ще діяли у 13 областях УРСР. У 1949 році вони здійснили вбивство відомого письменника, публіциста Ярослава Галана. Щоб дискредитувати радянську владу, окремі групи УПА переодягалися у форму радянських міліціонерів, червоноармійців, грабували і розстрілювали людей, палили садиби, знищували худобу. У відповідь МДБ УРСР теж почало створювати «лжебандерівські загони» і чинити розбій серед населення. Але тут таки відмовилися від цього способу боротьби, бо місцеве населення, швидко розпізнавали «хто є хто». У березні 1949 року керівники МДБ УРСР заборонили подібні засоби боротьби. У 1949 році, до Львова прибув один найвідоміших офіцерів розвідувально-диверсійного відділу МДБ СРСР, начальник відділу по диверсійній роботі за кордоном Павло Судоплатов. Завдяки його енергійній діяльності десятки радянських агентів проникли в УПА та у закордонні центри ОУН.

Офіцер МДБ, розвідник П.СудоплатовВасиль Кук - останній командир УПА (фото 1944 і 2004 рр.)

Загибель Шухевича і затухання боротьби

Під жорстким тиском силових структур радянської влади, ряди УПА поступово ріділи. Селяни відмовлялися надавати їм їжу, а загони МДБ відсікали від сел та містечок. У схронах повстанців було вогко і холодно, багато бійців УПА хворіли. Сили їх були підірвані. Поступово почалися здачі в полон. Органи радянської влади обіцяли за явку з повинною амністію.

5 березня 1950 року у селі Білогорща, біля Львова, загинув у перестрілці командир УПА Роман Шухевич. Новим командиром став Василь Кук, але сама боротьба вже пішла на спад. Дрібні групи ще чинили слабкий опір. У 1954 році в полон було захоплено В.Кука. Після цього спостерігаються лише одиничні акції УПА. Останньою жертвою бойовиків став оперуповноважений УКДБ на Тернопільщині, 22-річний лейтенант В.Стороженко. Вбивця, агент ОУН П.Пасічний і його підручний, були знешкоджені у 1960 році, під час оперативної операції біля хутора Лози на Тернопільщині. Щоб назавжди припинити націоналістичний опір, в Західну Німеччину було послано радянського розвідника Б.Сташинського. 15 жовтня 1959 року, у Мюнхені, він вбив С.Бандеру зі спеціального пістолета, що стріляв отрутою.

Антирадянський рух опору у післявоєнний час мав значний резонанс в суспільстві. Жорстокість і безкомпромісність боротьби, що часто мала й братовбивчий характер, призвела до чималих жертв, як серед військових, так і серед мирного населення. За деякими даними за 1944-1955 роки загинуло до 31 тисячі радянських військових і мирних жителів й до 156 тисяч учасників націоналістичного підпілля. 76 753 особи прийшли з повинною до радянських органів.

5. Рівень життя і побут населення у 1945-1953 роках

Демографічні зміни Закінчилася війна. Повертались до мирної праці демобілізовані з лав Радянської Армії. Поверталися й ті люди, що жили і працювали під час війни на сході СРСР, у тилу «кували перемогу». Через деякий час повернулися й ті, що знаходились на примусових роботах в країнах фашистського табору, або в полоні у гітлерівських концтаборах. Демографічне становище республіки було складне. Значно впливала на міграційні процеси депортація (примусове виселення з міст постійного проживання осіб, що були визнані соціально небезпечними), етнічні чистки, що їх проводило сталінське керівництво (виселення кримських татар, німців, поляків, угорців та інших народів), та польський уряд (у результаті проведення операції «Вісла» 520 тис. українців переселилися з території Польщі). Існував також план Сталіна про виселення з УРСР більшості того населення, що перебувало в окупації, але цей план вождь скасував. Також, в Украї­ну прибули працівники, партійні діячі з інших республік СРСР для здійснення відбудови і радянізації західних областей. Таким чином, через демографічні зміни 1940-х років, населення республіки в 1951 році становило 37,2 млн. чоловік, це на 4,1 млн. менше, ніж у довоєнному 1940 році. Суттєвий вплив на демографічні процеси мали післявоєнна Відбудова й подальший розвиток промисловості, які прискорили процес урбанізації і сприяли скороченню сільських жителів.

Жителі міста післявоєнної доби Умови життя в містах Війна і повоєнна розруха призвели до катастрофічного падіння рівня життя населення. Не вистачало харчів і найнеобхідніших речей. Справжнім дефіцитом стали цукор і соняшна олія. Гостро стояла проблема безпритульних дітей, злочинності, житлова проблема тощо. Люди жили у тимчасових будинках, бараках, підвалах, у переповнених комунальних квартирах. Важко було з роботою(руйнація підприємств), з транспортом. В держбюджеті не було достатньої кількості коштів на легку промисловість. Це зумовило гостру нестачу найнеобхіднішого. Значна частина мешканців міст змушена була вести підсобне господарство, щоб забезпечити сім’ю продуктами харчування. Але, з 1945 по 1951 рік міста поступово воскресали з руїн. Відновлювалися дороги, міський транспорт, водогін, електромережа, комунальна служба. В магазинах з’явилися продукти, необхідні товари. Але умови життя залишалися важкими. Побутова невибагливість, скромність стали нормою. Умови життя на селі Як не важко було жити у містах, усе ж це не йшло в ніяке порівняння з селом. Багато сел були спалені фашистами, поля не розорані. Вже з 1945 року поступово відновлюютьсяся домівки селян, колгоспи. Але техніки не вистачало. Колгоспи були дуже бідними. Лише у кожному п’ятому колгоспі робота на полях і фермах оплачувалася, у більшості інших колгоспів за відроблені трудодні селяни отримували мізерну оплату, прожити на яку було дуже важко. Якщо зібрати усю зарплату, що колгоспник отримував за рік, то йому б вистачило на костюм і черевики. Єдиним засобом виживання для селян були присадибні ділянки (городи). Але існували різні податки, наприклад,на плодові дерева, виплатити які було дуже важко. Зі свого господарства селянин мав віддати певну кількість молока, м’яса, шерсті, яєць тощо. І тільки після сплати податків він міг продати залишки. У 1947 році був збільшений податок з ринкової торгівлі. Таким чином, на 1950 рік селянин сплачував податків у 4 рази більше, ніж у 1940 році.

Жителі села у післявоєнний період Виїхати з села до міста було майже неможливо: селяни не мали паспортів, тому не могли в місті прописатися, поступити на роботу, чи на службу. Єдиний вихід був у молодих хлопців, які відслужили армію: вони могли влаштуватися на роботу в місті. Деякі молоді люди з села могли виїхати в місто на навчання. Окремих людей з села ще у 1944-1945 роках забрали в міста, на Донбас на відбудову. Найчастіше ці люди залишалися в містах до кінця життя. Грошова реформа 1947 року У грудні 1947 р. була прийнята Постанова Ради міністрів СРСР про відміну карток на продовольчі й промислові товари та перехід до продажу їх у відкритій торгівлі за єдиними державними роздрібними цінами. Водночас із скасуванням карткової системи було проведено грошову реформу1947 року, що мала на меті ліквідувати на­слідки війни в фінансово-грошовій сфері та упорядкувати всю фінансову систем у. З одного боку, вона привела грошову масу, що перебувала в обігу, у відповідність до потреб господарства. З іншого — вона призвела до вилучення грошей у тих, хто заощадив певні суми. По вкладах в ощадних касах у розмірі до 3 тис. крб. обмін грошових знаків здійснювався 1:1, по вкладах від 3 до 10 тис. крб. було проведено скорочення заощаджень на третину, а понад 10 тис. крб. — на дві третини. Особливо болюче реформа вдарила по селянству, яке знову було ошукане державою. В умовах повної відсутності установ ощадбанку на селі обмін грошей, що зберігалися у населення вдома, здійснювався у розрахунку 1:10. Ці реформи мали неоднозначні наслідки. З одного боку, скасування карткової системи було явищем позитивним, яке свідчило про певну стабілізацію народного господарства. Проте після 1947 року заробітна плата більшої частини населення суттєво відставала від нових державних цін, які майже втричі перевищували довоєнний рівень. Унаслідок цього склалась парадоксальна ситуа­ція: післявоєнні прилавки ломилися від делікатесів (ікра, риба, м’ясо­продукти тощо), але ні черг, ні особливого попиту на ці товари не було. Таким чином, відбудова не сприяла зростанню життєвого рівня населення, відклала вирішення соціальних проблем на наступні десятиліття. Але водночас ми спостерігаємо поступове відновлення усього, що зруйнувала війна.

Лекція 11. Культурне життя в УРСР у другій половині 40-х – на початку 50-х років

Умови розвитку культури