Кращі твори української літератури

Війна активізувала творчі сили української радянської літератури. Високим патріотичним пафосом, ненавистю до ворога й глибокою вірою в перемогу сповнені поетичні, прозові, драматичні й публіцистичні твори письменників. Павло Тичина видав збірку «Творча сила народу», відомий вірш «Я утверждаюсь»; Максим Рильський - поему «Народ безсмертен», тонкий трагедійний вірш «Слово про рідну матір». Свою поему «Клятва», з словами «Ніколи Вкраїна не буде рабою фашистських катів», Микола Бажан читав на радіостанції ім. Т.Шевченка у Саратові. На ній же сміливу доповідь «Київ в історії України» прочитав М.Рильський, за що навіть мав зауваження від ідеологічного апарату ВКП(б). Перед мікрофоном виступали з власними творами О.Довженко, В.Василевська, Л.Первомайський, О.Корнійчук, А.Шиян, Іван Ле. Андрій Малишко виступив з циклом віршів «Україно моя», Ярослав Галан - з серією публіцистичних творів «Фронт в ефірі». Серед відомих і значних творів того часу варто відзначити твори Ю.Яновського «Земля батьків», «Україна», «Київська соната», О.Левади - «Плач полонянок», а також драматурга О.Корнійчука, який написав актуальні п’єси «Фронт», «Партизани в степах України» (отримав Сталінську премію»). Звільнений нарешті після несправедливого звинувачення Остап Вишня написав блискучу гумореску «Зенітка». Як самобутній яскравий письменник виступив Олександр Довженко. Його реалістичних і одночасно героїко-романтичних творах «Ніч перед боєм», «Воля до життя», «Мати»,«Україна в огні», розкриваються мужні характери воїнів Червоної армії, кращі якості людей України. Під час війни поет Володимир Сосюра виступив з високопатріотичним віршем «Любіть Україну», що ввійшов у збірку «Щоб сади шуміли» (Сталінська премія 1948 року).

Часто українські письменники в складі агітбригад, концертних колективів виїжджали на фронт і між боями виступали перед бійцями Червоної Армії.

 

4. Мистецтво України в роки війни

Театр і музика

Під час німецької окупації було дозволено відкрити декілька українських театрів, які ставили переважно класичні твори. Але не вистачало досвідчених режисерів і акторів(більшість їх евакуювалися в тил СРСР), тому вистави не були високого ґатунку. Окупанти вимагали концертів і вистав німецькою мовою, а згодом й взагалі закрили театри на Україні.

Співак Іван Паторжинський Актор Юрій Тимошенко(Тарапунька)Актор Юхим Березін (Штепсель)

В тил СРСР, на Схід, переїхало 50 театрів. Активно діяли Київський театр опери і балету ім. Т.Шевченка, Полтавський театр ім. М.Гоголя, Дніпропетровський і Одеський театри опери і балету, що об’єдналися у єдину мистецьку установу. Театри висилали на фронт бригади, влаштовували між боями для бійців концерти, декламації, давали уривки п’єс. В цій діяльності відзначилися З.Гайдай, І.Паторжинський, відомі актриси Наталія Тимошенко і Світлана Коваль, що виступали з читанням творів І.Франка, Т.Шевченка, Л.Українки, сучасних авторів. Актори І.Паторжинський і М.Литвиненко-Вольгемут сотні раз виконували на фронті, в госпіталях дует Карася і Одарки з опери «Запорожець за Дунаєм». Бійцям дуже подобалися гумористичний дует Ю.Тимошенка(Тарапуньки) і Ю. Березіна(Штепселя), Ансамбль української пісні і танцю під кер. Л.Чернишової. Вони виступили на 7 фронтах – дали 2850 концертів для 800 тис. воїнів. Здобули визнання також нові музичні твори - кантата «Гнів слов'ян» М. Вериківського, присвячена єднанню слов'янських народів у боротьбі проти спільного ворога, «Клятва» Ю. Мейтуса, «Український квінтет» Б. Лятошинського, багато інших.

Оператор В.Орлянкін Кінорежисер М.Донськой Кінорежисер І.Савченко Українська кінодокументалістика Глибокого патріотизму було сповнене й кіномистецтво. Евакуйовані українські кіностудії (Київська — до Ашхабада, а Одеська—до Ташкента), як і вся радянська кінематографія в той час, брали участь насамперед у створенні короткометражних фільмів, що виходили на екрани у вигляді кінозбірок. Знімалися кінорепортажі, документальні фільми, оборонно-інструктивні фільми. Вже у 1941 році вийшов документальний фільм «З фронтів війни». У 1943 році на екрани вийшов перший номер кіножурналу «Радянська Україна». 50 українських операторів, ризикуючи життям, знімали на фронті, підготували 300 документальних фільмів. Оператор Я.Давидзон знімав знаменитих партизанських керівників, бійців, дітей-героїв. Оператор Борис Вакар знімав знаменитий Карпатський рейд С.Ковпака і загинув в одному з боїв. Київський оператор В.Орлянкін пройшов з Волги до Дунаю, знімав «будинок Павлова», генерала В.Чуйкова, чеського героя Л.Свободу, льотчика О.Покришкіна. Особливе серед воєнної кінопубліцистики посідають документальні фільми Олександра Довженка «Битва за нашу радянську Україну» (1943) й «Перемога на Правобережній Україні».