Послання до верховної ради рішень народних зборів західної України 1939 року

 

На новій радянській території було утворено 6 областей: Львівська, Станіславська(Івано-Франківська), Волинська, Тернопільська, Рівненська, Дрогобицька. Це був початок возз’єднання українських земель у єдиній соборній державі.

У 1940 році уряд СРСР надіслав ультиматум Румунії з вимогою передати Північну Буковину і Бессарабію. Румунія задовольнила цю вимогу, що й було затверджено сесією Верховної Ради УРСР. Була заснована нова республіка – Молдавська, куди ввійшла частина українських земель Придністров’я. Закарпаття відійде до СРСР лише у 1945 році.

 

3. Перший етап радянізації західноукраїнських земель

Проведення реформ

Після возз’єднання радянська влада розпочала проведення на нових землях

політичних, соціально-економічних і культурних перетворень. Реформи включали наступні заходи (див. таблицю):

 

Заходи	Наслідки
1.Ліквідація старої системи управління, впровадження нової, радянської системи	Старі чиновники, поляки за національністю, звільнялися, на посади були поставлені комуністичні партійні працівники з УРСР, інколи з числа західноукраїнських комуністів
2. Заборона діяльності інших політичних партій, крім КП(б)У	Так у січні 1941 році відбувся Львівський процес над 59 членами ОУН, з яких 42 чол. були страчено
3. Розпочата націоналізація промисловості і прискорена індустріалізація	Цей процес не був завершений, його перервала війна. Крім того націоналізація промисловості, вихід з ринкової системи знизив ефективність роботи підприємств.
4. Проведена конфіскація поміщицьких і монастирських земель, наділення землею селян	Спочатку населення вітало цей процес, але примусова колективізація викликала протести селян. На 1941 рік 170 тисяч селянських господарств об’єдналися у 2500 колгоспів
5. Впроваджено систему соціального забезпечення	Встановлено 8 - год. роб. день, зарплати, пенсії, відпустки, вихідні тощо, введено безкоштовне медичне обслуговування(місцеве населення навіть не знало про стаціонарне медичне обслуговування; будувалися лікарні, поліклініки, санстанції, які приїхали обслуговувати тисячі лікарів з УРСР; наприклад, на Буковині було побудовано 200 лікарень, де працювало більше 500 лікарів); частину мешканців переселили з підвалів і убогих старих будинків в добре обладнані квартири польської еліти
6. Проводилися деполонізація і українізація, оновлення системи освіти	ліквідована польська модель освіти, розширилась кількість шкіл з українською мовою навчання, дозволялась українська мова у державних установах; почалася боротьба з неписьменністю. Так до 1940 року було відкрито 7 тис. державних шкіл, з яких 6 тис. здійснювали навчання українською мовою
7.Заходи в у культурно-просвітницькій, релігійній сфері і організації дозвілля	Виникли хорові і танцювальні колективи, драмгуртки, бібліотеки; українізовано Львівський оперний театр, Львівський університет ім.. І.Франка; з’явилися українські газети; у Львові засновано філіал Академії Наук УРСР. Одночасно відбувалася антирелігійна пропаганда, закривалися окремі храми. Було закрито «Просвіти» і Наукове товариство ім..Т.Шевченка

Загальні наслідки

Більшість реформ в цілому викликали симпатії і довір’я у місцевого населення до радянської влади, хоча «українізація» була суворо обмежена радянськими рамками. Добре населення віднеслося й до націоналізації 2 тисяч підприємств, бо переважна їх кількість були польськими і це не зачіпало інтереси місцевого українського населення. Але сталінський тоталітарний режим й тут наклав свій відбиток. Усі реформи впроваджувалися звичними командно-адміністративними методами, без урахувань місцевих особливостей. Порушувався звичний уклад життя західних українців. Викликала заперечення антирелігійна пропаганда, закриття храмів, переслідування греко-католицьких священиків.

Усі, хто заперечував радянську владу, викликав підозру у нелояльності підлягали депортації. Так, у лютому 1940 року відправили до Казахстану і Сибіру колишніх польських чиновників і адміністраторів українського походження, що співпрацювали з польським режимом. У квітні 1940 року подібна участь спіткала політичних діячів ОУН, УНДО, навіть окремих діячів КПЗУ, а також «класових ворогів»- буржуазію, куркулів.

Однак, об’єднання усіх земель України у складі УРСР, мало, без сумніву, велике позитивне значення. Вперше за багатовікову історію українці опинилися в межах однієї держави. Радянська влада, попри усі її недоліки, допомогла збагатити економічний і духовний потенціал. Але з часом радянська репресивна система підштовхнула до розуміння, що майбутнє – за незалежною українською державою.

Лекція 2.Напад і окупація України військами нацистської Німеччини та її союзників

1. Плани нацистської Німеччини стосовно України і напад

План «Ост»

22 червня 1941 року, здійснюючи загарбницький план «Барбаросса», гітлерівська Німеччина напала на СРСР. При цьому загарбники віроломно порушили пакт про ненапад 1939 року. Союзниками Німеччини виступили Фінляндія, Румунія, Італія та Угорщина.

Гітлер у своїх планах відводив Україні особливе місце: «На Україні безмежно родюча земля. І ця земля чекає на нас…Я сподіваюсь, що ми зможемо забезпечити собі базу продовольства на Україні. Вона постачатиме ресурси, які нам потрібні.»

Адольф Гітлер та його план «Ост» генерал –фельдмаршал Гердт фон Рундштедт

За спеціальним планом «Ост» передбачалося:

· знищення радянської державності в УРСР;

· виселення з України за 30 років мільйонів людей, частину з яких передбачалося знищити, частину вивезти рабами до Німеччини, ще одну частину виселити до Сибіру;

· вивозити до рейху корисні копалини, використовувати і частково вивозити землю, сільськогосподарські продукти;

· частину територій України передати сателітам(союзникам) Німеччини;

· пограбувати Україну, тобто вивезти матеріальні і художні цінності, устаткування підприємств;

· заселити Україну німецькими колоністами, перетворити її у типову колонію – сировинний придаток «третього рейху».

Армії і командуючі

На УРСР наступала група німецьких армій «Південь», під командуванням фон Рундштедта. Це був досвідчений військовий, що прославився під час загарбання фашистами Франції. Наступ вівся у направленні Київ – Донбас – Крим. Складовою частиною німецьких військ, що рухалися на Львів були й батальйони окремих українських добровольців «Нахтігаль» і «Роланд», що планували боротися з радянським режимом, сподіваючись на дозвіл німцями українського державотворення. Румунські війська повинні були завдати допоміжного удару на півдні – через Молдавію, на Одещину, Причорномор’я, Крим.

Арміям загарбників протистояли Південно-Західний фронт Червоної Армії, під командуванням генерал - полковника М. Кирпоноса (прикривав Київщину) та Південний фронт генерала І. Тюленева (прикривав Одещину).

 

 

генерал-полковник Михайло Петрович Кирпоносгенерал армії Іван Володимирович Тюленєв

Михайло Кирпонос(1892-1941) походив з звичайної селянської родини з Чернігівщини. Воював під час громадянської війни у Червоній Армії, був командиром полку. У 1927 році закінчив Військову Академію імені М.Фрунзе. Прославився у радянсько-фінській війні, під час штурму Виборгу, за що отримав нагороди – Орден Леніна і медаль Золота Зірка, а також почесне звання Героя Радянського Союзу. Достатньо досвідченим був і генерал Іван Тюленєв(1892-1978). Син селянина з Симбірської губернії, він служив на флоті, а також воював прапорщиком царської армії під час І Світової війни. За відчайдушну хоробрість, мужність став повним кавалером знака Ордену Святого Георгія. В часи громадянської війни очолював розвідку Кінної Армії С.Будьонного, командував кавалерійським корпусом. Став одним з трьох радянських генералів армії, разом з Г.Жуковим і К.Мерецковим. У серпні 1941 року, у важких боях під Дніпропетровськом генерал проявив особисту мужність, був важко поранений. На посаді командуючого Південним фронтом його замінить Яків Черевиченко(1894-1976). Родом з робітничої родини. У чині унтер-офіцера служив у царській армії під час І Світової війни. У громадянську війну служив у Червоній Армії, командував кавалерійським полком. У 1935 році закінчив Військову Академію імені М.Фрунзе. Командував Одеським воєнним округом. Особливо відзначиться пізніше, а саме 28 листопада 1941 року, коли війська ввіреного йому Південного фронту здійснять блискучий раптовий наступ і звільнять місто Ростов - на – Дону, що стане першою крупною перемогою Червоної Армії у 1941 році. Але це буде одна з не багатьох перемог невдалого для червоних військ 1941 року.