Тема 1 .Україна під час Другої Світової війни

Гребьонкін О.Т.

 

Історія України

 

навчальний посібник для 11 класу

(від Великої Вітчизняної війни до «Відлиги»)

 

Зміст

Передмова -----------------------------------------------------------------------------------------------3

Частина І Лекції. Тема: Україна під час Другої Світової війни ---------------------------4

1.Радянсько-німецькі договори і західноукраїнські землі --------------------- ---------------4

2.Напад і окупація України військами нацистської Німеччини та її союзників-----------9

3.Розгортання антинацистського руху Опору на Україні -------------------------------------22

4. Націоналістичний рух на початку війни--------------------------------------------------------36

5. Україна у 1943 році ---------------------------------------------------------------------------------44

6. Рух Опору на Україні у 1943 році----------------------------------------------------------------54

7. Завершення розгрому німецько-фашистських загарбників на Україні ------------------62

8. Українська наука і мистецтво в роки війни----------------------------------------------------77

Тема: Україна у 1945-1953 роках -------------------------------------------------------------------87

9. Перехід до мирного життя. Відбудова ----------------------------------------------------------87

10. Радянізація західноукраїнських земель--------------------------------------------------------97

11. Культурне життя і наука УРСР у післявоєнний час----------------------------------------108

Післямова ---------------------------------------------------------------------------------------------- 120

Частина ІІ Практична. Запитання і завдання---------------------------------------------------122

Запитання і завдання до 1 теми----------------------------------------------------------------------122

Запитання і завдання до 2 теми ---------------------------------------------------------------------123

 

Передмова

 

 

Даний посібник є збіркою лекцій з історії України ХХ століття. Матеріал лекцій охоплює період від початку Другої Світової війни 1 вересня 1939 року до 1953 року, тобто до кінця періоду сталінізму і початку епохи «Відлиги». У посібнику викладений основний матеріал двох тем, передбачений навчальною програмою для 10 класу, але більш широко. Тому це видання можна порекомендувати учням ліцеїв і гімназій. Кількість матеріалу розрахована на 2 години на тиждень (усієї історії, що вивчається). Навчальна програма, що складена для ліцею інформаційних технологій, крім лекцій, передбачає й семінарські заняття, лабораторні роботи, які не поміщені у даний посібник. Але в кінці посібника є основні питання, за якими буде проходити тематична атестація у вигляді письмової контрольної роботи. Цей перелік питань допоможе учням, ще протягом вивчення теми зорієнтуватися - знання яких саме питань буде вимагатися на семінарах і під кінець вивчення теми. Головна мета даного видання – надати конспективний виклад матеріалу, познайомити учнів з основними подіями, причинами і наслідками цих подій, історичними особами. Посібник допоможе краще зрозуміти розповідь учителя на уроці, дозволить не втратити пропущене, сприяє кращій підготовці до семінару, узагальнюючого уроку. Водночас матеріал достатньо складний як для пересічного школяра і призначений швидше для більш підготовлених учнів ліцею. Ним можуть користуватися ліцеїсти для підготовки до олімпіадних занять, а також ті учні, що збираються складати відповідний вступний іспит чи тестування для вступу до вузу.

Автор в основному користується найновішими дослідженнями і концепціями історії, залишаючи,однак, за собою право висловлювати власне бачення окремих подій. Усі власні висновки ґрунтуються лише на детальному вивченні відповідної літератури і джерел.

Для зручності вивчення матеріал поділений на окремі питання. Курсивом виділяється термінологія, прізвища історичних осіб, усі дати підкреслюються, а фрази, речення, які є важливими і на які потрібно звернути увагу учневі, виділяються чорним кольором.

 

Частина І. Лекції

Підписання пакту Молотова –Ріббентропа у Москві

Пакт Молотова –Ріббентропа

Не бажаючи допустити об’єднання фашистських країн «вісі Рим-Берлін-Токіо» з Англією і Францією і створення єдиного капіталістичного фронту проти СРСР, а також бажаючи відтягнути неминучу війну, лідер комуністичної партії СРСР Й.Сталін вирішив піти на політичне зближення з нацистською Німеччиною. А.Гітлер пішов на цей крок, плануючи заручитися нейтралітетом СРСР під час майбутньої війни з Польщею. Саме він і запропонував Сталіну укласти договір про ненапад. Обидві сторони також прагнули узгодити деякі територіальні питання.

23 серпня 1939 року в Москві було підписано радянсько-німецький договір про ненапад на 10 років (відомий в історичній літературі як пакт Молотова-Ріббентропа). Обидві сторони зобов’язувалися усі суперечки і конфлікти мирним шляхом. За «секретним додатковим протоколом» передбачалося на майбутнє розмежування сфер впливу у Європі. Ряд його положень стосувалися українських земель, що перебували під владою Польщі. Німеччина збиралася просунутися до так званої «лінії Керзона». Тому західноукраїнські землі, що перебували під Польщею, передавалися СРСР.

Верховна Рада СРСР затвердила договір. Обидві держави продемонстрували свою імперську сутність, відійшовши від світових норм зовнішньої політики. Даний пакт розв’язував руки гітлерівцям у їх загарбаннях. Водночас це було продовженням мирних зовнішньополітичних ініціатив СРСР і зокрема УРСР, які у багатьох міждержавних правових актах засуджували насильство стосовно жителів західної України, пропонували дати їм право на самовизначення. Також, у разі відсутності подібного договору, після загарбання Німеччиною Польщі, СРСР опинився б у небезпечній близькості з ворожою агресивною країною.

Нова територія

З 13-15 листопада 1939 року проходила позачергова, ІІІ сесія Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. Ухвалено Закон «Про включення Західної України до складу УРСР».

Проведення реформ

Після возз’єднання радянська влада розпочала проведення на нових землях

політичних, соціально-економічних і культурних перетворень. Реформи включали наступні заходи (див. таблицю):

 

Заходи	Наслідки
1.Ліквідація старої системи управління, впровадження нової, радянської системи	Старі чиновники, поляки за національністю, звільнялися, на посади були поставлені комуністичні партійні працівники з УРСР, інколи з числа західноукраїнських комуністів
2. Заборона діяльності інших політичних партій, крім КП(б)У	Так у січні 1941 році відбувся Львівський процес над 59 членами ОУН, з яких 42 чол. були страчено
3. Розпочата націоналізація промисловості і прискорена індустріалізація	Цей процес не був завершений, його перервала війна. Крім того націоналізація промисловості, вихід з ринкової системи знизив ефективність роботи підприємств.
4. Проведена конфіскація поміщицьких і монастирських земель, наділення землею селян	Спочатку населення вітало цей процес, але примусова колективізація викликала протести селян. На 1941 рік 170 тисяч селянських господарств об’єдналися у 2500 колгоспів
5. Впроваджено систему соціального забезпечення	Встановлено 8 - год. роб. день, зарплати, пенсії, відпустки, вихідні тощо, введено безкоштовне медичне обслуговування(місцеве населення навіть не знало про стаціонарне медичне обслуговування; будувалися лікарні, поліклініки, санстанції, які приїхали обслуговувати тисячі лікарів з УРСР; наприклад, на Буковині було побудовано 200 лікарень, де працювало більше 500 лікарів); частину мешканців переселили з підвалів і убогих старих будинків в добре обладнані квартири польської еліти
6. Проводилися деполонізація і українізація, оновлення системи освіти	ліквідована польська модель освіти, розширилась кількість шкіл з українською мовою навчання, дозволялась українська мова у державних установах; почалася боротьба з неписьменністю. Так до 1940 року було відкрито 7 тис. державних шкіл, з яких 6 тис. здійснювали навчання українською мовою
7.Заходи в у культурно-просвітницькій, релігійній сфері і організації дозвілля	Виникли хорові і танцювальні колективи, драмгуртки, бібліотеки; українізовано Львівський оперний театр, Львівський університет ім.. І.Франка; з’явилися українські газети; у Львові засновано філіал Академії Наук УРСР. Одночасно відбувалася антирелігійна пропаганда, закривалися окремі храми. Було закрито «Просвіти» і Наукове товариство ім..Т.Шевченка

Загальні наслідки

Більшість реформ в цілому викликали симпатії і довір’я у місцевого населення до радянської влади, хоча «українізація» була суворо обмежена радянськими рамками. Добре населення віднеслося й до націоналізації 2 тисяч підприємств, бо переважна їх кількість були польськими і це не зачіпало інтереси місцевого українського населення. Але сталінський тоталітарний режим й тут наклав свій відбиток. Усі реформи впроваджувалися звичними командно-адміністративними методами, без урахувань місцевих особливостей. Порушувався звичний уклад життя західних українців. Викликала заперечення антирелігійна пропаганда, закриття храмів, переслідування греко-католицьких священиків.

Усі, хто заперечував радянську владу, викликав підозру у нелояльності підлягали депортації. Так, у лютому 1940 року відправили до Казахстану і Сибіру колишніх польських чиновників і адміністраторів українського походження, що співпрацювали з польським режимом. У квітні 1940 року подібна участь спіткала політичних діячів ОУН, УНДО, навіть окремих діячів КПЗУ, а також «класових ворогів»- буржуазію, куркулів.

Однак, об’єднання усіх земель України у складі УРСР, мало, без сумніву, велике позитивне значення. Вперше за багатовікову історію українці опинилися в межах однієї держави. Радянська влада, попри усі її недоліки, допомогла збагатити економічний і духовний потенціал. Але з часом радянська репресивна система підштовхнула до розуміння, що майбутнє – за незалежною українською державою.

Лекція 2.Напад і окупація України військами нацистської Німеччини та її союзників

1. Плани нацистської Німеччини стосовно України і напад

План «Ост»

22 червня 1941 року, здійснюючи загарбницький план «Барбаросса», гітлерівська Німеччина напала на СРСР. При цьому загарбники віроломно порушили пакт про ненапад 1939 року. Союзниками Німеччини виступили Фінляндія, Румунія, Італія та Угорщина.

Гітлер у своїх планах відводив Україні особливе місце: «На Україні безмежно родюча земля. І ця земля чекає на нас…Я сподіваюсь, що ми зможемо забезпечити собі базу продовольства на Україні. Вона постачатиме ресурси, які нам потрібні.»

Адольф Гітлер та його план «Ост» генерал –фельдмаршал Гердт фон Рундштедт

За спеціальним планом «Ост» передбачалося:

· знищення радянської державності в УРСР;

· виселення з України за 30 років мільйонів людей, частину з яких передбачалося знищити, частину вивезти рабами до Німеччини, ще одну частину виселити до Сибіру;

· вивозити до рейху корисні копалини, використовувати і частково вивозити землю, сільськогосподарські продукти;

· частину територій України передати сателітам(союзникам) Німеччини;

· пограбувати Україну, тобто вивезти матеріальні і художні цінності, устаткування підприємств;

· заселити Україну німецькими колоністами, перетворити її у типову колонію – сировинний придаток «третього рейху».

Армії і командуючі

На УРСР наступала група німецьких армій «Південь», під командуванням фон Рундштедта. Це був досвідчений військовий, що прославився під час загарбання фашистами Франції. Наступ вівся у направленні Київ – Донбас – Крим. Складовою частиною німецьких військ, що рухалися на Львів були й батальйони окремих українських добровольців «Нахтігаль» і «Роланд», що планували боротися з радянським режимом, сподіваючись на дозвіл німцями українського державотворення. Румунські війська повинні були завдати допоміжного удару на півдні – через Молдавію, на Одещину, Причорномор’я, Крим.

Арміям загарбників протистояли Південно-Західний фронт Червоної Армії, під командуванням генерал - полковника М. Кирпоноса (прикривав Київщину) та Південний фронт генерала І. Тюленева (прикривав Одещину).

 

 

генерал-полковник Михайло Петрович Кирпоносгенерал армії Іван Володимирович Тюленєв

Михайло Кирпонос(1892-1941) походив з звичайної селянської родини з Чернігівщини. Воював під час громадянської війни у Червоній Армії, був командиром полку. У 1927 році закінчив Військову Академію імені М.Фрунзе. Прославився у радянсько-фінській війні, під час штурму Виборгу, за що отримав нагороди – Орден Леніна і медаль Золота Зірка, а також почесне звання Героя Радянського Союзу. Достатньо досвідченим був і генерал Іван Тюленєв(1892-1978). Син селянина з Симбірської губернії, він служив на флоті, а також воював прапорщиком царської армії під час І Світової війни. За відчайдушну хоробрість, мужність став повним кавалером знака Ордену Святого Георгія. В часи громадянської війни очолював розвідку Кінної Армії С.Будьонного, командував кавалерійським корпусом. Став одним з трьох радянських генералів армії, разом з Г.Жуковим і К.Мерецковим. У серпні 1941 року, у важких боях під Дніпропетровськом генерал проявив особисту мужність, був важко поранений. На посаді командуючого Південним фронтом його замінить Яків Черевиченко(1894-1976). Родом з робітничої родини. У чині унтер-офіцера служив у царській армії під час І Світової війни. У громадянську війну служив у Червоній Армії, командував кавалерійським полком. У 1935 році закінчив Військову Академію імені М.Фрунзе. Командував Одеським воєнним округом. Особливо відзначиться пізніше, а саме 28 листопада 1941 року, коли війська ввіреного йому Південного фронту здійснять блискучий раптовий наступ і звільнять місто Ростов - на – Дону, що стане першою крупною перемогою Червоної Армії у 1941 році. Але це буде одна з не багатьох перемог невдалого для червоних військ 1941 року.

Героїзм прикордонників

Вранці і протягом дня 22 червня 1941 року бомбовим ударам було піддано Київ, Одесу, Севастополь, Львів, залізничні вузли, аеродроми. Було втрачено біля 1200 літаків, з них 800 – на землі. Офіційно Німеччина звинуватила СРСР у невиконання зобов’язань в зв’язку з договорами про ненапад. Першого удару отримали українські прикордонники. В деяких місцях не було зв’язку, мала місце розгубленість, паніка. В зв’язку з розгромом складів не завжди вистачало зброї. Але було безліч прикладів героїзму, мужності, вдалого протистояння ворогу у важких умовах. Добре оборонявся Любомильський партизанський загін під Ковелем, під командуванням підполковника Г. Сурженко. У перший же день війни вони знищили близько 600 ворожих солдат і офіцерів. Героїчно протистояла ворогу 13 застава лейтенанта Олексія Лопатіна (Володимиро-Волинський прикордонний загін біля с. Скоморохи). 11 днів і ночей, без відпочинку, билися герої. Щоб не попасти в полон есесівцям, що оточували заставу, вирішили відходити. Відхід прикривав сержант Василь Петров. Коли закінчилися набої і наблизилися фашисти Петров підірвав себе гранатою. Ворог зумів проникнути на територію застави, лише коли там не залишилося нікого.

Командир дивізії СС Л. Грювель писав у щоденнику: «Якщо кожен буде так захищати свою землю, як лейтенант Лопатін то нам не захопити Росію і через тисячу років…».

Герой Радянського Союзу лейтенант О.В. ЛопатінГерой Радянського Союзу сержант В.В.Петров

Генерал –фельдмаршал Г. фон Рундштедт писав: «Ніде ми не бачили такої стійкості, завзятості. 2-3 прикордонника займають вогньову точку і ми не можемо зрушити їх з позиції».

Данило Страхов у ролі лейтенанта та Борис Галкін у ролі старшини у фільмі «Ми з майбутнього»

Повітряні і танкові бої

Відзначилися своїм героїзмом й українські льотчики П.Бринько, Д.Кокорєв. У повітряному бою в районі м. Замброва (Західна Україна) у молодшого лейтенант Дмитра Кокорєва відмовили кулемети. І він пішов на таран «Мессершмідта-110», збивши німця гвинтом свого літака. Але повертаючись попав під вогонь німецьких зеніток і загинув. Усього він збив 5 ворожих літаків, за що нагороджений Орденом Червоного Прапора.

Надзвичайні заходи

На початку війни Ставка верховного головнокомандування СРСР запровадила режим воєнного часу в усіх прифронтових областях. Військові отримали надзвичайні повноваження. Сумнівних людей, підозрілих осіб панікерів, боягузів знищували. За Директивою ЦК ВКП(б) вимагалося організувати евакуацію людей і матеріальних цінностей, формування партизанських загонів і підпільних груп для боротьби з ворогом. Основне гасло «Все для фронту, все для перемоги!» 30 червня 1941 року було утворено Державний Комітет Оборони(ДКО) на чолі з Й.Сталіним. Створено Раду по евакуації на чолі з М.Шверніком.

7 липня 1941 року було опубліковано Звернення до українського народу Президії Верховної Ради УРСР і ЦК КП(б)У – заклик на рішучу відсіч ворогу, а також до мобілізації усіх військовозобов’язаних і формування добровільного ополчення.

 

Контрнаступ Червоної Армії

У 1941 році на Україні важкі оборонні бої з ворогом перемежалися з спробами контрнаступу.

У червні 1941 року 5 армія генерала-майора танкових військ Михайла Івановича Потапова (1902-1965) здійснила рішучий контрнаступ на Дубно. У боях відзначився радянський танковий корпус № 8 під командуванням Миколи Кириловича Попеля (1901-1982). Прославлений танкіст народився в селянській родині Херсонської губернії. Учасник громадянської та радянсько-фінської війн. У 1941 році, під час важкого бою під Дубно, бригадний комісар Микола Попель попав зі своїми танками в оточення, але з допомогою хоробрих, винахідливих ударів і маневрів зміг вирватися з оточення, нанісши великих, невиправних втрат противнику.

 

Незважаючи на здачу Києва жодне велике місто Європи не мало мужності захищатися так довго(Київ захищався 2 місяці, у той час як Голландію гітлерівці загарбали за 5 днів, Данію- за 1 день, Бельгію – за 19 днів, Польщу – за 35 днів, Францію – за 44 дні, Норвегію – за 63 дні).

Оборона міста

Оборона Одеси

У липні – серпні 1941 року продовжувалися рішучі бої біля Житомира, Умані, Одеси.

Оборона Одеси відбувалася 3 5 серпня по 16 жовтня 1941 року – 73 дні. На місто наступали 18 румунських дивізій, що значно перевищувало кількість захисників. Але Приморська армія генерал-майора Івана Юхимовича Петрова трималась стійко. Іван Петров(1896-1958) походив з родини чоботаря з Брянщини. Закінчив учительську семінарію і юнкерське училище у Москві. Служив поручиком у царській армії. Брав участь у громадянській війні. У Червоній армії був комісаром, відзначився у боротьбі з поляками під час Радянсько-Польської війни, та у боротьбі з басмачами у Туркменістані, де він керував полком. Був начальником Ташкентського піхотного училища.

Українці в битві за Москву

З вересня по грудень 1941 року відбувалися важкі оборонні бої під Москвою.

Була майже безнадійна ситуація і великі втрати серед захисників. Але з 6 грудня 1941 року війська Червоної Армії, отримавши підкріплення, перейшли у контрнаступ і відкинули ворога на 100-250 км на захід.

Перемога у битві за Москву мала величезне значення: це була перша велика поразка нацистів на німецько-радянському фронті. План «блискавичної війни» був зірваний. У боях за Москву проявили героїзм і українські офіцери і солдати. Серед них генерал-майор Кирило Москаленко, льотчик, лейтенант Михайло Бондаренко, солдат Григорій Петренко (знищив 18 ворожих танків). 20 українців стали Героями Радянського Союзу.

Катастрофа під Харковом

Незважаючи на критичні зауваження Генерального штабу стосовно нової операції, Й.Сталін наполягав на здійсненні Південно-Західним фронтом широкомасштабного наступу на Харків. Пряму відповідальність за цю непродуману операцію несуть також маршал С. Тимошенко і Л. Мехліс.

Київське підпілля

Нацисти проявляли нечувану жорстокість відносно жителів Києва. Вони підривали будинки, знищили Успенський Собор, калічили робітників за нескореність, розстріляли у Бабиному 100 тисяч чоловік.

Для боротьби з нацистськими окупантами у Києві було утворено підпільний обком, під керівництвом двічі Героя Радянського Союзу Олексія Олексійовича Федорова(1901-1989). О.Федоров народився у 1901 році в Катеринославі. З дитинства служив наймитом, воював в Червоній Армії під час громадянської війни, згодом – один з партійних керівників на Чернігівщині.

О.Федоров – керівник Київського підпільного обкомуАктор В.Щербаков в ролі Федорова у серіалі «Підпільний обком діє»

Підпільники здійснювали теракти проти гітлерівських офіцерів, проводили диверсії, саботаж, визволяли полонених, захоплювали ворожі документи. У кінці 1941 року Федоров створив на Чернігівщині партизанський загін.

З 1942 року Київський підпільний обком очолив Іван Васильович Сергієнко. Обком проводив розвідувально-диверсійну роботу і готував збройне повстання. Крім нього у Києві діяли підпільні організації «Смерть німецьким окупантам», «Арсеналець», «Київський робітник», розвідувально-диверсійна група І.Кудрі, група В.Кудряшова, інші(усього 693 патріоти). Гестапівцям, з допомогою свого інформатора вдалося вийти на слід керівника підпільної групи Володимира Кудряшова. Під час арешту на дніпровському мосту він відстрілювався, але був схоплений. Під час допитів нацисти не щадили командира – усе тіло Кудряшова було понівечено гумовими палицями, посічене нагайками. Але він не сказав ні слова. Перед стратою Кудряшову вдалося передати листа батькові, при допомозі хлопчика-підлітка. Дівчина-підпільниця передала його через лінію фронту до КП(б)У. Ось цей лист:

В казематах гестапо я держал себя как подобает коммунисту. Я умру с непоколебимой верой, что освобождение от ненавистного фашизма наступит скоро и что советский народ будет торжествовать победу. Привет всем, кто с нами работал, помогал и жил надеждой на освобождение в священной борьбе против фашизма. Передайте моему сыну Саше, чтобы он рос честным для народа, мужественным и смелым и чтобы врагов ненавидел так, как его отец. Ваш В. Кудряшов.

Володимир Кудряшов Професор Петро Буйко Вчитель Володимир Моргуненко Посмертно В Кудряшову було присвоєно звання Героя. Професор Петро Михайлович Буйко у 1942 році працював лікарем Фастівської лікарні, залишаючись бійцем підпільної групи. Таємно лікував партизан і підпільників, рятував багатьох простих людей від відправки у Німеччину, примусових робіт, видаючи їх за хворих. У липні 1943 року, під загрозою викриття і арешту- пішов у партизанський загін. Під час німецької облави був схоплений. Фашисти по звірячому били професора, намагаючись дізнатися, де партизани, а потім спалили живцем. Його іменем названа вулиця у Києві. Активні дії підпільників продовжувалися. У січні 1943 року гестапо заарештувало І.Сергінка, а згодом активних діячів підпілля – О.Пироговського, К.Івкіна. І все ж до визволення Києва радянськими військами київські підпільники знищили сотні гітлерівців, здійснили 19 аварій німецьких потягів, знищили 500 автомашин, 18 військових складів, звільнили тисячі військовополонених та остарбайтерів(багато з них пішли в ліс до партизан, вступили до Червоної Армії).

«Партизанська іскра»В.Моргуненка

Вчитель з Миколаївщини Володимир Степанович Моргуненко залишився на Україні для організації підпільної боротьби з фашистами. Задля прикриття своєї таємної діяльності, він вдавав з себе людину, лояльну до гітлерівського режиму. Попрохав окупаційні власті призначити його директором середньої школи с.Кримки на Миколаївщині. З місцевих патріотів, учнів-комсомольців у 1941 році він організував підпільну організацію «Партизанська іскра»,щодіяла на Миколаївщині. Підпільники здійснювали агітаційну роботу серед населення, та диверсії проти ворога, в яких В.Моргуненко брав особисту участь. У лютому 1943 року фашисти заарештували декілька десятків комсомольців-підпільників, зв’язкових. Був схоплений і їх учитель. На допитах В.Моргуненко не сказав ні слова. На бланку протоколу допиту він власноручно написав:

Я у такому дусі вихований і буду виховувати так дітей, до кінця життя…

28 лютого 1943 року В.Моргуненко і більшість членів «Партизанської іскри» були розстріляні.

Подвиг «Молодої гвардії»

Ніжинське підпілля

Яків Батюк Будинок підпільниківПам’ятник Я.Батюку у Ніжині

Адвоката з міста Ніжина Якова Петровича Батюка(1918-1943) німці називали «сліпим диверсантом». Дійсно, Яків в дитинстві втратив зір, але це не завадило йому добре вчитися, отримати юридичну освіту. У 1941 році він просився на фронт, але сліпого чоловіка не брали. Через райком комсомола Яків Батюк отримав згоду на організацію підпілля у Ніжині. У підпільну групу ввійшло 60 чоловік місцевих жителів, нелегалів, військовополонених. Офіційно, Я.Батюк працював директором артілі по виробництву канатів. З допомогою батька, Петра Батюка, зняв будинок на окраїні міста, який став явочною квартирою. Підпільники здійснили декілька диверсій. Яків Батюк організував страйк робітників на підприємстві проти окупаційних властей, і німці його позбавили посади. Надалі, Я.Батюк роздобув друкарську машинку, з допомогою сестри Євгенії виготовляв листівки. Він надавав правдиві свідчення Інформбюро про становище на фронтах, описував злочини, звірства фашистів. Йому вдалося налагодити зв'язок з партизанським загоном Стратилата. З допомогою членів організації – завптекою О. Богдана, лікарів В.Смолянчук, А.Афоніна підпільники здобували ліки, які передавали партизанам. Підпільникам вдалося також здобути 150 гвинтівок, тисячі патронів, гранат, навіть декілька авіабомб, які були передані партизанам у ліс. Підпільники здійснили декілька диверсій: пустили під укіс вантажний поїзд, зруйнували телефонно-телеграфну лінію Ніжин-Бахмач. Через свого агента гестапо вийшло на слід відважних підпільників. Було заарештовано 26 бійців, інші встигли перейти до партизан у ліс. Після десятиденних тортурів у тюрмі, не зламавши бойових дух бійців, окупанти в ніч на 7 вересня 1943 року розстріляли їх. А вже через вісім днів ніжинці вітали своїх визволителів. Полтавське підпілля

Підпільна організація «Нескорена Полтавчанка» виникла влітку 1941року у Полтаві, у кількості дев’яти комсомольців. ЇЇ засновниця -студентка Харківського університета Єлена(Ляля) Костянтинівна Убийвовк. Вона приїхала на літні канікули до батьків і тут її застала війна. Начальником штабу став Сергій Сапіго. Підпільники проводили антифашистську агітацію, розповсюдили більше 2 тисяч листівок, здійснювали диверсії на заводі, де ремонтувалися фашистські танки, організували втечу радянських військовополонених до лісу у партизанський загін комуніста Жарова.

Єлена Убийвовк Пам’ятник нескореним полтавчанам (Полтава) Згодом налічувалося вже двадцять підпільників, озброєних пістолетами, гвинтівками. Гестапо довго не могло піймати підпільників. З допомогою спец групи «Цепелін», дивізії СС «Мертва голова» у травні 1942 року вдалося розкрити підпілля. Лялю Убийвовк допитували 26 разів. Їй вдалося передати з тюрми 4 передсмертних листа. Ось один з них:

ПИСЬМО РОДНЫМ 24-25 мая 1942 г. Родные мои мама, папа, Верочка, Глафира. Сегодня, завтра - я не знаю когда - меня расстреляют за то, что я не могу идти против своей совести, за то, что я комсомолка. Я не боюсь умирать и умру спокойно. Я твердо знаю, что выйти отсюда я не могу. Поверьте - я пишу не сгоряча, я совершенно спокойна. Обнимаю вас всех в последний раз и крепко, крепко целую. Я не одинока и чувствую вокруг себя много любви и заботы. Умирать не страшно. Целую всех от всего сердца. Ляля.

У кінці травня, шестеро підпільників(серед них Є.Убийвовк, С.Сапіго, В.Сорока, Б.Сірга), що так і не видали своїх товаришів, були розстріляні біля кладовища Полтави. Багатьом було надано звання Героя. Л.Убийвовк письменник О.Гончар присвятив повість «Земля гуде».

«Народна гвардія імені Івана Франка»

У 1942 році група західноукраїнських і польських комуністів та соціалістів утворила у Львові підпільну організацію «Народна гвардія», що узяла собі ім’я письменника-соціаліста Івана Франка. У цю безпрецедентну по кількості бойових груп, розгалужену організацію входило біля 600 чоловік, що діяли на території Львівської, Дрогобицької, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Керувала організацією Воєнна Рада, в якій головну роль грали підпільники І.Вовк, М.Березин, Т.Гаєвський, В.Сергованцев, Є.Перебийніс поляк Кароль Кирилюк інші. Організація мала свій статут, присягу, зв’язки з партизанськими загонами. Підпільники пустили під укіс 30 німецьких ешелонів з живою силою і технікою, зруйнували 22 залізничні мости, 238 адміністративних об’єкти, пошкодили 6 ворожих літаків на аеродромі, знищили близько 1,5 тисячі німецьких солдат і офіцерів тощо. З їх допомогою з концтабору втекло 600 полонених червоноармійців. Інтернаціональна за своєю суттю, Народна гвардія мала тісні зв’язки з польським Рухом Опору, підпільною єврейською організацією м. Броди.

У лютому 1944 року німці виявили і заарештували частину радянських підпільників Львова. Але групі В.Сергованцева вдалося втекти від переслідування, переховуватися та діяти до приходу радянських військ.

У 1942-1943 роках на Україні не залишилося жодного району, де б не діяли підпільні організації. Серед кращих були «Визволення Вітчизни»(Львів), «Патріот Батьківщини»(Херсон), «Ленінська іскра»(Дружковка Донецької області), «Добровільна організація патріотів»(Запоріжжя), «Спартак»(Кіровоград), інші. Героями підпільного руху стали І.Бакулін (Харківський підпільний обком), О.Бородій (Житомирський підпільний обком), В.Ревякін (Севастопольська підпільно-партизанська організація), П.Макаров (Кримське підпілля), М.Сташков, Г.Савченко (Дніпропетровський підпільний обком КП(б)У), П.Тараскін (Житомирсько-Малинська підпільна організація) тощо. Усього в період окупації діяло 22 підпільних обкоми КП(б)У, 13 великих підпільних центрів, понад 200 міськкомів і райкомів партії, 3,5 тисячі підпільних груп.

4. Радянські партизани у 1941-1942 роках

Розвідник Микола Кузнєцов

В тилу ворога хоробро діяли й радянські розвідники. Легендарний розвідник Микола Іванович Кузнєцов(1911-1944), з партизанського загону Д.Медвєдєва діяв у лігві фашистів –м.Рівне. Добре володіючи німецькою мовою, М. Кузнєцов, під виглядом обер-лейтенанта інтендантської служби Пауля Зіберта, здобував цінну для радянського командування інформацію, секретні документи. Він знищив декількох нацистських злочинців, що відзначилися своїми жорсткостями, каральними акціями проти народу України: головного суддю рейхкомісаріата, імперського радника, віце-губернатора Галичини, інших високопоставлених німецьких офіцерів.

Рух Опору в Україні набирав силу. Тільки в партизанському русі брали участь більше 300 тисяч чоловік. На 1943 рік в Україні було 46 великих партизанських з’єднань, близько 2000 загонів і диверсійно-розвідувальних груп.

Андрій Мельник(ОУН-М) Степан Бандера(ОУН-Б) Микола Сціборський (ОУН-М)

Після загибелі керівника ОУН Є.Коновальця вирішено було скликати ІІ великий Збір ОУН. Він відбувся 27 серпня 1939 року у Римі(Італія). На ньому було поставлено питання обрання керівника ОУН і корегування методів боротьби в нових умовах. Керівником ОУН став Андрій Атанасович Мельник(1890-1964). Він народився на Львівщині у 1890 році (тоді – Австро-Угорщина), служив сотником Українських січових стрільців, що воювали на боці австрійських військ, попав у російський полон, але втік з нього. Пізніше був організатором військ Центральної Ради УНР, згодом служив у січовиків Директорії. У 20-х роках – переїхав до Польщі, вів на Галичині боротьбу з польським урядом, очоливши бойовиків «Молодої громади». З 1934 року – член УВО, крайовий комендант ОУН, голова Сенату ОУН. У 1939 році Мельник очолив Провід ОУН.

Розкол ОУН

Однак частина радикальних оунівців - крайовиків виступили проти цього рішення. У лютому 1940 року діячі крайової екзекутиви ОУН сформували в Кракові власний Провід і обрали своїм керівником Степана Андрійовича Бандеру(1909-1959), (якого звільнили у вересні 1939 року з Варшавської тюрми, після загарбання Польщі німцями). Таким чином,