Екологічна безпека як складова національної безпеки

Екологічна безпека є органічним складовим компонентом національної безпеки. Її зміст полягає у тому, щоб забезпечити прогресивний розвиток життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави через здійснення управління реальними або потенційними загрозами та небезпеками, які є наслідком функціонування антропогенних, природних та техногенних систем.

Рівень екологічної безпеки визначає стан захищеності особи, суспільства, держави від несприятливого впливу навколишнього середовища.

Масштаби та особливості негативної дії небезпечних факторів у природній сфері визначались природними особливостями території області, несприятливими наслідками глобальних змін клімату, недотриманням норм і правил безпечного провадження господарської діяльності. У техногенній сфері рівень небезпеки посилювався високим рівнем фізичного та морального зносу основних засобів, обмеженим фінансуванням заходів безпеки, недостатнім матеріально-технічним оснащенням органів управління та сил реагування на надзвичайні ситуації, недосконалістю застосовуваних технологічних процесів багатьох галузей промисловості, недостатніми можливостями держави у сфері розвитку і реконструкції виробничого потенціалу з дотриманням сучасних вимог безпеки, які значно зменшились в умовах фінансово-економічної кризи.

Протягом 2011 року на території області зареєстровано 2429 надзвичайних ситуацій і подій, з них 7 класифікованих надзвичайних ситуацій, за масштабами надзвичайні ситуації розподілилися наступним чином:

- місцевого рівня – 4 надзвичайні ситуації;

- об’єктового рівня – 3 надзвичайні ситуації.

Збитки від надзвичайних ситуацій та подій склали 11 млн 353,3 тис. гривень.

В порівнянні з 2010 роком кількість надзвичайних ситуацій (за 2010 рік – 7) залишилася на тому ж рівні, а кількість некласифікованих надзвичайних подій (за 2010 рік -2806) зменшилася на 13,7%.

Найвища імовірність виникнення надзвичайних ситуацій зберігається на хімічно небезпечних об’єктах та об’єктах комунального господарства.

Як різновиди техногенної небезпеки в області з різною інтенсивністю діють хімічна, пожежовибухова небезпеки та небезпеки на транспорті і на об’єктах комунального господарства.

Протягом 2011 року було зареєстровано 2 класифіковані надзвичайні ситуації та 187 некласифікованих надзвичайних подій природного характеру. Внаслідок цих надзвичайних ситуацій і подій загинуло 65 осіб та постраждало 70 осіб. В порівнянні з 2010 роком кількість некласифікованих надзвичайних подій природного характеру (у 2010 році – 328) зменшилася на 43,0 % в основному за рахунок зменшення кількості пожеж в природних екосистемах, випадків отруєння людей грибами та загибелі людей на водних об’єктах.

Хімічна небезпека в області пов’язана з наявністю об’єктів, що використовують хімічні речовини, забрудненням довкілля та утворенням відходів. У 2011 році на території області функціонувало 22 хімічно небезпечних підприємства, на яких зберігається та використовується 383,3 т небезпечних хімічних речовин, з них аміаку – 167,1 т, інших небезпечних хімічних речовин – 216,2 т. Ці підприємства розподілені по ступенях хімічної небезпеки наступним чином: ІІІ ступеню - 6 підприємств, ІV ступеню – 16 підприємств. Найбільше хімічно небезпечних об’єктів зосереджено у м. Чернігові.

Практично на всіх аміачно-холодильних установках області експлуатується обладнання, яке відпрацювало встановлений термін роботи і потребує капітального ремонту або заміни. Рівень ризику виникнення на них аварійних ситуацій, пов’язаних з викидом аміаку, залишається дуже високим.

В області є низка небезпечних об’єктів (територій), становище яких потребує вирішення екологічних проблем, пов’язаних з небезпекою для навколишнього середовища. Це об’єкти, на яких або навколо яких існує проблема, пов’язана із забрудненням довкілля, включаючи об’єкти, що виробляють, використовують або зберігають хімічні, біологічні речовини, у т.ч. шламонакопичувачі, золовідвали, цвинтарі, скотомогильники та інші.

Особливу небезпеку становить утворення і накопичення токсичних відходів, серед яких найнебезпечнішими є відходи із вмістом важких металів, нафтопродукти, непридатні до застосування пестициди.

На території області накопичено 2491,3 т небезпечних відходів І-ІІІ класу, з них відходів І класу небезпеки – 1882,0 т, ІІ класу небезпеки – 173,3 т, ІІІ класу небезпеки – 436,0 т. В області відходи І-ІІІ класів небезпеки утворюються на 679 підприємствах. Основна кількість відходів утворюється у більш розвинених промислових зонах області - м. Чернігові та м. Прилуках. Найбільше відходів утворюється в результаті діяльності підприємств переробної промисловості.

На даний час практично вирішена проблема поводження з промисловими відходами І-ІІІ класів небезпеки. Вжиття організаційних та адміністративних заходів дало змогу виключити їх розміщення в навколишньому природному середовищі – частина утилізується на існуючих установках, інші – передаються для знешкодження на відповідних потужностях за межі області.

Залишається напруженою ситуація із розміщенням золи, що утворюється при спалюванні вугілля на КЕП «Чернігівська ТЕЦ», де накопичено понад 2,6 млн. т золи та швидко продовжують заповнюватись резервні площі для її зберігання. Щорічно утворюється до 90 тис. т золи.

Для її розміщення підприємством використовується золонакопичувач № 1, розташований у II поясі санітарно-захисної зони р. Десна на відстані 1 км від підприємства. При цьому впроваджена гідравлічна система золовидалення. Споруда площею 36 га поділена на 7 секцій з висотою дамб 8,5 - 10 метрів та експлуатується з 1961 року, її проектна потужність складає 1822 тис. т.

В зв’язку з переповненням золовідвал № 1 використовується лише для тимчасового зберігання золи, а остаточне її розміщення проводиться на золовідвалі № 2. Згідно проекту потужність золовідвалу № 2 становить 900,85 тис. т золи.

Проектні потужності вичерпані майже повністю і зараз знову гостро постала проблема щодо виділення ділянки для будівництва нового золовідвалу.

Станом на 01.01.2012 р. на золонакопичувачах №1,№2 підприємства розміщено 2691,924 тис.тонн золи.

У зв’язку з тим, що золонакопичувач №2 майже заповнений, розпорядженням Чернігівської РДА від 25.02.2011 р. № 99 затверджено містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки по об’єкту

«Будівництво золонакопичувача № 3» на території Киїнської сільської ради Чернігівського району.Місткість золонакопичувача запланована в межах 1120 тис.м³, орієнтовно термін експлуатації визначено 8 років. Станом на 01.05.2012 р, в зв’язку з не визначенням підрядної організації, роботи по облаштуванню об’єкту не розпочато.

За результатами вишукувань, проведених фахівцями Українського наукового гігієнічного центру, зола КЕП «Чернігівська ТЕЦ» може використовуватись для виробництва будівельних матеріалів. Незважаючи на неодноразові звернення до керівництва підприємства, Чернігівського міськвиконкому, який залишається власником об′єкту, не вдалося вирішити питання системного використання золи в будівельній галузі. Також не ведеться пошук інших напрямків її використання, що значно зменшило б навантаження на об’єкти довкілля.

В м. Чернігові розміщення рідких токсичних відходів проводиться в ставку-накопичувачі, збудованому в 1991 році з частковим забезпеченням природоохоронних вимог. За попередній період, на ставках, які виведені з експлуатації, з 1985 року накопичено відходів близько 130 тис. м³. Санітарно-захисна зона (3000 метрів) об’єкту не витримана.

Дослідженнями впливу ставків на навколишнє природне середовище зафіксовано розширення ореолу забруднення ґрунтових вод, забруднення атмосферного повітря продуктами випаровування, забруднення ґрунтів прилеглих територій важкими металами. Ставки негативно впливають на всі компоненти навколишнього природного середовища і підлягають закриттю і рекультивації. З липня 2005 року експлуатація об’єкту припинена. На даний час відходи в ставках-накопичувачах не розміщуються, але негативний вплив об’єкта на довкілля залишається.

На території ПАТ «Чернігівське Хімволокно» функціонують установка високотемпературного спалювання для знищення промивних вод з вмістом гексаметилендіаміну та установка по демеркуризації відпрацьованих люмінесцентних ламп, потужністю 100 тис. одиниць на рік, що вирішує проблему утилізації відпрацьованих ртутьмісних ламп в області.

Наприкінці минулого століття були накопичені і зберігаються на складах райагрохімів та сільгосппідприємств заборонені і непридатні до використання хімічні засоби захисту рослин, які представляють собою суміші декількох хімічних речовин і представляють значну небезпеку для населення. Їх дослідження не проводилося і відповідно клас хімічної та вибухопожежної небезпеки не визначений.

Знешкодження заборонених і непридатних до використання хімічних засобів захисту рослин здійснюється за рахунок коштів обласного фонду охорони навколишнього природного середовища, розпорядником якого є управління капітального будівництва облдержадміністрації.

Протягом 2011 року за рахунок коштів обласного фонду охорони навколишнього природного середовища (16 млн 317,5 тис гривень) та Державного фонду охорони навколишнього природного середовища (2 млн гривень) було вивезено на утилізацію 768,781 т непридатних до використання хімічних засобів захисту рослин (Бахмацький район – 102,919 т, Бобровицький район – 235,348 т; Городнянський район – 37,225 т, Ічнянський район – 109,37 т, Менський район – 50,009 т, Ніжинський район – 68,566 т, Новгород-Сіверський район – 15, 125 т, Прилуцький район – 20,112 т, Ріпкинський район – 15,05 т, Сосницький район – 14, 074 т, Щорський район – 6,2 т, Чернігівський район – 94,783 т).

Протягом останніх років непридатні до використання хімічні засоби захисту рослин повністю вивезені з території Бобровицького, Городнянського, Коропського, Козелецького, Менського, Сосницького та Талалаївського районів.

Господарська діяльність людини створює одну із самих гострих проблем нашої цивілізації проблему захисту природного середовища від негативного впливу відходів виробництва і споживання. Все те, що виробляється, споживається і видобувається, рано чи пізно перетворюється у відходи.

Тверді побутові відходи (ТПВ), що утворюються в результаті життєдіяльності населення, складуються на 26 полігонах і 771 сільському сміттєзвалищі, які займають площу понад 640 га.

Їх заповнення не супроводжується оптимізацією технології експлуатації, зростанням технічної оснащеності та вдосконаленням схем санітарної очистки. На більшості об`єктах відсутні спеціальні природоохоронні споруди та системи екологічного моніторингу. Коштів вистачає лише на приведення об’єктів до мінімальних вимог експлуатації (впорядкування обвалування та під’їзних шляхів, розчистка водовідвідних канав, ущільнення відходів).

За рахунок проведення процедури лімітування обсягів утворення та розміщення відходів вдалося покращити ситуацію щодо стану полігонів ТПВ в області.

 

Табл. 9.1 Найбільші забруднювачі в сфері поводження з відходами

№	Назва підприємства	Показники станом на 01.01.2012р.
	КЕП «Чернігівська ТЕЦ» ТОВ фірми «ТехНова». Об’єкт комунальної власності передано в оренду приватній фірмі	На 01.01.2012 р. накопичено 2691,924 тис. тонн золи від спалювання вугілля
	Ставки-накопичувачі промислових токсичних відходів м. Чернігова. Власник об’єкту Чернігівська міська рада	Накопичено небезпечних відходів - 130 тис. тонн
	Полігон ТПВ м. Чернігова. Власник об’єкту Чернігівська міська рада	На 01.01.2012 р. накопичено відходів – 5177,666 тис. тонн

 

Головними причинами кризового стану у сфері поводження з відходами є:

- застаріла і недосконала технологія виробництва, що призводить до накопичення значних обсягів відходів;

- експлуатація складів, полігонів твердих та токсичних відходів з порушенням вимог чинного природоохоронного законодавства;

- повільне обладнання полігонів режимною системою спостережень за станом підземних вод та ґрунтів;

- недосконала нормативно-правова база галузі.

У господарському комплексу області функціонує 617 пожежо- і вибухопожежонебезпечних об’єктів, з них найнебезпечнішими є: Чернігівське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів, Мринське виробниче управління підземного зберігання газу, нафтогазовидобувне управління «Чернігівнафтогаз», комбінат «Айстра», ПАТ «Млибор», Гнідинцівський газопереробний завод, Чернігівська газонаповнювальна станція, ДП ДАК «Хліб України», ПАТ «Прилуцький хлібзавод», Прилуцька газонаповнювальна станція. Ці підприємства експлуатують понад 150 потенційно небезпечних об’єктів підвищеної небезпеки, у тому числі 4 нафтопромисли (Леляківський, Гнідинцівський, Прилуцький і Талалаївський), 2 підземних сховища газу («Олишівське» в Чернігівському районі об’ємом 600 млн. куб. м та «Червоно-Партизанське» у Носівському районі, об’ємом 3 млрд. куб. м).

Переважна кількість цих об’єктів розташована на території міст Чернігів, Прилуки, Ніжин та Варвинського, Прилуцького і Козелецького районів.

Абсолютна більшість підприємств області працює на морально застарілому обладнанні, яке використовується понад 20-30 років і більше. Дефіцит інвестицій практично блокує процес оновлення основних фондів промисловості і сільського господарства. Кризовий стан економіки викликав різке падіння технологічної, виробничої, трудової дисципліни, а безвідповідальне ставлення керівників підприємств і населення до виконання правил та норм пожежної безпеки на виробництві та в побуті негативно впливають на реальний рівень пожежної безпеки в області.

Крім того, потребують уваги та вирішення проблеми у забезпеченні пожежної безпеки, пов’язані із станом протипожежного захисту населених пунктів та об’єктів у сільській місцевості, станом систем протипожежного захисту у будинках підвищеної поверховості і протипожежним станом ринків та інших місць торгівлі і обслуговування населення.

Виникнення пожеж (вибухів) і, як наслідок, загибель людей обумовлені, в основному, технічними і соціальними причинами. До технічних причин можна віднести всі питання забезпечення пожежної безпеки об’єктів та житлових будинків, до соціальних причин, у першу чергу, належить рівень знань людей у галузі пожежної безпеки, їх соціальний стан, стан фізичного та психічного здоров’я.

Довжина трубопроводів загального користування, які проходить по території області, складає 11964,84 км, з них:

По території області проходить 11500,74 км газопроводів, з них 635,83 км магістральних газопроводів.

Підвищену екологічну безпеку становлять трубопроводи, резервуарні парки нафтопродуктів, зливно-наливні естакади, газонаповнювальні компресорні станції, тощо.

Головною проблемою трубопровідного транспорту, що суттєво впливає на стан техногенної безпеки, є наявність значної кількості основних засобів виробництва із понаднормативними строками експлуатації.

Незадовільний стан трубопроводів призводить до їх розгерметизації і супроводжується розливом і потраплянням нафтопродуктів у ґрунт, забрудненням поверхневих та ґрунтових вод.

Основними причинами такого стану залишаються неякісне виконання будівельно-монтажних робіт, низька якість труб, порушення ізоляційних покриттів та відсутність належного активного захисту від електрохімічної корозії. Все це вимагає більш ретельного нагляду за технічним станом цих об’єктів, проведенням їх поточного та капітального ремонтів, підвищення відповідальності суб’єктів господарської діяльності за утриманням системи газопостачання, нафто- та продуктопроводів у належному технічному стані, а також перегляду нормативної бази з їх будівництва та експлуатації.

Безпечній експлуатації газо-, нафто- та продуктопроводів зашкоджує неправомірне використання охоронних зон, в яких ведеться будівництво житла, дачних масивів та інших об’єктів, а також розукомплектування та розкрадення вузлів, деталей на об’єктах газо-, нафто- та продуктопроводів.

Більшість діючих об’єктів потребують реконструкції і модернізації, оснащення їх сучасним ефективним обладнанням.

У 2011 році залишалася складною ситуація щодо екзогенних геологічних процесів. Найбільшу небезпеку для об’єктів економіки та життєдіяльності людей становили зсуви (м. Новгород-Сіверський). В період фінансової кризи ситуація ускладнюється обмеженістю фінансування робіт із захисту сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод, населених пунктів від негативної дії зсувних процесів та берегоукріплювальних робіт.

На території області зсуви мають розвиток на крутих берегах і крутих схилах долин річок Десна, Дніпро, Удай, їх притоках, а також в ярах і балках. Адміністративно ці території відносяться до Коропського, Новгород-Сіверського, Прилуцького, Срібнянського районів, м. Прилуки та м. Чернігова. 25 населеним пунктам області в цих районах загрожують зсувні процеси. Загальна площа таких земель складає 17,67 кв. км.

Активізація зсувів відбувається під впливом природних та антропогенних факторів. Вплив господарської діяльності на розвиток цього процесу пов'язаний з додатковим навантаженням на схили під час будівельних робіт, додатковим обводненням зсувонебезпечних територій витоками води з водних споруд та комунікацій тощо. Кількість зсувонебезпечних ділянок щороку змінюється за рахунок ліквідації (зрізання, зчищення), або появи на тілі раніш закартованих більш дрібних молодих зсувів та їх активізації.

Протягом останніх років найбільш загрозлива ситуація склалась на території м. Новгород-Сіверський, де через ерозійно-зсувні процеси створилась реальна загроза пошкодження 16 будинків. Через руйнацію зливної каналізації в зоні зсувних процесів опинились частина приміщень ДП готелю «Слов’янський». Зруйновано дорожнє полотно на 12 вулицях та здійснюється подальша руйнація ще на 5 ділянках по вулицях Парковій, Калініна, Луначарського та провулках Весняному і Підгірному, що призводить до ускладнення дорожнього руху. Крім того, в прогресуючій ерозійно-зсувній зоні знаходяться оголені магістралі газопостачання та водовідведення.

Зростання активності прояву зсувного процесу тісно пов’язане з режимом атмосферних опадів та температур, змінами положення рівнів ґрунтових вод тощо. Основними природними чинниками зсувних процесів є - метеорологічні та гідрологічні, дію яких можна суттєво зменшити шляхом застосування пасивних та активних засобів інженерного захисту: зниження ерозійної та абразійної дії вод, перепланування поверхні та дренування схилів, закріплення схилів рослинністю, технічної меліорації ґрунтів та регулювання поверхневого стоку на схилах.

Осередкового впливу на розвиток зсувів при сільськогосподарській діяльності можна уникнути зменшенням замулення поверхневих водостоків та недопущенням змін рельєфу шляхом засипання ярів та балок, недопущенням розорювання зсувонебезпечних схилів та вирубування лісів.

На території Чернігівської області спостерігається як природне, так і техногенне підтоплення земель.

За багаторічними спостереженнями постійного природного та техногенного походження зазнають 32 сільські населені пункти на загальній площі 1219,35 га, сезонного підтоплення техногенного та природного характеру зазнають 13 сільських населених пунктів на загальній площі 2921,0 га.

Ділянки природного підтоплення земель в області розташовані в основному в межах заплав р.Дніпро (Чернігівський район), р.Десна (Сосницький район), р.Снов (Щорський та Городнянський райони) та на територіях з природними пониженнями рельєфу (Корюківський район).

В останні роки значна частина заплавних низинних територій річки Десна, що належать до зон можливого затоплення, забудована міськими і сільськими поселеннями, дачними будівлями, інженерними спорудами і комунікаціями. На забудованих та освоюваних територіях не здійснюються заходи щодо запобігання розвитку процесів підтоплення. Інженерних споруд та захисних дамб для ефективного запобігання затоплення територій внаслідок повеней на річці Десна в області майже немає.

Основними причинами техногенного підтоплення в населених пунктах області є: порушення умов стоку поверхневих вод різними видами будівництва; незадовільний стан природних дренажних систем, замулення русел річок та балок; незадовільний стан мереж водопостачання та каналізації, відсутність центральних систем водовідводу; припинення експлуатації неглибоких водоносних горизонтів, високий рівень техногенного навантаження, що викликаний міською забудовою.

На території Чернігівської області до об’єктів господарювання, які знаходяться в зоні можливого підтоплення, відносяться очисні споруди, які належать підприємствам житлово-комунального господарства та іншим організаціям.

Згідно з довгостроковим прогнозом циклічності природної водності очікується подальше підвищення рівня ґрунтових вод, що триватиме до 2035 року. Це ще більше погіршить ситуацію в області, особливо на територіях з техногенним підтопленням, що має невідворотний постійний характер.

Територія басейну річок Десна та Дніпро в межах Чернігівської області відзначається складною інженерно-технічною обстановкою з чіткою тенденцією до зростання негативних проявів небезпечних геологічних процесів. У водоохоронній зоні річок Дніпро, Десна, Сейм, Снов, Сож розташовано близько 160 населених пунктів, 80 об’єктів господарювання та сільськогосподарські угіддя, які піддаються шкідливим діям поверхневих вод.

Руслові процеси можна охарактеризувати як сукупність явищ, що виникають при взаємодії потоку та ґрунтів, які складають річище та визначають розвиток різних форм рельєфу русел і режим їх сезонних, багаторічних та вікових змін, що впливають на розмив дна і берегів річок, транспорт та акумуляцію наносів.

Головним чинником, який може суттєво впливати на екологічну напруженість прилеглої до річки території, є інтенсивність розмиву та руйнування берегів, що обумовлено гідрогеологічними та геоморфологічними умовами.

Здебільшого активні ерозійні процеси розмиву та руйнування берегів відбуваються під час весняного водопілля і зменшуються в літньо-осінню межінь.

Небезпечним у даному випадку може бути руйнування берегів на ділянках території населених пунктів, сільськогосподарських угідь, транспортних комунікацій (доріг, переходів трубопроводів, ліній зв’язку, інш.). Природне утворення нового русла (прорив меандр) може спричинити непередбачувані негативні екологічні наслідки (застійні явища, заболочення, погіршення санітарно-епідеміологічного стану) на ділянках старого русла.

Річка Десна характеризується, як одна з небагатьох річок України, яка має найменшу стійкість і відповідно найбільшу інтенсивність переформування русла по типу вільного меандрування. Значна інтенсивність процесів переформування берегів р. Десна на території області та виникаюча внаслідок цих процесів загроза руйнування житлових та господарських об'єктів диктують необхідність проведення системного моніторингу за умовами розвитку та динамікою процесів розмиву та руйнування берегів. Протяжність розмивних берегів р. Десна, які потребують кріплення, становить біля 100 км (орієнтовна вартість берегоукріплювальних робіт становить 890 млн гривень).

Значний потенціал негативного впливу на енергетику, зв’язок, комунальне господарство, автотранспорт і будівництво області мають передусім: сильний дощ, заморозки, сильний вітер, зниження температури повітря, різкі зміни погоди, сильні снігопади і хуртовини та ін.

Аналіз розвитку надзвичайних подій гідрометеорологічного характеру та їх наслідків протягом останніх років підтверджує, що їх виникнення здебільшого є наслідком комплексів гідрометеорологічних явищ, як у холодні, так і в теплі пори року або локальних короткотермінових інтенсивних явищ.

Одним із характерних гідрометеорологічних явищ для області є весняна повінь.

У 80% випадків під час весняних повеней вода річок виходить з русел та затоплює заплаву. Тривалість її затоплення складає від 20 до 60 діб. Виходи води на заплаву створюють загрозу підтоплень для населених пунктів, автомобільних шляхів, сільськогосподарських угідь, господарських об’єктів тощо. Щорічно зазнають негативного впливу весняної повені від 10 до 40 населених пунктів.

Як і в попередні роки, негативно впливали на життєдіяльність населення області весняні процеси на річках області, які почалися 12-13 березня.

На малих річках у другій декаді березня сформувалися піки весняної повені з відмітками нижче середніх багаторічних значень. Вода не виходила на заплави річок.

На р. Снов пік повені відмічався 6-8 квітня з відміткою 230 см над нулем поста, що на 0,6 м нижче середніх багаторічних значень. Вода вийшла на низьку заплаву.

На великих річках руйнування льодового покриву почалося у третій декаді березня. При виникненні заторів криги, які самоліквідувалися, спостерігалися коливання рівнів води з добовою інтенсивністю до 33 см. 6-7 квітня річки повністю звільнилися від криги, коливання рівнів води припинилося.

На р. Сейм пік повені біля с. Мутин відмічався 16-18 квітня з відміткою 572 см над нулем поста, що на 1,7 м нижче середньобагаторічних значень. Вода не виходила на заплаву.

Піки весняної повені на р. Дніпро пройшли протягом першої і другої декади травня, на р. Десна – протягом третьої декади квітня та першої декади травня.

Максимальні рівні води весняної повені 2011 року на річках області за своїми значеннями по р. Дніпро були нижчими за середні багаторічні значення на 1,08-1,11 м, по р. Десна були нижчими за середні багаторічні значення на 1,33-2,79 м. Місцями вода виходила на заплаву.

Внаслідок підтоплення окремих ділянок доріг, розведення понтонних мостів та припинення функціонування поромних переправ було порушено транспортне сполучення 13 населених пунктів у 5 районах. Ситуація щодо населених пунктів, які зазнали впливу повені, постійно знаходилася на контролі місцевих державних адміністрацій. Органами влади на місцях вживались необхідні заходи щодо життєзабезпечення мешканців та здійснення виробничої діяльності. Оперативно здійснювались заходи щодо надання, в разі необхідності, допомоги населенню, забезпеченню його необхідними товарами першої необхідності, ліками, соціальними послугами та інше. Загрози підтоплення населених пунктів та господарських об’єктів не було.

Аналіз пожежної ситуації в лісах за останні роки свідчить, що формується вона переважно під впливом антропогенних факторів та природних умов. Це, насамперед, необережне поводження з вогнем людей, що разом із погодними умовами (тривалий період сухої погоди, низька відносна вологість повітря, високий температурний фон, сільськогосподарські пали, блискавки тощо) значною мірою обумовлює їх виникнення та інколи розповсюдження на значних площах.

Загальна площа зони поширення можливих пожеж в екосистемах на території області становить 357,0 тис. га, у тому числі лісових – 226,0 тис. га (31,7 % від загальної площі земель лісового фонду) та польових – 131,0 тис. га (27 % від площі сільськогосподарських угідь). Поширення лісових пожеж на значних територіях може створювати реальну загрозу для життя людей, об’єктів господарювання та відпочинку. Ймовірність загрози за коефіцієнтом пожежної небезпеки для Чернігівщини дещо вище від середньоукраїнського.

Показники імовірності виникнення великих пожеж та найбільші масштаби пошкоджень і матеріальних збитків характерні для лісів, де можливе виникнення пожежної небезпеки ІІІ-V класів, особливо на території Городнянського, Козелецького, Корюківського, Новгород-Сіверського і Семенівського районів. Загальна площа таких лісів в області складає близько 226,0 тис. га.

Пожежонебезпечний період 2011 року розпочався у квітні (43 пожежі). Основною причиною виникнення лісових пожеж на початку пожежонебезпечного періоду, як правило, є випалювання сухої рослинності та її залишків на сільгоспугіддях і придорожніх смугах поруч з лісовими масивами. Протягом 2011 року виникло 93 лісові пожежі на загальній площі 51,54 га. У минулому році на території лісових масивів виникло 163 пожежі на загальній площі 166,7 га.

Держуправлінням протягом року постійно проводилась профілактично-роз’яснювальна робота через засоби масової інформації, власний веб-сайт щодо виконання заходів пожежної безпеки, правил поведінки та пояснення наслідків можливого виникнення пожеж в навколишньому середовищі.

До транскордонних небезпекобласті відносяться можливі аварії з викидом 10 % активності на Курській, Смоленській АЕС (Росія), Ігналінській АЕС (Литва); з викидом до 50 % активності – крім вищезгаданих, на Калінінській, Нововороніжській АЕС (Росія) і на АЕС, що розташовані в Болгарії, Угорщині та Чехії і Словакії.

Крім аварій на АЕС, до транскордонних небезпек відносяться аварії і катастрофи на підприємствах хімічної промисловості, які розміщені в прикордонних районах.

Поблизу населеного пункту Речиця на Дніпрі в районі нафтогазовидобування знаходиться Білоруський газопереробний завод, а в самому місті – гідролізно-дріжджовий завод. У Мозарі (р. Прип’ять) знаходиться нафтопереробний завод, в Калінковичах – завод побутової хімії.

Певну небезпеку для області можуть становити підприємства хімічного виробництва в Росії, які розташовані на річках, русла яких проходять і по території області. До них відносяться: завод по виробництву фосфорних добрив біля м. Брянська на р. Десні; один із найбільших у Європі комбінат миючих засобів в Шебекіно; Курський комбінат синтетичного волокна і Курський завод гумотехнічних виробів (на р. Сейм).

Для централізованого водопостачання використовуються харківський, бучацький, верхньо- і нижньокрейдяний водоносні горизонти. Зважаючи на те, що підземні води вказаних горизонтів мають природно підвищений вміст деяких елементів (в бучацькому горизонті: вміст заліза 1,5 - 2,0 мг/дм^З, при нормі 0,2 мг/дм^З, в крейдяному водоносному горизонті вміст фтору, а саме:мм. Прилуки до 2,8мг/дм³, Ніжин до 3,5 мг/дм^З, Мена до 2,2 мг/дм^З при нормі 1,5 мг/дм^З) реалізація питної води з відхиленням від вимог Державних санітарних норм та правил «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН 2.2.4-171-10) здійснюється на підставі висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи та тимчасових дозволів на реалізацію питної води з відхиленнями.

З метою доведення якості питної води до вимог Державних санітарних норм та правил у м. Ніжин проводиться змішування питної води із двох водоносних горизонтів (нижньокрейдяного та бучацького) у підземних резервуарах чистої води, а у м. Щорс та м. Мена встановлено станції знезалізнення.

Водночас, на якість питної води впливають такі чинники як матеріал труб та стан водопровідних мереж.

Станом на 01.01.2012 року в області експлуатувалось 1777,5 км комунальних водопровідних мереж, з яких ветхі та аварійні – 2,7 км або 39,5 %.

Зношеність мереж більше 50 % мають: Остерське ВУЖКГ, ТОВ«Менський комунальник», КП «Вода» смт Короп, КП «Борзна комунальник», КП «Козелецьводоканал», ТОВ «Комунальник» смт.Любеч, КП «Ревна» м. Семенівка, КП «Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства» м. Ніжин, ТОВ «Комунальник» м. Новгород-Сіверський, ПрАТ «Комунальник» м. Щорс.

Загальна протяжність каналізаційних мереж станом на 01.01.2012 становила 727,6 км, із них ветхі та аварійні – 296,0 км або 40,6%.

Головна особливість комунального господарства області – значний знос основного обладнання, наявність повністю амортизованих артсвердловин, водопровідних та каналізаційних мереж, інженерних споруд та технологічного обладнання, які фактично не поновлюється. Однак, незважаючи на значні труднощі, житлово-комунальне господарство продовжує забезпечувати першочергові потреби населення.

Загальні обсяги викидів забруднюючих речовин від стаціонарних та пересувних джерел забруднення по Чернігівській області, які на протязі 2005-2008 років збільшувались, в 2011 році дещо стабілізувались. Опосередковано на ці процеси вплинули кризові явища в економіці держави, що загальмувало темпи промислового виробництва. Але враховуючи структуру промисловості області та той факт, що 45 % від загального об’єму викидів стаціонарних джерел забруднення області становлять викиди КЕП «Чернігівська ТЕЦ» ТОВ фірми «ТехНова», підприємств нафтогазопереробної промисловості та магістральних газопроводів, допускається припущення щодо вичерпання потужностей для збільшення обсягів викидів і вони стабілізуються.

Збільшення обсягів викидів в атмосферне повітря відбулось за рахунок більшого використовувалось твердого палива в порівнянні з минулим роком.

З метою реалізації державної політики в сфері охорони атмосферного повітря, спрямованої на зменшення забруднення атмосферного повітря, протягом останніх десяти років зусилля Держуправління були направлені на переведення теплогенеруючих установок з твердого палива на природний газ. Сьогодні, для подолання газової залежності, пропонується переведення їх на альтернативні види палива – вугілля, мазут, торфобрикети тощо. Незважаючи на безсумнівну необхідність пошуку та запровадження інших джерел теплової енергії, слід враховувати, що газ залишається найбільш екологічно чистим видом палива і використання інших існуючих видів призведе до значного збільшення номенклатури та обсягів викидів забруднюючих речовин. Для досягнення діючих нормативів викидів необхідно буде встановлювати нові типи обладнання або розробляти заходи по зменшенню викидів, що неможливо вирішити в короткі терміни. За попередніми розрахунками при використанні в якості палива вугілля, обсяги викидів забруднюючих речовин зростуть у 26 разів в порівнянні з використанням природного газу, при використанні мазуту – в 10 разів, торфу – у 8 разів. Тому при прийнятті рішень щодо переведення обладнання на альтернативні види палива необхідно враховувати екологічну складову цього питання.

Протягом 2011 року Держуправлінням видано 315 дозволів на викиди в атмосферне повітря від джерел забруднення в яких встановлюються вимоги щодо регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря відповідно до затверджених нормативів граничнодопустимих викидів, в разі перевищення нормативів встановлюються терміни їх досягнення. Контроль за умовами наданих дозволів, дотриманням регламентів прийнятих технологічних процесів та не перевищення встановлених граничнодопустимих обсягів викидів забруднюючих речовин є основою забезпечення охорони атмосферного повітря.

Першочерговою проблемою області залишається стан очистки стічних вод на діючих очисних спорудах, з яких 24 працюють в режимі штучної біологічної очистки з подальшим скидом очищених стічних вод у водойми області. Аналіз статистичних спостережень свідчить, що більше двох третин всього обсягу стічних вод, які пропускаються через очисні споруди, фактично не проходять очистку.

Вжиття організаційних та адміністративних заходів, впровадження дієвих механізмів регулювання та нормування обсягів скидів стічних вод з боку Держуправління, дало змогу зменшити обсяги скидів недостатньо очищених стічних вод до 17,0 млн. м³ що в порівнянні з 2010 роком менше на 1,85 млн. м³.