ТОП 10:

Філософія і медицина Стародавнього світу



План

Стародавньоіндіїська філософія: періодизація, джерела, школи індійської філософії.

Стародавньокитайська філософія. Основна ідея – ідея Дао.

Два основні напрямки китайської філософії: даосизм, конфуціанство.

Філософія античного світу. Періодизація античної філософії.

Етичні принципи Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура їх філософські ідеї.

Гіпократ про людину, природу та причину її хвороб.

.

1. Зародки філософського мислення Індії сягають у глибоку давнину (середина І тис. до Р.Х.)

Староіндійське суспільство мало кастовий характер. Канонічним духовним джерелом стародавньої Індії були «Веди». Із їх назвою є стародавнє слово «відати», «знати» - записані на листкях пальми приблизно 1,5 тис років до Р.Х.

До «Вед» входять: міфи, розповіді про предків, богів, гімни, заклинання. Сюди входять також і певні тлумачення давніх світоглядних уявлень. З філософського погляду найцікавішими є тексти під назвою «Упанішади». Вже у найдавніших духовних джерелах Стародавньої Індії йдеться про фундаментальні моральні ідеї, про певне осмислення становища людини у світі, про самовдосконалення. Але найважливішим з погляду розвитку філософської думки постає буддизм засновником є Гаутана Сіддосартха.

«Веди» Гаутана Сіддосартха.

Який проголосив 4 основні істини :

1. Життя - це страждання (народження, хвороба, старість і т.д.).

2. Причиною страждань є бажання і жага життя.

3. Припинення страждань можливе лише шляхом відмови від спраги життя, залишення її.

4. Для того, щоб позбавитись страждань, треба мати правильне судження, рішення, правильну мову, устремління життя правильна увага, зосередження.

Серед філософських шкіл Стародавньої Індії провідне місце належить школі Санкх'я (у перекладі «обчислення, точне знання») засновник Капілу .

Є дві сутності цієї школи:

1."Пракріті"(природа).
2. "Пуруша" (свідомість, споглядання) .

Обидві ці сутності вічні, але породжують світ лише у взаємодії, оскільки ніби складають разом свої можливості і переваги. Зв'язок «пракриті» та «пуруші» призводить до виявлення їх якостей:

· Маси

· Енергії

· Прагнення

Останні породжують 5 світових стихій:

· Вогонь

· Повітря

· Ефір

· Воду

· Знання

Але в союзі «пракріті » - «пуруші» останні виявилися наймогутнішими.

Школа Стародавньої Індії Червака-Локаята (засновник Бріхаспаті) відноситься до натуралістичних шкіл представники школи визнавали існування лише того, що можна сприйняти чуттям, а все інше вважали лише поєднанням 4-ох елементів:

· Землі

· Води

· Повітря

· Вогню

З поєднанням цих елементів вони пояснювали світ, навіть людську душу.

Питання логіки і пізнання були в школах в центрі уваги, особливо в школі Ньяя (засновник Готама). Філософські школи в Стародавній Індії мали в колі своїх міркувань основні проблеми:

1. Початок буття;

2. Будова світу;

3. Особливості людини;

4. Роль і зміст людського пізнання.

2. Китайська держава - це «Серединне царство», тобто людина і держава поєднують у собі властивості як Неба, так і Землі.

Все на світі є результатом взаємодії двох протилежних початків життя «Інь і Янь» .

Інь - уособлює темний ,вологий пасивний (жіночий) початок.

Янь- світлий, сухий, активний (чоловічий) початок.

Внаслідок взаємодії «Інь і Янь» утворено 5 стихій:

1. Вогонь

2. Вода

3. Земля

4. Дерево

5. Метал

 

3.Давньокитайська філософія на відміну від Давньоіндійської виглядає більш стрункішою, деталізованою та більш зануреною у глибину суперечливого мислення.

Серед усіх філософських шкіл є дві:

Конфуціанство

Даосизм

Конфуціанство заснував Конфуцій. На першому плані цієї школи –проблеми людських стосунків та норм людської поведінки. Конфуцій визначив, як істоту, яка у своїх діях керується внутрішніми мотивами. Водночас вирішальну роль в людському житі відіграє Закон Неба.

Шляхетна людина, це та, що навчиться сприймати і розуміти цей закон. Шляхетній людині протистоїть низька людина, що немає внутрішніх переконань.

Даосизм заснував Лао-Цзи цій школі на перші місця ідея світобудови і т.д.

Конфуцій Лао-Цзи

Філософські школи Стародавнього Китаю:

1. Конфуціанство

2. Даосизм

3. Маоїсти

4. Легісти

5. Софісти

 

4.На двох перших етапах свого розвитку поняття античної філософії збігаються з поняттями давньогрецької філософії, а в подальшому історичному розвитку сюди додали і філософію інших культурно- споріднених з Грецією регіонів, проте і надалі грецька філософія була не простою, а основною складовою античної філософії.

Умови які сприяли появі античної філософії:

1. Культурно-історична – Стародавня Греція перебувала в інтенсивних контактах із Давніми цивілізаціями, зверталася до їх здобутків і сміла їх оцінювати.

2. Соціальні умови – високий рівень розвитку соціальних стосунків та діяльності, різноманітність напрямів життєдіяльності).

3. Відносна зрозумілість античної міфології та близькість до людини.

4. Талановитість, активність та рухливість стародавніх Греків.

Натуральнафілософія– це філософське осмислення природи, грецькою мовою слово «природа» звучить як «фізис» тому таку філософію в Стародавній Греції називають фізичною, а філософів цього часу «фізиками».

Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа постає як її об’єкт, а першою проблемою є проблема пошуку вихідного початку буття.

 

5.Для ранньої Давньої Греції думки природи постали як все із чого ж може розпочати свої дії думка, яка хоче охопити все. Вона й повинна розповісти, з якого «початку». Тобто з того, з чого може «це все» постати, або початися з «архе» найпершого або найдавнішого.

Фалес (625-547 до н.е) Анаксімандр(610-546 до н.е.) Анаксімендр (585-528 до н.е)

 

Гіракліт (Геракліт) (575-535 до н.е) Піфагор (570-495 до н.е)

Першим філософом Стародавньої Греції за загальними визначеннями був Фалес із міста Мілета . Він твердив, що без води життя не має, що всі агрегатні етапи води вичерпують можливі етапи природної речовини. Отже Фалес першо основою світу вважав воду.

Учень Фалеса - Анаксімандр створив, що «архе» саме по собі несхоже ні нащо. Це «апейрон» є визначним та безмежним. Думками Анаксімандра була пропагандою, але вони не могли задовольнити людей того часу через неможливість перетворювати у реальному існуванні «апейрона».

Анаксімендр - синтезував ідеї своїх вчителів. Першою основою світу вважав повітря.

Великий внесок у філософію вніс грецький філософ Піфагор. Сучасник Піфагора - Гіракліт розумів, що все тече, все змінюється і розгортаючи свої думки цим він дає відповіді на питання: «Що саме тече?», «Як тече і куди тече?».

У течії він виділяє 4 стихії:

1. Вогонь

2. Вода

3. Повітря

4. Земля

Сократ – вважав, що людина повинна грунтувати свою думку на надійних знаннях, а останні повинні бути остаточними, незмінними та незавершиними.

Платон – кращий учень Сократа. Він розглядав людину суспільства, мистецтва. Можна сказати, що сам Платон відкрив світ умоглядного бачення, реальності. Багато зробив для розуміння, пізнання людської діяльності.

Арістотель – проголосив, що ідея та річ- це теж саме, тільки річ існує у реальності, а ідея у самому пізнанні, і позначає перед усім не єдине, а за загальне у різних реченнях.

Сократ (470/469-399 до н.е) Платон (428-348 до н.е) Арістотель (384-322 до н.е.)

Особливу увагу слід звернути на 4 такі школи в подальшому розвиткові натурфілософії.

Еллейська школа -представниками Парменід та Зенон.

Піррон (360-270 до н.е.) Парменід (540-515 до н.е.) Зенон (490- 430 до н. е.)


Парменід ствердив, що за належної уваги до процесу мислення ми змушені будемо визнати: «лише буття є, а не буття взагалі немає».

Зенон спрямував свої зусилля на захист ідей. Парменід через розроблення ним оригінальних задач-головоломок, які доводили не мислимість руху та змін.

Існували ще такі школи :

- атомізму;

- еволюціонізму;

- неології.

Стоїцизм – заснував Зенон Стоїк. Стоїцизм закликав людину до життєвої мудрості та самовладності.

Скептики вважали, що ввесь світ пронизаний божественною пневмою, що несе у ньому закон і долю. Стоїки сприяли систематизації філософського знання. Вони поділили філософію на фізику, логіку, етику, залучивши до логіки і розуміння і пізнання.

Скептицизм заснував Піррон. Він звертав увагу на те, що всі філософи запевняли выстинності своїх теорій, але висували різні ідеї, звідси випливає висновок, про неможливість створення істинної філософії. В основі суджень скептицизму лежить те, що треба утримуватися від будь яких суджень про речі. Основні завдання людини – зберігати самовладність.

Неоплатонізм – увесь світ є послідовним «виливанням» божественного, єдиного. Першим продуктом єдиного постає світовий дух, - а він виливається у світову душу. Через Душу людина намагається наближатися до Бога. Життєві завдання людини – треба прямувати шляхом духовного самовдосконалення.

9. Першим вчителем Гіппократа був його батько - лікар Геракліт. Але після смерті його батьків він покинув острів Кос, жив в Афінах, де продовжував свою освіту (одним із його вчителів був лікар Геродік) потім, ведучи життя подорожуючого лікаря, він побував в Єгипті, Малій Азії, Лівії, у скіфів і ознайомився з медициною цих країн.
Діяльність Гіппократа протікала в період розквіту економічного і культурного життя Древньої Греції, відомий під назвою "вік Перикла". Цей період був охарактеризований Карлом Марксом, як "височайший внутрішній розквіт Греції".

Находячись в центрі боротьби матеріалістичних і ідеологічних філософських поглядів, Гіппократ виступав як представник матеріалізму в медицині. Але не вся філософія, як вважав Гіппократ, повинна бути використана в медицині. Гіппократ приймав тільки ті філософські положення, які базувалися на спостереженнях, на фактах, на досвіді. З цих позицій він відмовлявся від абстрактних, ідеологічних систем.
Заслугою Гіппократа було звільнення медицини від храмової медицини і опре ділення шляху її самостійного розквіту. Гіппократ вважав основним методом в медицині "мислячі" спостереження в ліжку хворого - підвищення досвіду розумом і пробірка теорії на практиці. В роботах Гіппократа представленні практично всі сторони і розділи сучасної клінічної медицини.

Гіппократ - засновник принципу індивідуального підходу до хворого. В протилежність тенденції представників кнідської школи, обмежуючі тільки встановленням діагнозу захворювання, він намагався дати оцінку загального стану конкретного хворого. Принцип індивідуалізації пронизує представлення Гіппократа про природу людини. Гіппократ виходив із виявленої дії факторів оточуючого середовища на формування тілесних і душевних якостей людини. Він виділяв ці фактори (клімат, погода, стан вітрів, води, ґрунту, рельєф місцевості, спосіб життя людей, їхні звички, закони держави і так далі) з точки зору їх впливу над людини.
Гіппократ являвся родоначальником медичної географії. Як вважав Гіппократ на стільки багатообразні зовнішні фактори, визначаючі склад тіла, темперамент людини, так різноманітні і внутрішні фактори: "Є в людині і гірке, і солоне, і кисле, і солодке, і м'яке, і тверде і багато іншого у безкінечному числі, різновидності по якостям, силі, будові тіла людини».

Велике значення в цілях збереження здоров'я Гіппократ надав перевагу гімнастиці. Він писав: "Гімнастика, фізичні вправи, ранкова та вечірня зарядка, повинні ввійти в повсякденне життя кожного хто хоче і прагне до працездатності, здорового стану здоров'я, повноцінного і радісного життя...".
Одною з найбільших заслуг Гіппократа являється розробка етології хвороб, із якої він не підтримував представлення про їх божественне походження. Розглядаючи хворобу, як розвиваюче явище, він встановив основні стадії хвороб, сутність яких зводилася до порушення рівноваги вологи тіла, до порушення сирості, до порушення виділення вологи і так далі.

Живим початком в кожному організмі Гіппократ вважав природжену теплоту, яка підтримується особливою тоненькою ефірною речовиною - пневмою, яка постійно циркулює в судинах організму. Це були лише думки, але вони показували, що Гіппократ намагався зрозуміти походження хвороб і життєдіяльності організму. Він навіть намагався встановити залежність поведінки характеру люди від пропорційної кількості тої чи іншої рідини в організмі.
Його цікавлять і проблеми старіння організму. Він рахував, що люди похилого віку мають меншу кількість природженого тепла, ніж молоді.
Велике відкриття Гіппократа було те, що він відірвав хвороби від Бога хоч ще в наш час є такі проповідники, які намагаються пов'язати хвороби з гріхами перед Богом.

Він вважав, що кількісний склад різних рідин в організмі залежить від атмосферних і кліматичних умов. Зовнішнє середовище зі своїми несприятливими умовами може бути причиною розвитку захворювань.
В трактаті "Про священні хвороби" під яким греки розуміли епілепсію, Гіппократ стверджував, що всі хвороби у людини з'являються від звичайних причин. Це було надзвичайно важливе спостереження, воно носило матеріалістичний характер. Поряд з цим Гіппократ прийшов до висновку про необхідність проведення в цілях збереження здоров'я різного роду попереджувальних заходів.

Тема:







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.236.170.48 (0.011 с.)