ТОП 10:

Біографічна відомість про Гіпократа



Гіпократ народився близько 460 р. до н.е. на острові Кос, Греція. Гіппократ був з роду Асклепіадів — династії лікарів, що вела свій рід від Асклепія— бога медицини.

Сім'я Асклепіадів, що також називають Косською школою, зберігала в V ст. до н. е. релігійні форми та звичаї. Першу науку медицини Гіппократ отримав від батька — лікаря Геракліда.

Гіппократ жив за часів Перикла, Сократа й Платона, лікував від удаваного божевілля усміхненого філософа Демокрита. Він є однією з видатних фігур в історії медицини, визнаний «Батьком медицини» та засновником власної медичної школи.

З ім'ям Гіппократа пов'язують Присягу, яка регламентує діяльність лікарів і в якій вперше було сформульовано етичні засади медицини.

Імовірно, він помер у місті Лариса, де тривалий час жив і працював, у віці 83 чи 90 років, хоча деякі підрахунки свідчать про те, що він жив понад 100 років.

А) Принцип “не нашкодь” є найдавнішою формою медичної етики. На латині він звучить як “primun non nocere”, що перекладається на українську мову як “передусім - не нашкодь”. Для біоетики він є досить важливим, оскільки зачіпає сферу моральної відповідальності науковців, медпрацівників.

У деонтологічній літературі принцип “не нашкодь” відносять до медичної етики Гіппократа. Проте слід відмітити й ту обставину, що цей принцип не є чітко сформульованим у працях Гіппократа. його походження, на думку Богампа і Чілдресса, є надто нечітким.

Гіппократ здійснив своєрідну реформу в медицині: він, згідно Цельсу, “першим відокремив медицину від філософії”. Відстоюючи суверенітет медицини, він гостро критикує лікарів-філософів, котрі піклуються не про здоров’я людини, а шукають сутність людини і всю сукупність елементів, що її складають, і, головне, намагаються перенести метод філософії в медицину, не бачачи, що в медицині уже давно все є; в ній знайдені і основа, і метод”. Цим методом, на думку “батька медицини”, є метод проб і помилок, який є ефективнішим за філософський, оскільки допоміг медицині зробити багато відкриттів.

Більшість дослідників виводять принцип “не нашкодь” із знаменитої “Клятви Гіппократа”.

Доцільніше буде віднести до медичної етики Гіппократа не модель “не нашкодь”, а модель, яка розглядає проблему взаємовідносин лікаря і пацієнта під кутом зору соціальних гарантій і професійних обов’язків медичного співтовариства.

Отже, коли ми говоримо “не нашкодь”, то мова йде про шкоду, яка з неминучістю постає перед пацієнтом. Але неминучою шкода може бути виправданою тільки в тому випадку, коли, зазнавши шкоди від лікаря в кінцевому рахунку отримає від нього певне благо.

Б) Клятва Гіппократа — присяга, авторство якої приписують «батькові медицини» Гіппократу.

“Клятву” умовно можна поділити на чотири розділи:

вступ – звертання до божества, характерне для тієї епохи;

розкриває обов’язки лікаря перед його вчителями, колегами і учнями;

охоплює власне терапію, зобов’язує лікаря не здійснювати певних дій – давати отруту, робити аборт, сексуальні зловживання; зберігати лікарську таємницю;

закінчення, яке вказує на наслідки виконання чи невиконання клятви.

Власне, тільки третій розділ обґрунтовує моральність поведінки лікаря, виходячи із принципу, який пізніше буде сформульований як принцип “не нашкодь”. У “Клятві” читаємо: “Я скерую режим хворих для їхньої користі згідно моїми силами і знаннями, утримуючись від спричинення шкоди і

Слід відмітити, що в “Клятві” в першу чергу описуються обов’язки лікаря перед своїми вчителями, учнями, колегами, а вже потім перед пацієнтами. За своїм змістом “Клятва” є не стільки кодексом позачасової природи моралі, як вважалося до 18ст., скільки виразом культури свого часу, коли професія лікаря була оповити сакральним ореолом – “адже лікар-філософ рівен Богу”.

У певній мірі, лікар стояв вище закону. Закон існував для тих, хто займався професіями простих смертних, професія лікаря, як і “професія” царя чи жерця була “сильною професією”, якій відповідала “сильна мораль”, описана в “Клятві”, мораль, яка в першу чергу підносила роль лікаря, що згодом стало приводом для обґрунтування того, що сьогодні ми в негативному значенні називаємо “патерналізмом” в медицині.

2. Модель Парацельса ("Роби добро")

Модель медичної етики, що має в своїй основі принцип патерналізму була розроблена у Середні віка Парацельсом (1493 - 1541 рр.). Згідно з цією моделлю весь лікувальний процес ґрунтується на емоційному та духовному контакті між лікарем та пацієнтом.

Відносини між лікарем та пацієнтом подібні до духовних відносин між наставником та послушником. Поняття pater (лат. - отець) у християнстві поширюється на Бога. Тобто відносини між лікарем та пацієнтом формуються на основі благодійної діяльності лікаря. Благо має своє походження від Бога. Тобто кожне благо (у тому числі і зцілення хворого) походить від Бога.

Ця "цілющість" і "божественність" визначена, задана добродеяніем лікаря, спрямованістю його волі до блага хворого. Не дивно, що основним моральним принципом, що формується в межах даної моделі, є принцип "роби добро", благо, або "твори любов", благодійність, милосердя.

Лікування - це організоване здійснення добра. Ласкаво ж по суті своїй має божественне походження. "Усяке добре ... походить згори від Отця світил" (Як. 1,17).

Максим Сповідник писав: "Будь-яка чеснота безначальний, і час не передує їй, оскільки вона має від вічності своїм батьком єдиного Бога".

Парацельс учив: «Сила лікаря - в його серце, його робота повинна керуватися Богом і висвітлюватися природним світлом і досвідченістю»
У Середні століття характер і рівень розвитку медичних знань перебував у гармонійного зв'язку з християнською антропологією, зокрема з постановкою і вирішенням проблеми взаємовідносин душі і тіла.

 

3. Деонтологічна модель

В основі деонтологічної моделі лежить дотримання обов'язків (deontos з грецької означає догляд). Для лікаря та медичної практики повинен існувати певний кодекс честі. Лікар повинен дотримуватися правил, що встановлюються медичним товариством та суспільством. Недотримання цих правил приводить до дисциплінарних покарань чи виключення з лікарського стану.

Дентологічна модель являє собою один із напрямків філософських знань. Формування і розвиток біоетики пов’язаний з процесом трансформації традиційної етики взагалі, медичної і біологічної зокрема. Він обумовлений, перш за все, підвищеною увагою до проблеми прав і свободи людини (в медицині це - права пацієнта) і створенням нових медичних технологій, які призводять до появи численних проблем, що потребують вирішення, як з точки зору права, так і моралі.

Формування біоетики обумовлено грандіозними змінами в технологічному оснащенні сучасної медицини, змінами в медико-клінічній практиці, котрі стали можливими завдяки успіхам генної інженерії, транспланталогії, появі обладнання для підтримки життєвих функцій людського організму і накопичення відповідних практичних і теоретичних знань.

 

4. Біотична модель медичної етики

Сучасна медицина, біологія, генетика й відповідні біомедичні технології впритул підійшли проблемі прогнозування й керування спадковістю, проблемі життя й смерті організму, контролю функцій людського організму на тихорєцькому, клітинному й субклітинному рівні.

Більша частина проблем виникає в медичній практиці там, де ні стан хворого, ні призначувані йому процедури самі по собі їх не породжують. У повсякденних контактах з пацієнтами переважно не виникає неординарних моральному плані ситуацій.

Найважливіша проблема сучасної медичної етики полягає в тому, що охорона здоров’я повинна бути правом людини, а не привілеєм для обмеженого кола осіб, які в стані собі неї дозволити. Сьогодні, як втім, і раніше, медицина не йде цим шляхом. Однак ця норма, як моральна вимога, завойовує все більше визнання.

Перший кодекс прав пацієнта був прийнятий у 1972 р. у США. У 1981 р. ВМА прийняла "Лісабонську декларацію про права пацієнтів", де проголошують їх права на вибір лікаря (і обов'язково лікаря, який володіє фаховою підготовкою), на згоду або відмову щодо запропонованого лікування після одер­жання адекватної інформації; конфіденційність; гідну смерть; духовну або моральну розраду, у тому числі допомогу представника відповідної релігії. У 1995 р. ВМА в Балі (Індонезія) схвалила нову, розширену Декларацію про права пацієнта.

Пацієнти мають право на повну інформацію про своє здо­ров'я, про всі аспекти запропонованих або проведених медич­них втручань.
У Законі спеціально підкреслюється, що пацієнт має пра­во на інформацію про ризик, який супроводжує медичне втру­чання і про наявні в арсеналі сучасної медицини альтерна­тивні підходи. Тут говориться, що пацієнт має право на знайо­мство з медичною документацією, що відображає його здоров'я, а також на надання йому копій медичних документів (якщо це не зачіпає ще чиїсь інтереси).

 

Тема:

Духовне життя суспільства


План







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-06; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.237.76.91 (0.005 с.)