Філософське пізнання. Специфіка медичного пізнання. Філософський підхід до розуміння людини.

План

Предмет теорії пізнання

Проблема істинної філософії

Методи наукового пізнання і специфіка їх виконання у медичних дослідженнях

Єдність чуттєвого і раціонального Логіки та інтуїції в пізнанні

Практика, як критерій істини. Функції та види практичної діяльності

Філософська концепція людини – основа наук про людини

Праця і мова. Фактори встановлення і розвитку людини

Проблема відчуження людини та шляхи її подолання.

Роль особи в історії.

1. Теорія пізнання – це розділ філософії, що вивчає пізнання, закономірності пізнавальної діяльності, передумови та форми пізнання, критерії його істинності і достовірності. Джонн Локк вважав, що єдиним джерелом усіх наших знань є лише відчуття сприйняття, сенсуалізм. Рене Декарт доводив, що чуттєве пізнання відіграє лише допоміжну роль, а головне джерело знань – надчутливий досвід мислення, раціоналізм.

Бекон характеризує людське пізнання, як 3 шляхи:

Перший – шлях мурашки;

Другий – шлях павука;

Третій – шлях бджоли.

Науково доведено, що пізнання здійснюється водночас завдяки чуттєвому відображенню і завдяки мисленню.

Людське пізнання – це складний багатогранний процес, нехтування якимось із його законів призводить до помилок.

Пізнання – це активне, цілеспрямоване відображення в мозку людини об’єктивного світу, його законів.

Джерело пізнання – це зовнішній світ. який оточує людину, він діє на людину і викликає в неї відповідне відчуття, уявлення, поняття.

Людина не просто сприймає предмети, явища світу, а й активно впливає на них. Об'єктом пізнання виступає свідомість, або якась містична, ніби поза людиною існуюча свідомість.

Пізнання – це безкінечний процес.

 

2. Пізнання не стоїть на місці, воно завжди рухається і розвивається. Цей розвиток пізнання виявлено в його русі. Від безпосередньо живого споглядання до абстрактного мислення. Пізнання завжди починається з ознайомлення з предметами і явищами природи, в ході практики людина через фізичне відчуття отримує про них перші враження.

Отже, органічне відчуття – це ворота через які зовнішній світ проникає у людську свідомість, завдяки їм людина впізнає кольори і закони природи, смак, звуки, які вона видає.

Основною формою чуттєвого пізнання є відчуття властивості.

Велике значення відчуттів у процесі пізнання полягає в, тому, що вони дають нам матеріал, який дозволяє робити висновок про предмет.

Відчуття виступає об’єктивним образом об’єктивного світу. Крім форм чуттєвого пізнання є сприйняття і уявлення.

Сприйняття – вища форма чуттєвого пізнання, яка відображає предмет його чуттєві безпосередні цілісності, його зовнішніх сторін.

Уявлення – відтворення в свідомості раніше сприйнятого.

Логічне пізнання – це якісно новий етап розвитку знання.

На ступені логічного мислення пізнаються закони людини в її практичних діях.

Основною формою логічного мислення є поняття.

Воно відображається в предметах, не всі його сторони, а тільки істотні, загальні, абстрагуючи і відкладаючи другорядні ознаки. Основою виникнення поняття є практика, на основі якої відбувається узагальнена діяльність і розум, переробка даних, чуттєвого пізнання.

4. Чуттєве пізнання і абстрактне мислення єдині, і вони відображають один і той самий матеріальний світ. Спільною основою є практика людства. Обидва ступені пізнання мають фізіологічну основу.

Розрізняють 2 основних моменти процесу пізнання:

- чуттєве;

- логічне.

Абстактне мислення не можливе без чуттєвого пізнання тому, що дані органів чуття дають матеріал для утворення понять.

У мисленні не може бути нічого, щоб не було дані людині, її органам чуття, але виникнувши на базі відчуттів, абстрактне мислення глибше, ніж чуттєве пізнання, збагачує і розширює його межі. Чуттєві враження осмислені світом розуму набувають нового змісту, оскільки чуттєве і логічне виступають в єдності, доповнюючи і збагачуючи одне одного.

 

3. Спостереження – цілеспрямоване безпосереднє сприйняття об’єкта пізнання для з'ясування його властивостей і відношень.

Ломоносов говорив: «Із спостереження встановлюється теорія, а через теорію встановлюється спостереження».

Спостереження має особливе значення в тих науках, де широко застосовується емпіричне пізнання. Характерною рисою спостереження є безпосередній контакт спостерігача з тим, що він вивчає. Неможна спостерігати минулі і майбутні події.

Експеремент – це такий прийом знань, при якому об’єктивне пізнання встановлюється у спеціально створених людиною умовах. Він широко використовується у природничих і суспільних науках.

Експеремент, як і форма пізнання, має позитивні і негативні сторони.

Результати експерименту повині знаходитись у розпорядку розуму, ставати перед умовою джерелом для його теоретичних висновків. Експерементальне значення застосовується, як калейдоскоп.

Аналіз – розчленування в думці предмета або явища на складові елементи, сторони з тим, щоб зрозуміти сторони явища і виділити з них істотні і головні.

Синтез – це обєднання частин, сторін і явищ. Він дає можливість зрозуміти явища, його цілісності, єдності всіх сторін, рис і особливостей. У пізнанні аналіз і синтез відділені.

Моделювання – утворення властивого об’єкту на спеціально-збудованому за певними правилами його аналізу.

Моделювання як метод нвукового пізнання базується на здатності людини абстрактувати схожі ознаки або властивості у різних предметів і встановлювати певні відношення між ними.

Головна відмінна риса моделювання, як метод нвукового пізнання полягає в тому, що людина, яка ставить через свою певну досвітницьку мету використовує для вивчення навколо об’єкта.

Таким чином розрізняють матеріальні або логічні моделі.

 

2. Істина – якісна характеристика людських інтелектуальних побудов, а не реальності. Але крім того, істина –це картина реальності в людському розумінні, а не складне процесуальне утворення, яке дає змогу контактувати на уяву, виявляти чуттєве і пересвідчуватись у можливостях знання.

В решті-решт підсумок: істина - це те, чого ми прагнемо. Коли ми ставимо запитання про поняття істини, то воно передбачає завершальну повноту наших знань.

Істина наявна в реальному пізнанні, інакши ми були б неспроможні оцінювати знання, проте вона наявна тут у вигляді лиш окремих сегментів. Отже, істина постає, не як щось застигле, вічне, незмінне, а як процес функціонування інтелектуального складника суспільно – історичного життя. У цьому процесі наявні чуттєво, раціонально, логічно і дослідно-практичні складові частини. Чуття засвідчує нам фактичність існування або не існування будь-чого. Мислення фіксує чуттєві не обхідні зв’язки.

Практика і досвід окреслюють умови і межі застосуванняя розумових конструкцій.

 

6. Критерії істинності наукових знань:

- підтвердження фактами;

- підтвердження експериментами, перевірками;

- узгодженість із принципами наукової теорії;

- конкретність і точність застосування термінології;

- логічна і концептуальна несуперечність.

 

7. Істину, як багатогранний інтелектуальний процес, не легко збагнути у всій повноті, тому типовими постають однобічні підходи до неї, які можуть вливатись: - у позицію догматизму:

Догматизм – перебільшення значення сталого, незмінного елемента у пізнанні, прагнення вважати здобуті знання абсолютною істинною

Догматизм – перебільшення значення сталого, незмінного елемента у пізнанні, прагнення вважати здобуті знання абсолютною істинною

-у позицію реметивізму:

Релятивізм – перебільшення значення, мінливості знань, проголошення всіх знань відносними;

-у позиції нормативного ставлення до істини:

– істина недосяжна, проте важливим є не її отримання, а леше рух до неї. Усі ці реальні ознаки істини входять у зміст наших знань.

8. Міркування про людину до висновку, що основою буття постає діяльність як основний специфічний прояв людської активності. Особливість людської свідомості виявляється в тому, що вона переводить виміри, параметрив якості природно-космічних процесів, ускладники людської діяльності і навпаки – людині потрібні наміри і виміри – у реалі фічизні речі та процеси. Діяльніст постає як універсальне середовище, що поєднує людину зі світом у тому числі з особливим духовним, універсальним. Так, наприклад велику різноманітність хімічних сполук, людина змогла виявити не через просте спостереження природи, а лише витягуючі природні процеси у сфері власної діяльності.

Основні види людської діяльності:

1. Матеріальна – перетвлорення природи, подолання опору матеріальної діяльності з об’єктами.

2. Духовна – усвідомлення знання, мислення.

3. Духовно-практична – створення особливих символічних форм, що фіксують вищі цінності людини: філософія, релігія.

 

При дослідженні людської діяльності в її структурі виділяють:

1) операції спрямовані на вирішення певних завдань;

2) дії, спрямовані до конкретної мети;

3) власне діяльність, що пов’язана із мотивами.

Фейєрбах розглядав людину всебічно. Виділив сутність сили, розум, воля та серце.

Досконало людина володіє силою мислення, силою волі та силою почуття.

Сутність сили людини:

- мислення;

- воля;

- почуття;

- людська цінність

 

9. «Особа» характеризує певні реальні якості людського індивіда.

В 1-му значенні особа – це суб’єкт та об’єкт соціальних стосунків.

По 2-ге особа, характеризується через особливий неповторний внутрішній світ людини з її темпераментом, знаннями, ідеалами, і цінностями.

По 3-тє особа постає перед нами, як людська «замість», вісь, центр. Зосередження усіх дійових, психічних, інтелектуальних якостей.

Смисл життя – активний пошук змісту свого існування, усвідомлення вищої мети та способів її реалізації, намір, воля, належне щось дуже вагоме для особи.

 

 

Тема: