Найбільш відомі представники неотомістського напряму:

- Е.Жильсон (1884-1978) – у Франції;

-Ж.Марітен (1882-1973)- у Франції;

-К.Ранер (1904-1984) – у Німеччині.

Вони відмовляються від «раціональних» доведень і переносять акцент на екзистенціально-антропологічні мотиви віри в Бога – в тому розумінні, що ця віра, ідея Бога як абсолютного буття, розумного й морального первоначала світу виражає фундаментальну потребу й установку людини, дає їй правильну орієнтацію для розв’язання своїх життєвих проблем, забезпечує гуманістичний вимір сучасного науково-технічного і соціального прогресу.

Зазначимо, що специфічною рисою неотомізму, як і релігійної філософії в цілому, є залучення до своєї доктрини проблем суспільства, науки, буття людини.

Однією з провідних течій релігійної філософії ХХ століття є християнський еволюціонізм П’єра Теяра де Шардена (1881-1955). Видатний філософський теолог, палеонтолог, антрополог репрезентує у своєї праці «Феномен людини» концепцію космічного походження людини, і проголошує неминучість еволюції людини і людства в напрямі до Бога, в результаті чого відбувається персоналістичне перетворення всього буття світу. Космос, на його думку, перебуває в процесі еволюції, відбувається закономірний перехід від «переджиття» до життя, виникає людина, яка і стає центром подальшої еволюції, єднання людей.

Суть теоретичної концепції Теяра де Шардена в припущенні, що космічному універсаму поряд з процесом розширення властивий і протилежно спрямований процес – згортання. Він здійснюється через нарощування внутрішньої зосередженості, накопичення, ускладнення організації.

 

Тема

Філософська думка в Україні

План

Особливості та основні етапи розвитку філософської думки в Україні.

Філософська думка часів Київської Русі.

Філософія українського Відродження та Бароко.

Києво-Могилянська та Острозька академія.

Філософія Григорія Сковороди – родоначальника української класичної філософії.

Філософські погляди Т. Г. Шевченка

Академічна філософія ХІХ-ХХ століття.

Розвиток медицини в Украні.

1. Розвиток української філософії і суспільно політичної думки XVI-XVII ст. свідчить про якісні зміни, що постали в духовному житі України в цей період. Духовна культура українського народу розвивалася в русі розвитку братніх слов’янських народів, але вітчизняна і суспільно-політична думка починає розвиватися ще в X-XIст. До цього часу створювалась давньоруська держава. Перші пам’ятки філософської думки нашої держави виникли в кінці X- перша пол. XI століття.

На формування культури Київської Русі великий вплив мало прийнятття християнства в 988 році. Вплив християнства на філософські думки зумовило переважання в ній етичної проблематики.

Філософська думка Київської Русі характеризуються, як морально-етичний синкретизм. Але вплив релігії привів до перетворення філософії в служницю теології, хоча це і була одна з філософій вітчизняної філософської думки.

Філософія XI – XIII ст. тісно пов’язана з політичним життям. Релігійно-етичні проблеми були визначальними в філософській і суспільно - політичній думці Київської Русі. У «Слові про закон і благодать» Іларіон стверджує, що процес розвитку людського суспільства змінюється через зміну форм релігій. Іларіон виходить із наявності двох принципів суспільного устрою, які випливають із протиставлення іддаїзму до Старого Завіту і християнства до Нового Завіту. Такими двома принципами суспільного устрою є Закон і Благодать.

Морально-етична проблематика є домінуючою. У «Слові про закон і благодать» – виявилося, що благодать – це те, що приносить щастя. Вона протилежна злу, закону, вона означає любов, доброзичливість, милостивість, багатство, добробут.

Іларіон виступає за те, щоб суспільний устрій ґрунтувався на благодаті.

Отже, гуманістично-моральне начало було домінуючим ще в період зародження вітчизняної науки. Воно залишалося визначальним протягом усієї історії української філософії і суспільно політичної думки.

Українська філософія явище переважно внутрішнє у відношенні до української культури, тобто вона виражала, концептувала, виводила на рівень осмислення всі важливі риси національного характеру та світ сприйняття українців.

 

2. Філософія, як особливий напрям інтелектуальної діяльності з’явилася на території України ще в часи Київської Русі, і занесена вона сюди була разом з християнством із Візантії – православної грецької церкви. В Київській Русі освіта та освтченість, а разом з ними і премудрість набули особливого соціального статусу.

Коли виникли на Русі написані твори невідомо. Наприкінці 860 -початок 861 рр. святий Кирило бачив у Херсоні «Євангеліє» і «Псалтир», писані руськими письменниками. Звертаючись до джерел філософської думки Київської Русі ми повинні згадати найперший давньоруський літопис. «Повість минулих літ». Тут містилися не лише історичні відомості, а й описувались звичаї та світоглядні людські уявлення. Тут переоповідається таклж основний сюжетний зміст із Біблії. Проводиться порівняння вірувань країн та народів. І хоча описання літописцем не зовсім точно передає реальні події, але засвідчує про давні корені естетизму, що постав зрощеним із релігійністю.

Отже, філософська думка часів Київської Русі була переважно світлою, оптимістичною, спрямованою на етичні, культурі та соціальні історичні питання. Проте тут мало місці і намагання осмислити природу людини, оцінити значення розуму та духовного начала в людині.

3. З розпадом Київської Русі державницьку традицію українського народу успадкувало Галицько-Волинське князівство, а в XV ст. вона перейшла до Великого князівства Литовського. Ці суттєві суспільно-політичні зміни вплинули на зміст духовного життя тогочасної України.

Особлива роль у формуванні засад професійної української філософії належала гуртку київських книжників, зусиллями яких у другій половині XV ст. в українське культурне оточення вперше були включені твори «філософського змісту», із «суто філософськими інтересами».

Світоглядна установка свідомості в епоху Відродження все активніше спрямовувалася на людину, людську особистість, її духовний, внутрішній світ. Активно сприяли цьому й організовані наприкінці XV ст. в Галичині кириличні друкарні для випуску східнослов'янських книг. З'явилася мережа культурно-освітніх центрів, найвпливовішим серед яких був Острозький, заснований 1576 р. на Волині князем К. Острозьким (1526 – 1608). У своїй структурі центр мав академію, друкарню і літературний гурток. Острозька академія об'єднала плеяду визначних представників української культури, які зробили вагомий внесок і в історію вітчизняної філософської думки. Вони розробляли філософські ідеї ще в контексті релігійно-духовної творчості, здебільшого у річищі києво-руської філософської традиції. (Г. Смотрицький, К. Лукарис, К. Острозький, Х. Філарет, І. Вишенський, С. Пекалід та ін.).

У розвиток української філософії вагомий внесок зробили також братства, що виникли в Україні в останній чверті XVI – на початку XVII ст. як громадські центри оборони української духовної культури від сторонніх впливів. Одним із перших і найавторитетніших з-поміж братств було Львівське Успенське братство. При ньому з 1586 р. діяла школа. З її діяльністю пов'язані такі видатні постаті: М. Смотрицький, І. Копинський, К. Транквіліон-Ставровецький.

Значного авторитету і впливу набуло Київське братство, при якому 15 жовтня 1615 р. було відкрито школу. З її діяльністю пов'язані імена І. Борецького, Ф. Ієвлевича, І. Трофимовича-Козловського, К. Саковича.

Поступовий вихід філософської думки на професійний рівень пов'язаний з Києво-Могилянською академією (колегіумом), яка була створена у 1632 р. злиттям Київської братської школи і Лаврської школи – «гімназійну», заснованої у 1631 р. митрополитом Київським і Галицьким Петром Могилою.

 

4. Проникнення філософії на українські землі розпочалося ще за часів Київської Русі. Але сама філософська думка формувалася приблизно ще в XVI ст.. Це було пов’язано з єретичним рухом, який виступає з критикою офіційної релігії.

Розвиток філософії свідчить про якісні зміни що відбулися в духовному світі. Духовна культура розвивалася в руслі, розвитки братніх слов’янських народів, формується національна свідомість. В кінці XVI ст. виникли православні братства і братські школи (Київська академія).

Видатні представники брати: Смотрицькі, Могила, Яворський, Прокопович.

В XVIІІ ст. в Україні поширюються ідеї Просвітництва. Представниками: Сковорода, Козельский. На їх думку світ складається з двох натур: божественність і матеріальність. В розвитку української культури відзначилося впровадження книгодрукування, засновано Львівське і Київське братство. Існував гурток культурного просвітництва при Києво - Печерській лаврі.

В 1632 році був заснований Києво - Могилянській колегіум.

Ідеї реформізму і гуманізму були поширені в цей період. Законномірним наслідком зростання національної свідомості українців було усвідомлення необхідності боротьби проти іноземного гніту під проводом Богдана Хмельницького.

Центром української культури був Києво – Могилянській колегіум який був створений за ініціативи П.Могилою, а в 1701р. перетврився в академію, в якій вивчали чотири мови: польську, слов`янську, латинську і грецьку. Викладали арифметику, граматику, геометрію, музику та граматику.

У старших класах вивчали філософію.

Академія мала дев'ять класів. Філософський клас вважався одним із найвищих.

Філософія складалася з трьох частин:

- філософії мисленної (розумової), зміст якої охоплював загальні закони і форми людського мислення;

- філософії природної, або фізики, що зосереджувалась на вивченні природи, космології, астрології, мистецтва тощо;

- філософії божественної, або метафізики, з її загальними принципами буття.

Першою формою буття української філософії як самостійної сфери теоретичного знання була барокова схоластика з характерним для неї поєднанням ретроспективності (звернення до минулого) й традиціоналізму при розгляді глибинних філософських проблем.

Філософську традицію Києво-Могилянської академії репрезентує когорта мислителів: Інокентій Гізель, Лазар Баранович, Феофан Прокопович, Георгій Щербицький, Стефан Яворський, Симеон Полоцький та інші.

Дослідження українських вчених підтвердили тезу про гуманістичне і раціоналістичне спрямовування курсів, які читалися в академії. Ректорами Острозька академії був Смотрицький. Тут був Ян Лятос – який викладав філософські курси. Викладачами були Інокентій Гізель, Щербицький. Існувала Острозька академія до 1636 року

 

5. Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 р н Слобожанщині. Після навчався в сільській школі, навчався в Києво – Могилянській академії. Багато їздив, перебував за кордоном, де поглиблював свої знання з філософії. В 50 років повернувся на Україну і займався педагогічною практикою.

Пізніше обирає шлях мислителя- мандрівника, і продовж 25 років застосовує славу філософа. Сковорода розглядав філософський зміст життя: філософія й життя нерозривне ціле нерозривне ціле. Метою його було здобути народ до нового життя на нових світоглядних і моральних заходів.

В ХVIII ст. історія української культури характеризується розвитком гуманістичних традицій, що знайшли відображення у творчості Сковороди.

У його творах звучать ідеї протесту, несправедливості, зла, що панує у світі.

Сковорода вважав, що єдиний шлях боротьби проти зла – це протиставлення йому добрих у природі людини. Він вважав Біблію єдиним реальним світом, між космосом і людиною.

У центрі уваги ставив людину. Вважав що щастя людини в праці та дружбу між народами. Ці ідеї продовжили: Шевченко, Франко, Леся Українка.

6. Велична постать в українській літературі, що вплинула на культуру та світогляд України – Т. Шевченко (1814-1861 рр.) Він висунув ідеї соборності України, єдності всіх земель всупереч історичний недолі.

Основою світоглядною рисою Шевченка є антропоцентризм згідно з яким, людина - це центральна найвища мета Всесвіту. Застерігав людину від пасивності, закликав не покладатися у всьому на Бога. Його твори відіграли значну роль національній свідомості українців.

Головні філософські ідеї Сковороди:

· В центрі уваги ставлять людини.

· Дружба між народами.

· Щастя людини в праці.

Ідеї Шевченка:

1. Ідея глибокої спорідненості людини з природою.

2. Ідея віри у справедливого Бога.

3. Ідея насильницької народної революції.

4. Ідея народу, як єдиного суверенного в своїй історії і життєвій долі.

 

7. Наприкінці19ст. в Україні формується нове покоління національної свідомої інтелігенції, яка висуває, на порядок денний проблеми життя не лише культурницькі, а й державницькі та соціальної системи світогляду. Світоглядна основа діяльності свідомості України інтелігенції того часу - це ідеї прогресивної суспільно політичної думки Західної Європи, якими жили всі передові мислителі.

У Києві 1897 р. виходить загальна українська безпартійна демократична організація, діяльність якої відбулося в русі Всеросійського визвольного руху. За рахунок цього виникли нові політичні і своєрідні гасла. У Галичині та Буковині засновується українська радикальна партія (УРП), що поставила за мету, щоб цілий українські і російські народи з’єдналися з часом у донаціональний єдиний організм. Таку політичну мету мали і інші українські партії.

У Харкові та Полтаві у 1900 на таємних зборах молоді Міхновський проголошує гасла боротьби за створення самостійної української держави.

Ці гасла знайшли підтримку в Галичині, Буковині і в Україні.

Михайло Грушевський – видатний історик науковець. Об’єктом його пізнання є історія українського народу. Історіосопська концепція Грушевського будується на системному аналізі всіх сфер життєдіяльності суспільства. Він успішно застосовує принцип єдності історичного і логічного пізнання.

Ознаки філософії: науковість і творчий підхід.

На перше місце Грушевський висуває інтереси народу. Політика держави повинна підпорядковуватися загальнонародним інтересом. Грушевський звертає Увагу на перебільшення економічного фактору в марксизмі, виступає проти соціалістичної революції, диктатури пролетаріату, взагалі проти марксиської теорії класової боротьби.

В. Винниченко - видатний діяч історії, українського національного відродження. Висував ідеї міжнародного - економічного співробітництва, критикував абсолютизацію класової боротьби у подоланні соціальних конфліктів. Його ідеї конкоризму – узгодження в діяльності двох протилежних політичних сил, яку пізніше підхорили зарубіжні філософи, соціологи, політологи, і яка переносила відому теорію конвергенції - зрощення, злиття двох товарів, капіталізму і соціалізму.

Працю «коркодизм» Винниченко називав найкращою своєю дитиною. Крім цього Винниченко називав найкращою своєю дитиною. Крім цього Винниченко написав ще такі твори, як: «Сонячна машина», «Слово за тобою, Сталіне», «Нова заповідь».

8. На початку ХХ ст. українська культура, як і культура російської імперії, набувала бурхливого розвитку і оновлення. В Україні поширюються ідеї найновітніших західнофілософських концепцій, виникають нові напрямки гуманітарної думки. Проголошення УНР 1918 створює небачені раніше можливості для розвитку української науки. В цей час плідно працювали Грушевський, Винниченко, Єфремов.

Але цей період був дуже короткочасний.

Встановлення радянської влади в Україні обирав цей процес розвитку. Значна частина вітчизняної інтелігенції змушенні були емігрувати. За кордоном було створено 46 навчальних і наукових закладів.

Серед мислителів, ідеї яких вплинули на стан філософської думки в Україні – Зенковський, Флорофський, Шестов та ін. Всесвітнього значення набули ідеї Вернандського - видатного українського природознавства, академіка, першого президента української академії наук 1919-1920 рр. Працював у галузі геохімії, геології. Результатом наукового дослідження вчений виклав в численних працях (понад 400).

У радянській Україні філософія була під контролем партійних органів, і була перетворена ними у засіб обґрунтування комуністичних догм. Опрацювання класичної філософської проблематики стало неможливим.

Філософські пошуки пожвавилися, після того, як у 1937 р був створений інститут філософії і природознавства, який проіснував до 1939 р. Вчені були репресовані.

Літературну дискусію започаткував М. Хвильовий, і «українізація» - Скрипник.

У 20 –ті роки ведеться боротьба за владу у вищих політичних класах. Це спричиняє появі догматизму. Передова інтелігенція не змиряється з однобокими поглядами на філософські проблеми.. 20 –ті роки ознаменували бурхливим національно-культурним відродження.

Представники: Хвильовий, Донцов, Липинський, Ольжич.

Хвильовий висуває ідею азіатського ренесансу. Свої ідеї викладає у памфлетах. З 90-х р. відрилася нова доба. Ауктуальною стає тема -дослідження місця і ролі, національної ідеї в Українській, духовній культурі.

Липинський – видатний український діяч. Його твори «Листи до братів- хліборобів», «Релігія і церква», які ґрунтувалися на філософському тлумаченні суспільного життя. Філософська думка зосереджувалася у Львівсько-Варшавській школі. Головні її напрямки: логіка, психологія, теорія пізнання.

9. Історія медицини в Україні починається з історії народної медицини. Перші лікарі в Київській Русі були засновані у XI столітті і були більшістю у формі богадільнях притулків прикріплених до церков.

У ХІV-ХV столітті були збудовані нові лікарні і багато лікарів давали першу допомогу мешканцям України і солдатам війська Богдана Хмельницького.

Визначну роль у розвитку української медицини відіграло відкриття у 1632 році Київської академії.

В кінці ХVIII століття і протягом ХІХ століття медичні відділення сформувались при університетах Харкова, Києва, Львова, Одеси.

У 1886 році була організована в Одесі перша бактеріологічна станція, яка мала велике значення у розвитку мікробіології та епідеміології.

Відомо, що блискучий вчений М.І. Пирогов і його послідовники, такі як В.О.Каравей, О.Ф. Шімановський, М.В.Скліфасовський.

Відомий вчений В.Р.Овразітов, М.Д.Страженко були засновниками, Киїівської школи терапевтів.

В сучасній Україні розвиткови медицини також приділялася особлива увага в державній політиці.

 

Тема: