Медицина в епоху Середньовіччя. Вчення К.Галена.

У середні століття медицина у Західній Європі майже не одержала подальшого наукового розвитку. Християнська церква, що проголосила примат віри над знанням, канонізувала навчання Галена, перетворивши його в незаперечну догму. У результаті багато наївних і умоглядних представлень Галена (Гален вважав, що кров утвориться в печінці, розноситься по тілу і там цілком поглинається, що серце служить для утворення в ньому “життєвої пневми”, що підтримує теплоту тіла; пояснював процеси, що відбуваються в організмі, дією особливих нематеріальних “сил”: сили пульсації, завдяки до-рій пульсують артерії, і ін.) перетворилися в анатомо-физиологич. основу М. В атмосфері середньовіччя, коли молитви і святих мощів вважалися більш ефективними засобами лікування, чим ліки, коли розкриття трупа і вивчення його анатомії визнавалися смертним гріхом, а замах на авторитети розглядалася як єресь, метод Галена,. допитливого дослідника й експериментатора, був забутий; залишилася тільки придумана їм “система” як остаточна “наукова” основа М., а “учені” лікарі-схоласти вивчали, цитували і коментували Галена.

Нагромадження практичних мед. спостережень, звичайно, продовжувалося й у середні століття. У відповідь на запроси часу виникали спец. установи для лікування хворих і поранених, проводилися виявлення й ізоляція заразних хворих. Хрестові походи, що супроводжувалися міграцією величезних людських мас, сприяли спустошливим епідеміям і обумовили в Європі поява карантинів; відкривалися монастирські б-ци і лазарети. Ще раніше (7 в.) у Візантійській імперії виникли великі лікарні для цивільного населення.

7. Поняття "Відродження".

Це — культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності.

Відродження виникло, по-перше, на ґрунті досягнень середньовічної цивілізації, зокрема, періоду пізнього серед­ньовіччя, коли феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін. У XIV—XV ст. відбувало­ся швидке піднесення економіки і культури міст Італії та Фландрії, з'явилися нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія та ін.), розвинулося кораблебудування і мореплавство, зроблено великі географічні відкриття. На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У царині культури посилюється боротьба за звільнення філософської думки від догматів церкви, з'являються нові знання і течії, які не вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему.

Усі ці явища готували підґрунтя для прогресивного перевороту, яким і стало Відродження. Проте переворот не був універсальним, він не охоплював соціально-економічні чинники і в основах феодального ладу суттєво нічого не змінював.

Другим чинником, який відіграв величезну роль у становленні і розвитку культури Відродження, була давньоримська античність (здебільшого давньоримська архітектура, нумізматика та медальєрне мистецтво, література, перекладена з грецької та арабської мов на латину). Звідси пішла і назва доби, її культурні діячі зуміли відродити античну спадщину і надали їй великого практичного значення.

 

Ф. Бекон філософські погляди в медицині.

Ф.Бекон науці про здоров'я людини він відвів одне з найважливіших місць. І ця обставина прямо випливає з основної світоглядної установки Бекона, яка говорить, що всі науки мають мати практичне призначення. Згідно Бекону, мета наук не може бути іншою, ніж “наділення людського життя новими відкриттями і благами”. А здоров'я - це одне з основних благ, яким людина володіє від народження.

В основі трактування Беконом проблем здоров'я лежать його погляди на біологічну природу людини. І тут він намагається звільнити науку від середньовічних забобон.

Погляди Бекона на анатомію і фізіологію людини схожі з вченням давньоримського лікаря Галена, який, поряд з давньогрецьким лікарем Гіппократом, залишався найбільшим авторитетом в медицині в епоху Відродження.

Які висновки випливають з беконівської трактування фізіології людини? Бекон вважав, що проблема збереження молодості і здоров'я безпосередньо зводиться до того, щоб вміти підтримувати нормальну діяльність “тварин духів”. Ці “духи”, у вигляді переважання у їх складі вогненної субстанції, вимагають постійного охолодження (щоб уникнути перегріву організму). Охолодження досягається, перш за все, постійним припливом свіжого повітря за допомогою дихання. В інтересах здоров'я, радить Бекон, перевагу слід віддавати перебуванню на свіжому повітрі, а ще краще на свіжому та прохолодному.

Далі, на думку Бекона, “тварини духи” потребують правильному харчуванні. Вони поглинають соки організму, для відновлення яких потрібен постійний приплив поживних речовин ззовні і добре продумана дієта.

Життєдіяльність організму може бути підірвана і навіть повністю зруйнована пошкодженням “життєвих духів”. Тому-то для організму настільки небезпечні механічні удари по тілу, особливо - по голові. З іншого боку, “духи”, як найбільш активна частина організму, потребують постійному русі. Тому для здоров'я дуже корисні фізичні вправи, масаж і т.п. Така позиція Бекона з деяких питань, що стосуються підтримання здоров'я.

І все ж повністю відділити науку від релігії в питаннях здоров'я Бекону не вдалося.

Лікарі філософи ХІХ –ХХ ст.

ІВАН МИХАЙЛОВИЧ СЄЧЕНОВ (1829-1905), видатний лікар, вчений-матеріаліст, основоположник російської фізіологічної школи. Цікавився проблемами філософії. Він висловив сміливу на той час думку про єдність організмів та умов їхнього життя, зазначивши, що визначення “організму без зовнішнього середовища, яке підтримує його існування, не можливе, тому що до наукового визначення організму має входити і середовище, яке впливає на нього… Сєченов пояснив функції мозку як органу, що пов’язує людину з навколишнім середовищем.

 

ІЛЛЯ ІЛЛІЧ МЕЧНИКОВ (1845-1916 р.) закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету, присвятив свою наукову діяльність зоології та порівняльній анатомії. Вивчав ембріологію, твердо став на еволюційній позиції. Ним було розроблено теорію розвитку багатоклітинних організмів, а також теорію фагоцитозу. Багато часу він приділяв проблемі імунітету, вивчав збудників особливо небезпечних інфекцій – чуми, холери, правця (стовбняка).

ІВАН ПЕТРОВИЧ ПАВЛОВ (1849-1936 рр.), видатний вчений-фізіолог. 1875 р. закінчив Петербурзький університет, а 1879 – Медико-хірургічну академію. Проводив дослідження з фізіології серцево-судинної системи, він поступово заглибився у вивчення центральної нервової системи.

Павлов свої наукові досліди він проводив у “чистому вигляді”, вивчаючи фізіологію того чи іншого органу в умовах нормального функціонування організму.

ЗІНОВІЙ ПЕТРОВИЧ СОЛОВЙОВ (1876-1928 рр.) був не тільки лікарем, одним з перших організаторів вітчизняної служби охорони здоров’я, але й теоретиком з питань соціальної гігієни та соціологічних проблем, що мають важливе значення для практичної життєдіяльності населення. Він пройшов увесь шлях від лікаря загону Червоного Хреста під час російсько-японської війни до заступника Наркому охорони здоров’я Російської федерації. Соловйов зробив багатий внесок у наукову теорію охорони здоров’я, а саме, в дореволюційний період ним було написано праці про залежність стану здоров’я населення, перш за все робітників і селян, та йогозбереження від економіки, соціальної політики й особливостей державного устрою в різних країнах світу.

ІПОЛИТ ВАСИЛЬОВИЧ ДАВИДОВСЬКИЙ (1887-1968 рр), відомий вітчизняний патологоанатом, академік.

Значну увагу вчений приділяв світоглядним проблемам. “Проблема причинності в медицині (етіологія)” та робота “Філософські основи патології”. Дослідження здорової чи хворої людини має проводитися з урахуванням впливу середовища. При цьому він розглядав організм як ціле, де відбуваються процеси саморегуляції, саморозвитку залежно від біологічної доцільності.

ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ ВЕРНАДСЬКИ Й (1863-1945 рр), вчений, мислитель, засновник вчення про ноосферу, перший президент Академії наук України.
В основі вчення Вернадського лежить поняття “живої речовини”, до якої входять усі живі організми, що мешкають на планеті.

Учений обґрунтував положення про те, що обрис сучасної Землі сформовано людиною, і показав, що її діяльність спричинює кругообіг основних хімічних елементів у масштабах, які порівнюються з природними циклами руху цих елементів. За визначенням Вернадського, людина стала наимогутнішою геологічною силою на планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних явищ.

 

Філософія Нового часу

Філософія Нового часу – це початок західноєвропейської класики. Має свої особливості:

1) ХVІІ ст. в історії це період промислового перевороту, пов’язаного з виникненням машинного виробництва;

2) центр виробничої, культурної, соціально-політичної діяльності переміщується у міста;

3) на основі механіки і фізики виникає досвідного математичне природознавство, це час наукової революції, яка полягала не тільки у створенні основ сучасного природознавства, але й у перетворенні науки у соціальний інститут (виникають Лондонське королівське товариство вчених і Паризька Академія наук);

4) наука приходить на зміну вірі і релігії, домінує у культурі. Якщо у центрі проблематики схоластичної філософії проблема співвідношення віри і розуму то в Новий час – розуму і природи (можливості раціонального панування над нею);

5) осмислює новий образ природи і людини. Якщо у ренесанс відношення до природи художнє, то у ХVІІ ст. природа позбавляється божественного сенсу і перетворюється на об’єкт корисних намірів. Поставити її сили на службу людським потребам. Гаслом Нового часу стає “Знання – сила”

6) механістичний підхід до розуміння світу і людини;

7) поряд з пантеїзмом (бог є усе) поширюється концепція деїзму;

8) людина у механістичній картині світу розглядається як частка природного механізму, і тому вона залежна і підкорена порядку природи. Людина починає розглядатися як певні механізми, автомати;

9) механіцизм вів до дегуманізації самої філософії. Якщо епоха середньовіччя і Відродження підносили людину (хоча по-різному) розглядаючи її як “подобу божу”, як “вінець творіння”, то нового часу філософія заводить до механізму, машин, автомата.